О. Довженко “Повість полум’яних літ” скорочено допоможе дізнатися про що цей твір.
Довженко “Повість полум’яних літ” скорочено читати
Закінчилась світова війна! Іван Орлюк пройшов її всю. Довгим і нелегким був цей шлях, який так багато відібрав і так багато навчив.
В осінню ніч 1941 року Іван пішов зі свого рідного села Старі Павлівці воювати, лишив батька-матір, братів, сестер і кохану дівчину Уляну. Він був під трибуналом, бо розстріляв двох своїх товаришів за боягузтво і спробу втечі і відтак потрапив у штрафну роту з якої вийшов героєм. За всю війну його було поранено шість разів і не раз він прощався з життям, але кожного разу перемагала воля до життя. Він відчував, що рятує його кохана Уляна.
Тим часом в його рідне село прийшли німці. Кохану його Уляну, що була вчителькою місцевої школи забрали просто з уроків, а її батька, шкільного директора, розстріляли прямо у школі. З німцями співпрацював зрадник Грибовський. Казали, що Уляна вбила декількох німців і втекла. Її нібито переховував лікар, але його допитували і обшукували, а її не знайшли.
Демид і Тетяна Орлюки лежали на печі – єдине, що лишилось від їхньої хати. Демида страшенно побито, він мерз, але йому ввижалось тепло від печі. Йшов сніг. Вони говорили і тихо переходили в інший світ. Сніг сховав їх.
Від початку війни минуло три роки. Іван Орлюк став одним з найкращих солдатів. Його посилали на розвідки і він завжди повертався з інформацією. Солдати повертались в Україну, стояли тепер перед Дніпром – мали переходити річку. Орлюка тут було поранено. Цього разу все було настільки погано, що мусили відрізати руку – вона страшенно напухла і врятувати її вже не можна було. Все стало ще гірше – лікар зрозумів, що це кінець і тепер навіть не призначив перев’язку. Але Орлюк не здався. Він встав з ліжка і змусив лікаря зробити йому перев’язку. Лікар був шокований, але такий подвиг Івана, його воля до життя надихнули його працювати і рятувати пораненого далі.
Орлюк повернувся додому, а дому не було – ні хати, ні батьків. Але була Уляна. Вона повернулась майже водночас з Іваном. Вона була фронтовою медсестрою й Іван здогадався, що вона та сама медсестра Уляна про яку ходили серед солдатів легенди – вона врятувала багатьох поранених прямо з-під ворожого вогню. Уляна й Іван поселились в тітки Антоніни – в обох не було батьків, – і вирішили одружитись. Іван попросив генерала Глазунова одружити їх.
Все було організовано якнайкраще – їх одружували в сільськогосподарському інституті – єдиній вцілілій будівлі. Після цього святкували в квітучому садку. В цей час приїхав генерал Рябошапка вручати медаль тітці Антоніні. Вона неодноразово перевозила через річку партизанів.
Спочатку вона відмовлялась і хотіла, щоб їй зробили золоті сережки замість медалі, але присутні її вмовили і і вона прийняла медаль.
Повертались сини і дочки додому, повертались батьки і діди. Радість і смуток, сміх і сльози. Розмови і надії на світле майбутнє.
Німці відступали. Вони тонули в болотах, залишали свою техніку, їхні генерали божеволіли. Чимало з них потрапляли у полон.
Уляна повернулась у школу. Класи стояли напів пусті, а то і зовсім порожні. Діти бачили війну. Один з них, Тарас Бовкун, навіть вбив декількох фашистів.
Через село вели полонених ворогів. Зчинилась колотнеча – то арештанти-мадяри били арештантів-німців. А селяни на те навіть не зважали, вони порались біля своїх городів. Відбувся суд над полоненими. Іван Орлюк був прокурором, він допитував арештованих і свідків. Дехто довго не хотів зізнаватись у своїх злочинах, але врешті всі здалися, навіть зрадник Грибовський. Полонених повели за село.
Старі Павлівці відроджувались. Люди заходились біля городів, відбудовували житла. Іван Орлюк мусив повертатись на фронт. Він дійшов до самого Берліна.
Автор: cup_of_flowers
