“Останній з Могікан” скорочено читати українською Ви можете прочитати за 10 хвилин.
“Останній з Могікан” скорочено
- Магуа — лідер Гуронів і головний лиходій в романі, вигнаний зі свого племені за пияцтво. Також відомий як «Хитра Лисиця».
- Чингачгук — останній вождь індіанського племені Могікан; провідник для подорожуючих сестер Мунро і батько Ункаса.
- Ункас — син Чингачгука і останній з Могікан (останній чистокровний Могікан).
- Натті Бампо/ Соколине Око — «американський герой» і провідник сестер Мунро, прийомний син Чингачгука. Також відомий серед індіанців і французів як «Ла Лонг Карабіна», через свою довгу гвинтівку і навички стрільби.
- Кора Мунро — темноволоса дочка полковника Мунро. Її мати, з якою Мунро одружився у Вест-Індії, була мулаткою.
- Еліс Мунро — молодша сестра Кори, дочка Еліс Грем, яка була коханням Мунро, коли він був молодий.
Події, змальовані у романі, відбуваються в 1757 році, під час франко-індіанської війни (Семирічної війни), коли Франція і Велика Британія боролися за контроль над північноамериканськими колоніями. Під час цієї війни, французи закликали союзницькі індіанські племена до боротьби з численнішими британськими колоністами.
Час був важкий, жорстокий. Небезпеки підстерігали на кожному кроці. І не дивно, що ті хто їхав в супроводі майора Дункана Хейворда до командуючого обложеним фортом батька дівчини хвилювалися. Особливо турбував Алісу і Кору – так звали сестер – індієць Магуа, на прізвисько Хитра Лисиця. Він зголосився провести їх нібито безпечною лісовою стежкою. Дункан заспокоював дівчат, хоча сам починав хвилюватися: невже вони заблукали?
На щастя, під вечір подорожні зустріли Соколине Око – це ім’я вже міцно закріпилося за Звіробоєм- та не одного, а з Чингачгуком і Ункасом. Індіанець, який заблукав вдень у лісі?! Соколине Око насторожився куди більше Дункана. Він пропонує майору схопити провідника, але індіанець встигає втекти. Тепер уже ніхто не сумнівається в зраді індіанця Магуа. За допомогою Чингачгука і його сина Ункаса Соколине Око переправляє подорожніх на маленький скелястий острівець.
В продовження скромного вечера «Ункас надає Корі і Алісі всі послуги, які тільки були в його силах». Помітно – на Кору він звертає більше уваги, ніж на її сестру. Однак небезпека ще не минула. Почувши гучний хрип переляканих вовками коней, індіанці знаходять їх притулок. Перестрілка, потім – рукопашна. Перший натиск гуронів відбитий, але у обложених скінчилися боєприпаси. Порятунок тільки у втечі – непосильній, на жаль, для дівчат. Необхідно плисти вночі, по порожистій і холодній гірській річці. Кора вмовляє Соколине Око бігти з Чингачгук і привести скоріше допомогу. Довше інших мисливців їй доводиться переконувати Ункаса: Майор і сестри опиняються в руках Магуа і його друзів.
Викрадачі та бранці зупиняються на пагорбі для відпочинку. Хитра Лисиця відкриває Корі мету викрадення. Виявляється, її батько, полковник Мунро, колись жорстоко образив його, звелівши висікти за п’янку. І тепер в помсту він візьме в дружини його дочку. Кора обурено відмовляється. І тоді Магуа вирішує жорстоко розправитися з полоненими. Сестер і майора прив’язують до дерев, поруч розкладають хмиз для багаття. Індіанець вмовляє Кору погодитися, хоча б пожаліти сестру, зовсім юну, майже дитину. Але Аліса, дізнавшись про намір Магуа, воліє болісну смерть.
Ряз’яренний Магуа кидає томогавк. Сокирка влучає в дерево, прикувавши пишне біляве волосся дівчини. Майор виривається з пут і кидається на одного з індіанців. Дункан майже переможений, але лунає постріл, і індіанець падає. Це приспіли Соколине Око і його друзі. Після короткої битви вороги переможені. Магуа, прикинувшись мертвим і знайшовши момент, знову біжить.
Небезпечні мандри закінчуються благополучно – подорожні досягають форту. Під покровом туману їм, незважаючи на оточення французів, вдається проникнути у форт. Батько нарешті побачив своїх дочок, але радість зустрічі затьмарена тим, що захисники форту змушені здатися, правда, на почесних для англійців умовах: переможені зберігають прапори, зброю і можуть безперешкодно відступити до своїх.
На світанку обтяжений пораненими, а також дітьми і жінками гарнізон залишає форт. Неподалік у тісному лісистому ущелині на обоз нападають індіанці. Магуа знову викрадає Алісу і Кору.
