Богдан Лепкий “Шевченкова верба” аналіз вірша допоможе зрозумти про що твір, визначити, який жанр, тема, ідея, рік написання, художні засоби та підготувати літературний паспорт твору.
“Шевченкова верба” аналіз (паспорт)
Богдан Лепкий у вірші «Шевченкова верба» згадує перебування поета в Новопетрівському укріпленні.
Автор – Богдан Лепкий
Літературний рід: лірика
Вид лірики: пейзажна та патріотична
Жанр: вірш.
Тема: розповідь про те, як Т.Шевченко посадив і виростив вербу з маленької гілочки у Новопетрівському укріпленні
Основна думка поезії “Шевченкова верба” – уславлення любові до рідної землі
Основний мотив поезії Богдана Лепкого “Шевченкова верба” – туга за рідним краєм.
Римування: перехресне
Віршова мова – мелодійна, наспівна, підпорядкована певному ритму.
Художні засоби твору
- порівняння – шепче щось над ним, як мати; відірвана, як він; листочків шум, немов далека пісня жалю.
- епітети -чорний шлях, лютий скін, деревина люба й мила!,рідний краю, дикої пустині, земля свята.
- метафори – верба шумить, І шепче щось, Вона ж сумує, летить шум.
- риторичні оклики – Ох, як же, як була йому Та деревина люба й мила! Нам не забути, рідний краю!
Богдан Лепкий “Шевченкова верба” читати
Коли на чорний шлях ступав,
Ішов на прогнання в неволю,
Галузку вербову підняв,
Обчімхав і забрав з собою.
Була відірвана, як він,
Від пня і від землі святої,
Засуджена на лютий скін
Серед пустині степової.
Поніс її і посадив
За фортом, в полі, на пустині,
Здалека воду приносив
І пильно підливав щоднини.
Прийнялася і на весну
Зелене листя розпустила.
Ох, як же, як була йому
Та деревина люба й мила!
Було, з казарми прибіжить
В зеленій тіні відпочати,
Положиться, верба шумить
І шепче щось над ним, як мати.
Мов жалується, що весна,
Сади цвітуть на Україні,
Вона ж сумує тут одна
Посеред дикої пустині.
Летить степом листочків шум,
Немов далека пісня жалю,
Ні твоїх снів, ні твоїх дум
Нам не забути, рідний краю!
Історія написання твору
Цей вірш описує реальний випадок з життя Шевченка. 1850 року під час заслання Шевченка покарали за непокору, за порушення заборони писати й малювати. Його відправили на Мангишлак (півострів у Казахстані), де безлюдний кам’янистий степ і дуже суворий клімат.
Прямуючи до нового місця служби — Новопетровського укріплення (нині м. Форт-Шевченко, Казахстан) — поет побачив на дорозі маленьку вербову гілочку. Вона нагадала йому Батьківщину, батьківський двір біля воріт якого росла розлога верба.
Шевченко забрав гілочку із собою і посадив біля Новопетровського укріплення. Поет щодня її поливав і невдовзі пагінчик зазеленів і перетворився на гарне дерево.
Зелена верба радувала Шевченка серед кам’яного степу, нагадуючи Батьківщину. Поет любив проводити кожну вільну хвилинку в затінку своєї верби. Згодом він виростив ще кілька дерев, заклав цілий парк, що й нині радує людей і є згадкою про поета.
Шевченкова верба прожила аж 147 років.
