«Сватання на Гончарівці» ДІЯ ДРУГА
Та сама вулиця.
ЯВА ПЕРША
С к о р и к (виходить з іншого боку будинку Прокопа).
Што за прiятной оцей Харков! Єй, iстинно! i за границею таково не видал! Таки што хозяїн, то i доброй чалавєк. Той тебя просiт абєдать, другой на кунпанiю; та всьо с потчиванньом та з ласковим словом. Вот усю Туреччину, Францiю i Рассею прахадiли, а нєтутє такого приятного города! То-то Харковская Русь матушка! Та так усi нашаво брата поважають! Нi хрестини, нi свадьба у знайомих не буваїть, штоб без меня то абашлось. Правда i то, што уж нiхто так парядка не дасть, как я. (Нюхає табак з тавлінки і зітхає). Павидав-таки свiту я на свайом вiку! I гдє-то не пабував? Так куди мужику протiв нашаво брата справиться-та, хоч у дружках iлi у старостах, алi у кумах. Все закони знаю, аттаво i усе ка мне. Вот i у вечеру пайдьом старастаю девку сватать; так акрама таво, што от Шкуратихи рушник шумит, та i старой Кандзюба на радощах, што засватаю сина йово дурака, чим-небудь таки паступиться-та. Вот i будет на табак (Сміється). В свєтi только живи умеючи, а то не пропадьош з голоду. (Співає).
Лиш умей за дело взяться,
Можно всюди поживляться;
В поле бий, коли, руби, —
Дома денежки бери.
Подпускай девчатам ляси,
Старим бабам балянтраси;
Сам же в оба лишь смотри
Да з них денежки бери.
В светі много чудаков;
Ох! i не без дураков;
Только iм не говори,
Молча деньги з них бери.
Не один на светі я —
Лекар, купчик i судья
Правдой в светі не живьот —
I, где можно, знай берьот.
ЯВА ДРУГА
Скорик і Олексій.
О л е к с i й (виходить із задуму).
Ходив, ходив — а все-таки не знайшов свого щастя. Був i на кладбищi, позавидував покiйникам: їм-то нi печалi, нi воздиханiя, як спiвають дяки. Лежать собi i вже нi об чiм не думають; а наш братчик терпи! Думай собi та гадай, та нiчого не видумаєш. (Співає).
Горе, лихо, пропадаю!
Де сховатись вiд бiди?
Смерть найти я де, не знаю;
Вiд людей куди втекти?
Ой, хожу я i блукаю,
Як те сонце в крузi!
Куди їду — що шукаю?
А все серце в тузi!
Горо крута — розступися,
Лiсу темний — розiйдися,
Рiчко бистра — пiднiмися,
Вся звiряка — iзбiжися…
Погубiть мене мерщiй.
Коли хочеш, щоб пропасти,
То живи серед людей.
Вiд їх бiд i вiд напастi
Швидче вмреш, чим вiд звiрей!
(Наближаючись додвору Прокопа). Обiщала ж Уляна пiсля обiда вийти; пiдожду, коли не збреше. Що ж їй скажу? Що ж я видумав? Нiчого. Зiйдемось, посумуємо, поплачемо… та й тiльки; а увечерi гаспидський Стецько буде хусткою вихвалятися!
С к о р и к (впізнавши його, говорить тихо).
Та он же. Алексiй! (До нього). Паслушай, маладец!
О л е к с i й (озирнувшись, до нього).
Га? (Кланяється недбало). Здрастуйте, господа служивий! (Без уваги залишає його і йде до хати).
С к о р и к.
Алексiй! Ти меня i не познал?
О л е к с i й (підходячи до нього, вдивляється).
Нi, щось не пiзнаю. А вiдкiля ви?
С к о р и к.
Та вiдтiля, вiдкiля i ви… Та што тут, нєгде дєтись: я Осип, дядюшка твой.
О л е к с i й (впізнав).
А! так i є. (Обіймаються). Здоровi ж, дядюшка, були! Давно не бачив вас та й не пiзнав. А що? годiв чотири є?
