Йонеско «Носороги» ДІЯ ДРУГА
«Носороги» КАРТИНА ПЕРША
Декорації
Контора адміністративної установи або приватного підприємства, наприклад великого видавництва законодавчих актів. У глибині посередині великі двійчасті двері, над якими напис: “Начальник відділу”. В глибині ліворуч біля дверей до начальника невеличкий стіл з друкарською машинкою, який належить Дезі. Біля лівої стіни між дверима, що виходять на сходи, і столиком Дезі ще один стіл, на ньому лежить книга приходу на роботу, в якій розписуються службовці, коли приходять. Ще далі ліворуч і теж іще на першому плані двері, що виходять на сходи. Видно верхні сходинки, поренча, невеликий сходовий майданчик. На першому плані стіл із двома стільцями. На столі: віддруковані аркуші, чорнильниця, ручки; це стіл, за яким працюють Ботар і Беранже; Беранже сідатиме на лівий стілець, а Ботар — на правий. Біля правої стіни ще один, більший, прямокутний стіл, також укритий паперами, віддрукованими аркушами і т. ін. Коло цього столу теж два стільці (кращі, “показніші”), розташовані навпроти. Це стіл Дудара та пана Беф. Дудар сідатиме на той стілець, що біля стіни, і всі службовці будуть у нього перед очима. Він виконує функції заступника начальника. Між дверима в глибині і правою стіною — вікно. Якщо в театрі є оркестрова яма, краще просто встановити на найпершому плані віконну раму, звернену до глядачів. У глибині в правому кутку вішалка, там висять сірі блузи або старі піджаки. Залежно від обставин вішалку теж можна ставити на передньому краї сцени близько правої стіни. Попід стінами запилюжені стелажі з книгами та теками. Ліворуч, угорі над полицями, написи: “Юриспруденція”, “Кодекси”; на правій стіні, яка може йти трохи навскіс, написи: “Урядовий вісник”, “Податкові закони”. Над дверима начальника відділу годинник, що показує дев’ять годин три хвилини.
Коли піднімається завіса, Дудар стоїть біля свого стільця, правим боком до зали; з протилежного кінця столу лівим боком до зали стоїть Ботар. Між ними теж біля столу, обличчям до публіки — начальник відділу; Дезі біля нього, трохи позаду й ліворуч. У неї в руках аркуші копіювального паперу. На столі між трьома акторами поверх віддрукованих матеріалів лежить розгорнута газета.
Коли піднімається завіса, кілька секунд актори нерухомі і зберігають такий стан до першої репліки. Це має бути жива картина. На початку першої дії мало бути те саме. Начальник відділу: п’ятдесятирічний, бездоганно вдягнений: костюм кольору морської хвилі, стрічка Почесного легіону, накладний крохмальний комірець, чорна краватка, великі бурі вуса. Звати його пан Папільйон.
Дудар: тридцять п’ять років. Сірий костюм; щоб не замастити піджак, у нарукавниках із чорного люстрину. Може мати окуляри. Чималий на зріст, службовець (кадр) із майбутнім. Якщо начальник стане заступником директора, саме він посяде місце начальника. Ботар не любить його.
Ботар: учитель на пенсії, з гордовитим поглядом і невеличкими сивими вусами; йому шістдесят, але вигляд у нього нівроку. (Він знає все, розуміє все). На голові в нього берет як у басків, зодягнений у довгу сіру робочу блузу, на досить великому носі окуляри, за вухом олівець, і теж люстринові нарукавники.
Дезі: молода білявка.
Згодом пані Беф: дебела сорокап’ятирічна жінка, заплакана, задихана.
Отож коли піднімається завіса, актори застигли навколо правого столу, Начальник пальцем показує щось у газеті. Дудар, простягши руку до Ботара, ніби каже йому: “Ну тепер бачите?” В Ботара руки в кишенях блузи, на губах недовірлива посмішка, він ніби каже: “Ну, мене таким не одуриш”. Дезі з аркушами копіювального паперу в руці поглядом шукає підтримки в Дудара. За якусь там мить Ботар починає атакувати.
Ботар. Це все сон рябої кобили.
Дезі. Я його бачила, я бачила носорога!
Дудар. Та в газеті написано, все ясно, ви не можете заперечити.
Ботар (з найглибшою зневагою). Пхе!
Дудар. Це написано, бо написали; дивіться, в рубриці про розчавлених котів! Пане начальнику, ось прочитайте повідомлення!
Пан Папільйон. “На церковному майдані нашого міста вчора перед обідом товстошкурий розтоптав кота”.
Дезі. Та воно зовсім не там було!
Пан Папільйон. Ось і все. Більше нічого не пишуть.
Ботар. Пхе!
Дудар. Все ясно, досить і цього.
Ботар. Я не вірю газетярам. Вони всі брехуни, я знаю, про що говорю, я вірю тільки в те, що бачу на власні очі. Й понині, як колишній учитель, я люблю в усьому визначеність, наукову доведеність, розум у мене точний і методичний.
Дудар. А до чого тут методичний розум?
Дезі (до Ботара). Мені здається, пане Ботар, що ця новина дуже визначена.
Ботар. І це для вас визначеність? А про якого товстошкурого тут ідеться? Що саме розуміє під товстошкурим редактор рубрики про розчавлених котів? Він нам цього не каже. А що він розуміє під котом?
Дудар. Всі знають, що таке кіт.
Ботар. Тут ідеться про кота чи про кішку? І яка в нього масть, яка раса? Я не расист, я навіть проти расизму.
Пан Папільйон. Але, пане Ботар, не про це мова, до чого тут расизм?
Ботар. Пане начальнику, ласкаво перепрошую. Ви ж не заперечите, що расизм — одне з найбільших нещасть нашої доби.
Дудар. Звичайно, ми всі згодні, але ж тут не про…
Ботар. Пане Дудар, таким не легковажать. Історичні події переконливо довели, що расизм…
Дудар. А я вам кажу, що мова не про це.
Ботар. Такого не говорилося.
Пан Папільйон. Расизм тут ні до чого.
Ботар. Не треба втрачати жодної нагоди затаврувати його.
Дезі. Таж вам кажуть, що ми всі не расисти. Ви перекрутили питання, йдеться тільки про кота, якого розчавив товстошкурий, в даному разі носоріг.
Ботар. Але я не з півдня. У південців забагато уяви. Може, це тільки воша, яку розчавила миша. А з нічого таке згромадили.
Пан Папільйон (до Дудара). Таки спробуймо з’ясувати все до решти. Отже, ви навіч бачили носорога, що походжав собі вулицями міста?
Дезі. Він не походжав, він бігав.
Дудар. Я, власне, й не бачив його. Проте люди, яким можна вірити…
Ботар (уриваючи його). Таж самі бачите, що це теревені, ви повірили газетярам, які не знають, що й вигадати, аби лиш купували їхні огидні листки, аби, як ті слуги, догодити своїм хазяям! І ви, пане Дудар, вірите в отаке, ви, юрист, ліценціат права. Дайте я порегочу! Ха-ха-ха!
Дезі. Та хай мені руки відсохнуть, я бачила його, я бачила носорога.
Ботар. Та ви що? А я гадав, ви серйозна дівчина.
Дезі. Пане Ботар, мені ж не привиділось! І я була не сама, були ще люди, які бачили його.
Ботар. Пхе!.. Нема сумніву, вони щось бачили, тільки не це. Гультяї, дармовиси, нероби, ледацюги!
Дудар. Таж учора була неділя.
Ботар. Я працюю і в неділю. Я не слухаю священиків, що тягнуть вас до церкви, аби перешкодити вам діло робити, в поті чола свого заробляти на хліб.
Пан Папільйон (обурено). Ох!
Ботар. Перепрошую, я не хотів вас образити. Це не тому, що я зневажаю релігію, як можна було б сказати, я просто не визнаю її. (До Дезі). По-перше, ви знаєте, що таке носоріг?
Дезі. Це… це дуже великий звір, і бридкий!
