Персоналії
УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ НАПРИКІНЦІ XVIII — У ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XIX СТ.
Білозерський Василь (1825, хутір Мотронівка, тепер у складі с. Оленівка Борзнянського р-ну Чернігівської обл. — 20.02(4.03). 1899, там же) — гром.-політ. і культ. діяч, журналіст. Навчався у Київському ун-ті (1843-1846), працював учителем у Полтаві (1846-1847). Б. разом з М. Костомаровим і М. Гулаком виступив організатором Кирило-Мефодіївського т-ва, брав участь у розробці статуту братства, розвинув ідеї християнського соціалізму. 1847 арештований і засланий в Олонецьку губернію (тепер Карелія), 1856 звільнений. 1861-1862 — редактор укр. часопису «Основа» у Петербурзі. Згодом служив у Варшаві, підтримував зв’язки з Галичиною. Останні роки життя провів на рідному хуторі.
Борисов Андрій (1798-1854) — військ. і політ. діяч, декабрист. Відставний підпоручик. Засновник і керівник Т-ва об’єднаних слов’ян (Новоград-Волинський, тепер Житомирська обл., 1823-1825). Б. засуджений на довічну каторгу (1826). З 1839 на поселенні в Іркутській губ. (нині РФ).
Борисов Петро (1800-1854) — військ, і політ, діяч, декабрист. Відставний підпоручик. Засновник і керівник Тов-ва об’єднаних слов’ян (Новоград-Волинський, нині Житомирська обл., 1823-1825). Б. засуджений на довічну каторгу (1826). З 1839 на поселенні в Іркутській губ. (тепер РФ).
Гладкий Йосип (1789, с. Мельники, нині Канівського р-ну Черкаської обл. — 16.07.1866, Новопетропавлівка Олександрівського пов. Катеринославської губ., тепер Волноваського р-ну Донецької обл.) — військ. діяч, останній кошовий Задунайської Січі. Під час російсько-турецької війни 1828-1829 на чолі козацького загону бл. 500 осіб перейшов на бік рос. військ. Після війни Г. було присвоєно звання полковника і доручено сформувати Азовське козацьке військо, 1852-1853 був наказним отаманом цього війська. Згодом вийшов у відставку.
Гулак Микола (25.05.1822, Золотоніський пов. Полтавської губ., тепер Черкаська обл. —26.05(7.06).1899, Єлизаветполь, тепер Гянджа, Азербайджан) — гром.-політ. діяч, учений, педагог. Закінчив юрид. ф-т ун-ту в Дерлті (нині Тарту, Естонія). Г. — один із засновників Кирило-Мефодіївського братства, належав до радикального крила о-ції. Був ув’язнений у Шліссельбурзькій фортеці (1847-1850), перебував під наглядом поліції у Пермі (1850-1855). З 1859 був викладачем математики, природничих наук та історії у навчальних закладах Одеси, Керчі (нині АРК), Тифліса (тепер Тбілісі). Г. — автор праць з історії, математики, філософії, права, перекладів з грузинської й азербайджанської літератур.
Капніст Василь (12(23).02.1758, за ін. даними 1757, с. Вел. Обухівка, тепер Миргородського р-ну Полтавської обл. — 28.10(9.11). 1823, с. Кибинці, нині Миргородського р-ну Полтавської обл., похований у Вел. Обухівці) — відомий гром.-політ. діяч, письменник. Деякий час перебував на військ. і держ. службі (1782-1783 у Петербурзі). Повернувся в Україну, мав вел. авторитет серед укр. шляхти. 1787 разом з ін. автономістами підготував проект відновлення козацьких військ. формувань. У квітні 1791 К. разом з братом Петром за дорученням укр. патріотичних кіл відвідав Берлін, де мав зустріч з канцлером Пруссії Е.-Ф. Герцбергом, обговорював можливість надання допомоги укр. нац.-визв. рухові у випадку відкритого збройного виступу.
Кармалюк Устим (Кармелюк; 27.02(10.03). 1787, с. Головчииці Літинського пов. Подільської губ., тепер с. Кармалюкове Жмеринського р-ну Вінницької обл. — 10(22). 10.1835, с. Шляхові Коичинці, нині с. Коричинці Деражнянського р-ну Хмельницької обл., похований у Летичеві, тепер Хмельницької обл.) — визначний селянський ватажок. 1812 відданий поміщиком у солдати, звідки наступного року втік і очолив повстанський рух проти рос. адміністрації та дворянства на Поділлі. 1830-1835 цей рух охопив майже все Поділля і частину Київщини і Бессарабії, у ньому брали участь бл. 20 тис. селян. Протягом 23-х років б-би загони під проводом К. зробили понад 1 тис. нападів на поміщицькі маєтки. Значну частину захоплених грошей повстанці роздавали селянам. К. чотири рази арештовували та засилали на Сибір, але кожного разу він тікав і знову очолював селянський рух. Убитий із засідки шляхтичем.
