Суспільно-політичне становище східнословянських племінних союзів на території сучасної України напередодні утворення Київської держави (VIII—IX ст.).
Починаючи з VII ст. в письмових джерелах з’являється назва “слов’яни”. У VII—VIII ст. слов’яни заселили значну частішу Східної Європи. Літописи розповідають про розселення слов’ян у Східній Європі: поляни жили біля Києва, на Середньому Подніпровї; їхніми сусідами були сіверяни; у глухих лісах жили древляни. Між Прип’яттю та Західною Двіною — дреговичі; у Прикарпатті — білі хорвати; вздовж ріки Західний Буг були землі волинян та дулібів. Північну групу слов’янських племен складали кривичі, половчани, словени (Верхнє Поволжя, узбережжя Західної Двіни, басейни озер Ільмень та Чудського). У межиріччі Дністра та Дунаю і у Західному Причорномор’ї жили тиверці, їхніми сусідами були уличі.
До найперших племінних союзів належать полянський, дулібськмй та волинянський. Союзи племен були першими проявами східнослов’янської державності. Автор «Повісті времінних літ» Нестор вказує за формування трьох державних груп слов’ян: Куявію (полянські землі з центром у Києві), Славію (землі словен з центром у Новгороді), Артанію (можливо, територія Північно-Східної Русі).
Головним заняттям слов’ян було землеробство. Землю обробляли дерев’яною сохою, рідше — плугом із залізшім лемішс-м. Окрім землеробства, слов’яни займалися скотарством: розводили коней, корів, свиней. Займалися борт ництвом (збором меду диких бджіл), почованнлм. рибальством. Високого рівня досягли ремесла: ковальське, каменярське, ювелірне, ткацьке, гончарне.
Важливу роль у житті слов’ян відігравала торгівля. Торгували слов’яни зі своїми сусідами, з містами Північного Причорномор’я (Керч, Херсон), з арабськими країнами. Головною торговою артерією був так званий “шлях із варяг у греки” – із Скандинавії до Дніпра та Дніпром далі на південь, через Чорне море до Константинополя. Торгували словяни хлібом, худобою, хутром, медом, воском,
Слов’яни були язичниками, тобто обожнювали сили природи. Головними богами були: Перун – бог грому, заступник воїнів, Ярило – бог сонця, Велес – бог худоби, Мокош — богиня родючості.
В VII- VIII ст. у слов’ян відбувається розпад первіснообщинних відносин. З’являсться сусідська община. Хоча землею володіли спільно всім плем’ям, виникла приватна власність, з’явилася нерівність. Внділяється знать – старійшини родів, вожді, військові дружини. На чолі племені стояв князь. У слов’ян були раби, але рабство було домашнє, патріархальне, оскільки застосування рабської праці було обмеженим. Східні слов’яни вели важку тривалу боротьбу з кочовими племенами аварів і печенігів, воювали також з хазарами, які обкладали даниною підкорені племена слов’ян.
Розклад первіснообщинних відносин, поява приватної власності вимагали особливої організації суспільства — держави, здатної захистити власників, родову знать від менш заможних одноплемінників. Необхідність створення держави диктувалася і зовнішніми умовами — боротьбою з набігами кочовиків (хазар, пізніше — печенігів). Тому в Середньому Подніпров’ї наприкінці VIII — початку IX ст. виникла держава Русь з центром у Києві. Основу держави склали союзи племен полян, сіверян, древлян.
Висновок. З VII—VIII ст. у східних слов’ян з’являються перші державні утворення у вигляді союзу племен. Такі об’єднання поклали початок створенню давньоруської держави
відповіді я не знаю але я це вчила школі!