Персоналії
Українські землі наприкінці 17 – у першій половині 18 ст
Апостол Данило (4(14). 12.1654, с. Великі Сорочинці, тепер Миргородського р-иу Полтавської обл. — 17(28).01.1734, там же) — визначний військ. і держ. діяч. Полковник миргородський (1683-1727), гетьман (1727-1734). Відзначився у походах проти турків і татар, у боях північної війни. 25.10.1708 разом з гетьманом Іваном Мазепою приєднався до шведської армії, проте у листопаді 1708 перейшов на бік Петра 1. 1722 брав участь у поході проти Персії. 1.10.1727 А. на генеральній раді у Глухові обраний гетьманом. Подав петицію імператору Петрові II про відновлення держ. прав України, на що рос. уряд видав т. зв. «Рішительні пункти» 1728, які значно обмежували владу гетьмана і взагалі автономію Лівобережної України. Гетьман провів реорганізацію фінансової системи, повернув у держ. користування рангові землі, продовжував здійснювати судому реформу, відстоював інтереси укр. торгівлі, значно зменшив кількість росіян у своїй адміністрації, обмежив до шести склад російських полків в Україні, домігся повернення під гетьманську владу запорожців і дозволу на заснування Нової Січі. Гетьманування А. було спрямоване на захист держ. прав укр. народу, він і тимчасово стримав процес повної інтеграції Гетьманщини у структуру Рос. імперії.
Величко Самійло (бл. 1670, Полтавщина — після 1728) визначний історик і письменник. Навчався у Києво-Могилянській колегії. 1704 – 1708 служив у Генеральній військ. канцелярії. В. автор першого систематичного викладу історії укр. козацької держави. Літопис складається з чотирьох частин і охоплює події 1648- 1700. Написаний укр. літ. мовою XVIII ст. з елементами укр. нар. мови. Цей літопис є одним з найвірогіднініих джерел того часу. В. є також автором перекладу з нім. на укр. мову зб. «Космографія» та передмови до нього.
Гордієнко Кость (р. н. невідомий, Полтавщина — 5(І6).05.1733) — визначний військ., політ. і дсрж. діяч. Навчався у Києво-Могилянській колегії. Г. був кошовим отаманом Запорізької Січі (1702-1728, з перервами). Проводив незалежну політику, виступав проти посягань московської влади на вольності Запоріжжя. Спочатку був в опозиції до гетьмана І. Мазепи. 26.03.1709 приєднався на чолі 8-тис. загону до військ І. Мазепи у Диканьці (Полтавщина), уклав угоду з шведським королем Карлом XII про спільну б-бу проти Московського царства. Допоміг переправитися на правий берег Дніпра укр. і шведським військам. Після см. І. Мазепи Г. підтримував гетьмана П. Орлика. Обирався кошовим отаманом Олешківської Січі. Г. виступав проти повернення запорожців територію України, підвладну московському урядові.
Граб’янка Григорій (р. н. невідомий — бл. 1738) — історик, політ. і держ. діяч. Займав посади полкового судці, обозного, полковника (1729-1738). Г. — учасник Кримських і Азовських походів, Північної війни. 1723-1725 був ув’язнений у Петропавловській фортеці за участь у заходах щодо відновлення виборів гетьмана. Г. брав участь у російсько-турецькій війні 1735-1739, загинув, прикриваючи зі своїм полком відступ рос. армії з Криму. Автор іст. твору, який отримав назву «Літопис Граб’янки» (1710), в якому викладено історію України з давніх часів до 1709. Джерелами, які використовував Г., були офіційні документи, польські хроніки, щоденники, розповіді сучасників подій.
Карл XII (27.06.1682 — 11.12.1618, Фрідріхсгалле, нині Норвегія) — видатний шведський полководець і держ. діяч. Король Швеції (1697-1718). Його осн. діяльність пов’язана з керівництвом шведською армією під час Північної війни 1700-1721 проти Данії, Польщі, Московії та Саксонії. 1705-1708 К. XII через С. Лещинсько-го вів таємні переговори з гетьманом І. Мазепою. 21.09.1708 шведські війська вступили на територію Лівобережної України. К. XII 28.03(8.04). 1709 уклав з гетьманом І. Мазепою і кошовим отаманом К. Гордієнком шведсько-український союзний договір. Був поранений перед Полтавською битвою, тому не зміг керувати своїми, досі непереможними військами. Після см. І. Мазепи уклав союз з П. Орликом, 1710-1713 намагався організувати спільний шведсько-турецько-український похід проти Московського царства. Загинув під час походу в Норвегію, що тоді належала Данії.