Ботар. І ви ще нахваляєтесь, що все точно знаєте! Носоріг, панно, це…
Пан Папільйон. Не читайте нам лекцію про носорога, тут не школа.
Ботар. А шкода.
Під час останніх реплік можна бачити, як сходами обережно піднімається Беранже,нечутно відчиняє двері до контори, і на них стає видно напис: “Правниче видавництво”.
Пан Папільйон (до Дезі). Гаразд! Панно, вже по дев’ятій, дайте мені книгу приходу на роботу. Лихо тим, хто спізнився!
Саме в той час, коли заходить Беранже, Дезі прямує до столика ліворуч, на якому лежить книга приходу на роботу.
Беранже (заходячи, тоді як інші й далі сперечаються, до Дезі). Добридень, панно Дезі. Я не спізнився?
Ботар (до Дудара та пана Папільйона). Я борюсь із невіглаством, де б воно не було!
Дезі (до Беранже). Пане Беранже, покваптеся.
Ботар.… І в палацах, і в хижах!
Дезі (до Беранже). Швиденько розпишіться в книзі приходу!
Беранже. Ох! Дякую! Начальник уже є?
Дезі (до Беранже, приставивши палець до губів). Тс! Так, він тут.
Беранже. Вже? Так рано? (Квапиться, щоб розписатись у книзі приходу).
Ботар (веде далі). Байдуже де! Навіть у видавництвах.
Пан Папільйон (до Ботара). Пане Ботар, я вважаю, що…
Беранже (розписуючись, до Дезі). Проте ще ж нема десяти хвилин на десяту…
Пан Папільйон (до Ботара). Я вважаю, що ви вийшли за межі ввічливості.
Дудар (до пана Папільйона). Пане, і я так думаю.
Пан Папільйон (до Ботара). Чи ви хочете сказати, що мій співробітник і ваш колега пан Дудар, ліценціат права, бездоганний службовець — невіглас?
Ботар. Я аж такого й не казав, хоча всі оті факультети, університет не варті середньої школи.
Пан Папільйон(до Дезі). Ну, де там книга приходу?
Дезі (до пана Папільйона). Ось вона, пане. (Простягає йому).
Пан Папільйон (до Беранже). Диви, ось і пан Беранже!
Ботар (до Дудара). Випускникам університету бракує ясних ідей, спостережливого розуму, практичних знань…
Дудар (до Ботара). Та що ви!
Беранже (до пана Папільйона).Добридень, пане Папільйон. (Поза спиною начальника, обходячи групу з трьох осіб, іде до вішалки, бере свою робочу блузу (або старий піджак) і на її місце вішає свій новий піджак. І саме тепер, коло вішалки, знімаючи одного піджака, вдягаючи другого, потім ідучи до робочого столу і витягуючи з шухляди нарукавники з чорного люстрину та ще щось, вітається). Добридень, пане Папільйон. Перепрошую, я мало не спізнився. Добридень, Дударе. Добридень, пане Ботар.
Пан Папільйон. Скажіть, Беранже, а ви теж бачили носорога?
Ботар (до Дудара). Випускники університету мають абстрактні знання і нічого не тямлять у житті.
Дудар (до Ботара). Дурниці!
Беранже (і далі щось порядкує, готуючись до роботи, надмірно кваплячись, ніби щоб виправдати своє запізнення; до пана Папільйона, природним тоном). Авжеж,звичайно, я бачив його.
Ботар (відвертаючись). Пхе!
Дезі. О! Бачте, я ж не вигадувала.
Ботар (іронічно). Хо! Пан Беранже каже це з галантності, бо ж він джигун, хоч і не скидається на такого.
Дудар. То це з галантності кажуть, що бачили носорога?
Ботар. Авжеж. Коли це для того, щоб потвердити слова панни Дезі. З панною Дезі галантні всі, і це зрозуміло.
Пан Папільйон. Пане Ботар, не будьте злостиві, пан Беранже не брав участі в суперечці. Він щойно прийшов.
Беранже (до Дезі). Еге ж, ми бачили його? Ми бачили.
Ботар. Пхе! Може, пан Беранже й вірить, що бачив носорога. (Робить поза спиною Беранже знак, ніби той п’є). В нього така уява! Для нього все можливе.
Беранже. Я не сам бачив носорога! Або, може, двох носорогів.
Ботар. Він навіть не знає, скількох він бачив!
Беранже. Зі мною був мій приятель Жан!.. Та й ще були люди.
Ботар (до Беранже). Слово честі, ви вже казна-що верзете.
Дезі. Це був однорогий носоріг.
Ботар. Пхе! Та вони змовились обоє, аби позбиткуватися з нас!
Дудар (до Дезі). З того, що я чув, виходить, що це був таки дворогий!
Ботар. Ну, про роги слід було домовитись.
Пан Папільйон(дивлячись на годинник). Годі, панове, час іде.
Ботар. Пане Беранже, а ви бачили одного чи двох носорогів?
Ботар. Ви не знаєте. Панна Дезі бачила однорогого носорога. Ну, а ваш носоріг, пане Беранже, якщо він справді був носорогом, мав один ріг чи два?
Беранже. Бачте, саме в цьому полягає проблема.
Ботар. Щось ви такої каламуті нагнали.
Дезі. Ох!
Ботар. Я не хотів вас образити! Але я не вірю вашим балачкам! Носоріг у нас в країні — де се видано!
Дудар. Але один раз бачили!
Ботар. Де се видано! Хіба що на малюнках у шкільних підручниках. Ваші носороги тільки в кумась у голові цвітуть.
Беранже. На мій погляд, не годиться прикладати слово “цвісти” до носорогів.
Дудар. Авжеж.
Ботар (ведучи далі). Ваші носороги — це міф!
Дезі. Міф?
Пан Папільйон. Панове, вважаю, час братися до роботи.
Ботар (до Дезі). Так само міф, як і летючі тарілки!
Дудар. Але розчавленого кота ви вже нікуди не дінете!
Беранже. Я це бачив.
Дудар (показуючи на Беранже). І цьому є свідки!
Ботар. Оце так свідок!
Пан Папільйон. Панове, панове!
Ботар (до Дудара). Масовий психоз, пане Дудар, масовий психоз! Подібно до релігії, яка є опіум для народу!
Дезі. Слухайте, а я вірю в летючі тарілки!
Ботар. Пхе!
Пан Папільйон (твердо). Але ж отак помаленьку, а заходить далеко. Годі вже балакати. Хай собі носоріг, хай собі летючі тарілки, — треба, щоб робота не стояла! Фірма платить вам не за те, що ви марнуєте час на теревені про якихось справжніх чи вигаданих звірів!
Ботар. Вигаданих!
Дудар. Справжніх!
Дезі. Справжнісіньких.
Пан Папільйон. Панове, нагадую ще раз: ви на роботі. Дозвольте мені припинити ці марні суперечки…
Ботар (уражений, іронічно). Будь ласка, пане Папільйон. Ви ж начальник. Коли ви наказуєте, ми мусимо коритися.
Пан Папільйон. Панове, швиденько. Я не хочу вдаватися до прикрої необхідності стягати штрафи з вашої платні! Пане Дудар, де ваш коментар до закону про боротьбу з алкоголізмом?
Дудар. Я саме дописую, пане начальнику.
Пан Папільйон. Давайте закінчуйте. Це негайно. Пане Беранже й пане Ботар, ви вже звірили коректуру регламентації вин за “контрольованим найменуванням”?
Беранже. Ще ні, пане Папільйон. Але вже чимало зробили.
Пан Папільйон. Давайте корегуйте разом. Друкарня вже чекає. А ви, панно, принесіть мені в кабінет пошту на підпис. Швиденько її віддрукуйте.
Дезі. Слухаю, пане Папільйон. (Іде до свого столика й друкує на машинці).
Дудар сідає на своє місце й починає працювати. Беранже й Ботар за своїм столом, обидва в профіль до зали; Ботар спиною до дверей на сходи; Ботар у лихому гуморі, Беранже млявий та неуважний; Беранже кладе коректуру на стіл і передає рукопис Ботарові; Ботар сідає, щось бурмочучи, а пан Папільйон виходить, хряснувши дверима.
