“Сойчине крило” образ Марії

“Сойчине крило” характеристика Марії, головної героїні новели Івана Франка, допоможе розкрити її образ, визначити риси характеру. Цитатна характеристика Марії викладена нижче.

“Сойчине крило” характеристика образу Марії

Марія – емоційно багата натура, життєрадісна, передбачувана, примхлива, прагне до пізнання світу й отримує це пізнання до жахливих глибин. Її приваблюють яскраві натури. Романтична, розуміє справжність свого почуття лише пройшовши важкі випробування.

Тендітна жіноча душа… Вона може витримати нестримні пориви щастя, суму, радості, розпачу. Проте, реальний світ  жорстокий, він часто завдає пекучого болю, змушує пройти всі кола пекла.

Так сталося і з Марією: поневіряння злочинницьким світом, дві спроби самогубства – ось наслідки її необдуманого вчинку. Хто винен у тому, що Марія втекла від коханого, від самої себе? Що керувало її вчинками?

Романтичне бажання жити, а не існувати, не просто бути, а стати – це прагнення і визначило її подальшу долю. Як кожна жінка вона мріяла про щастя, достаток, мріяла побувати у різних місцях світу. Вона жила покликом серця, прагнула почуватися особистістю, жадала повноцінного життя.

Психологічний портрет Марії вражає багатством її внутрішнього світу, своєрідним баченням смислу буття і гармонії з природою, поетичним мовленням.

Пристрасна натура, Марія перебуває у полоні палкого почуття і тому повертається до рідного краю, до того, кому першою освідчилася у коханні і кого свого часу зрадила. Шукаючи щастя вона помилилася у своєму виборі і тепер спокутує свої гріхи. Її лист Хомі – Массіно – це сповідь зраненої душі, яка, попри всі випробування, залишилася чистою, люблячою і поетичною. Ми ще раз переконуємося в тому, що кохання – велика сила. Воно здатне зцілити людину, повернути її до життя.

Риси характеру Марії

Цитатна характеристика Марії “Сойчине крило”

“…ти в моїм житті був тим палким сонцем, яке змушує квітку розвитися, і розпуститися, і відкрити свою чашечку, і розлити свої найкоштовніші пахощі”. 

“Марія вперше постала перед очима “в зеленій стрілецькій куртці, з лефошівкою через плече, з готуром свіжо застріленим у торбі, з свиставкою в губах”                   

 “Я заховала її крильця, поклала їх між обложки і картки свойого молитовника і не розставалася з ними ніколи. …А тепер посилаю тобі одно з них. Здається мені, що се летить до тебе половина моєї душі”.

«Не я покинула тебе, а ти не зумів удержати мене, ти не вірив у мене, в мою щирість, у мою любов. Ти приймав мої пестощі, всі вияви мойого розбурханого молодого чуття з пасивністю сибарита — нехай і так, що ніжно, вдячно, але не виходячи з-поза заборола свого успокою, свого егоїзму. І я відчула се».

«Я ж сконцентрувала всю силу своєї любові, весь огонь своєї пристрасті, всі чари своєї душі в твою тямку». Таке признання з вуст закоханої дівчини ми чуємо вперше в українській прозі.

«Думка про тебе додає мені сили і впевненості серед отсього пекельного життя». 

«Віриш у бачення там? Я вірю. Здається, що якби на хвилю перестала вірити, здуріла б, руку наложила б на себе. А може, ся сама віра – симптом божевілля?».

“А я жию і, як кажуть мої аматори, виглядаю нічого собі”. “А я все те витерпіла, Массіно. І навіть… мої адоратори кажуть, що й досі виглядаю непогано”. 

І. Франко “Сойчине крило” (аудіокнига скорочено)