«Сватання на Гончарівці» ДІЯ ТРЕТЯ
Селянська хата зсередини; на правій стороні довгий стіл, покритий килимом і зверху скатертиною, на ній великий житній хліб. По обидва боки столу довгі лави; на лівій стороні сцени три маленькі лавки. У кутку, на видноті, піч.
ЯВА ПЕРША
Прокіп лежить на лаві за столом і спить.
О д а р к а (виходить і продовжує говорити за лаштунками).
Гляди ж, Улясю-душко, не барись. Пов’язавши скиндячки, пришпили квiтку з правого боку, щоб знати було, що молода, та й виходь пiч колупати. Вже скоро i люди прийдуть… Та що ми без батька будемо робити? Хоч поганенький, та був; а теперички iз-за свого та треба позичати. Де то вiн шляється?.. О, лиха моя година! (Співає).
Та лиха ж моя година!
Мене мати втопила:
За п’яницю вiддала,
Щоб я, бiдна, пропала!
Була собi попiвна,
Меж дiвками королiвна;
Мудрi бублики пекла
I танок усiм вела.
Тепер куди гожуся?
З п’янюгою вожуся!
Нi з ким взяти поради
I совiту подати.
Краса моя зав’яла!
Худобонька пропала!
Гай, дiвочiї лiта!
Плачу, як та сирота!
(Прокип міцно схропнув).
О д а р к а (побачивши його).
Дивись!.. се вiн спить! — уставай! Скоро люди прийдуть, давай порядок. Устань-бо! (Пхає його, він підводиться, позіхає, потягується і сидячи дрімає). Та прочумайся, навiжений! Та кажи лишень: де оце ти шлявся?
П р о к i п (все сидячи, позіхає).
Щось невтямки, де я був.
О д а р к а.
Та вже нiгде бiльш, як на вольнiй.
П р о к i п.
А побiг би я та спитав. Чи я був там?
О д а р к а.
Та годi тобi: уставай, давай порядок; адже ти батько.
П р о к i п (встаючи).
А може, i справдi, що я батько?
О д а р к а.
Ну, тепер кажи: чого ти на вольну ходив, коли я не велiла?
П р о к i п.
Як чого? Пояса викупати. Хiба без пояса на сватаннi бути?
О д а р к а (швидко).
А що ж, викупив?
П р о к i п (вʼяло).
Та еж!
О да р к а.
Де ж ти грошi узяв? Мабуть, у тебе є вони? Так ке сюди, на сватання треба.
П р о к i п.
Де узяв? Зять дав.
О д а р к а.
Зять? Бач, який добрий! Ще й нiчого, а вже i грошi дає. Зосталося ж в тебе? Та ну-бо, прочуняйся швидче (пеститься до нього) та приберись любенько: умийся, щоб хмiль пройшов, та пiдпережись гарненько. Та ке лишень грошi сюди, я сховаю, а пiсля тобi i вiддам. Або ке пояс сюди, я тебе пiдпережу, як змолоду пiдперiзувала. Ти був тогдi такий бравий! Чи впам’ятку тобi, як колись раз, ще ти парубком був…
П р о к i п (слухаючи її, розніжився).
Ге! як на току? — знаю, знаю. Згадав! (У великому дусі). Що то тогдi гарно було!
Iще того не забув,
Як я парубком був.
З дiвчатами женихався,
Цо вулицям усе я щлявся.
А тепер уже не так;
Вже не той у мене смак.
Цур йому вже женихатись.
От на вольну швидч забратись.
Ой жiнки ви, цокотухи!
Не смашнiш ви вiд сивухи!
Хоч як хочеш, так цiлуй;
А смашнiш. як: буль, буль, буль!
О д а р к а.
Давай же пояс сюди, мерщiй…
ДУЕТ
О д а р к а (ласково).
Ке лиш пояс сюди, моє серденько!
П р о к i п (ніжачись).
Озьми пояс, пiдв’яжи, та легесенько.
О д а р к а (з великою ласкою).
Давай, давай, голубчику, давай пояс сюди.
П р о к i п.
А що ж? скажу: голубочко! Нема пояса в мене.
О д а р к а.
Адже ти в шинок ходив викупати його?
П р о к i п.
Коли ж грошей не було, знов заставив його.
О д а р к а.
Бодай тебе заставляла лихая година!
П р о к i п.
А чим би я похмеливсь? Тут лиха година!
О да р к а (засучив рукави).