Пан Папільйон. Щасливо, панове. (Виходить).
Беранже (читаючи й правлячи, тоді як Ботар з олівцем стежить за рукописом). Найменування сусла за походженням зветься “контрольованим”… (Править). З одним “н” контрольованим. (Править). Найменування… з двома “н” найменування… Вина контрольованого найменування Бордоського регіону, з долішніх ділянок пагорбів…
Ботар (до Дудара). В мене цього нема. Один рядок вискочив.
Беранже. Повторюю: вина контрольованого найменування…
Дудар (до Беранже й Ботара). Будь ласка, не читайте так голосно. Тільки вас і чути, ви мені не даєте зосередитись.
Ботар (до Дудара, через голову Беранже, поновлюючи нещодавню суперечку, тоді як Беранже ще якусь хвилю править і далі. Він читає, і в нього безгучно ворушаться губи). Це містифікація!
Дудар. Що саме містифікація?
Ботар. Та ваші ж теревені про носорога, хай їм біс! Це ваша пропаганда розпускає такі чутки!
Дудар (відірвавшись від роботи). Яка пропаганда?
Беранже (втручаючись). Це не пропаганда…
Дезі (припинивши друкувати). Тому я й кажу, що я бачила… я бачила… І всі бачили.
Дудар (до Ботара). Просто сміх бере!.. Пропаганда! А навіщо?
Ботар (до Дудара). Отакої!.. Ви це знаєте краще за мене. Не вдавайте невинного.
Дудар (сердито). Хай там як, але мені Понтенегріни грошей не давали.
Ботар (червоний від люті, б’ючи кулаком по столу). Це образа. Я не дозволю… (Підводиться).
Беранже (благально). Пане Ботар, але ж…
Дезі. Пане Дудар, але ж…
Ботар. А я кажу, що це образа…
Зненацька відчиняються двері кабінету начальника; Ботар і Дудар поквапно сідають. В руках у начальника відділу книга приходу на роботу; як тільки він показується, одразу запановує тиша.
Пан Папільйон. Пан Беф сьогодні не прийшов?
Пан Папільйон. Таж він потрібний мені! (До Дезі). А він хоч казав, що хворий і не зможе прийти?
Дезі. Він мені нічого не казав.
Пан Папільйон (відчинивши двері навстіж і заходячи). Якщо буде так і далі, я виставлю його за двері. Він уже не вперше таке виробляє. Я досі заплющував очі, але вже годі… В когось із вас є ключ від його шафи?
Саме в цю мить заходить пані Беф. Під час останньої репліки видно, як вона якомога швидше долає останні сходинки й гвалтовно відчиняє двері. Геть задихана й перелякана.
Беранже. Дивіться, ось пані Беф.
Дезі. Добридень, пані Беф.
Пані Беф. Добридень, пане Папільйон. Добридень панам і паням.
Пан Папільйон. Ну, а де ваш чоловік? Що там у нього скоїлось, він уже й зайти не може?
Пані Беф (сапаючи). Благаю, пробачте йому, пробачте моєму чоловікові… В суботу він поїхав до своїх батьків, і зараз у нього легенький грип.
Пан Папільйон. Ага! В нього легенький грип!
Пані Беф (даючи якогось папера начальникові). Ось він сповістив про це телеграмою. В середу сподівається повернутись… (Майже непритомніючи). Дайте мені води… І сісти…
Беранже виносить на середину сцени свого стільця, й вона сідає, обм’якнувши.
Пан Папільйон (до Дезі). Принесіть їй води.
Дезі. Я миттю! (Протягом кількох наступних реплік вона ходить за склянкою води і дає випити пані Беф).
Дудар (до начальника). У неї, мабуть, серце слабе.
Пан Папільйон. Дуже прикро, що пан Беф не вдома. Але ж не слід отак перейматись!
Пані Беф (ледь вимовляє). Це тому… тому, що від самого дому за мною гнався носоріг…
Беранже. Однорогий чи дворогий?
Ботар (розреготавшись). Сміх, та й годі!
Дудар (обурено). Дайте їй сказати!
Пані Беф (із великим зусиллям підносить руку, показуючи пальцем на сходи). Він там унизу біля дверей. Ніби хоче зайти.
В цю мить загуркотіло. Видно, як від ваги, безперечно значної, обриваються сходи. Зісподу долинає нажахане ревіння. Після того як розвіялась курява від падіння сходів, видно, що сходовий майданчик завис над порожнечею.
Дезі. Боже мій!..
Пані Беф (на стільці, рукою схопившись за серце). Ох! А!
Беранже заходився коло пані Беф, ляскає її по щоках, дає води.
Беранже. Заспокойтеся!
У цей час пан Папільйон, Дудар, Ботар кидаються ліворуч, штовхаючись, одчиняють двері й виходять на оповитий курявою сходовий майданчик; ревіння чути й далі.
Дезі (до пані Беф). Пані Беф, вам краще?
Пан Папільйон (на майданчику). Ось він. Унизу! Справжнісінький!
Ботар. Взагалі нічого не бачу. Це ілюзія.
Дудар. Таж оно він, товчеться внизу.
Пан Папільйон. Панове, нема чого й сумніватись. Він отам товчеться.
Дудар. Він не може піднятися, бо нема вже сходів.
Ботар. Дуже дивно. Що б воно значило?
Дудар (обертаючись до Беранже). Ідіть лишень подивіться, ідіть подивіться на свого носорога.
Беранже. Вже йду. (Беранже йде до сходового майданчика).
За ним Дезі, що відійшла від пані Беф.
Пан Папільйон (до Беранже). Так, ви знавець носорогів, тож дивіться.
Беранже. Я не знавець носорогів…
Дезі. Ох!.. подивіться… як він крутиться. Наче йому щось болить… чого ж він хоче?
Дудар. Він ніби шукає когось. (До Ботара). Ну, тепер ви бачите його?
Ботар (роздратований). Справді, я бачу його.
Дезі (до пана Папільйона). Може, нам привиділось? І вам теж…
Ботар. Мені ніколи нічого не ввижалося. Але внизу таки щось є.
Дудар (до Ботара). А що, що саме?
Пан Папільйон (до Беранже). Це таки носоріг, еге ж? Це той, якого ви бачили? (До Дезі). І ви теж?
Дезі. Аякже.
Беранже. Він дворогий. Це африканський носоріг або, швидше, азіатський. А! Я вже не знаю, чи в африканського носорога два роги, чи один.
Пан Папільйон. Він поламав нам сходи, тим краще, таке й мало статися, бо я вже просив у генеральної дирекції, щоб зробили бетонові сходи замість наших поточених шашелем.
Дудар. Пане начальнику, я відіслав заявку ще тиждень тому.
Пан Папільйон. Мало статися, таке мало статися. Це можна було передбачити. Я мав рацію.
Дезі (до пана Папільйона, іронічно). Як завжди.
Беранже (до Дудара й пана Папільйона). Постривайте, дворогість характерна для азіатських носорогів чи африканських? Однорогість характерна для африканських чи азіатських?..
Дезі. Бідолашна тварина, все реве й крутиться. Чого він хоче? Ох! Він дивиться на нас. (Звертаючись до носорога). Котику, котику, котику…
Дудар. Дивіться не погладьте, він же безперечно дикий…
Пан Папільйон. Хай там що, але до нього не доступитись.
Носоріг жахливо реве.
Дезі. Бідолашна тварина!
Беранже (ведучи далі, до Ботара). Ви ж стільки знаєте, вам не здається, що, навпаки, дворогість?
Пан Папільйон. Любий мій Беранже, ви щось усе не до ладу, досі плутаєтесь. Пан Ботар мав рацію.
Ботар. Хіба таке можливе в цивілізованій країні?..
Дезі (до Ботара). Погоджуюсь. Проте існує він чи ні?
Ботар. Це безсоромне шахрайство! (Жестом оратора з трибуни, показуючи пальцем на Дудара, спалюючи його поглядом). Це ваша провина.
