Волт Вітмен «Пісня про себе» читати повністю онлайн українською мовою та скачати текст у зручному форматі. Вірш «Пісня про себе» входить до збірки «Листя трави» 1855 року.
Волт Вітмен «Пісня про себе» скачати
Вірш «Пісня про себе» скачати fb2, pdf, epub. Поезія «Пісня про себе» Волта Вітмена завантажуйте повністю українською мовою (щоб скачати, обирай і натискай на іконку потрібного формату):
*розшифрування, щоб зрозуміти який формат Вам підходить:
FB2 – легка структурована книга, ідеально для читання з мобільного;
EPUB – підходить для більшості рідерів, структурована книга;
PDF – відкривається будь-де, зручно для друку.
Аналіз твору «Пісня про себе» допоможе у підготовці до уроку.
Волт Вітмен «Пісня про себе» читати
переклад Лесь Герасимчук
«Пісня про себе», розділ 1
Себе я оспівую, себе я славлю,
І що прийнятне для мене, приймете й ви,
Бо кожний атом, що належить мені, і вам належить.
Я блукаю й кличу душу свою,
Нахиляюсь, блукаючи навмання, розглядаю літню травинку.
Мій язик, кожний атом крові моєї створені з цієї землі,
з цього повітря;
Народжений тут від батьків, народжених тут від батьків,
теж тут народжених,—
Я, тридцятисемирічний, цілком при здоров’ї, нині розпочинаю цю пісню
І сподіваюся не скінчити до смерті.
Вірування та школи без господаря,
Відступивши на хвильку, вдовольняються тим, що є, але не забуті,—
їх прихищаю, правильні й хибні, хай говорять, як заманеться:
Природа без стриму сповнена сил первісних.
«Пісня про себе», розділ 2
В оселях, в кімнатах повно парфумів, полиці заставлені ними,
Я вдихаю цей пах, знаю його та люблю;
І дистилят сп’янив би мене, але я не допущу до цього.
Атмосфера — це не парфуми, вона не має і присмаку дистиляту,
вона без запаху,
Я вустами її вбираю, я закоханий в неї довіку,
Я піду до берега біля лісу, роздягнуся, лишуся голий,
Я нестямно жадаю контакту із нею.
Пара подиху мого,
Відлуння, дзюркіт, приглушений шепіт, корінь любовний,
шовкова нитка, розгілля, виноградина,
Вдих мій та видих, биття серця, крові плин та повітря в легенях,
Дух зеленого та сухого листя, узбережжя, каміння темнавого в морі,
сіна в клуні,
Звуки вивергнутих моїм голосом слів, підхоплених поривами вітру,
Легкі поцілунки, обійми, рук затискання довкола,
Гра світла й тіні на дереві, коли похитується гілля розлоге,
Радість на самоті, чи в гаморі вулиць, чи в полі, на схилах пагорбів,
Відчуття здоров’я, трель полуднева, пісня про те, як я з ліжка
встаю і стрічаю сонце.
Ти гадав, що тисяча акрів — багато? Гадав: земля — це багато?
Ти так довго вчився читати?
Ти так пишався тим, що почав розуміти вірші?
Побудь цей день і цю ніч зі мною —
і ти заволодієш джерелом усіх віршів,
Твоїми стануть всі блага землі і сонця (а ще ж є мільйони сонць);
Ти більше не братимеш нічого з других чи третіх рук,
не дивитимешся мертвих очима,
не живитимешся привидами з книжок;
Ти й моїми не дивитимешся очима, і не з моїх рук братимеш все,
Ти сам слухатимеш усе, що довкола, сам відокремиш усе від себе.
«Пісня про себе», розділ 3
Я чув, що балакали балакуни про початок і про кінець,
Але мова моя не про початок а чи кінець.
Ніколи не бувало більше зачать, ніж є нині,
Ані юності чи старості — більш, ніж нині,
Ані досконалості ніколи не буде більше, ніж є нині,
Ані раю, ні пекла не буде більше, ніж нині.
Спонука, спонука, спонука,
Вічна спонука світу: роди!
З імли протилежні та рівні єства проступають,
завжди — матерія і зростання, завжди — стать,
Завжди сплетіння ідентичності, завжди відмінність,
завжди нове покоління.
Не варто про це говорити докладніше,
адже вчені й невчені відчувають, що все це так.
Впевнено, твердо і прямо, кріпленням скуті могутнім,
Дужі, як коні, горді, палкі,—
Тут ми удвох стоїмо: я і ця таємниця.
Ясна й духмяна моя душа, ясне й духмяне все, що не моя душа.
Хто не має одного, той не має і другого; невидиме доводиться видимим,
Доки й воно невидимим стане і, в свою чергу, доведене буде.
Виставляючи краще, відділяючи краще від гіршого, вік дошкуляє вікові,
Я ж бо, знаючи цілковиту гармонію та безсторонність речей, мовчу,
поки сперечальники сперечаються, купаюсь і милуюся собою.
Вітаю кожний орган і все, що мені належить,—
чи будь-кому, хто щирий і чистий;
Жодного дюйма поганого, ані часточки дюйма, і жодна часточка дюйма
хай не буде любіша мені за іншу.
Я вдоволений,— дивлюся, танцюю, сміюся, співаю;
Обнявши мене, спить любов моя поруч всю ніч,
а досвітком потай відходить,
Кошики, вкриті білими рушниками, лишивши,
що собою виповнюють весь будинок.
Може — не приймати, не усвідомлювати, зір свій картати,
Щоб не проводжав її по дорозі,
А все розклав, вирахував до цента
Точну вартість одного й точну вартість двох і що по чім буде?
«Пісня про себе», розділ 4
Стрічні й цікаві круг мене,
Перехожі, вплив на мене дитинства, району, міста, держави, де я живу,
Останні події, відкриття, винаходи, товариства, автори давні й нові,
їжа, одяг, приятелі, зовнішній вигляд, компліменти, податки,
Справжня чи уявна байдужість чоловіка чи жінки, що я люблю,
Хвороба когось із рідних чи моя власна, погані вчинки, втрати,
брак грошей, зневіра чи захват,
Битви, жахи війни братовбивчої, лихоманка сумнівних новин,
неждані події,—
Усе це приходить до мене і вночі й знову іде від мене,
Але все це не Я.
Осторонь метушні стоїть моє Я,
Стоїть раде, привітне, співчутливе, дозвільне, єдине,
Дивиться вниз, випростується чи руку згинає на незримій опорі,
Голову набік схиляє — цікаво, що ж буде,
Водночас і в грі, і поза грою, спостерігає, дивується нею.
Озираючись, бачу, як я пробивавсь крізь імлу
з мовознавцями та сперечальниками,
Не кепкую, не сперечаюсь,— я спостерігаю та жду.
