“Рядок з автобіографії” аналіз вірша Оксани Забужко допоможе підготуватися до уроку та написати паспорт твору.
“Рядок з автобіографії” аналіз твору
Автор – О. Забужко
Рід літератури – лірика
Вид лірики – громадянська
Жанр – вірш
Напрям – постмодернізм
Збірка – «Диригент останньої свічки» (1990)
Тема – розповідь героїзм і незламність українського народу через призму особистої історії авторки.
Ідея – возвеличення в узагальненому образі своїх предків моральні чесноти українців: патріотизм, вірність, честь, оспівує духовне багатство рідного народу.
Основна думка твору – дотримання етичного ідеалу духовного аристократизму, служіння вивищенню України та своєї нації, збереження родовідної пам’яті.
Художні засоби
- Епітети: свячені ножі, білу кість, моцна порода, предки були красиві, невразливим.
- Поріняння: Честь у спадок – як білу кість; цупким, наче нить основи
- Метафори: честь у спадок, пронесли слово, внизали в легені мої
- Анафора: “Мої предки були”
- Алюзії: “Соловки, Магадан, Колима” – історичні місця заслань, що натякають на репресії, яких зазнали предки поетеси.
Вірш «Рядок з автобіографії» — яскравий приклад постмодерної літератури. У творі наявні алюзії (натяки, перегуки) на відомі сюжети літератури попередніх епох. Отже, авторські запозичення (перегуки) спостерігаються в «Рядку з автобіографії» на сюжетно-тематичному та образному рівнях.
У творі О. Забужко засвідчує гордість за своїх предків. У вірші «Рядок з автобіографії» мисткиня акцентує на важливості генетично успадкованої козацько-шляхетської культури, що, наче «нить основи / Крізь віки однієї сім’ї», залишає «від батька до сина / Честь у спадок — як білу кість!». Утрата родової пам’яті (шляхетського козацько-лицарського духу) авторка розцінює як зраду, поразку, бо це веде до колоніальної ганьби, національно-історичної катастрофи.
Емоційна напруга твору зростає від строфи до строфи. Останні рядки вірша є особливо потужними, вони підкреслюють трагедію української історії, де багато людей знищували під час репресій і депортацій. “Мої предки були народом — Тим народом, якого нема” – це гірке усвідомлення втрати, але водночас і гордість за тих, хто, попри все, зберіг свою ідентичність.
Поетеса у вірші згадує радянські виправно-трудові табори: Соловки, Магадан, Колима.
“Рядок з автобіографії” Оксана Забужко
Мої предки були не вбогі
На пісні та свячені ножі –
З моїх предків, хвалити Бога,
Заволокам ніхто не служив!
Дарували від батька до сина
Честь у спадок – як білу кість!
Мої предки були красиві –
Ворогам на подив і злість.
Хай не славою (Бог там з нею!) –
Як присягою на шаблях,
Мої предки владали землею:
їм належала ця земля!
І цупким, наче нить основи
Крізь віки однієї сім’ї,
Невразливим – пронесли слово
І внизали в легені мої…
Ох і моцна була порода —
Соловки, Магадан, Колима…
Мої предки були народом —
Тим народом, якого нема.
Отож, вірш “Рядок з автобіографії” Оксани Забужко відображає глибокий зв’язок поетеси зі своїм корінням та історією своєї родини. Вірш сповнений гордості за предків, які передали їй не лише генетичну спадщину, але й моральні цінності, гідність та силу духу.
