“Підкова” АНАЛІЗ (паспорт) – Жиленко Ірина

Ірина Жиленко аналіз вірша “Підкова” – тема, ідея, художні засоби, віршований розмір. Ця інформація допоможе пілготувати літературний паспорт твору.

Жиленко “Підкова” аналіз (паспорт)

Автор – Ірина Жиленко

Жанр – вірш

Тема “Підкова”: зображення ліричної героїні твору, яка знайшла золоту підкову, загублену конем Дідуся Мороза, і прагнула, щоб за її допомогою здійснилися всі бажання і мрії.

Ідея “Підкова” : кожна дитина відчуває себе щасливою, коли у новорічні свята всі її сподівання і мрії стають реальністю.

Основна думка: кожна дитина мріє про здійснення власних бажань, вірить у Діда Мороза, щасливу підкову.
Провідний мотив – не можна бути щасливим за рахунок інших.

Віршовий розмір – п’ятистопний ямб

Римування – перехресне

Художні засоби “Підкова”

• метафори: «ішов сніг», «Дід Мороз протрюхикав», «розгубились в небі літаки», «літали, кричали, крильцями дрижали»,  сніг світився, кінь протрюхикав , «зійшлися і роззявили роти сімсот роззяв», підкова лежала серпиком, літаки крильцями дрижали;
•  епітети: «сніг зелений, фіалковий, рожевий», «золота підкова».
•  риторичні оклики: «Мама!», «Щоб все мені збулося!».
• персоніфікація – розгубились в небі літаки, кричали: «Мама!»;
• порівняння – на місяць схожим серпиком підкова лежала.

Сюжет поезії “Підкова” 

Ліричною героїнею твору є дівчина (можливо, сама поетеса в дитинстві). Дівчина знайшла дивовижну (золоту) підкову, яку загубив кінь Діда Мороза. Ця чарівна річ всіх здивувала, навіть «розгубились в небі літаки», «зійшлися … сімсот роззяв». Героїня звертається до підкови, щоб та допомогла їй у здійсненні мрій і бажань. Але враховуючи те, що підкова не її, а коня Діда Мороза, дівчина вирішує купити шубу і поїхати до нього в Лапландію, щоб повернути загублену річ.

Хатеристика героїні твору.

Лірична героїня вірить у силу чарівних речей, фантазерка, мрійниця, порядна, відповідальна.

Ірина Жиленко “Підкова” читати

Була зима. Ішов зелений сніг.
За ним — рожевий. Потім — фіалковий.
І раптом протрюхикав на коні
Дідусь Мороз. І загубив підкову.

Та не просту. А золоту. Таким,
на місяць схожим, серпиком лежала, —
аж розгубились в небі літаки,
кричали: «Мама!» —
Й крильцями дрижали.

А я знайшла. Сказала їй: — Світи
тут, на вікні. Щоб все мені збулося! —
Зійшлися і роззявили роти
сімсот роззяв. Стоять вони і досі…

Круг них світився то зелений сніг,
то голубий, то ніжно-фіалковий.
Вони стояли вперто, день при дні, —
зачарувала їх моя підкова.

Що ж, покладу підкову в чемодан,
куплю я шубу. А тоді поїду
в Лапландію. Хоч трішки і шкода,
вже так і буть — віддам підкову Діду.

Оце і все. А сніг звичайним став.
Легкий і рівний, пада, пада, пада…
Роти закрили всі сімсот роззяв.
І розійшлись… І полягали спати.

Вірш “Підкова” слухати аудіо