Та хоч грiх, хоч i два, поб’ю, я п’янюгу.
Ох,, був колись чоловiк, тепер спився з кругу!
О д а р к а.
Поб’ю тобi морду всю,
(Разом).
Хоч я тобi й жiнка,
Бодай лучше iсказивсь!
Ох, бiдна я жiнка!
П р о к i п.
Та чим би я похмеливсь,
Якби не горiлка?
Та чим же я винуват,
Дорога горiлка.
О д а р к а (у скорботі).
Так оце у тебе i грошей нема? О, гаспидський чоловiк! Щастя твоє, що не такий час, я б тебе так притасувала, що б тебе i чорт не пiзнав! Та ще, може, не скоро старости прийдуть, а то опiсля серце вiдiйде. (Кидаючись до нього з кулаками). Я тобi, стара собако!.. Я тобi сивi патли пообриваю!.. (Стук в двері). Ох, менi лихо… Сiдай швидше… Цур тобi! нехай опiсля… (Сідає з чоловіком і відпочиває).
ЯВА ДРУГА
Ті ж і Олексій входить із покійним духом.
О д а р к а.
Е! се Олексiй.
О л е к с i й.
Дай боже вечiр добрий! Помагайбi вам на усе добре!
П р о к i п (дуже поважно).
Спасибi.
О д а р к а.
Просимо до господи. Сiдай, Олексiю, щоб, як кажуть, старости сiдали. Ти таки прийшов до нас?
О л е к с i й.
Прийшов, тiтко, коли не виженете. Знаєте, що я вам скажу: ходив собi по вулицi та ось що змороковав. Не вiддаєте Уляни? так i бить, бог з вами! Дядько каже: не тiльки свiта, що у вiкнi, не во гнiв вам сеє слово. Є дiвчат по усьому свiту; заплющившись, десяток нагарбаю. Невдаха женитись на Улянi — найду собi другу. А менi подозвольте подивитись, як люди сватаються; повчусь i собi.
О д а р к а.
Добре се ти, Олексiю, вигадав, що покинув за Уляною вбиватись, а теперечки i вона, побачивши твоє роздум’я, i сама схаменеться i полюбить Стецька. Посидь же з нами; казали дiвчата —прийдуть на сватання, i музику достанемо, от i ти з ними потанцюєш i Улянi розвадиш.
О л е к с i й.
А де вона? Я б з нею поговорив i навiв би її на розум.
О д а р к а.
От там у кiмнатi убирається. — Уляно! Уляно! А ходи вже сюди! (Стукає тричі у двері). Ох, менi лихо! Оце вже старости! (Метушиться). Ти, Олексiю, сядь тут окроме бiля дверей; а ми, старий, з тобою, як голуб з голубкою. Еге! (Сідає з Прокопом на передніх лавах біля столу). Уляно, Уляно! Iди пiч колупай; старости вже прийшли. (Знову той самий стук). Та iди-бо; що ти не йдеш? (Біжить за нею і виводить Уляну, що заливається сльозами, і ставить її біля печі). От тут стiй, та соромся, та почервонiй-бо; бач, яка блiдна, та нi на кого не дивись, усе колупай.
У л я н а (з гіркими сльозами).
Ох, боже мiй — i Олексiй тут!
О л е к с i й (підходить до неї та тихо говорить).
Мовчи та диш. Давай певно рушники, а з хусткою пiдожди, поки дядько-салдат навчить. (Йде до свого місця і сідає).
(Знову так само стукають за дверима)
О д а р к а (сівши з чоловіком).
Ну, тепер зовсiм. Починай, старий!
П р о к i п (голосно і поважно).
Коли добрi люди, та з добрим словом, то просимо до господи; а коли так собi, то вибачайте.
ЯВА ТРЕТЯ
Скорик і Тиміш входять із ціпками; у першого пахвою житній хліб. Стецько у новій свиті та дуже великих чоботях, весь час охорошується, не знімаючи нової високої шапки.
С к о р и к (тихо Тимішу).
Ти ж, товаришу, как у паходах не бувал, света не видал и нечаво не знаєш, так у речах не суйся за умiлими, а ожидай команди, та только подтакуй. Вот i увесь пароль. (Стецьку тихо). Та снiми ж шапку, новобранець! У первый раз во фрунте. (Оговтавшись, підходять).
П р о к i п (дуже поважно).
А що ви за люди, i вiдкiля бог принiс?
С к о р и к (теж з повагом).
