ЯВА ЧЕТВЕРТА
Уляна та Стецько виходить незабаром; роззявивши рота і розмахуючи руками, йде і, побачивши Уляну, зупиняється, сам із собою сміється, охорашивается; підходить та боїться; оглядає Уляну ззаду і із захопленням каже.
Ст е ц ь к о.
Та й патлата! (Сміється голосно і, дійшов до Уляни, раптом перестає і, довго подумавши, каже). А що у вас варили?
У л я н а. (стоячи на місці, не звертає на нього уваги і сумно відповідає).
Нічого!
Ст е ц ь к о. (Довго згадуючи).
Ну!.. ну!.. а тепер… що?
У л я н а.
Що?
С т е ц ь к о.
Що?
У л я н а.
Що?
С т е ц ь к о.
Що?
У л я н а.
Що? Нiчого.
С т е ц ь к о.
Брешеш-бо, як нiчого! Батько казав, розпитай її обо всiм. А чорт її зна, об чiм її розпитувати! Я усе позабував.
У л я н а.
Так пiди до батька та i розпитай, коли позабував єси!
С т е ц ь к о.
Так вiн-бо добре казав, не iди, каже-говорить, вiд неї, поки обо всiм не домовишся.
У л я н а.
Нi об чiм нам домовлятися.
С т е ц ь к о.
Як нi об чiм, коли вже ти за мене iдеш?
У л я н а.
Нi, голубчику, сього нiколи не буде.
С т е ц ь к о.
А чом не буде?
У л я н а.
Тим, що я за тебе не пiду.
С т е ц ь к о.
А чом не пiдеш?
У л я н а.
Тим, що не хочу.
С т е ц ь к о.
Та чому не хочеш?
У л я н а.
А не хочу — тим, що не хочу.
С т е ц ь к о.
Ну, тепер твоя правда. А батько казав, що ти пiдеш.
У л я н а.
Не пiду.
С т е ц ь к о.
Ну, а батько казав: не потурай їй, поженихайся, та пiсеньки заспiвай, то вона i пiде. От я i заспiваю:
На курочцi пiр’ячко рябоє;
Любимося, серденько, обоє.
Диб, диб на село,
Кив, морг на нього.
Я не дiвка його.
Не пiду я за нього.
Ой полола дiвчина пастернак
Та сколола нiженьку на будяк.
Диб, диб на село… и проч.
Не так болить нiженька з будяка,
Ой як болить серденько вiд дяка.
Диб, диб… и проч.
Ой, чия ти, дiвчино, чия ти?
Чи ти вийдеш на вулицю гуляти?
Диб, диб… и проч.
А що? чи хороша моя пiсня?
У л я н а.
Така точнiсiнько, як ти, що нiчого i не второпаєш. Ось слухай, яку я тобi заспiваю. (Співає).
В мене думка не така,
Щоб пiшла я за Стецька.
Стецько стидкий!
Стецько бридкий!
Цур тобi, не в’яжися!
Пек тобi, вiдчепися!
Божевiльний!
Не дурна я i не п’яна,
Щоб пiшла я за Степана.
Стецько стидкий… и проч.
Лучче впасти менi з дубу,
Чим йти замiж за Кандзюбу.
Стецько стидкий… и проч.
Лучче менi з мосту в воду,
Чим достатися уроду!
Стецько стидкий… и проч.
А що, Стецю, чи хороша моя пiсенька?
С т е ц ь к о. (довго дивиться на неї мовчки, потім раптом скрикує).
Погана! Який тебе нечистий такої навчив? Як я її розслухав, так вона дуже погана! Зачим ти її спiваєш? Га?
У л я н а.
Та я тобi i спiваю i кажу, що не люблю тебе i не пiду за тебе.
С т е ц ь к о.
Так себто батько збрехав? Ну, ну! Ось тiльки скажи йому, що вiн бреше, то так по пицi ляпанця i дасть. (Зітхнувши). Я вже пробував.
У л я н а.
Так що ж? То батько твiй, а то я тобi кажу, що не хочу.
С т е ц ь к о.
Не треба менi твого хотiння, пiдеш i без нього. Батько ще казав, щоб ти не дрочилась.
У л я н а.