Дудар. Чому моя, а не ваша?
Ботар (люто). Моя провина? Таке завжди окошується на дрібноті. Якби це тільки мене обходило…
Пан Папільйон. Добре ж нам буде отут без сходів.
Дезі (до Ботара й Дудара). Заспокойтеся, панове, тільки не зараз.
Пан Папільйон. Це провина генеральної дирекції.
Дезі. Можливо. Але як ми зійдемо?
Пан Папільйон (жартома залицяючись до друкарки й пестливо беручи її за щічку). Я візьму вас на руки, і ми вдвох стрибнемо.
Дезі (відводячи руку начальника відділу). Ви, товстошкурий, заберіть свої шкарубкі руки від мого обличчя!
Пан Папільйон. Я пожартував!
Тим часом, — а носоріг і далі невпинно реве, — пані Беф підвелась і приєдналася до гурту.
Якийсь час пильно дивиться, як крутиться внизу носоріг, і зненацька моторошно зойкає.
Пані Беф. Господи! Невже це правда?
Беранже (до пані Беф). Що з вами?
Пані Беф. Це мій чоловік! Бефе, бідний мій Бефе, що сталося з тобою?
Дезі (до пані Беф). Ви впевнені?
Пані Беф. Я впізнала його, я впізнала його!
Носоріг відповідає потужним, проте лагідним ревінням.
Пан Папільйон. Отакої! Цього разу я таки вже виставлю його за двері!
Дудар. Він застрахований?
Ботар (убік). Я все збагнув…
Дезі. А як у такому разі виплачувати страхівку?
Пані Беф (падаючи непритомною на руки Беранже). О Господи!
Беранже. Ох!
Дезі. Відведімо сюди.
Беранже, якому допомагають Дудар та Дезі, тягне пані Беф до свого стільця й садовить.
Дудар (коли ведуть пані Беф). Пані Беф, не переймайтеся так.
Пані Беф. Ах! Ох!
Дезі. Все ще, може, владнається якось…
Пан Папільйон (до Дудара). А юридично що можна зробити?
Дудар. Треба запитати в адвоката.
Ботар (ідучи за гуртом і підносячи руки до неба). Це чистісіньке безумство! Ну й суспільство!
Всі збираються навколо пані Беф, ляпають її по щоках, вона розплющує очі, зойкнула, заплющує очі, знову її ляпають по щоках, а Ботар говорить.
Хай там що, але будьте певні, я все розповім своєму комітетові взаємодопомоги. Я не залишу товариша в біді. Про це знатимуть.
Пані Беф (повертаючись до тями). Бідолашненький мій, я не можу його так залишити, який же він нещасний. (Чути ревіння). Він кличе мене. (Ніжно). Він кличе мене.
Дезі. Вам уже краще, пані Беф?
Дудар. Вона вже очутилась.
Ботар (до пані Беф). Запевняю, що наша делегація підтримає вас. Хочете стати членом нашого комітету?
Пан Папільйон. Знову ми гаємося з роботою. Панно Дезі, давайте пошту!
Дезі. Спершу треба з’ясувати, як ми вийдемо звідси.
Пан Папільйон. Ну й проблема. Через вікно.
Всі йдуть до вікна, крім пані Беф, що осунулась у фотелі, та Ботара, який залишився посеред сцени.
Ботар. Я знаю, звідки це прийшло.
Дезі (біля вікна). Дуже високо.
Беранже. Мабуть, слід було б викликати пожежників, щоб вони приїхали із своїми драбинами!
Пан Папільйон. Панно Дезі, підіть у мій кабінет і зателефонуйте пожежникам.
Пан Папільйон трохи ніби супроводжує її. Дезі виходить крізь двері в глибині, чути, як вона бере трубку й каже: “Алло, алло, це пожежники?”, потім притлумлений гомін телефонної розмови.
Пані Беф (раптом підводиться). Я не можу його так залишити, я не можу його так залишити.
Пан Папільйон. Якщо хочете розлучитися, то зараз у вас будуть вагомі підстави.
Дудар. І, звичайно, він буде винен.
Пані Беф. Ні! Бідолаха! Тільки не зараз, я не можу кинути свого чоловіка в такому стані.
Ботар. Ви доброчесна дружина.
Дезі (до пані Беф). А що ви зробите?
Біжучи в лівий бік, пані Беф метнулася до сходового майданчика.
Беранже. Обережно!
Пані Беф. Я не можу його покинути, я не можу його покинути.
Дудар. Затримайте її.
Пані Беф. Я поведу його додому!
Пан Папільйон. Що вона хоче робити?
Пані Беф (готуючись стрибнути з краю майданчика). Я йду, коханий, іду.
Беранже. Вона зараз стрибне.
Ботар. Це її обов’язок.
Дудар. Вона не зможе.
Всі, крім Дезі, яка ще досі телефонує, зібралися на майданчику біля пані Беф, вона стрибає; Беранже, проте, намагається затримати її і зостається з її спідницею в руках.
Беранже. Я не міг її втримати.
Чути, як знизу долинає розчулене ревіння носорога.
Пані Беф. Я прийшла, мій коханий, я прийшла.
Дудар. Вона сіла на нього верхи.
Ботар. Амазонка.
Голос пані Беф. Коханий мій, ходімо додому.
Дудар. Учвал побігли.
Дудар, Беранже, Ботар, пан Папільйон вертаються на сцену й підбігають до вікна.
Беранже. Швидко мчать.
Дудар (до пана Папільйона). А ви їздили верхи?
Пан Папільйон. Колись… трохи… (Обертаючись до дверей у глибині, до Дудара). Ще й досі вона дзвонить!..
Беранже (стежачи очима за носорогом). Вони вже далеко. Вже й не видно.
Дезі (виходячи). Ледве допросилася тих пожежників!..
Ботар (ніби завершивши внутрішній монолог). Чудово!
Дезі. … ледве допросилася тих пожежників.
Пан Папільйон. Що, скрізь горить?
Беранже. Моя думка така ж, як у пана Ботара. Вчинок пані Беф справді зворушливий, яке в неї серце!
Пан Папільйон. Принаймні одного службовця я мушу замінити.
Беранже. Ви справді гадаєте, що він уже нам не згодиться?
Дезі. Ні, ніде не горить, просто пожежники поїхали до інших носорогів.
Беранже. До інших носорогів?
Дудар. Як до інших носорогів?
Дезі. Так, до інших носорогів. Повідомлення надходять майже з усього міста. Вранці було сім, а зараз уже сімнадцять.
Ботар. А що я казав!
Дезі (ведучи далі). А всіх випадків було б навіть тридцять два. Це ще неофіційно, проте нема сумніву, що воно таки правда.
Ботар (уже не такий переконаний). Пхе! Вигадують!
Пан Папільйон. А по нас вони приїдуть?
Беранже. А я їсти хочу!..
Дезі. Так, пожежники приїдуть, вони вже в дорозі!
Пан Папільйон. А робота?
Дудар. Я гадаю, що це надзвичайна ситуація.
Пан Папільйон. Втрачений робочий час треба буде надолужити.
Дудар. Ну що, пане Ботар, для вас носороги ще й досі не стали очевидністю?
Ботар. Наше представництво протестує проти того, що ви без попередження звільнили пана Бефа.
Пан Папільйон. Я таке й не вирішую, ще побачимо, що там скажуть.
Ботар (до Дудара). Ні, пане Дудар, я не заперечую очевидності носорогів. І ніколи цього не заперечував.
Дудар. Ви просто крутій.
Дезі. І справді! Ви крутій!
Ботар. Повторюю, що ніколи цього не заперечував. Я хотів лишень знати, як далеко це може зайти. Я знаю, як мені бути. Я не просто констатую явище. Я його розумію й пояснюю. Принаймні я міг би пояснити, якби…
Дудар. Ну поясніть нам його.
Дезі. Розтлумачте його, пане Ботар.
Пан Папільйон. Пояснюйте, ваші колеги просять про це.
Ботар. Я вам поясню його…
Дудар. Ми слухаємо.