С к о р и к.
Та так-таки што есть. Втямки тєбе, как ми з палком iшли на Туреччину через Харков i я з вашим управителем тут зайшолся; вот тут i тебя видав.
О л е к с i й.
Та знаю ж, знаю. Тодi мене привезли вiддавать у ремество.
С к о р и к.
Так ти усьо у городе i живьош? Што ж я з табой нiгдє не пастречался? А у каком ремествi?
О л е к с i й.
Та в ковалях, i вже в роботниках, на заводi куби делаємо. Сто двадцать рублiв беру у год.
С к о р и к.
Честной парень, сполать! Што ж твої батюшка i мать, сестра моя, живенькi?
О л е к с i й.
Батюшка помер, а мати дуже старенька, одначе, слава богу, ще жива! Брати поженились, а меньшу сестру у двiр узяли за баришнею, а тi повиходили у наше ж таки село. Я там заговiвши був. Що ж ви до нас не навiдаєтесь? Чи ви тепер у отпуску, чи як?
С к о р и к.
Iз палявих, був у нехвалитах, а далi чистую палучил. Хатєл, штоб таки навiдатись до сваїх; хоч би сестру павiдать. Десять гадов, как її видав; було замиренiє, так у отпуск прихадiл. Ти iщо був махенький, не помнiш. Тепер хатєл, штоб не буть без служби, паїскать себе мєстечка, так што-то не то. Саветовали до аткупщика на заставу, так я, брат, салдат i чесную душу iмєю; нам туда не рука.
О л е к с i й.
От вже думаю, походили по свiту, навидались усячини!
С к о р и к (хвальковито).
Уж я то не пахадiл? Єсть лi такая старана, где б я не пабувал? Були ми i у Францiї, усю Нiмецiю прайшли, у Рассєї стояли, та i у Туреччину завертали-ста! Што то, батюшки, свет великий! Как ви живьоте сдеся у глушi, так i думаєте, што только i света, што над вами? Нет, брат! Пайди вот, как ми-та, так, господи, сколька, гадов надобно, штоб увесь ево прайти! вот как ми iсхадили-ста.
О л е к с i й.
Набачились, мабуте, усякого дива! Що то, якби коди гуляючи послухати!
С к о р и к.
Вот как даждьом ражественських свят, так пайду у ваше село i тебя азьму з сабой, там уж буду разказовать. Будет чаво паслушать пра чужиї землi. Усяк, хто нi разказує, усяк брешет, усьо не так; я до всєво приглядался. Там, брат, усьо не так, как у нас. Прийдьош у Францiю, так там усьо француз нагало; а у Нiмецiї — другой народ, немец до єдиного, а уж нашаво i не спращуй; у Туреччину прийди, так куда нi абернись, усьо турки, усьо турки; аж сумно! А во всякой землi гаворят не по-нашому. А как? вот видиш, я тебе i ето разталкую. Вот у нас, примером сказать, хлєб: вот i я, i ти, i усяк знает, щто то хлєб, а у них так iначе завьоться. Алi вот i вода; ну, малая дитина у нас назавьот воду водою, у них — так i не вмєют так назвать. Умново в них нiчаво не спрашуй, усьо па-своєму i савсем не так, как у нас.
О л е к с i й.
Господи милостивий. Яких-то людей на свiтi нема! Де ви, дядюшка, на хватерi? Я б до вас прийшов колись би послухати.
С к о р и к.
Та я так — то у аднаво приятеля паживу, то у другова, та дечем i прамишляю. Спасiба харковцам, палюбили меня! Де христини, де сватьба, то уж без Осипа Скорика не абайдьоться, патаму што увесь закон знаю; какой парядок у каком случає падать, i где какоє слово приставить, i где набрехеньку випустить. Та i к тому ж, как стаяли з палком у Ягатинi, так там старик хазяїн, та i палюбил меня i паказал дешто; так я i знаю алi кров замовить, алi от гадюки загаварiть, скотину iсправiть, когда ведьма, доївши, iспортить, i прочего дечаво знаю. Хадивши как я по Фрацiї i по Туреччинi, чавото чалавєк не навчиться? А ат таво i хлебушка перепадает. Вот i сей вечер, прахал адин приятель висватать сина; та хоч он i дурачок, та я знаю, как тут павернуть. Узять греха на душу пабольш брехать, как абнаковенно при сватаньє…
О л е к с i й (нетерпляче).