Костомаров Микола (літ. псевдонім Ієремія Галка; 4( І6).05.1817, слобода Юрасівка Острогозького пов. Вороненької губ.. тепер Ольховатського р-ну Воронезької обл,, у РФ – 7( 19).04.1885, Петербург) видатний історик, письменник, етнограф, сусп.-політ. діяч. Закінчим іст.-філол. ф-т Харківською ун-ту (1836). Один з творців Кирило-Мефодіївського братства, автор його програмних документів. К. 1847 був арештований і засланий у Саратов. 1859-1862 працював проф. Петербурзького ун-ту. Вчена рада Київського ун-ту присвоїла йому ступінь доктора рос. історії (1864). Член-кореспондеит Рос. АН (1876). К. – автор іст. праць «Богдан Хмельницький» (1857), «Початок Русі» (1860), «Руїна» (1879-1880), «Мазепа» (1882), «Мазепинці» (1884), «Російська історія у життєписах її найважливіших діячів» (тг. 1-3, 1874-1876). Історик — засновник народницького напряму в укр. історіографії. Написав також літ. твори «Сава Чалий» (1838), «Переяславська ніч» (1X41), «Чернігівка» (1881) та ін.
Котляревський Іван (29.08(9.09). 1769, Полтава — 29.10(10.11). 1838, там же) – видатний письменник, гром. діяч, перший класик нової укр. л-ри. Навчався у Полтавській духовній семінарії (1780-1789). 1796-1808 К. перебував на військ. службі, брав участь у російсько-турецькій війні. 1812 сформував козацький полк, отримай звання майора. К. був директором полтавського театру (1818-1821), входив до складу масонської ложі «Любов до істини» (1818), сприяв викупу з кріпацтва М. Щепкіна. 1827-1835 був попечителем «богоугодних» закладів. Літ. діяльність розпочав 1794. К. — автор першого твору нової укр. л-ри «Енеїди» (1798, перші три частини, 1842 — повне видання), а також п’єс «Наталка Полтавка» і «Москаль-чарівник» (обидві — 1819, надруковані —1838 і 1841), які стали основою нової укр. драматургії.
Куліш Пантелеймон (26.07(7.08). 1819, містечко Вороніж Глухівського пов. Чернігівської губ., нині смт Шосткинського р-ну Сумської обл. — 2(14).02.1897, хутір Мотронівка побл. Борзни, тепер у складі с. Оленівка Борзнянського р-ну Чернігівської обл.) — видатний сусп.-політ. діяч, письменник, перекладач, літ. критик, історик, мовознавець, етнограф. Навчався у Київському ун-ті (1839-1840), працював учителем у Луцьку, Рівному та Києві. Один із засновників Кирило-Мефодіївського братства. К. був засланий до Тули, згодом працював у Петербурзі, активний дописувач журналу «Основа» (1861-1862). Через переслідування влади 1868-1871 перебував в еміграції, мешкав переважно у Галичині, з якою і надалі підтримував тісні зв’язки. Останні роки життя провів на хуторі Мотронівка, відійшов від політ, діяльності, але не переставав займатися письменницькою працею. К. — автор першого укр. іст. роману «Чорна рада, хроніка 1663 року» (1857), зб. поезій , іст. і етнографічних праць, літ.-крит. оглядів, перекладів (зокрема 15 п’єс В. Шекспіра)та ін.
Лукашевич Василь (бл. 1783, Бориспіль, нині Київської обл. — 16.10.1866, там же) — гром.-політ. діяч. Закінчив Петербурзький пажеський корпус, працював у міністерстві внутр. справ (1805-1807). 3 1811 — предводитель дворянства Переяславського пов. Л. 1818 став членом масонської ложі «Любов до істини» у Полтаві, а 1821 створив Малоросійське таємне т-во, що ставило за мету створення самостійної укр. держави. Заарештований 1826, ув’язнений у Петропавлівській фортеці. Не признався в існуванні о-ції, звільнений, мешкав на батьківщині під наглядом поліції. На думку деяких істориків, Л. був автором «Історії русів».
Муравйов Нікіта (Микита; 1796-1843) — рос. політ. діяч, декабрист. Один з керівників Пн. т-ва, автор його програмного документу — «Конституції». У ній М. передбачав установлення конституційної монархії та федеративного устрою майбутньої Росії. Планувалося утворити Українську, Чорноморську і Бузьку держави з центрами у Харкові, Одесі й Києві.
Муравйов-Апостол Сергій (28.09(9.10).1795 — 13(25).07.1826, Петербург) — один з керівників декабристів в Україні. Закінчив Петербурзький ін-т інженерів шляхів сполучення (1811). М.-А. брав участь у воєнних діях проти наполеонівської армії (1812-1814). Разом з М. Бестужевим-Рюміним очолював Васильківську управу Пд. т-ва (1823). 29.12.1825(10.01.1826) підполковник М.-А. очолив повстання Чернігівського полку, разом з товаришем склав рев. прокламацію «Православний катехізис», був поранений у бою з урядовими військами й заарештований. Повішений за вироком суду.