Дезі. Мені дуже цікаво.
Ботар. Я вам поясню його… колись пізніше…
Дудар. Чому не зараз?
Ботар (до пана Папільйона з погрозою). Ми це з’ясуємо невдовзі, але без свідків. (До всіх). Я знаю першопричини й прихований бік подій…
Дезі. Що за прихований бік?
Дудар. І мені б дуже кортіло знати той прихований бік…
Ботар (ведучи далі, наганяючи жах). Я також знаю прізвища всіх, хто відповідатиме за це, прізвища зрадників. Мене не одуриш. Я розтлумачу вам мету і значення цієї провокації! Я викрию призвідців.
Беранже. Яким це на руку?
Дудар (до Ботара). Ви відхилилися, пане Ботар.
Пан Папільйон. Не відхиляйтеся від теми.
Ботар. Відхиляюсь, це я відхиляюсь?
Дезі. Таж перед цим ви казали, що в нас галюцинації, нам привиділось.
Ботар. Перед цим — так. А тепер галюцинація перетворилась на провокацію.
Дудар. Ну, тоді як ви пояснюєте цей перехід?
Ботар. Панове, та це секрет полішинеля! Тільки діти нічого в ньому не тямлять. Тільки лицеміри вдають, що нічого не збагнули.
Чути, як під’їздить і сигналить пожежне авто. Завищали гальма, авто зупинилося під вікном.
Дезі. Пожежники приїхали!
Ботар. Потрібні якісь зміни, так воно не минеться.
Дудар. Аніякого сенсу в цьому, пане Ботар, немає. Носороги існують, ось і все. І це ні про що більше не свідчить.
Дезі (у вікні, дивлячись униз). Сюди, панове пожежники.
Знизу долинає метушня, гуркіт, гудіння двигуна.
Голос пожежника. Піднімайте драбину.
Ботар (до Дудара). В мене є ключ до подій і неспростовна система пояснень.
Пан Папільйон. Все-таки після обіду слід повернутись у контору.
Видно, як приставляють до вікна пожежну драбину.
Ботар. Тим гірше для справ, пане Папільйон.
Пан Папільйон. Що скаже генеральна дирекція?
Дудар. Це ж надзвичайний випадок.
Ботар (показуючи на вікно). Нас не примусять отак і на роботу ходити? Зачекаємо, доки сходи зроблять.
Дудар. Якщо хтось зламає ногу, то для дирекції може бути клопіт.
Пан Папільйон. Справді.
Показується каска пожежника, потім і він сам.
Беранже (до Дезі, показуючи на вікно). Після вас, панно Дезі.
Пожежник. Панно, ходіть.
Панна Дезі вилазить на вікно, пожежник бере її на руки, вони зникають.
Дудар. До побачення, панно Дезі. Щасливо.
Дезі (зникаючи). Щасливо, панове.
Пан Папільйон (у вікно). Панно, зателефонуйте мені завтра вранці. Прийдете до мене додому і віддрукуєте пошту. (До Беранже). Пане Беранже, звертаю вашу увагу, тепер не відпустка, ми повернемось до роботи, як тільки буде можливо. (До решти). Панове, ви зрозуміли мене?
Дудар. Гаразд, пане Папільйон.
Ботар. Авжеж, нас експлуатують, аж поки кров потече!
Пожежник (знову показуючись у вікні). Чия черга?
Пан Папільйон (звертаючись до трьох). Ідіть.
Дудар. Після вас, пане Папільйон.
Беранже. Після вас, пане начальнику.
Ботар. Тільки після вас.
Пан Папільйон (до Беранже). Принесіть мені пошту панни Дезі. Он там, на столі.
Беранже йде по пошту і приносить її панові Папільйону.
Пожежник. Нумо швидше. Часу нема. У нас ще є інші виклики.
Ботар. Що ви там кажете?
Пан Папільйон з поштою під пахвою видирається на вікно.
Пан Папільйон (до пожежників). Обережно, в мене папери. (Обертаючись до Дудара, Ботара, Беранже). До побачення, панове.
Дудар. До побачення, пане Папільйон.
Беранже. До побачення, пане Папільйон.
Пан Папільйон (уже зник, чути його голос). Обережно, папери! Дударе! Замкніть контору!
Дудар (кричить). Не переживайте, пане Папільйон. (До Ботара). Після вас, пане Ботар.
Ботар. Панове, я вже йду. А наступним моїм кроком буде встановити зв’язок із компетентними урядовцями. Я викрию ці уявні таємниці. (Прямує до вікна, щоб вилізти на нього).
Дудар (до Ботара). А я гадав, що вам усе й так ясне!
Ботар (вилізаючи на вікно). Ваші кпини мене не обходять. Я лиш хочу дати вам докази й документи, так, докази вашої зради.
Дудар. Це ж безглуздя…
Ботар. Ваша образа…
Дудар (уриваючи його). Це ви ображаєте мене…
Ботар (зникаючи). Я не ображаю, я доводжу.
Голос Пожежника. Ходіть, ходіть…
Дудар (до Беранже). Що ви робите після обіду? Можна б і випити чогось.
Беранже. Перепрошую. Я скористаюсь дозвіллям, щоб провідати свого друга Жана. Все-таки я хочу помиритися з ним. Ми посварилися, і мене млоїть від провини.
Голова Пожежника знову показується у вікні.
Пожежник. Ходімо, ходімо…
Беранже (показуючи на вікно). Після вас.
Дудар (до Беранже). Після вас.
Беранже (до Дудара). Е ні, після вас.
Дудар (до Беранже). Аж ніяк, після вас.
Беранже (до Дудара). Будьте ласкаві, після вас, після вас.
Пожежник. Швидше, швидше.
Дудар (до Беранже). Після вас, після вас.
Беранже (до Дудара). Після вас, після вас.
Разом видираються на вікно. Пожежник допомагає їм зійти вниз, завіса опускається.
Кінець картини
«Носороги» КАРТИНА ДРУГА
Декорації
Жанова домівка. Розташування декорацій майже таке саме, як у першій картині другої дії. Тобто сцена поділена на дві частини. По праву руку, забираючи, залежно від розмірів, три чверті або чотири п’ятих сцени, Жанова кімната. В глибині під стіною Жанове ліжко, зараз він спить у ньому. Посередині сцени стілець або фотель, в ньому сидітиме Беранже. З правого боку посередині двері до ванної кімнати. Коли Жан ітиме вмиватись, буде чути дзюркіт води з крана, шум душу. Лівою стіною кімнати буде перетинка, що ділить сцену. Посередині двері, що виходять на сходи. Якщо робити декорації менш реалістичними, стилізованими, можна просто поставити двері без перетинки. По лівий бік сцени видно сходи; що ведуть до Жанових дверей, поренча, сходовий майданчик. У глибині на цьому ж майданчику двері до сусідньої квартири. А нижче в глибині верхній край засклених дверей, над якими написано: “Швейцар”.
Коли завісу піднято, Жан під ковдрою спиною до публіки спить у ліжку. Чути, як він кашляє. Через якийсь час показується Беранже, він піднімається сходами й стукає у двері. Жан не відповідає. Беранже стукає знову.
Беранже. Жане! (Знову стукає). Жане!
Двері в глибині сходового майданчика прочиняються, виходить Сухий Дідок із сивою борідкою.
Сухий Дідок. Що вам треба?
Беранже. Я прийшов до Жана. Пан Жан мій приятель.
Сухий Дідок. А я гадав, що до мене. Бо й мене звати Жаном, але це до нього.
Голос дідової дружини (з глибини кімнати). Це до нас?
Сухий Дідок (обертаючись до дружини, якої не видно). Ні, до сусіди.
Беранже (стукаючи). Жане!
Сухий Дідок. Я не бачив, щоб він виходив. Бачив його вчора ввечері. І, здається, настрій у нього був кепський.
Беранже. Я знаю чому, це моя провина.
Сухий Дідок. Може, він не хоче відчиняти. Спробуйте ще.
Голос дідової дружини. Жане! Годі балакати, Жане.