Прежде усєво позвольте во фрунт стать i без темпов вам честь отдать, а просто покланитца и добрым словом прислужитца. Прежде паслушайте нас, а после уж будет от вас приказ. Кагда будет теє, так ми i онеє; когда ж наше слово не в прийом, так ми адретируємося i проч пайдьом. А што ми не дезертьори, i не марадьори, i без худої науки, так вот вам хлеб святой у руки. (Подає хліб). Пожалуйте.
Т и м i ш (кланяючись).
Так-таки, так.
П р о к i п (приймає хліб, цілує і кладе біля свого).
Хлiб святий приньмаємо, а вас послухаємо; коли ж ваша рiч не до дiла, то не треба i вас, i вашого хлiба. Сiдайте, люди добрi; може, здалека iдете? (Старости сідають і садять Стецька біля себе). А вiдкiля ви, панове, з якої землi?
С к о р и к.
Ми з землi дальної. Кали слихали, аж з Францiї.
С т е ц ь к о.
Вже й видно — москаль, зараз i збрехав. Ми притьмом з-за Харкова (Тиміш його утримує).
П р о к i п.
Що ж то за земля? Чи далеко вона вiдсiля?
С к о р и к.
Не близько. Iщо аж за Москвою будет верстов сто.
Т и м i ш.
Так-таки, так.
П р о к i п.
Крий боже, як далеко! Мабуть, на кiнцi свiта! Туди ворон нашої костi не занесе! — Хороша ж сторона?
С к о р и к.
Старана важная! Туда i за всєво свєту господство з’єзжаєца пажить, пагулять…
П р о к i п.
Чи там же кабаки, чи вольна?
С к о р и к.
Там об кабаках i не слишно; усе п’ють без заказу.
П р о к i п.
А горiлка дешева?
С к о р и к.
Нiпочому. Там горiльчанi каладiзя.
П р о к i п.
От сторона, так-так! Ще лучче Косолапiвки. Тим-то i господство туди унажа. Е, якби нам, жiнко, туди на слободу перейти, та хоч би раз у таких колодязях скупатись! Ви ж в нас постоєм, чи що?
С к о р и к (каже швидко).
Нет, ми прахадяща, партийонна каманда. А вот з нами какая гисторiя, просимо паслухать. Раз у прошлом у годi були ми у паходi, у диком народi. Сємдесят городов разорили, тридцять полонили, а один траншеями осадили. А У евтом городi как раз сидел вот евтот (показуючи на Стецька) дикой князь. Войско ево штурмует, а он знай себе бунтует, паднiмает угору плечi i гаворит такiї речi: з городом вам атдамся завсєм, толькi патєште менє тем, оддайте мiне алi птицю, алi чорную куницю, алi красную дiвицу, какую у вас iзберу i до себя приведу. Генерал нас призвал, такиї речi i сказал: ти, Осип Скорик, па всему свету пабувал, усю Туреччину iзхадил i в Рассєю захадил, ти з ним пайди i в Нiмецiю зайди, iщiте таково дива, шукайте, i как найдьош, ему аддавайте. Вот ми как пашли, тридцать государств прашли, а такова дива не нашли. Я було у ретираду астался, так наш дикой князь затялся; усьо iшли, iшли, i учора у єтот город, — как завьотца, не знаєм, — пришли; тут разом пала нам пароша…
С т е ц ь к о (уважно слухаючи).
Бов, бов, бов! То по москалевiй брехнi дзвонють. Яка лiтом пороша?
С к о р и к (до нього зі злістю).
Малчи, шпийон! Не дасть закону сполнить.
С т е ц ь к о (тихо).
Дарма, бреши, бреши; до чого-то воно дiйдеться.
С к о р и к.
Вот как пала пароша, i на парошi след увидали i слiдiть стали. Наш дикой князь татчас па следу взнал i как апеченой закричал: вот мая нi птиця, нi чорная куниця, а красна дiвиця! Пайдьом єйо ськать i на нєйо пароль узять. Вот ми па следу и пайшли i да вашово дому пришли. Тепер ми себе розсуждаем: певно, наша нi птиця, нi куниця, а красная дiвиця, у вас у хатi, тут єйо i палучить желаем. А па євтой мовi будьте усе здарови. Нашому слову канець, а ви дайте делу вiнець.
Т и м i ш (все продовжує).
Так-таки, так.
С т е ц ь к о.
Бач, куди карлючка закандзюбилась! Не з чорта хитрий i москаль!
П р о к i п (все з повагом).
