“Пісня про себе” аналіз Волт Вітмен

“Пісня про себе” аналіз поеми Волта Вітмена допоможе зрозуміти цей твір та скласти літературний паспорт твору.

“Пісня про себе” аналіз

Рік написання – 1855

Збірка – «Листя трави»

Віршовий розмір – верлібр

Жанр – поема

Тема – утвердження почуття власної гідності людини, людини з великої літери.

Ідея – поет стверджує, що життя безмежне й між людьми немає кордонів, як немає кордонів між людьми і Всесвітом.

Провідний мотив – єдність усіх людей на землі.

Настрій. Життєствердний оптимізм і любов до всього живого.

Волт Вітмен захоплюється людиною, природою й життям. Він розчиняється в людстві й водночас є його уособленням, усвідомлюючи себе частиною природи і Всесвіту. «Пісня про себе» пронизана життєствердним оптимізмом і любов’‎ю до всього живого.

У «Пісні про себе» найповніше втілилася ідея братерства, природної рівності всіх людей і органічного злиття індивідуального буття з космосом природного. Важлива тема твору — це сенс людського буття. Вона містить у собі мотиви божественності людського «я», нерозривного зв’‎язку душі й тіла, еволюції форм життя, рівності всіх живих істот на землі.

Поет стверджує, що життя безмежне й між людьми немає кордонів, як немає кордонів між людьми і Всесвітом.

Композиція: Поема складається з 52 розділів і є триєдиною за композиційною будовою. «Пісня про себе» не має сюжету в загальноприйнятому значенні. Але вона (як і вся збірка) містить ліричний центр: рух думок, почуттів об’єднує образ ліричного героя. За формою «Пісня про себе» є безсюжетною поемою, що побудована на перевтіленнях ліричного героя в людей, яких він зустрічає на безмежних просторах своєї духовної подорожі. Це звичайні люди, на яких ніхто не звертає уваги, уважаючи їх надто прозаїчними. Однак для Вітмена ці «маленькі» люди — справжні творці життя.

Поему «Пісня про себе», якою відкривалося перше видання збірки «Листя трави», вважають програмовим твором Вітмена, тобто своєрідним осердям його творчості, що втілює в собі особливості стилю і світогляду митця.

“Пісня про себе” Вітмен

Уривки З книги “Листя трави”.

Перекладач: Л.Герасимчук 

1. 
Себе я прославляю, себе я оспівую, 
I те, що приймаю я, приймете й ви, 
Бо кожен атом, котрий належить мені, 
так само належить вам. 

Я тиняюся, шукаючи свою душу, 
На дозвіллі тиняюся влітку, нахиляюся 
й розглядаю стебло травинки. 

Мій язик, кожен атом моєї крові складається з 
цього ґрунту, з цього повітря; 
Народжений тут від батьків, зароджених тут 
батьками, котрі так 
само тут народилися, 
Я, тридцятисемирічний, 
без жодної хворості, розпочинаю 
I сподіваюся не урватися аж до смерті. 

Вірування та вчення, всіма облишені, 
Ви відступили убік – але й ви добрі на місці 
своєму, і вас не забуто, – 
Я прихищаю всі – правильні й хибні, 
я дозволяю стверджувати речі 
щонайризикованіші: 
Хай промовляє природа без перешкод 
з первісною силою. 

6

«Що таке трава?» — дитина спитала, повні жмені її мені простягаючи; —

Що ж міг відповісти я? — сам я знаю про це не більше, аніж дитина.

Можливо, трава — це прапор моєї вдачі, витканий на зеленій

тканині кольору сподівань.

Чи, може, вона — це хустина Божа,

Напахчений подарунок, зумисне на згадку нам зронений,

З іменням власника десь у куточку — щоб могли ми побачити

і помітити і спитати — чия?

Чи, може, й сама трава — це дитина, немовля, рослинами виплекане?

Чи, може, вона — ієрогліф, завше один і той самий,

Що означає: «Пускаючи пагони скрізь, де просторо й де тісно,

Ростучи між чорних та білих народів,

І канука1, й токахо², і конгресмена, і чорношкірого — всіх однаково

я приймаю, всім я даю одне».

А зараз вона здається мені прекрасним, непідрізаним волоссям могил.

Ніжний та обережний я буду з тобою, траво витка:

Можливо, ти проростаєш з юначих грудей,

Можливо, якби я знав тих юнаків, то їх полюбив би,

Можливо, ти ростеш зі старих, чи з немовлят, відірваних смертю

від материнського лона,

І ти вже сама для них — материнське лоно.

Ця трава надто темна, не могла вона вирости з вибілених сивиною

голів материнських,

Вона темніша, аніж побляклі безбарвні старечі бороди,

Надто темна, щоб вирости з вуст ніжно-рожевих.

О, нарешті, я усвідомив: трава промовляє назліченними язиками,

Я усвідомив, що ненамарно, із вуст вони проросли.

Як я хотів би переказати для всіх ці свідчення невиразні

про юнаків і дівчат померлих,

Ці свідчення невиразні про старих матерів і батьків, про немовлят,

відірваних смертю від материнського лона.

Що, по-вашому, сталося з юнаками й старими?

А що, по-вашому, сталося з жінками та дітьми?

Вони живі, і їм добре,—

Найменший пагінець свідчить, що насправді смерті немає,

А якби і була вона, то життя вела б за собою — вона ж не чекає

в кінці, щоб життя зупинити,

Вона зникає сама при появі життя.

Все прямує вперед, переходить будь-які межі, нічого не гине,

І померти — то зовсім інше і краще, ніж будь-хто міг би подумати.

¹ Канук — франкоканадієць.

² Токахо (амер. сленг) — мешканець одного з районів Вірджинії.

52

Докоряє мені, пролітаючи, яструб плямистий — не до вподоби йому

мої балачки й байдикування без діла.

Я теж не приборканий анітрохи, й мова моя тлумаченню не підлягає,—

Мій варварський крик лунає понад дахами світу.

Остання гнана вітром хмарина дня затримується через мене,

Вона відкидає мою подобизну за іншими вслід — справдешню, мов

кожна тінь, що лягає на пущу,

Вона вмовляє мене стати туманом і присмерком.

Я відлітаю, наче повітря, я розметав свої білі пасма волосся

проти сонця летючого,

Я виливаю плоть свою вихорами, плине вона спіненим клоччям.

Порохві земній себе я заповідаю, щоб прорости травою любою,

Якщо буду вам знову потрібний — шукайте мене під підошвами

Навряд чи ви зрозумієте, хто я, і що я хочу сказати,

черевиків своїх.

Та все ж я буду для вас добрим здоров’ям,

Очищу й зміцню вам кров.

Не знайшовши мене відразу — духом не підупадіть,

Не заставши мене в одному місці, шукайте в іншому,—

Десь я стою і чекаю на вас.

Аналіз “Пісня про себе” Ви можете розширити через форму коментарів, щоб допомогти своїм одноліткам у підготовці до уроку.