До кого ж се ви iдете старостою?
С к о р и к.
А вот пайдьом до Прокопа Шкурата, вот он тут i живьот; а дєвка, брат, важная!
О л е к с i й.
Та що се ви зо мною робите?.. Се ви мене, дядюшка, буцiм живого рiжете!.. Се ви менi смерть заподiваєте!
С к о р и к.
Што ти гавориш? Нешта дєвка тебе приглянулась?
О л е к с i й.
Та не то що приглянулася, а ми вже бiльш пiвгоду з нею любимося, i побожилися, i заприсяглися, щоб нам не розлучатись, а тепер, як постигла нас лихая годинонька, що її силують за Стецька Кандзюбенка, так нам i свiт не змилився! Поможiть, будате пасковi! Не iдiть сватать за Стецька, а ходiм зо мною до Шкуратiв та поговорiте об менi. Ви таки свiту навидались; знаєте i хранцюзьке слово, i турецьке; зробiть так, щоб Уляну за мене вiддали i щоб не дали менi з журби пропасти, та щоб не загубили i її! Бачите, яка ходить!
ЯВА ТРЕТЯ
Ті ж і Уляна, виходе за ворота і побачивши Скорика засоромилася і хоче повернутись.
О л е к с i й.
А iди, Улясю; а iди, галочко, сюди! Та не соромся. Се мiй рiдний дядюшка вернувся з походу. (Приводить її до Скорика). Ось розкажи йому, як ти мене любиш.
У л я н а
Здiлайте милость, уступiтесь за мене, бiдную, нещасную! Хотять менi свiт зав’язати, хотять мене силою вiддати за Стецька, за того дурного…
С к о р и к.
Ах, ти, девушка, девушка! Повези тебя у Францiю, так би там тебя назвали мамзель; а у Туреччинi — марушка, а у Рассєї — девушка-зазнобушка! Я усе їх язики знаю. Ну, как тєбя аддать за Стецька, кагда ти любиш маво племянника!..
У л я н а
Ох, батечку! Як ясе ви оце вiдгадали, що я його люблю?
С к о р и к (хвалькувато).
Ну, да так; не усьо спраста. Ходили таки па паходам, видали свєту, та дешто i знаем. Ну, такти любиш єво?
У л я н а (з соромом).
Менi стидно сказати! Адже ви знаєте?
С к о р и к.
Ну, Алексiй тебя любiт?
У л я н а (швидко).
О! про його скажу: вiн мене любить так, що i сказати не можна, i каже, що краще мене нема нi меж селянами, нi меж городянами. Я б i про себе сказала б вам, як я його люблю, так не годиться про се розказувати. Я тiльки матерi сказала, що люблю його дуже-дуже i що краще його i у всiм Харковi нема. А вам сього не скажу.
С к о р и к.
Што ж матушка? Каково чорта вона ретирується-та?
У л я н а
Каже, що крепак. Боїться, щоб мене у селi не обiждали.
С к о р и к.
Крепак? Та што ж за бiда? Вана не хадила по свєту, так нiчаво i не знаєт. А вот как я хадил па паходам, так видал, што i у Францiї, i у Туреччинi, i у Рассєї за памещиками крепакам житьйо доброе. Вот i Алексiєв барин доброй, честная душа! А што меня у салдати атдалi, так єта по нагаворкам прикажчика. Так што ж? Наслужил богу i государю, пахадил па паходам, навидался свєту i у Францiї, i у Нiмєчинє, i у Рассєї, i у Туреччинє; та i стал чалавєком, та i горюшки мне мало-ста.