Кондзелевич Йов (1667, Жовква, тепер Львівська обл. — бл. 1740) — визначний живописець. Мистецьку освіту здобув у Києві та за кордоном. К. — автор творів: іконостаси для Білостоцького монастиря (нині Волинська обл.), Скиту Манявського (1698-1705), Загоровського монастиря (тепер Волинська обл., 1722), виконав «Розп’яття» для Луцького монастиря.
Мазепа Іван (19.02(2.03).1639, за ін. відомостями 20.03.1639, 1629, 2.10.1644, с. Мазепинці, тепер Білоцерківського р-ну Київської обл. — 22.09(3.10). 1709, Бендери, нині Молдова, похований у Галаці, тепер Румунія, перепохований у Батурині Бахмацького р-ну Чернігівської обл.) — видатний політ. і держ. діяч. Гетьман України (1687-1709). Навчався у Києво-Могилянській колегії та в ряді європейських навчальних закладів. 1663 повернувся в Україну. М. був генеральним писарем за гетьмана П. Дорошенка, генеральним осавулом в уряді гетьмана І. Са-мойловича. 25.07.1687 на Коломацькій раді обраний гетьманом Лівобережної України. Прагнув об’єднати в єдиній державі всі укр. землі. М. дбав про формування аристократичної верхівки укр. суспільства, здійснив ряд заходів, спрямованих на захист козаків, міщанства, духовенства, селян. Козацькі полки брали участь у війнах Московії з Кримським ханством і Османською імперією, у Північній війні. М. 1704 взяв під контроль землі Правобережної України. Довідавшись про плани Петра І ліквідувати автономію України, М. 1705 розпочав переговори з С. Лещинським і Карлом XII, 4.11.1708 відкрито перейшов на бік шведів, що викликало нечувані репресії, зокрема знищення Батурина. Після поразки під Полтавою змушений відступити в турецькі володіння, де й помер. За М. було збудовано або відновлено ряд монументальних споруд у стилі укр. бароко. Києво-Могилянська колегія отримала статус академії, засновано Чернігівський колегіум. Гетьман був меценатом л-ри і мистецтва, сам автор низки віршів — «Дума» («Всі покою щиро прагнуть»), «Пісня» («Ой, горе, горе чайці-небозі»), «Псальма» («Бідна моя головонька…») та ін. Збереглися листи М. до Мотрі Кочубеївни.
Меншиков Олександр (6(16). 11.1673, Москва — 12(23). 11.1729, Березон, тепер Тюменська обл., РФ) — рос. держ. і військ. діяч. З 1686 — денщик Петра 1, згодом – один з найближчих радників, фаворит. М. керував будівництвом Петербурга і Кронштадта, на спорудженні яких працювали тисячі укр. селян і козаків (з них бл. 80тис. загинуло). Взяв активну участь у Північній війні. М. у листопаді 1708 зруйнував Батурин, з особливою жорстокістю винищивши його жителів за підтримку гетьмана І. Мазепи. Отримав величезні земельні володіння в Україні, безжалісно втискував місцеве населення. М, 1727 став генералісимусом, але в тому ж році за Петра ІІ звинувачений у зраді й засланим.
Мнгура Іван (у чернетці — Іларіон: кінець XVII – поч. XVIII ст.) — відомий гравер. Закінчив Києно-Могилянську академію, 1702-1704 — – викладав у ній, Архідиякон Кнєво-Печерської лаври, на ін. церк. посадах. Автор творів: гравюр у вигляді портретів поважних осіб з відповідними панегіричними написами, естампів, присвячених представникам козацької старшими — І. Скоропадському (1703), “І. Мазепа серед своїх добрих справ” (1706), а також церкви — В. Ясинському (1707) тощо.