А чого менi дрочитись? Я не скотина, нехай бог милує! А щоб я пiшла за тебе, то навряд. Я ж кажу, що наше сватання ще вилами писане.
С т е ц ь к о.
Ей!.. чи Прiсько, чи Домахо, чи як тебе. Послухай, та iди. Ось коли б ти вже була моя жiнка, та сказала б, що не хочеш за мене, так я б тобi пику побив, як менi батько часом б’є; а то ще тепер не можна. Батько казав, пiсля весiлля можна жiнку бити скiльки хоч, а тепер, не можна. Дарма! я i пiдожду. А поки ще ласкою просю: пiди за мене!
У л я н а. (у бік).
Що менi з дурнем товковати? Покинула б його, так мати лаятиме. Зостанусь та буду його пiддурювати.
ЯВА ПʼЯТА
Ті ж і Олексій, побачивши їх разом, тихо підходить та підслуховує.
С т е ц ь к о.
Оце ж увечерi і старостiв пришлемо. Чи присилать?
У л я н а.
А як же? присилай, присилай. (У бік). Побачиш, якого облизня пiньмають.
С т е ц ь к о.
А пiч колупатимеш?
У л я н а.
Як-то вже не колупатиму? Оттак усю поковиряю. (Дере його по обличчю пальцями).
С т е ц ь к о. (Оговтуючись, регоче).
Бач, яка жартовлива! Але трохи баньок не виколупала. Зачим так робити?
У л я н а.
Затим, що я тебе шаную (тихо), — як ту собаку рудую!
О л е к с i й. (у бік, з жалем).
От тобi i правда на свiтi! Послухаю, що дальш буде.
С т е ц ь к о.
Ну! Кажи ж ти менi: як ми оженимось, то що будемо робити? Га? кажи, кажи.
У л я н а.
Ти знаєш, а я не знаю.
С т е ц ь к о.
Пожалуй, я знаю, а ти чи знаєш?
У л я н а.
Та не знаю. Ну тебе зовсiм.
С т е ц ь к о (сміючись).
Еге! так я тобi усе розкажу: нiгде правди дiти. Мене батько навчив. Чи сказати? (більше сміється). Напечемо коржiв, зомнемо маку, та намiшаємо з медом, та й посiдаємо, та й їстимемо. I не мудро, скажеш? (Побачивши в неї шовкову хустку). А що то в тебе? Хустка? Чи не менi то?
У л я н а.
Кому ж, як не тобi, мiй вороне чорнесенький! (Тихо). Твоїй пицi вона i пристала.
С т е ц ь к о.
А ке сюди, я примiряю.
У л я н а.
Та нехай же увечерi, сама тобi почеплю (тихо), що i у дверi не потовпишся.
С т е ц ь к о.
Що то, мабуть, гарно з хусткою? Чи знаєш що? Я ще зроду не женився. То-то, десь, гарно жонатому; що усi ж то, усi, куди оком закинеш, усi женються. Будеш же менi головоньку мити i голубити?
У л я н а.
Змию, змию (тихо), що тебе i чорт не пiзна. Цур вже йому! прожену його вiдсiля та й втечу додому. (Йому). А приголублю ось так: ось ходи сюди. (Простягає до нього руки, а він, розніжаючись і охочуючись, хоче підійти до неї).
О л е к с i й (зі злістю стає між ними).
Здорова, Уляно! Нехай тобi бог помага!
У л я н а (зрадівши, кидається до нього).
А, мiй Олексiєчку! Де ти узявся? Я тебе цiлий ранок бажала.
О л е к с i й (сердито і відвертаючись від неї).
Дурний, що i прийшов, не чув би об своїм нещастi.
У л я н а (налявшись).
Ох, менi лихо! А що там за нещастя?
О л е к с i й.
Тобi лихо? Не знаю кому! Ох-ох-ох! От правда на свiтi! Здоров, Степане! Поздоровляю тебе засватавшись!
С т е ц ь к о (важно).
Спасибi.
О л е к с i й.
Так оце увечерi до Уляни i за рушниками пришлеш?
С т е ц ь к о.
Пришлемо.
О л е к с i й.
Боже ж вам помагай! (Повільно йде).
С т е ц ь к о.