Що се за напасть така? Вiдкiля се ви, панове хранцузи, таку бiду на нас накликаєте? I якого нам дикого князя поставляєте? Що воно таке є, кажiть? Щоб нам нашого не втопить.
С к о р и к.
Е, хоч наш князь i дикой, одначе он штукар веллкой! Как на свет родился, то iщо з сабою не бился; кагда ж ляжет спать, так ат нєво i слова не слыхать; i таки з худоби кой-што маєт, i кагда абедаєт, зубов не позичаєт, а собственними своїми кусаєт; ат вади нi разу п’ян не бивал, i нiкагда у себя грошей не крал; у кампаниї знает честь, свiчей i сала не ест; ум i разум за ним ведьотця, он на стену не дерьотця. Тепер ви делом розмишляйте, а нам ответ давайте.
О д а р к а (Уляне, яка стоїть непорушно).
Колупай швидше пiч, колупай!
П р о к i п (подумав, поважно).
Ось що ми зробимо: хлiб святий приньмаємо, доброго слова не цураємось; а щоб ви нас не порочили, буцiмто ми передержуємо куницi або краснi дiвицi, так ми вас пов’яжемо. Чи так, жiнко?
О д а р к а (весело та ласково).
Роби як знаєш. Ти батько i нам усiм голова; як скажеш, так i буде.
П р о к i п.
Еге! Дочко, а годi пiч колупати, давай чим оцих хранцузiв пов’язати.
С т е ц ь к о (злякавшись).
Ану, ну; до чого дiйдеться, то я i навтiкача.
О д а р к а (підійшовши до Уляпи, весело).
Iди ж, iди. Чуєш, що батько велить? Може, нiчого не придбала та вже i соромиться. Не вмiла матерi слухати, не вчилася прясти, не заробила рушникiв, в’яжи ж хоч валом. А ке лишень, що в тебе там є? (Тягне її проти волі). Та iди-бо; ще й опинається.
С к о р и к (підійшовши, утримує Одарку).
Пастой! — Делаїш темпи, без флiгельманта. Кагда не знаете порядку, спрашуйте бувалих. Прежде надобно сполнить закон. Ми усьо знаем: видали, как єто делается i у Францiї, i у Туреччинє, i у Рассєї. Вота што: садись, мать. А ти, девка, пакланися батюсьцi i матусьцi на-троєча, дякуй за хлєб, i соль, i за науку, i праси благаславения на добройо дело. Вот как усюда делаєтця. (Сідає).
Т и м i ш (все повторює до речі та не до речі).
Так-таки, так.
С к о р и к. (Уляні).
Кланяйся ж у ноги, без темпов, по слову. (Уляна, заливаючись сльозами, кланяється в ноги тричі, а Скорик примовляє). Раз, у другой, у третьой. Полно.
П р о к i п (коли вона йому кланяється).
Та буде ж, буде; та годi ж, годi. Давай щвидче по чарцi.
С к о р и к.
Ну, тепер матусьцi: раз, у другой, у третьей. Полно.
У л я н а (вклоняючись утретє, залишається перед матір’ю на колінах і гірко плаче, тримаючи її за руку).
Ненечка моя рiднесенька! Лебiдочко… перепiлочко! У останнiй раз прошу тебе: не топи свого дитяти!.. Дай менi на свiтi пожити!..
(Олексій стоїть осторонь і, зворушений, втирає сльози).
О д а р к а (крізь сльози).
Годi ж, Улясю, годi, доненько! Устань же, кажу тобi. Сього вже не буде. Давай там, що є. (Бачачи, що Уляна не встає, починає сердитись). Та кажу ж тобi, що давай. От тiльки не винесеш, то я тебе зроду не била, а тут за патли потягну.
Т и м i ш.
Так-таки, так.
У л я н а (у відчаї).
Боже мiй милосердний! (Йде і, звертаючись до Олексія). Тепер, Олексiю, прощай на вiки вiчнi! (Іде, заливаючись сльозами).
О д а р к а.
Дурна, дурна! Так i я не хотiла за свого Прокопа, на стiну лiзла; а далi — й нiчогiсiнько.
С т е ц ь к о.
Еге! Воно так: спершу не хоче, а далi i сама захоче.
(Уляна виносить на дерев’яній тарілці два шитих рушники, хрест-навхрест покладені, і підносить насамперед до Скорика і кланяється. Коли він взяв, вона інший підносить Тимішу і, відійшовши у сторону, плаче).