Беранже (стукаючи). Жане!
Сухий Дідок (до дружини). Хвилиночку! А! Так-так… (Зачиняє двері й зникає).
Жан (усе лежить спиною до публіки; хрипким голосом).Що вам треба?
Беранже. Жане мій дорогий, я прийшов навідати вас.
Жан. Хто там?
Беранже. Це я, Беранже. Я не перешкодив?
Жан. А! Це ви? Заходьте.
Беранже (намагаючись відчинити). Двері замкнені.
Жан. Хвилиночку! А! Так-так… (Жан підводиться й сідає, справді в лихому гуморі. Він у зеленій піжамі, волосся скуйовджене).Хвилиночку. (Повертає ключ у замкові).Хвилиночку.(Іде й знову лягає, як і перед цим, укриваючись ковдрою). Заходьте.
Беранже (заходячи). Добридень. Жане.
Жан (у ліжку). Котра там година? Ви не в конторі?
Беранже. Ви ще спите, ви не в конторі? Перепрошую, я, мабуть, перешкодив вам.
Жан (усе повернений спиною). Цікаво, що я не впізнаю вашого голосу.
Беранже. Я теж не впізнаю вашого голосу.
Жан (повернений спиною). Сідайте.
Беранже. Ви хворі?
Жан відповідає бурчанням.
Знаєте, Жане, я був йолоп, що посварився з вами через ту історію.
Жан. Яку історію?
Беранже. Вчора…
Жан. Коли вчора? Де вчора?
Беранже. Ви вже й забули? Та з носорогом, отим нещасним носорогом.
Жан. Яким носорогом?
Беранже. З тим носорогом, або, якщо хочете, з тими двома нещасними носорогами, яких ми бачили.
Жан. А! Так, пригадую… А хто вам сказав, що ті два носороги нещасні?
Беранже. Це просто говориться так.
Жан. Гаразд. Годі про це.
Беранже. Ви дуже ласкаві.
Жан. Ну й що?
Беранже. Все-таки хочу вам сказати, що я шкодую про свою затяту, вперту, озлоблену поведінку, так… так… коротше, коротше… я був йолоп.
Жан. Щодо вас мене таке й не дивує.
Беранже. Пробачте мені.
Жан. Я почуваю себе не гаразд. (Кашляє).
Беранже. Певне, саме тому ви ще й досі в ліжку. (Змінивши тон). Знаєте, Жане, ми обидва мали слушність.
Жан. Про що ви?
Беранже. Та… про те саме. Ще раз пробачте мені, що повертаюсь до цього, я багато не говоритиму. Любий мій Жане, хочу вам сказати, що, кожен по-своєму, ми обидва мали слушність. Зараз це доведено. В місті є однорогі носороги так само, як і дворогі.
Жан. А що я вам казав! Ну що ж, тим гірше.
Беранже. Так, тим гірше.
Жан. Або тим краще, це як подивитись.
Беранже (ведучи далі). Звідки взялись одні, звідти й другі, або звідки другі, звідти й перші взялися, по суті, це не має значення. Єдине, що, на мій погляд, має вагу, — це саме існування носорогів, бо…
Жан (обертаючись і сідаючи на своє розстелене ліжко, обличчям до Беранже). Мені недобре, мені так недобре!
Беранже. Я у відчаї! Зрештою, що з вами?
Жан. Я й не знаю до ладу, якась недуга чи болещі.
Беранже. Відчуваєте кволість?
Жан. Де там! Навпаки, все кипить.
Беранже. Я мав на увазі… якусь минущу кволість. Таке з кожним буває.
Жан. Зі мною ніколи.
Беранже. Тоді, може, надмір здоров’я. Коли енергії багато, це іноді теж погано. Це розхитує нервову систему.
Жан. В мене вона чудово зрівноважена. (Жанів голос стає все хрипкішим). Я здоровий і духом, і тілом. Моя спадковість…
Беранже. Авжеж, звичайно. Та, може, ви все-таки застудились? Температури нема?
Жан. Я не знаю. Хоч, певне, трохи морозить і болить голова.
Беранже. Проста собі мігрень. Я піду, якщо хочете.
Жан. Зоставайтеся. Ви не заважаєте мені.
Беранже. А ви ще й захрипли.
Жан. Захрип?
Беранже. Так, трохи захрип. Саме тому я й не впізнав вашого голосу.
Жан. Чого б це я захрип? Мій голос не змінився, це швидше ваш став якимось не таким.
Беранже. Мій?
Жан. А чом би й ні?
Беранже. Може, й так. Я цього не помітив.
Жан. А що ви взагалі помічаєте за собою? (Приставляючи долоню до лоба). Власне, в мене чоло болить. Мабуть, десь ударився! (Його голос стає ще хрипкішим).
Беранже. Коли ви вдарились?
Жан. Не знаю. Не можу пригадати.
Беранже. Мабуть, вам боляче.
Жан. Може, я вдарився, коли спав?
Беранже. Удар розбудив би вас. Мабуть, вам просто приснилося, що ви вдарились.
Жан. Мені ніколи нічого не сниться.
Беранже (ведучи далі). Голова у вас почала боліти, коли ви спали, ви забули, що вам снилося, або швидше пригадуєте, але несвідомо.
Жан. Це я несвідомо? Я володар своїм думкам. І ніколи нікуди не збочую. Я йду прямо, завжди тільки прямо.
Беранже. Я це знаю. Але ви не зрозуміли мене.
Жан. Говоріть ясніше. Хіба вам важко сказати мені щось погане?
Беранже. Часто, коли болить голова, здається, що десь ударився. (Підійшовши до Жана). Якщо ви вдарились, то має бути гуля. (Розглядаючи Жана). Диви, й справді, у вас є гуля.
Жан. Гуля? Зовсім маленька.
Жан. Де?
Беранже (показуючи на Жанове чоло). Ось стирчить якраз над носом.
Жан. Нема в мене ніякої гулі. І в родині ніхто її не мав.
Беранже. Дзеркало у вас є?
Жан. Ет! (Мацаючи чоло). Таки правда. Піду у ванну, подивлюся. (Схоплюється і йде до ванної кімнати).
Беранже супроводить його поглядом.
(З ванної кімнати). Так, у мене гуля. (Повертається назад, колір його шкіри став якимось зеленкуватим). Зрозуміло, я таки вдарився.
Беранже. Вам недобре, ви позеленіли.
Жан. Ви тішитесь, що кажете мені самі прикрощі. А на себе ви хоч дивилися?
Беранже. Перепрошую, я не хотів засмутити вас.
Жан (роздратовано). Про таке не говорять.
Беранже. І дихаєте якось гучно. Горло у вас не болить?
Жан знову сідає на ліжку.
Горло у вас не болить? Може, це ангіна. Нема чого соромитись, у мене теж кілька разів була ангіна. Дайте я помацаю ваш пульс. (Підводиться й мацає пульс на Жановій руці).
Жан (ще хрипкішим голосом). Ну, буде діло!
Беранже. Пульс у вас цілком нормальний. Не журіться.
Жан. Я зовсім не журюся, з якої б то речі?
Беранже. Ваша правда. Полежите кілька днів, і все минеться.
Жан. В мене нема часу, щоб лежати. Я мушу заробляти на хліб.
Беранже. Ви не такі вже й хворі, якщо хочете їсти, проте кілька днів усе-таки краще полежати. Так розумніше. Лікар до вас приходив?
Жан. Мені не потрібен лікар.
Беранже. Однак слід запросити його.
Жан. Не викликайте лікаря, я не хочу його бачити. Я сам про себе подбаю.
Беранже. Даремно ви не вірите в медицину.
Жан. Лікарі вигадують якісь неіснуючі хвороби.
Беранже. Це почасти з добрих міркувань. Заради втіхи дбати про людину.
Жан. Вони вигадують хвороби, вони вигадують хвороби!
Беранже. Може, й вигадують. Але й виліковують оті вигадані хвороби.
Жан. Я тільки ветеринарам ще можу вірити.
