Галина Пагутяк “Потрапити в сад” читати скорочено варто, щоб згадати історію життя чоловіка, який мріяв потрапити в яблуневий сад.
“Потрапити в сад” скорочено
Зазвичай на вокзалах сади не ростуть. Та на тому вокзалі — був гарний сад з червоними яблуками, але туди могли лише горобці перелітати через огорожу та поети на крилах фантазії.
Головний герой Грицько уявляв, що якось уночі він ітиме з останньої електрички і побачить відчинені двері. Увійде в сад, притулиться до матінки-землі й запитає: „У кого ж я такий вдався — нещасний та волоцюга?”
Грицько не мав ні хати, ні жінки, проте мав чорну хворобу. А його Єдиною цінністю була гармошка. А притулком – лікарня. Він міг жити разом із сестрою Нуською, але йому не сиділось з його хворобою у чотирьох стінах. Хотів він бути серед людей, порівнював себе з відомим мандрівним філософом Григорієм Сковородою. Грицько вважав, що його гармошка була не гірша за філософію.
Грицько був невисокий, ходив у широких штанях та в зеленому капелюсі. Попри його спосіб життя одяг його був чистим, а заробляв він тим, що грав на гармошці в електричках.
Зайшовши у вагон, він грав „На сопках Маньчжурії”, „Прощання слов’янки”. Люди кидали у його капелюх копійки і вдчяний чоловік кожному казав „Цілую руку”. Грав він зазвичай у перших трьох вагонах, а потім це заняття йому набридало.
Грати на гармошці його навчив батько, коли повернувся з війни, де втратив ногу. Уже тоді Грицько через переляк хворів на чорну хворобу [тобто епілепсію]. Налякав Грицька німець, який вистрілив біля його вуха, щоб залякати хлопця. Так як працювати батько не міг, тому він з сином грав на гармошці на базарах, і жив з тих коштів. Для матері таке заняття було ганебним, невдовзі вона померла, а старий замерз п’яний, коли повертався з міста.
Гриць хотів написати твір про свою журливу історію життя, але не було у нього такого таланту, як у Сковороди. Коли ж грав на гармошці завжди бачив перед собою скаліченого батька, який ніколи не був щасливим.
Після гри в електричці Грицько зазвичай відправлявся до буфету, де купував пиво з копченою рибою — це була його улюблена їжа. Залишка їжі він зажди віддавав собакам чи котам.
Якось Грицько йшов по перону і зустрів Стьопу. Знайомий розповів, що Микольця дуже слабкий і просить Грицька про зустріч. Вони пішли до Микольця. Стьопа хотів похмелитися і Грицьку було шкода знайомого, який мав золоті руки…
На вулиці, якою вони проходили, був безлад. Її мали зносити, тому про порядок ніхто уже не дбав.
Микольця жив у малесенькій хатині, ремонтував людям черевики. У хаті було чисто та тепло. Він зрадів побачивши Грицька, хоча й був слабкий (через хворе серце). Побачивши Грицькові черевики, товариш сказав, що їх уже давно треба лагодити.
Грицько порадив Микольці звернутися до лікарні, але той попросив друга заграти, бо то для нього буде краще лікування.
Грицько виповнив прохання друга, і той запропонував товаришеві залишатися жити у його хаті, після того як помре, заодно й собаку Боска доглянути (аби того не забрали в буцегарню). Грицько відшучувався, казав, щоб не брав дурного у голову, що його може візьмуть до будинку пристарілих чи він ожениться. Микольця же розумів, що скоро помре, тому хотів переконати друга, що в своїй хаті жити краще. Він попросив друга лишитися з ним вночі та почитати “Кобзаря”, “Перебендю”.
Вночі дощило. Грицько довго не міг заснути, слухав дихання Микольця і собаки Боска.
Надворі бушував вітер, стіни старої хатини аж двигтіли. Грицько на мить подумав чи не впадуть вони, але заспокоїв себе, адже старі хати стоять міцно. Тоді Грицько згадав про сад. Мабуть, вітер там усі яблука позриває. Лише б гілля не поламав. Та за муром не так дме.