С к о р и к (взявши рушник, встає та кланяється, тримаючи його в руках).
Спасiба батюсьцi i матусьцi, што свайо дитя рано будили i доброму делу учили. Спасiба i маладой, што рано уставала, тонко пряла i харошеньки рушнички придбала!
Т и м i ш.
Так-таки, так.
С к о р и к (Тимішу).
Ану, товаришу, зав’яжи мне, а я табе. (Один одному зав’язують рушники через плече). Вот так: штоб не зводили на людей напраслини. Уперьод наука. Завсем — скачи, козак. (Сідають на своїх місцях). А што ж? Делайте дело з канцом. Ми приведьонние, ми не стак вiноватi, зв’яжiте i колонновожатаво.
С т е ц ь к о.
А князя i забули? Хоч би тобi на смiх чим-небудь оплутали.
О д а р к а.
Давай же, Улясю, хустку молодому.
П р о к i п.
Ну-бо, ну-бо, мерщiй; пора частувати.
У л я н а (ломаючи руки).
Вже ж, матiнко, що хоч роби зо мною: лай, бий, хоч до смертi вбий, а не дам нелюбу хустки!..
О д а р к а (схопившись до неї).
Та що се ти, Уляно? Чи на тебе бiс напав, чи що? Кiнчай дiло, кажу тобi!
У л я н а.
З мiсця не пiду, хоч вбий!
С т е ц ь к о.
Та чого ти їй у пику дивишся? За патли та в потилицю!
Т и м i ш.
Так-таки, так.
О д а р к а (розсердившись).
Та що се ти задумала? Як се можна хустки не давати? За якого ж ти гаспида рушники подавала? Та я з тебе дух виб’ю!.. Та я не подивлюсь, що ти молода…
С к о р и к (підійшовши, розводить їх).
Пастой, мать, ста не просто. (Подивившись Уляні у вічі). Наслано, я вам гаварю, што наслано; та не побаїмся насипки, умеем i атаслать. Ми бували по свету: бували i у Францiї, i у Туреччинi, i у Рассєї, видали види i знаєм, што к чему. У меня не долго: скажу французскойо слово, так праженьом хоч какую насилку. Пайдьом сюда, у куток. Не смей нiхто падхадить к нам. (Відводить Уляну убік і розмовляє з нею. Вона стає веселішою. Тим часом…)
О д а р к а.
Наслано! Ох, менi лихо! А хто б то i наслав? Чи не врагова Сосюрчиха? Так i є. Колись на базарi полаялись з нею, так i похвалилась: я тобi, каже, вiддячу. А учора я i бачила, що усе округ двора сновала, чи збирала що, чи пiдкладала, а я й байдуже! От же таки i вiддячила!
С т е ц ь к о (голосно позіхає і потягується).
Цур йому, сьому сватанню: яке довге! Коли б швидше спати!
У л я н а (вислухавши все від Скорика, у великій радості тікає).
Зараз, дядьку, зараз.
С к о р и к (підходить до місця і сідає).
Как рукой знял. Вибрикуючи пабєгла i зараз усьо принесьот. Ета хто-то i наслал, та не умеючи. Уж с етаким не справiтця-та! I пагразней попадались i у Франції, і у Туреччинi, i у Рассєї, i где ми па паходам хадили, та і тих за пояс затикали. Да нас же прихадили вчитця-та.
О д а р к а.
А що, пане старосто, якби я вас попросила: чи не можна що подiяти мому Прокоповi? П’є непросипуще! Я б вам спасибi сказала.
С к о р и к (підходить і довго дивиться йому в очі).
Дано, зразу вижу, што дано; та ста хто-то з умом і дав. Много минє будет мароки. Вота, каби его у службу, та до нашаво хвельтхвебеля, так тот би атучил. (Сміється). Тот би без нагаворов, а просто, палочками; так би і глядеть на сивуху не стал. Тот-то служба святая. (Співає).
Ми, как в службу поступаем,
Всю натуру оставляем.
Бил ти п’янiца i мот, —
В службе будеш ти не тот.
Палка! дело ти святое;
Ум i разум нам дайош.
Бррсиш, брат, ти всьо пустое,
Как к фельдфебелю попадьош!
Ах, фельдфебель, друг любезной!
Вместо крьостнаво отца.
Полтораста ти улепиш
И поправиш маладца!
