Персоналії: Українські землі в складі Великого князівства Литовського
Дрогобич Юрій (Дрогобицький Георгій, Котермак Юрій, син Доната; бл. 1450, Дрогобич, тепер Львівської обл. — 4.02.1494, Краків, Польща) — видатний учений свого часу. Навчався у Краківському ун-ті, з 1488 — проф. медицини й астрономії у ньому (серед студентів був М. Коперник). Перший з відомих докторів медицини. Дрогобич викладав медицину, астрономію, філософію у Болонському (Італія) ун-ті, 1481-1482 був ректором цього заладу. 1483 у Римі вийшла книга Д. «Прогностична оцінка 1483 року» — перший друкований твір українця, виданий за кордоном.
Гданський Михайло (р. н. невідомий — !5(24).09.1534, Москва) — політ. і військ, діяч, князь. Виховувався при дворі нім. імператора Максиміліана. Перебуваючи в Італії, прийняв католицизм, 1499-1507 був маршалком великокнязівського двору. Усунутий з держ. посад Гданський очолив повстання 1508 укр. і білоруської шляхти з метою відмовити незалежну укр. державу. Після поразки повстання перейшов на службу до московського князя Васнлія ІІІ, отримав вел. земельні володіння і титул боярина. Відзначився у війнах з татарами. Його небога Олена Г. стала матір’ю майбутнього царя Івана IV. За спробу повернутися у Литву ув’язнений 1514 -1526 і 1534, помер у тюрмі.
Любарт (православне ім’я Дмитро; р. н. невідомий — 1385) — політ, і держ. діяч. Наймолодший син литовського князя Гедиміна, брат Ольгерда і Кейстута. Князь галицько-волинський (1340-1349) і волинський (1349-1385). Л. був одружений з донькою галицько-волинського князя Юрія П Болеслава. Вів тривалу б-бу з Польщею н Угорщиною за Волинь і Галичину. За його князювання в Луцьку було побудовано фортецю — т. зв. замок Любарта.
Менглі-Гірей (Менглі-Герей; р. н. невідомий — 1515) — кримський хан (1468-1515, з перервами). Син засновника Кримського ханства Хаджі-Гірея. М.-Г. переніс столицю у Бахчисарай. 1475 змушений визнати себе васалом Османської імперії. М.-Г. вів війни проти Польщі, Вел. князівства Литовського, Московії та Молдавії. 1482 за намовою московського князя Івана Ш захопив і зруйнував Київ. М.-Г. здійснив ряд походів на укр. землі, 1497 був розбитий князем К. Острозьким, а 1505 — князем М. Глинськйм.
Муха (р. н. невідомий — 1492, Краків, Польща) — керівник нар. повстання 1490-1492 в Галичині та Буковині проти польської влади. Здобув кілька міст, зазнав поразки під Рогатином (тепер Івано-Франківська обл.), відступив на Покуття. Навесні 1491 повстанський рух очолив А. Боруля (Барула), за деякими відомостями під цим іменем виступав М., 1492 схоплений під Галичем (нині Івано-Франківська обл.), ув’язнений у Кракові, де помер від катувань.
Ольгерд Гедимінович (Альгірдас; бл. 1296 — 1377) — литовський держ. діяч. Син Гедиміна. Вел. князь Литовський (1345-1377). Правив разом зі своїм молодшим братом Кейстутом. Вів б-бу з Московським князівством, Золотою Ордою, Польщею, Тевтонським орденом. О. Г. відвоював у татар Чернігово-Сіверську землю (бл. 1355-1356), Київщину, Поділля, Переяславщину (1362-1363, після битви на р. Сині Води). У Києві посадив князювати свого сина Володимира Ольгердовича. О. Г. добився у б-бі з Польщею входження до своєї держави Берестейського, Володимирського і Луцького уділів (1377). За його правління укр. (руська) мова стала офіційною мовою Вел. князівства Литовського.
Острозький Костянтин (бл. 1460 — 1530, Київ) — політ., держ. і військ, діяч. Батько К.-В. Острозького. Походив з турово-пінських удільних князів. Займав посади брацлавського і луцького старости, маршалка волинського, київського воєводи, вел. гетьмана литовського. О. воював з татарами і Московським князівством, брав участь у битвах під Вишневцем (тепер Збаразького р-ну Тернопільської обл.), на р. Ольшаниці та ін. 8.09.1514 розгромив московське військо під Оршею (нині Білорусь). Похований у Києво-Печерській лаврі.
Свидригайло (Лев; р. н. невідомий — 1452, Луцьк) — політ, і держ. діяч. Син Ольгерда Гедиміновича, молодший брат Ягайла. Після см. Витовта проголошений вел. князем литовським (1430-1432). Усунений внаслідок змови литовської та польської шляхти на чолі з Сигізмундом Кейстуговичем. С. вів тривалу б-бу за владу, в якій його підтримували укр. князі (за твердженням літописця посадили С. на «велике княжіння Руське»). 1435 зазнав поразки у битві під Вількомиром (нині Укмерге, Литва). 1440 отримав у володіння Волинь, зберігши титул вел. князя.
Фіоль Швайпольт (р. н. невідомий, Нойщтадт, Франконія, Німеччина — між 7.05.1525 і 16.05.1526) — друкар, ювелір, гірничий майстер. Був технічним керівником друкарні в Кракові, що видала перші слов’янські книги кириличним шрифтом: Часослов, Осмогласник (обидві — 1491), дві недатовані Тріоді. Припускають, що вони були пов’язані з Київською митрополією, у післямовах вжито укр. мову. Збереглося 79 примірників видань Ф.
Хаджі-Гірей (р. н. невідомий — 1466) — кримськотатарський політ., держ. і військ, діяч. Родоначальник династії Гіреїв, засновник Кримського ханства (1449, за допомогою польського короля і вел. князя литовського Казимира IV Ягеллончика проголосив незалежність від Золотої Орди). У зовнішній політиці Х.-Г. орієнтувався на Польщу.
Ягайло (Ягелло, Владислав II Ягайло; 1348 — 1.06.1434) — литовський і польський політ, і держ. діяч. Син Ольгерда Гедиміновича. Вел. князь литовський (1377-1392). Польський король (1386-1434). Засновник династії Ягеллоиів. Я. уклав Кревську унію 1385, а 1386 одружився з польською королевою Ядвігою і 4.03.1386 під іменем Владислава II коронувався на польський трон. 1387 приєднав до Польщі галицькі землі. Я. 1392 змушений відновити політ, самостійність Литви, за Острівською угодою передавши її у володіння Витовту. 1410 разом з ним очолював польсько-литовсько-українсько-білоруське військо, яке розгромило армію Тевтонського ордену під Ґрюнвальдом.