Беранже (що був одпустив Жанів зап’ясток, знову бере його за руку). У вас понадималися жили.
Жан. Це ознака сили.
Беранже. Ясно, це ознака здоров’я і сили. Хоча… (Знову ще ближче придивляється до Жанового передпліччя).
Жанові це не подобається, і він силоміць висмикує руку.
Жан. Що ви розглядаєте мене як чудернацьку звірину?
Беранже. Ваша шкіра…
Жан. Що ви причепилися до моєї шкіри? Я ж вашу не розглядаю?
Беранже. Сказав би… так, сказав би, що вона на очах змінює свій колір. Зеленішає. (Пробує взяти Жана за руку). І грубшає.
Жан (знову висмикуючи руку). Не мацайте мене отак. Що на вас найшло? Ви дратуєте мене.
Беранже (до себе). Це, мабуть, серйозніше, ніж я думав. (До Жана). Треба викликати лікаря. (Йде до телефону).
Жан.Не чіпайте ту машинку.(Біжить до Беранже й відштовхує його).
Беранже захитався.
Хай це вас не обходить.
Беранже. Гаразд, гаразд. Це ж для вашого добра.
Жан (кашляючи і гучно дихаючи). Своє добро я знаю краще за вас.
Беранже. Вам важко дихати.
Жан. Кожен дихає як може! Вам не подобається моє дихання, а мені — ваше. Ви дихаєте дуже мляво, навіть і не чути як, я сказав би, що вам уже три чисниці до смерті.
Беранже. Ясна річ, я не такий дужий, як ви.
Жан. Я ж не посилаю вас до лікаря, щоб той вас оглянув. Кожен робить, що хоче.
Беранже. Не гнівайтесь на мене. Ви ж добре знаєте: я вам друг.
Жан. Дружби нема. Я не вірю у вашу дружбу.
Беранже. Ви ображаєте мене.
Жан. Вам нема чого ображатись.
Беранже. Любий мій Жане…
Жан. Я не ваш любий Жан.
Беранже. Сьогодні ви справжній мізантроп.
Жан. Так, я мізантроп, мізантроп, мізантроп, мені втіха бути мізантропом.
Беранже. Мабуть, ви ще досі сікаєтесь до мене через нашу дурну вчорашню сварку. Я визнаю свою провину. Я саме й прийшов, щоб вибачитись…
Жан. Про яку ви сварку кажете?
Беранже. Зараз я вам нагадаю. Знаєте, через носорога!
Жан (не слухаючи Беранже). По правді, я не те що не люблю людей, вони мені байдужі або ж гидкі, хай лиш не стають мені на дорозі, я розчавлю їх.
Беранже. Ви ж добре знаєте, що я ніколи не стану на заваді…
Жан. В мене є мета, і я рвуся до неї.
Беранже. Звичайно, ви маєте слушність. Проте я вважаю, що тепер у вас моральна криза.
Вже якийсь час Жан ходить по кімнаті від стіни до стіни, наче тварина в клітці. Беранже спостерігає його, час від часу ледь відходить убік, щоб не зіткнутися.
Жанів голос усе хрипшає.
Не хвилюйтеся, не хвилюйтеся.
Жан. Мені заважав мій одяг, а зараз уже й піжама починає муляти! (Розхристує піжамну курточку й знову закутується). Беранже. О! Та що з вашою шкірою?
Жан. Знову про шкіру? Це моя шкіра, і, певне, я її не мінятиму на вашу.
Беранже. Сказав би, що це вже шкура.
Жан. А вона міцніша. І негода мені не страшна.
Жан. Ви все зеленішаєте.
Жан. У вас сьогодні з кольорами негаразд. Увижається щось, ви знову п’яненький.
Беранже. Я пив учора, сьогодні ні.
Жан. Ну, це наслідок усього вашого пияцтва.
Беранже.Я ж пообіцяв вам виправитись, і ви добре знаєте, що я прислухаюсь до порад таких друзів, як ви. І через це зовсім не почуваю себе приниженим, навпаки.
Жан. А мені однаково. Бр-р-р…
Беранже. Що ви сказали?
Жан. Нічого не кажу. Роблю бр-р-р… Це така втіха!
Беранже (зазираючи Жанові у вічі). А знаєте, що сталося з Бефом? Він став носорогом.
Жан. Що сталося з Бефом?
Беранже. Він став носорогом.
Жан (обмахуючись полами курточки). Бр-р-р…
Беранже. Та годі вже жартувати.
Жан. Дайте мені дихати. Я маю на це право. Я в себе вдома.
Беранже. Хіба я заперечую?
Жан. Воно й добре, що не суперечите. Мені жарко, жарко. Бр-р-р… Хвилиночку. Піду охолоджусь.
Беранже (поки Жан метнувся до ванної кімнати). В нього гарячка.
Жан у ванній кімнаті. Чути, як він сапає, як дзюркоче вода з крана.
Жан (убік). Бр-р-р…
Беранже. Він уже дрижаки хапає. Тим гірше, подзвоню зараз лікареві. (Знов іде до телефону й хутко повертається, зачувши Жанів голос).
Жан. Так, отже, сміливець Беф став носорогом! Ха! га! га! Він вас одурив, він перебрався. (Вистромляє голову з ванної кімнати. Він дуже зелений. Гуля над носом уже трохи більша). Він замаскувався.
Беранже (ходячи по кімнаті, не дивлячись на Жана). Запевняю вас, що так і насправді було.
Жан. Ну хай собі, то його справа.
Беранже (обертаючись до Жана, що заховався у ванній кімнаті). Мабуть, не хотів він цього. Перетворення відбулось усупереч його волі.
Жан (убік). Звідки вам знати про таке?
Беранже. Принаймні ми всі так уважали.
Жан. А якщо він, однак, хотів, га? Якщо в нього був намір?
Беранже. Я б украй здивувався. Принаймні по пані Беф і знати не було, що вона здогадується…
Жан (хрипким голосом). Ха! га! га! Ота гладуха пані Беф! Га! так! так! Дурепа!
Беранже. Дурепа чи ні…
Жан (швидко виходить, скидає курточку й жбурляє її на ліжко, Беранже соромливо відвертається.Жанові груди й спина вже зелені, він знову заходить до ванної кімнати. Роблячи це все, водночас проказує). Беф ніколи не втаємничував дружину в свої плани.
Беранже. Ви помиляєтеся, Жане. Навпаки, в них така злагода.
Жан.Така злагода, ви певні? Гм, гм. Бр-р-р… (Йдучи до ванної кімнати, Жан хряпає дверима перед його носом).
Беранже. Велика злагода. Довести можна тим, що…
Жан (за дверима). У Бефа було своє приватне життя. В глибині серця він залишив для себе потайний куточок.
Беранже. Я мовчатиму, мабуть, не треба, щоб ви стільки говорили, здається, вам зле від цього.
Жан. Навпаки, я не так переймаюсь.
Беранже. Будь ласка, дайте я все-таки викличу лікаря.
Жан. Я таке категорично забороняю. Не люблю упертюхів.
Жан виходить у кімнату. Беранже, зляканий, ледь відсахується, бо Жан іще зеленіший, говорити йому дуже важко. Його голос невпізнанний.
Отже, з власної волі чи ні, та якщо він став носорогом, то це, мабуть, краще для нього.
Беранже. Любий мій друже, що ви кажете? Як можна думати…
Жан. Ви скрізь бачите лише погане. Бо для нього втіха бути носорогом, це для нього втіха! В цьому нема нічого дивного.
Беранже. Звичайно, нічого дивного в цьому нема. Хоч я сумніваюсь, що це така вже втіха для нього.
Жан. Чому саме?
Беранже. Мені важко сказати чому. Це й так зрозуміло.
Жан. А я вам кажу, що бути носорогом не гірше, ніж людиною.
Носороги, зрештою, такі ж, як і ми, і мають однакове з нами право на життя!
Беранже. З умовою, що вони не знищать нас. Ви хоч усвідомлюєте неоднаковість розумових здібностей?