Адначе не бойся, старой, не бойся; я пашутiл. (Сідає). Справимся i без палочок. Недаром хадили па Францiї, па Туреччинє, да у Рассєю завертали-ста: што-небудь да знаем. А вот што сделаем: даждьом маладика, так нада-те будет єво, как ястреба, три-девять зарей виводить, та кае-што па-французськи гаварйть, што знаем, а там падкурим та напоїм. (Тимішу). Юк, мусье?
Т и м i ш.
Так-таки, так.
С к о р и к.
Ну, харашо, когда так; будеш дяковать.
(Уляна, весела, рум’яна, виносить приготоване нею і вкрите складеною шовковою хусткою, підносить до Стецька та кланяється).
С т е ц ь к о (у повній радості встає, засукає рукави і, не взявши ще, звернувшись до батька і матері, кланяється і каже, перериваючись сміхом).
Спасибi матерi… що вчила батька спати… та будила… прясти…
(Поки він говорив, Олексій узяв з-за нього хустку, що підносилася, і швидко зачепив її за пояс. А Стецько, проговоривши, схоплює, не дивлячись, великий гарбуз. Стоїть здивовано, роззявивши рота, і тримає його перед собою. Уляпа кидається до Олексія, що поспішає до неї.).
(Разом).
О л е к с i й
Тепер ти моя на вiки вiшнi!
У л я н а.
Не покину тебе до смерти!
О д а р к а (не бачачи, що трапилося зі Стецьком, а бачачи Олексія і Уляну, що обіймаються, схоплюється з серцем).
Що се, що се таке? Що се?
С т е ц ь к о (заслонивши Олексія та Уляну, підносить їй близько до обличчя гарбуз).
Гарбуз! Хiба повилазило? Ось бач; хоч покуштуй!
О д а р к а (у подиві, стоїть з піднятими руками).
Що се таке? Та се нас обморочено!
О л е к с і й (кидаючись до неї).
Нi, матусенько, се не морока, се правда святая, хоч перехрестись. Таке моє щастя: менi досталася хустка, а урагу мому — гарбуз.
С т е ц ь к о.
Так помiняймось ке.
У л я н а (також кидаючись до матері).
Матусенько, моя рiднесенька! Божая воля на те, щоб я пожила ще на свiтi. Благослови ж мене i мого Олексiя!
С т е ц ь к о.
Поблагослови їх оцим гарбузом по потилицi.
О д а р к а (у сильному гніві).
Щоб я вас благословила? Нехай вас сей та той благословить. Не буде сього, не буде…
Т и м i ш.
Так-таки, так.
П р о к i п.
Та ну-бо швидше благословляй; пора по чарцi.
О д а р к а (швидко і кричить).
I ти, п’яниця, туди ж? Знай свою вольну, а у моє дiло не мiшайся; тебе не довго то й битиму. А вас от як благословляю: тебе, проклятий халахуре, волоцюго, поблагословлю тiєю чаплiєю, що менi на лихо скував. Усю на тобi потрощу, та у придачу трясцями, та болячками, та стонадцять куп лихорадок. А тобi увесь гарбуз розтовчу об голову, усi патли тобi пообриваю, коси твої вирву, та таки з Стецьком i обвiнчаю, обвiнчаю, таки обвiнчаю! А ти, пройдисвiте, вон з моєї хати! Подай лишень хустку сюди; подай, подай, подай… (Задихається від гніву і хоче відібрати хустку у Олексія).
С к о р и к.
Трррр! трррр! трррр! настоящий батальной огонь. Тепер пайдьом у сикурс на штики. (Стає між Одаркою та Олексієм). Послушай, паньматка, меня, бувалаво…
О д а р к а.
Не хочу, не хочу нiчого слухати…
С к о р и к.
Та паслушай…
О д а р к а.
Нехай вiддасть хустку Кандзюбенку, а сам вiється з хати i щоб мого двора йе знав!
С к о р и к (притупивши ногою).
Так цить же, кажу-гаварю табе. Зараз кабилою станеш, вот только скажу французское слово.
О д а р к а (злякавшись, затискає рот).
Ох, менi ж лихо! не буду ж, не буду!
С т е ц ь к о (у великій радості).
Ану, ну: зроби її кобилою; я ще не бачив, як чоловiк звiрякою перекидається. Так коли б ще заржала; то-то б смiху було.
С к о р и к (Стецьку).
Малчи i слушай камандних слов. Не бiсись, Одарко, i поблагослови своїх дєтушок.
О д а р к а.