Спасибi.
О л е к с i й (всі йдуть, сумно).
Прощай, Уляно!
С т е ц ь к о.
Iди здоров!
У л я н а (в бік).
О батечки! що менi робити? Вiн нiчого не зна, та й сердиться i утiка, коли менi свiт не милий. Як би його зупинити? (Голосно). Олексiю!
О л е к с i й (в бік).
Схаменулась! Нехай покортить! (Ніби не чує і все йде).
У л я н а.
Олексiю-бо!
О л е к с i й (зупиняючись).
А чого там?
У л я н а.
Чого-бо ти сердишся?
О л е к с i й (повертаючись до неї).
Чи се ж таки правда, що ти iдеш за його?
У л я н а.
Так що ж, що правда?
О л е к с i й (співає).
Чи се ж тая криниченька, що голуб купався?
Чи се ж тая дiвчинонька, що я женихався?
Женихався, не смiявся, хотiв її взяти,
Уродила товариша, нечистая мати!
Чи ждав же я бiдиноньки такої на себе,
Щоб почути в дiвчиноньки, що не йде за мене,
Не за мене, за другого йде моя дiвчина!
Що робити? Тiльки iти свiт за очима!
Уляно, Уляно! як же менi не сердитись? Як менi стояти i слухати, що ти, забувши, як десять разiв божилася, ген там, на Холоднiй горi, у лiску, як з тобою за горiхами ходили, що нi за кого не пiдеш, опрiч мене, а тут при менi кажеш, щоб присилав за рушниками… Грiх тобi, Уляно! Занапастила ти мене! Я ж кажу: коли се правда, що ти iдеш за Стецька, що у посмiх на увесь город за навiженного, за дурня…
С т е ц ь к о (ловлячи гав, нарешті вслухався в останні слова).
Брешеш, брешеш, брешеш! Оце вже, голубчику, брешеш! Тривай лишень: я ще не зовсiм дурний, а батько каже, коли ще й вiн не бреше, що в мене не усi дома. Та дарма: хоч би i дурний, так хiба не можу женитися? Тут не розуму треба; я вже знаю.
О л е к с i й.
Так що ж у тiм, що оженишся, та як не вмiтимеш жiнку содержать? Треба її годувати. Ніякої худоби не стане, коли не будеш сам робити! А вмiєш ти що робити?
С т е ц ь к о.
Робити, пожалуй, вмiю, так талану щось нема. Раз батько таки протурив мене на тiк. Дарма, я i пiшов, узяв цiп i молотю з дядьком Панасом, а вiн ще, братику, лисiший, чим мiй батько. Я чи вдарив раз по сноповi, чи нi, а його як учищу, замiсть снопа та по лисинi, а вiн як гепне об землю, так сторчака i дав! (Смеется). А я собi: ких, ких, ких! кишки порвав регочачись. Годi пiсля того часу молотити! Батько сказав: нема талану, лучче чумакувати та у дорогу ходити.
О л е к с i й.
Ходив же ти у дорогу?
С т е ц ь к о.
Ходив.
О л е к с i й.
А куди?
С т е ц ь к о.
З хурою, до моря.
О л е к с і й.
До якого мiсця?
С т е ц ь к о.
Аж до Основи.
О л е к с i й (сміється).
Крий боже, як далеко! Аж двi верстви!
У л я н а.
О, щоб тебе, Стецю! i мене розсмiшив.
О л е к с i й.
За чим же ти ув Основу з хурою ходив? Чи не в бiр по шишки?
С т е ц ь к о.