Пестель Павел (Павло; 24.06(5.07). 1793, Москва — 13(25).07.1826, Петербург) — рос. революціонер-декабрист. Закінчив Пажеський корпус (1811). Брав участь у війнах з Францією (1812-1814). П — полковник, командир В’ятського полку в с. Линці Тульчинського пов. (тепер Вінницької обл., з 1821). Створив і очолив Пд. т-во декабристів. П. розробив проект соціально-економічних і політ, перетворень у Рос. імперії, названий «Руською правдою» (1821). У вирішенні нац. питання заперечував право неросійських народів на самовизначення (крім поляків), противник перебудови Рос. імперії на федеративних засадах. П. негативно ставився до діяльності Малоросійського т-ва. Заарештований у Тульчині напередодні повстання декабристів. Страчений разом з чотирма ін. керівниками декабристів.
Симиренко Федір (1791, Платонів хутір, побл. Млієва, тепер Черкаська обл. — 1867) — підприємець, один з перших цукрозаводчиків в Україні. Батько Платона, Михайла і Василя Симирснків. Був кріпаком князя М. Воронцова. Разом з тестем К. Яхненком спочатку орендував, а потім споруджував млини, торгував хлібом, худобою. С. викупився з кріпацтва і став співзасновником фірми «Брати Яхненкн і Симиренко», що спорудила 1843 перший у Рос. Імперії цукрово-рафінадний завод у Ташлику (нині Смілянського р-ну Черкаської обл.), 1848 Городищанський цукрово-рафінадний завод побл. Млієва. 1846 у Млієві фірма збудувала механічний завод, який випускав обладнання для цукроварень, перші пароплави, що перевозили по Дніпру зерно.
Шевченко Тарас (25.02(9.03). 1814, с. Моринці, тепер Звенигородською р-ну Черкаської обл. – 26.02(10.03). 1861. Петербург, 10(22).05.1861 перепохований у Каневі, нині Черкаська обл.) видатний письменник і художник, нац. пророк, ідеолог і символ укр. націоналізму. До 1838 був кріпаком. Ш. 1838-1845 навчався у Петербурзькім АМ. 1843, 1845 і 1846 побував в Україні, зблизився з членами Кирило-Мефодіївського братства. Ш. 1847 був заарештований, до 1857 перебував на засланні в Оренбурзі, Орській і Повопетровській фортецях (нині РФ і Казахстан). 1858 повернувся у Петербург. 1859 побував в Україні, де був заарештований і змушений був повернутися у столицю Рос. імперії. Багаторічне заслання, душевні переживання за долю України та хвороба призвели до передчасної см. Ш. Йому належить виняткова роль у формуванні укр. нац. ідеології. НІ. — автор поет, творів «Причинна» (1837), “Катерина» (1838), «Іван Підкова» (1839), «Гайдамаки» (1841), «Сон» (1844), «Єретик», «Великий льох», «Кавказ», «І мертвим, і живим…», «Заповіт» (усі — 1845), «Княжна» (1847), «Варнак», «Царі», «П. С.» (усі — 1848), «Неофіти» (1857), «Марія» (1859) та багато ін., щоденника, автобіографії. 9 повістей рос. мовою, бл. 250 листів, 835 картин, малюнків та ескізів тощо. Геніальна творчість Ш. і його мученицьке життя зробили поета одним з найпотужніших символів укр. нац. руху.
Яхненки (Терентій р. н. невідомий — 1866; Кіндрат 1783-1863, за ін. відомостями 1867, 1868; Степан р. н. невідомий — 1866) — промисловики-цукрозаводчики, брати. Походили з селян-кріпаків міста Сміли, тепер Черкаська обл. Викупилися з кріпацтва, розбагатіли на торгівлі хлібом, худобою, пром. виробами. Бл. 1815-1820 Я, разом з Ф. Симиренком (був одружений з їхньою сестрою Анастасією) заснували фірму «Брати Яхненки і Симиренко». Під час голоду 1830 протягом тривалого часу годували кілька тис. бідних селян. З поч. 1840-х рр. Я. зайнялися торгівлею цукром, 1843 побудували перший у Рос. імперії паровий пісково-рафінадний завод у с. Ташлик (тепер Смідянського р-ну Черкаської обл.). Згодом поширили свою діяльність на машинобудівні заводи, спричинилися до зростання пароплавства на Дніпрі. 1861 компаньйони мали майна на 4 млн рублів.
Читайте тему “Українські землі у складі Російської імперії 18-19 ст“, щоб детальніше зрозуміти матеріал.