О л е к с i й
Постарайтеся ж i об нас, дядюшка! Киньте Кандзюбенка, ходiм до Шкуратки, та поговорiть, нехай не губить нас.
У л я н а (співає).
Ой дядечку,
Голубчику,
Змилуйся надо мною!
Не дай менi,
Сиротинi,
У яму iти живою!
Як рибонька без водицi,
Так я, сердешна, б’юся!
За дурного за Кандзюбу
Силує матуся!
З Олексiєм розлучають,
Не дають пожити,
Лучче смерть я заподiю,
Коли не любити.
Ой дядечку,
Голубчику,
Не дай менi пропасти!
Прошу тебе,
Ратуй мене,
Защити вiд напасти!
Озьми своє ружжо страшне
Та стрельни в Уляну.
Ой, чим iти за нелюба,
Лучче лягти в яму.
Озьми свою шаблю гостру,
Зрубай мене разом!
Без милого Олексiя
Вмру одним я часом.
Ой дядечку,
Голубчику,
Прошу тебе,
Ратуй мене,
Не дай менi пропасти!
С к о р и к.
Нет, сєво не магу сделать. Я присяжной чалавек, абещал Павлу Кандзюбє iтить за рушниками i довжон сдержать слово. Только вот што: на сватаньї впалавiну буду брехать i разхвалювать дурного Стецька, а так, з воєннаво артикулу, закину i усьо дело около пальця зверну; а завтра прийду та й буду атакувать стару Шкуратку; я знаю, у ней уся сила. А когда што не то, так ми i наговорною водицею попоштуєм, татчас сдасться i думкою налево кругом! (Співає).
Уж недаром ми хадiлi,
Скрозь в паходах iзслєдiлi,
Знаю, знаю весь обряд,
Дело всьо зведу да лад.
Бул у нємцов на родинах
I у турков на хрестинах,
У французов бил дружком,
Там хадiл я с рушником.
От гадюки отчитаю,
Стару девку просватаю,
Лихоманку зашепчу
I злодiя проучу.
Все зроблю я, што вам нужно;
Ворожить тепер досужно.
Знаю, знаю весь обряд,
Дело всьо зведу на лад.
О л е к с i й
I, вже, до завтрього! Лучче б сьогоднi! Пожалуста, дядюшка. (Уляні). Адже мати дома?
У л я н а.
Нема! пiшла у рiзницi яловичини купувати; буде вечерю варити на те прокляте сватання. I я ж кажу: лучче б сьогоднi, як паньматка вернеться, та й поговорили б, або, може, i вiдшептали б її вiд Стецька; а то як рушники подаю, то й побоїться вiдкидатись, щоб не платити Кандзюбi безчестя за наругательство.
С к о р и к.
Вота, а я ж у вас на што? Сєводнi нiкак не можу, дал слово, довжон сполнить, я на то присягу принiмал, щоб стоять i у словi, i у дєлi, а назад не отдаваться. А завтра другое дело, насмотрим i на зорi i што кому присниться. Может-таки Осип Скорик што-небудь да знает-та. Уж он лi свєта не бачил? не учить єво. Разведьот беду i не такую. Потерпiть до завтрього. Авось!
У л я н а.
До завтрього? Може, мене завтра на столi побачите!
О л е к с i й
Як тiльки здумаю, що Удяна чiпляє хустку оттому навiженому Стецьковi, то мене так трясця i трусить. (Стецько за лаштунками співає). О! бач, який iде!
С к о р и к.
Жалко мнє вас, детушки! А по другой командє вот што: не только свету, што у вакне, я й сам думал, што только єго i есть, што у нас, а как пашол па усєм гасударствам, так, батюшки! какой свет бальшой! Так i ви, не тужiть. Паiськай другой девки, кагда сяя не наша. Теперича пайду тавариша у старости ськать; а ти через час мєста дожидай меня на Лопанском мосту. Я тебе новой пароль скажу. (Йде).
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