Жан (ходячи по кімнаті, заходячи й виходячи з ванни). Гадаєте, що наші в чомусь вищі?
Беранже. Все-таки ми маємо мораль, і, на мою думку, її й порівняти не можна з тим, що в тварин.
Жан. Мораль! Ну, поговорімо про мораль, — а з мене вже досить тієї прекрасної моралі! Мораль треба переступити.
Беранже. А чим ви її заступите?
Жан (усе ходячи). Природою!
Беранже. Природою?
Жан (ходячи). В природи свої закони. А мораль протиприродна.
Беранже. Якщо я правильно зрозумів, ви хочете моральний закон підмінити законом джунглів?
Жан. І я житиму, я житиму за цим законом.
Беранже. Так кажуть, але, по суті, ніхто…
Жан (уриває його, ходячи туди-сюди). Треба відновити підвалини нашого життя. Повернутися до первісної цілості.
Беранже. Аж ніяк не згоден із вами.
Жан (потужно сапаючи). Я хочу дихати.
Беранже. Але ж поміркуйте, і ви збагнете, що в нас є філософія, певна система неспростовних цінностей, у тварин її нема. Її вивершили століття людської цивілізації.
Жан (ще у ванній кімнаті). Зруйнуймо це все, і тоді буде краще.
Беранже. Я не сприймаю вас серйозно. Ви химеруєте, ви просто поет.
Жан. Бр-р-р… (Він майже реве).
Беранже. Я й не знав, що ви поет.
Жан (виходить із ванної кімнати). Бр-р-р… (Він знову реве).
Беранже. Я занадто добре вас знаю, щоб вірити, ніби це ваші щирі думки. Бо — і ви це знаєте так само добре, як я, — людина…
Жан (уриваючи його). Людина… не кажіть більше цього слова!
Беранже. Я мав на думці людську природу, гуманізм…
Жан. Гуманізмові вже кінець! А ви старий сентиментальний дурник. (Заходить до ванної кімнати).
Беранже. Зрештою, хай там як, але розум…
Жан (у ванній кімнаті). Самі штампи! Верзете всякі дурниці.
Беранже. Дурниці!
Жан (з ванної кімнати, дуже хрипким, нерозбірливим голосом). Цілковиті.
Беранже. Любий Жане, мені дивно чути таке від вас! Чи у вас голови нема на в’язах? Зрештою, вам подобається бути носорогом?
Жан. А чом ні! Я не маю ваших упереджень!
Беранже. Говоріть виразніше. Я ж не розумію. Ви дуже погано вимовляєте.
Жан (і далі у ванній кімнаті). Вуха повідтикайте!
Беранже. Що?
Жан. Вуха повідтикайте. А я кажу: а чом би не бути носорогом? Люблю, коли щось міняється.
Беранже. Такої думки від вас…
Беранже змовкає, бо виходить Жан у страхітливій подобі. Він уже геть зелений. Гуля на лобі майже стала носорожачим рогом.
Ох! Здається, й справді, голови у вас нема!
Жан метнувся до свого ліжка, скидає постіль на підлогу, щось люто бурмоче, чути ще якісь дивні звуки.
Але ж не лютуйте так, заспокойтеся! Я вас не впізнаю.
Жан (ледь розбірливо). Жарко… дуже жарко. Роздерти це все, одяг муляє, одяг муляє. (Скидає піжамні штани).
Беранже. Що ви коїте? Геть не впізнаю вас. Ви ж завжди такі сором’язливі!
Жан. Болота! Болота!..
Беранже. Подивіться на мене. Ви, здається, вже й не бачите мене! Ви, здається, й не чуєте мене!
Жан. Чую вас дуже добре! І бачу вас дуже добре! (З опущеною головою кидається на Беранже).
Той ухиляється.
Беранже. Обережніше!
Жан (гучно сапаючи). Перепрошую. (Потім мерщій забігає у ванну кімнату).
Беранже (хоче ніби втекти в двері ліворуч, потім розвертається, йде услід Жанові до ванної кімнати). Але ж я не можу його так залишити, це ж друг. (З ванної кімнати). Я викличу лікаря! Повірте мені, це конче, конче потрібно.
Жан (у ванній кімнаті). Ні.
Беранже (у ванній кімнаті). Так. Заспокойтеся, Жане! Це смішно. Ой! Ваш ріг росте на очах! Ви стали носорогом!
Жан (у ванній кімнаті). Я затопчу тебе, я затопчу тебе!
У ванній кімнаті гармидер, ревіння, гуркіт меблів, падає й розбивається дзеркало, потім вискакує геть переляканий Беранже, із зусиллям таки зачиняє двері за собою, хоча помітно, як на них налягають ізсередини.
Беранже (тримаючи двері). Він став носорогом, він став носорогом!
Беранже вдалося закрити двері. Піджак у нього подертий рогом. Саме, як він закрив двері, носорожачий ріг проламує їх. Двері ще хитаються під безперервними поштовхами тварини, у ванній й далі щось гуркоче, чути ревіння впереміш із ледь розбірливими словами, як-от: я скаженію, паскуда і т. ін., а Беранже метнувся до дверей з правого боку.
Такого від нього ніколи не сподівався! (Відчиняє двері на сходи і кулаком починає грюкати у двері до сусіди). У вашому будинку носоріг! Викличте поліцію!
Сухий Дідок (показавши голову). Що вам треба?
Беранже. Викличте поліцію! У вашому будинку носоріг!..
Голос дружини Сухого Дідка. Жане, що там у нього? Чому такий крик?
Сухий Дідок (до дружини). Я не знаю, що він там каже. Ніби носорога побачив.
Беранже. Так, у будинку. Викличте поліцію!
Сухий Дідок. І тому треба отак докучати людям? Ну й манери! (Зачиняє двері перед його носом).
Беранже (збігаючи сходами). Швейцаре, швейцаре, у вас носоріг у будинку, викличте поліцію! Швейцаре!
Видно, як відхиляється верхній край дверей до комірчини швейцара, і звідти показується голова носорога.
Ще один! (Беранже чимдуж дереться сходами вгору. Хоче зайти до Жанової кімнати, вагається, потім знову підходить до дверей Сухого Дідка).
В цю мить двері Сухого Дідка розчахнулись, і показались дві невеликі носорожачі голови.
Боже мій! Господи! (Беранже заходить до Жанової кімнати, двері до ванної ще двигтять. Беранже підходить до вікна, позначеного спереду сцени просто рамою і зверненого до глядачів. Він знесилений, майже непритомний, бурмоче). Боженьку мій, боженьку мій! (Робить велике зусилля, переступає через вікно, вже майже на тому боці, тобто виходить ніби в залу, і рвучко сахається назад, бо в ту саму мить з оркестрової ями показалась і шалено мчить вервечка носорожачих рогів. Беранже поквапно перелазить усередину і з хвилину дивиться у вікно). На вулиці їх тепер уже ціле стадо! Носорожаче військо, біжить собі вулицею вниз!.. (Роззирається навсебіч). Як вибратись, як мені вибратись?.. Якби ж вони бігли тільки по вулиці! Вони виходять на тротуари, господи, як вибратись?! (Знетямившись, він біжить до кожних дверей, знов до вікна, — а двері до ванної кімнати все двигтять, чути, як Жан реве й викрикує нерозбірливі лайки. Якийсь час гра триває: щоразу, коли в своїх безладних спробах утекти Беранже підбігає до дверей діда або вибігає на сходи, його вітають ревінням носорожачі голови, і він відступає.Востаннє підходить до вікна, роздивляється). Цілісіньке стадо носорогів! А ще казали, що ця тварина живе одинцем! Це брехня, таку думку слід переглянути! Вони поламали всі лави на вулиці. (Заламує руки). Що робити? (Знову підбігає до різних виходів, але носороги не дають йому вийти. Коли він знову перед дверима до ванної, вони вже ледь тримаються. Беранже підбігає до задньої стіни, вона обвалюється, в глибині видно вулицю, Беранже втікає і кричить). Носороги! Носороги!
Гуркіт, двері ванної кімнати вивалюються.
Завіса