Орлик Пилип (11(21).10.1672, Косут, тепер Ошмянського р-ну побл. Вільнюса – 26.05.1742, Ясси, Молдавія, нині Румунія) — видатний політ. і держ. діяч. Походив з литовсько-чеського роду. 1694 закінчив Києво-Могилянську колегію. О. з 1706 — генеральний писар, найближчий радник гетьмана І. Мазепи, емігрував разом з ним. 5(16) 04.1710 обраний гетьманом, тоді ж укладено угоду «Пакти і конституція прав і вольностей Запорізького війська», пізніше названу Конституція П. Орлика 1710. О. 1711 розпочав наступ на Правобережну Україну, але змушений був відступити. Надалі неодноразово робив спроби створити антимосковську коаліцію, порушував перед європейськими монархами питання про відновлення укр. державності. Був останнім укр. гетьманом, який відкрито ставив проблему створення незалежної України. О. — автор політ. маніфестів «Вивід прав України» (1712), «Маніфест до європейських урядів» (1712) і цінного «Діяріуша» («Подорожнього щоденника», 1720-1732).
Палій Семен (Гурко: 1640-ті рр., Борзна, нині Чернігівської обл. — між 24.01 і 13.05.1710, Київ) — політ. і військ. діяч. Навчався у Киево-Могилянській колегії. Перебував на Запоріжжі, переселився на малозаселену територію Пд. Київщини. П. 1683 брав участь у битві проти турків під Віднем. Білоцерківський (фастівський) полковник. Очолив повстання 1702-1704 на Правобережжі з метою приєднання до Гетьманщини. Після зайняття військами І. Мазепи Правобережжя П. намагався підбурити проти гетьмана запорожців, у липні 1704 був заарештований, 1705 засланий у Сибір. Повернутий 1709. Похований у Київському Межигірському монастирі.
Полуботок Павло (бл. 1660 — 18(29). 12.1724, Петербург) — політ. і держ. діяч. Навчався у Киево-Могилянській колегії. З 1706 — полковник чернігівський. П. 1722 став наказним гетьманом, підтримував домагання укр. старшини відновити гетьманство та ліквідувати Малоросійську колегію. За петиції про відновлення прав України до імператора Петра 1 був арештований (1723), тривалий час ув’язнений у Петропавлівській фортеці, де й помер (на думку багатьох істориків — закатований).
Прокопович Теофан (Феофан; спр. Єлезар; 8(18).06.1681, Київ — 8( 19).09.1736, Новгород, тепер РФ) — визначний церк. і гром. діяч, письменник, учений. Закінчив Києво-Могилянську академію (1698), викладав у ній з 1704, ректор (1711-1716). П. продовжував навчання у Польщі й Італії. За викликом Петра І виїхав у Петербург, з 1724 — архієпископ новгородський. П. — автор іст. драми «Володимир» (1705), де в образі князя Володимира зображено І. Мазепу. Сприяв розвитку освіти в Рос. імперії, брав участь в о-ції АН. П. одним з перших у Рос. імперії вів наук, спостереження, використовував мікроскоп і телескоп. Залишив після себе Рос. АН вел. бібліотеку (бл. 30 тис. книг) і значну колекцію картин (бл. 170).
Пьотр І (Петро І Романов; 30.05(9.06). 1672, Москва — 28.01(8.02). 1725, Петербург) — рос. держ. діяч. Син царя Олексія. Московський цар (з 1682, фактично з 1689), рос. імператор (1721-1725). П. І розпочав Північну війну проти Швеції, в якій змушена була взяти участь і Україна. Наказав знищити гетьманську столицю Батурин (тепер Бахмацького р-ну Чернігівської обл.) зі всіма мешканцями та Запорізьку Січ. Гетьманська влада була обмежена, а після см. І. Скоропадського П. І не дозволив обирати нового гетьмана, передавши владу в Україні Малоросійській колегії. За наказом імператора козацька старшина була кинута у в’язницю, де й помер наказний гетьман Павло Полуботок. За П. І десятки тис. укр. козаків і селян, посланих на будівництво фортець, каналів і т. п., загинули від непосильної праці, хвороб і голоду.