По шишки! Тю-тю! ще й смiється. Кажуть тобi, пiшла хура до моря, за рибою. От i менi батько дав пару волiв: нехай, каже, хлоп’я привчається. От ми iдемо, iдемо, усе iдемо, усе iдемо… аж гульк! прийшли ув Основу. Там чорт надай дядькiв, Дикані, коли знаєш; та й закликали мене обiдати. От я й сiв та й обiдаю, усе обiдаю… та й забув про хуру, а вона, брат, як учистила, та аж до Пилипового села, а я усе обiдаю, усе обiдаю… та як пообiдав, та й потяг у солому, таки до дядькiв на тiк, та як дав хропака, так аж геть-геть до вечора. Ну, знаєш, батько побiг провiдати хури, та й нагнав, та й питається: а де Стецько? А Стецька катма! (Сміється). Хропе, сердега, у соломi, мов пан на подушках. Аж гульк батько у солому, як потягне мене рубанцем! Аж я спросоння як злякаюсь, як побiжу та через городи! А батько як гукне: хлопцi, сюди! Тут, брат, неначе з псюрнi хорти до дертi, так хлопцi повибiгали, та мене ловити, та й пiймали, узяли менi руки скрутили, та зв’язали гарненько, та у город, та до волосного правленiя, та у колоду, а уранцi i у привод…
О л е к с i й.
Так тебе i у привод водили? Я сього i не чув.
С т е ц ь к о.
Водили, голубчику! Сказано, слухай батька, та не втiкай.
О л е к с i й.
Що ж тобi було у приводi?
С т е ц ь к о.
Потилицю виголили та й пустили. Не що!
О л е к с i й.
Через що тебе не прийняли у салдати?
С т е ц ь к о.
Та так, бiда сталася: не зумiв пальцiв перелiчити. (Перебирає пальці). Та й до бiса ж їх на руках: Станеш їх лiчити, та так один одного i попережа. Ось бач! (Перебираючи пальці, замислився). На якого гаспида так багацько пальцiв? Еге? А я знаю. Ось, бач, Уляно! Як би ти з одним пальцем та зложила собi дулю? Еге! Не можна-бо, хоч як, та не можна.
О д а р к а (з-за воріт кричить).
Уляно, Уляно! А iди обiдати!
У л я н а.
Зараз, мамо, прийду.
О д а р к а.
Коли Стецько тут, клич i його.
С т е ц ь к о.
Ось-осьдечки я. Обiдати? Зараз. Що то вже я люблю обiдати! Я б i вдень i вночi усе б обiдав.(Уходит во двор).
О л е к с i й.
Що, Уляно, чула? От за якого дурня iдеш!
У л я н а.
Чи я ж сама за нього iду, чи що?
О л е к с i й.
А як же? коли i за рушниками велiла присилати? Я сам чув. Прощай, Уляно! Бог з тобою! Тiльки мене i бачила. Сам собi смерть заподiю.
У л я н а (кидаючись до нього).
Олексiєчку, мiй голубчику! I я без тебе не хочу на бiлiм свiтi жити! Не вмирай без мене, озьми i мене з собою! Не покинь мене сиротинкою!
О л е к с i й (стоїть, не обіймаючи її).
Так се правда? Де ж твоя божба, Уляно? Тяжко моєму серцю, коли вже й ти не держиш правди i мiняєш того, хто тебе любив, вiд щирого серця… дуже, дуже любив… i мiняєш на кого? Не боїшся ж ти бога, га?
У л я н а (все обіймаючи його).
Бога я боюсь, люблю тебе, мiй лебедику, мiй сизий голубоньку; чає вiд часу бiльш люблю, чим уперш на вулиці зiйшлися. Не покинула б я тебе нiзащо на свiтi; що ж будеш робити? Не моя воленька: мати силує!
О л е к с i й.
Ти ж їй казала, що мене любиш?
У л я н а.
Казала усе: казала, що не хочу за Стецька, казала, що коли не за тебе, то й нi за кого не пiду; так i говорити не дає. Та вже ж: на усе пiду, а за Стецьком не буду. Приголуб же мене у останнiй разочок! (Обіймаються).
ДУЕТ
У л я н а.
Горе, лихо i бiда!
Не дають за тебе!
Олексiю, серце моє,
Не покинь ти мене!
О л е к с i й.
Не вбивайсь, моя Уляно!
Буду вiчно я любити,
Бо нiяк менi не можна
Без тебе на свiтi жити!
У л я н а.
Я боюся зоставатись;
Вже i мати скоро вийде.
О л е к с i й.
Тяжко, важко розставатись!
Що ж? Нехай же хоч i прийде.
В ноги їй оттут впаду.
Слiзоньками обiллю.
У л я н а.
Станьмо ми її молити,
Станьмо жалiбно просити:
(разом)
Не розлучай нас, мамо рiдна!