Як собi хочете; бiситись не буду i благословляти не хочу. Нехай вiддасть хустку. Я в нього з горла видеру…
С к о р и к.
Не шуметь! Паслушай толком. Вот сколько я земель нi прахадил, бил у Францiї, у Нiмецiї, у Рассєї i у Туреччинi, та вот i до вас прийшол…
С т е ц ь к о.
А за Харковом що був, так i не кажеш?
С к о р и к (погрожуючи йому).
Смирно! — Ну, так во всех землях такой закон: каму дана хустка, тот i жених, каму паднесуть гарбуз, вот как би нашему Кандзюбенку, тот ступай вон. Єта ужо спаконвєку так, i закону переменiть не можно. А хто ад єтаво закону адступиться, таму грех смертельной и на скатину падьож будет.
О д а р к а.
Та у нас нi волика, нi коровки. Усе мiй старий попропивав, нiчому i здихати.
С к о р и к.
А миру хрестьянскаво не жалеєш? А што тогда скажеш, как у всьом светi повиздихаєт скатина? Так што табе тагда будет? Зараз тебя на абвахту та пад ваєнной суд.
П р о к i п.
А пiд суд як пiдложуть, так там i по-поворушитись не можна.
С т е ц ь к о.
Ану, ну; до чого-то воно дiйдеться?
С к о р и к.
Єто первое дело. А другую речь пагаваря: зачим ти не хочеш аддать дочки за Алексiя? Парень важной, разумной, ремесной, да iщо ж i племенник мой.
О д а р к а.
Так крепак…
С к о р и к.
Ех! Што мне з табой как з рекрутом гаварить! Ти воєннаво артикула не знаєш i усьо здор пореш. Паслушай меня, я присяжнай чалавек: я не мажу неправди гаварить. У казьонних мужичков начальники, а у подданих памещики камандєри, а усєм галава батюшка гасударь. Ат єво миласти приказано усєм нiкаво не абiждать. У Алексеєва барина людям житьйо славнайо, i у них усево довольно.
П р о к i п.
А в них у селi чи кабаки, чи вольна?
Скорик.
Вольная, брат, вольная. На десять верстов кругом кабацкаво духа i не слихать.
П р о к i п.
От сторона! Так чого тут i думати? Не дрочись, Одарко!
О д а р к а.
Але тривай лишень!.. Так бач, пане старосто, у Кандзюбенка худоба… Серце болить, як згадаю!..
С к о р и к.
Ага! Так ста уж не просто. Харашо; ми умеем, как i з єтiм справiтця-та. А поставте сюда ослончик. (Виконують). Так. Тепер азьми миску, єтима четирмя пальцами, i принеси сюда. Та сматри, iменно єтима пальцами.
О д а р к а.
Ох, менi лихо! Чи не будете ворожити?
С к о р и к.
Нiчаво, не пугайся; ето не ворожка, а снять з тебя нада-тє насипку. Ми не даром па усем мєстам хадили. Знiму, штоб ти ад неї не зачахла.
О д а р к а (низько кланяючись).
Ох, батечку, годубчику! робiть швидше, що знаєте; так i чую, як мене з-за плечей бере. Так миску вам подати?
С к о р и к.
Миску, та вот ефтими пальцами. (Вона приносить, і він ставить її на лаву і, знявши свій рушник, віддає Тимішу). На, таваришу; падерж пачотной знак. У ефтаком дєлi не следует прапускать нікакой еволюцiї. Держи ж ево, вот так, по-нашому. ваєнному: пад курок. Да здєлай дружбу, не зварачивай єво, а то штоб либо меня, либо тебя у три погибелi не звернуло. Тепер, стара, азьми водянчик з водою i держи тутеча, а я кой-шта палажу. (Виймає з кишені папірець і дістає речі). Вот из французскава каравая весiльная шишка; ми єйо паложим у миску. Так. Тепер усе атайдiть на аванпости, у куток, i нiхто нi пари з уст. А ти з рушником стань тут. (Ставить Тиміша біля себе) Тепер, Одарiє, лий у миску воду та приговорюй французское слово голосно: плюх, плюх, плюх! (Одарка зробила, примовляючи). Тепер на, з турецкой церкви свечичка; засвяти єйо; неси сюда, та не погаси, а то только тебе i на светi жить. (Засукає рукави; Одарка, вся тремтяча, приносить запалений восковий недопалок). Дай сюда. (Приліплює його до миски). Теперича усе зажмуртесь i не маги нiхто шевельнутца. Ну… начинається нашеє дело… Гу!.. а самаво так лихорадка и бйот. Єто умiючи наслано; та нiчаво, не пасилуєш. Одарiє, рожденная, молитвенная, крещенная, вiнчанная, покритая!.. скажи… как тебя: чи iз плечей берьот, iлi у очах рябiєт?