Ракуціка-Романовський Роман (Ракущенко; 28.03.1623, Ніжин — 1703) — історик, письменник, військ, діяч. Брав участь у нац.-визв. війні укр. народу під проводом Б. Хмельницького. Р.-Р. був ніжинським сотником (1658-1663), генеральним підскарбієм (1663-1668), священиком Миколаївської церкви у Стародубі (тепер у РФ, 1676-1703). Автор Літопису Самовидця.
Руткович Іван (р. н. невідомий, Жовква, нині Львівська обл. — квітень 1703, там же) — визначний живописець. Р. — автор розпису частини іконостасів у церквах побл. Жовкви, ікони св. Дмитрів (1693, церква св. Дмитрія у Львові), намісиого Спасу в церкві Михайла у с. Солова (Львів, Музей нар. архітектури та побуту)-Центр, пам’ятка його творчості — іконостас церкви Різдва Христового у Жовкві (1697-1699, Нац. музей у Львові).
Скоропадський Іван (1646, Умань, нині Черкаська обл. — 3(14).07.!722, Глухів, тепер Сумська обл.) — держ. і військ. діяч. З 1701 — генеральний осавул, 1706-1708 — полковник Стародубськнй. Будучи прихильником гетьмана І. Мазепи, через обставини не перейшов з ним до шведів. С. був гетьманом Лівобережної України (1708-1722). Підготував Решетилівські статті, не затверджені царем Петром І. За правління С. московський уряд значно обмежив права Гетьманщини. З метою остаточного встановлення контролю над держ. життям України царським маніфестом від 16(27).05.1722 створено Малоросійську колегію. С. намагався протестувати проти
колоніальної політики царського уряду та відстоювати автономію Гетьманщини, однак не міг вплинути на становище в Україні. Похований у Гамаліїському монастирі побл. Глухова.
Туптало Дмитро (світське Данило Савич Гуптало, Тупталенко; 11.12.1651, Макарів, нині Київська обл.- 28.10(8.11). 1709, Ростов, тепер РФ) церк. діяч, письменник, проповідник. Навчався у Києво-Могилянській колегії. 1668 прийнян чернечий постриг. Т. був ігуменом кількох монастирів. На запрошення Петра 1 прибув до Москви, 1702 став митрополитом Ростовським. Т. – автор фундаментальної праці про Житія святих «Четьї-Мінеї» (тт. 1-4, 1689-1705, багато разів перевидавалася) та низки ін. релігійних творів, проповідей тощо. 1757 канонізований.
Шедель Йоганн Готфрід (1680, Вандсбек, побл. Г амбурга, Німеччина -10(21 ).02.1752, Київ) укр. і рос. архітектор. Німець за походженням. 1713 приїхав у Росію, працював у Петербурзі та Москві. Ш. з 1731 – у Києві, побудував тут будинок Києво-Могилянської академії (1732- 1740), вел. дзвіницю Києво-Печерської лаври (1731-1744), браму Заборовського (1746-1748), очолював роботи з реконструкції митрополичого будинку (1731 1748) та надбудові дзвіниці Софійського собору (1744—1748).
Яворський Стефан (Симеон; 1658, Яворів, тепер Львівська обл. 27.11.1722) – церк. діяч, письмеиник-полеміет, проповідник. Закінчив Києво-Могилянську колегію (1684). Продовжував навчання у Польщі, прийняв католицизм, повернувшись до Києва знову став православним, постригся в ченці. Я. був проф. і префектом Києво-Могилянської колегії. 1700 призначений екзархом і місцеблюстителсм патріаршого престолу. Я. 1701 очолив Московську слов’яно-греко-латинську академію. Був прихильником політики І. Мазепи, згодом одним з його найзапекпіших критиків. Я. не підтримував церк. реформи, ініціатором якої був Ф. Прокопович. 1721 призначений президентом Синоду, хоча впливу на його справи не мав. Я. — автор філософських трактатів, проповідей, віршів, полемічного твору «Камінь віри…» (1718). У завуальованій формі виступав проти підпорядкування церк. влади світській.
Читайте тему “Українські землі наприкінці 17 – у першій половині 18 ст” для поглибленого вивчення матеріалу.