На третій день після цієї трагедії полковник Мунро разом з майором Дунканом, Соколиним Оком, Чингачгуком і Ункасом оглядають місце побоїща. За ледь помітними слідами Ункас робить висновок: дівчата живі – вони в полоні. Мало того, продовживши огляд, могіканін відкриває ім’я їх викрадача – Магуа! Порадившись, друзі відправляються у вкрай небезпечний шлях: на батьківщину Хитрої Лисиці, в області, населені в основному Гуронами. З пригодами, втрачаючи і знову знаходячи сліди, переслідувачі нарешті опиняються поблизу селища гуронів.
Тут вони зустрічають псалмоспівця Давида, який, користуючись репутацією божевільного, добровільно пішов за дівчатами. Від Давида полковник дізнається про становище своїх дочок: Алісу Магуа залишив у себе, а Кору відправив до проживаючих по сусідству, на землях гуронів, Делаварів. Закоханий в Алісу Дункан хоче будь-що-будь проникнути в селище. Перетворившись дурником, за допомогою Соколиного Ока і Чингачгука змінивши зовнішність, він відправляється на розвідку. У таборі гуронів він видає себе за французького лікаря, і йому, також як і Давиду, Гурони дозволяють ходити всюди. До жаху Дункана, в селище призводять полоненого Ункаса. Спочатку Гурони приймають його за звичайного полоненого, але з’являється Магуа і впізнає Швидконого Оленя. Ненависне ім’я викликає такий гнів гуронів, що, якби не Хитра Лисиця, юнака розтерзали б на місці. Магуа переконує одноплемінників відкласти страту до ранку. Ункаса відводять в окрему хатину. До лікаря Дункана звертається за допомогою батько хворої індіанки. Він відправляється в печеру, де лежить хвора, у супроводі батька дівчини і ручного ведмедя. Дункан просить всіх покинути печеру. Індіанці коряться вимозі «лікаря» і виходять, залишивши в печері ведмедя. Ведмідь перетворюється – під звірячою шкурою ховається Соколине Око! За допомогою мисливця Дункан знаходить заховану в печері Алісу – але тут з’являється Магуа. Хитра Лисиця торжествує. Але не довго.
«Ведмідь» хапає індіанця і стискає його в залізних обіймах, майор пов’язує лиходієві руки. Але від пережитого хвилювання Аліса не може ступити ані кроку. Дівчину загортають в індіанський одяг, і Дункан – у супроводі «ведмедя» – виносить її назовні. Батькові хворої самозваний «лікар», посилаючись на могутність Злого Духа, велить залишитися і вартувати вихід з печери. Хитрість вдається – втікачі благополучно досягають лісу. На узліссі Соколине Око показує Дункану стежку, що веде до делаварів і повертається, щоб звільнити Ункаса. За допомогою Давида він обманює воїнів швидконого Оленя і ховається з могіканіном в лісі. Розлючений Магуа, якого знаходять у печері і звільняють від пут, закликає одноплемінників до помсти.
На ранок на чолі сильного військового загону Хитра Лисиця вирушає до делаварів. Сховавши загін у лісі, Магуа входить в селище. Він звертається до делаварського вождя, вимагаючи видати полонених. Ошукані красномовством Хитрої Лисиці вожді були змовилися, але після втручання Кори з’ясовується, що насправді полонянкою Магуа є тільки вона одна – всі інші звільнилися самі. Полковник Мунро пропонує за Кору багатий викуп – індіанець відмовляється. Ункас, який несподівано став верховним вождем, змушений відпустити Магуа разом з полонянкою. На прощання Хитра Лисиця попереджений: після даного для втечі часу делавари ступлять на стежку війни.
Незабаром військові дії завдяки вмілому керівництву Ункаса приносять делаварам рішучу перемогу. Гурони розбиті. Магуа, захопивши Кору, біжить. Швидконогий Олень переслідує супротивника. Розуміючи, що їм не піти, останній з уцілілих супутників Хитрої Лисиці заносить над Корою ніж. Ункас, бачачи, що він може не встигнути, зі скелі кидається між дівчиною і індіанцем, але падає і втрачає свідомість. Гурон вбиває Кору. Швидконогий Олень встигає убити вбивцю, але Магуа, впіймавши мить, всаджує ніж у спину хлопця і пускається навтьоки. Звучить постріл – Соколине Око розраховується зі злодієм.
Осиротілий народ, осиротілі батьки, урочисте прощання. Делавари тільки що втратили знайденого вождя – останнього з могікан (Сагамор), але одного вождя замінить інший; у полковника залишилася молодша дочка; Чингачгук втратив все. І лише Соколине Око, звернувшись до Великої Змії, знаходить слова розради: «Ні, Сагамор, ти не самотній! Ми, можливо, різні за кольором шкіри, але нам судилося йти по одному шляху. У мене немає рідних і я можу сказати, як і ти, – немає свого народу ».