Ой, дай пожити ще нам, бiдним!
Не пий, не пий ти нашой кровi,
Не розривай мiж нас любовi!
У л я н а.
Умру без тебе, Олексiю!
О л е к с і й.
Собi я смерть заподiю!
(разом)
Горе, лихо i бiда!
Не дають за мене!
Ой Улясю, серце моє,
Не забудь ти мене!
У л я н а.
Горе, лихо i бiда!
Не дають за тебе!
Олексiю, серце моє,
Не покинь ти мене!
(Обіймаються).
С т е ц ь к о (виходячи з-за воріт).
Чи то тебе довго ждати? Вже й борщ поїли, i яловичину покришили, а вона i не iде. (Побачивши, що закохані обіймаються). Бач, з ким тут, вона! Мати не збрехала, казала, що вона, мабуть, з Олексiєм розмовля; а вона добре розмовля, що женихається! Iди ж, iди. Казала мати, що коли, каже, честю не послуха, то жени її у потилицю!
У л я н а.
Та iду, зараз iду. — Олексiєчку! не втiкай вiдсiля; я швидко вийду. За слiзоньками i не їстиму нiчого та й поспiшу до тебе. Послiдня наша годинонька, тiльки i наговоритися з тобою. (Плачучи, йде на подвір’я).
С т е ц ь к о.
Вийдеш, вийдеш, коли-то ще пущу. (Підходить до Олексія). А ти чого тут, пробишака?
О л е к с i й.
Чого? Я до Уляни приходив.
С т е ц ь к о.
До Уляни? А зась не знаєш? До Уляни!
О л е к с i й.
Що? ще i сей став на мене гримати!
С т е ц ь к о.
А то ж i не гримати? Одарка казала: прожени його.
О л е к с i й.
Ти мене проженеш? О, вражий сину? Через тебе така напасть! (Підбігає до нього. Стецько, зляканий, біжить; Олексій, упіймавши його, схоплює за груди і трясе). Задушу, анахтемську вiру! О, якби не боявсь грiха, тут би i амiнь моєму супостатовi! (Відштовхує його від себе). Згинь з очей, католиче!
(Стецько надзвичайно наляканий, не може кричати, а стоїть у кутку і весь час стогне і тремтить).
О л е к с i й (заспокоївшись).
Дурний i я, що з дурнем зв’язався. Що, менi робити? Де ськати помочi? Тяжко моєму серцю! Сам би на себе руки пiдняв! Похожу по горi, поки Уляна вийде; чи не придумаю чого? (Йде).
С т е ц ь к о (оглядається на всі боки і, не бачачи Олексія, бігає і кричить).
Пробi, ратуйте, ратуйте! Хто в бога вiрує, ратуйте! Ой, ратуйте!..
ЯВА ШОСТА
Стецько і Прокіп з Одаркою вибігають.
О д а р к а (кидаючись до Стецька).
Що, що тут таке? Чого ти кричищ?
П р о к i п.
Чи не об’їздчики кого з горiлкою злапали?
ТЕРЦЕТ
С т е ц ь к о.
Харцизяка мене бив!
А я й кашi ще не їв…
О д а р к а.
Ось внесу тобi я кашi…
(Йде).
Стецько (плаче).
Ги, ги, ги, ги, ги!
Кашi хочу, кашi, кашi!
П р о к i п.
Ой, ходiм ми за лiсок,
Там новенький є шинок,
Купимо горiлки глек…
С т е ц ь к о.
Цур тобi iз нею, пек!
Кашi хочу, кашi, кашi!
О д а р к а (приносить йому велику миску каші).
Одже й кашi на шматок.
Їж же, сину, та не плач.
С т е ц ь к о.
Его! Ось побач:
Я хоч i зовсiм
Оцю грудку з’їм,
А плакати ще буду.
Ще-бо м’яса я не їв:
Так сього я не забуду.
О д а р к а.
Ходiм до хати ми, ходiм!
Тобi м’яса я добуду.
С т е ц ь к о.
Та я і м’ясо хоч поїм,
А плакати таки все буду.
П р о к i п.
От лихо, лихо i зовсiм,
Нiгде горiлки не добуду!
(Ведуть Стецька з собою).
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