О д а р к а (тремтячи)
Та… iз-за…плечей… i у очах…
С к о р и к.
Французская, па усьому вижу, што французская насилка; у нас, у ваєнних, єто не диковина. Злая насилка! Адначе справимся-та. (Співає).
Тара, бара, мара, дєларжан!
Пуру, буру, туру, акерман!
Бендер, кардаш,
Дюпень, мар’яж,
Йок пшик, йок пшик.
(Топить свічку у воді).
Банжур, мадам Одарiє, снято! Ат каво прийшло, на таво найшло. Паздравляю, мадам Одарiє! не рябей! Вота, сматрiтє усе у воду смєлаво: хоч би тебе адна скатинка, али коровка, али што-небудь iз Кандзюбиной худоби. Нiчаво нет; усьо пашло геть. Сматрiт, сматрiт!
П р о к i п (підходить і з острахом заглядає в миску).
Але i справдi! Хоч би тобi воловий хвiст, нема нiчого.
С т е ц ь к о (уважно дивлячись у миску).
Хоч би тобi одна скотина; тiльки сама моя пика зосталася.
Т и м i ш (також дивиться).
Так-таки, так.
О д а р к а (оговтуючись).
Чому ж там i зостатися, коли я сама бачила, як усе повиплигувало геть!
С к о р и к.
От так же, Одарiє, повиплигуєт i уся худоба Кандзюбина з тваєй пам’яти, как ти ефтую воду вип’єш, п’ючи єйо каждоденно по напьорстку, натощака. Как воду кончиш, так i жалковать перестанеш. А нашi молодиї, как будут любитця та, дружно жить, та не лiнуючись работать, так i зберут iщо паболш, чим у Стецька. Да вот i я: ходил па Туреччинє па Францiї, па Рассєї да i сабрал п’ятьдесят целкових; так па смерти маєй усьо запавєдаю Алексею; он меня i пахаваєт…
С т е ц ь к о.
Якби менi грошi вiддав, я б тебе, урагового москаля, сього дня б у домовину. Вже я бачу, до чого воно iде.
О д а р к а (нарешті, відпочивши).
О, спасибi ж тобi, пане старосто! Таки як руками зняв. Тепер менi не тiльки що Стецька, та i усiї його худоби нiчогiсiнько не жалко. А Олексiя вже полюбила, мов рiднесенького сина. Ходiте ж, дiточки, сюди. (Обіймає Олексія та Уляну.) Будьте ж здоровi, як вода, а багатi, як земля, а красивi, як весна!
С к о р и к (скрикує).
Ура! наша взяла!
С т е ц ь к о (задумавшись, злякався від його крику).
Тю на твою голову. Ще й весiлля не було, а вiн вже i гука. Оттака-то московська вiра!
С к о р и к.
Тепер, таваришу, падавай знак сюда. (Навʼязує рушник). Спасiба ж вам, данове-сватове, за ваше паслушанiє i любов. Тепер нада-тє сполнить закон i канчать дело. Сiдайте ж ви тут. (Всаджує старих людей на їхні місця). А ми, таваришу, тут. А маладиї пастойте.
С т е ц ь к о (сідаючи біля старост).
А князь осьдечки сяде.
С к о р и к.
I нет, брат; уж не здивуй. Минулось твайо княжество! Али сядь себе, али вон пайди. Нуте ж, скажем законнойо слово: панове сватове!
П р о к i п i О д а р к а (разом).
А ми радi слухати.
С к о р и к.
Што ви жалали, то ми здєлали. А за сiї речи дайте нам горiлки гречи.
О д а р к а
Просимо на хлiб, на сiль і на сватання!
С к о р и к.
Вот тепер нада-тє садавитца по закону. Молодиї! Просимо на посад. (Усаджує Олексія та Уляну на великому місці: батька та матір — біля Уляни). Тут батюшка, а матушка здеся, штоб близько поратись. А ми, товаришу, здесь. (Сідає з Тимішем біля Олексія).
П ро к i п.
Та мерщiй давайте отраву; пора по чарцi.
С т е ц ь к о.
Бач, як попарувались! Я вже бачу, до чого воно дiйдеться.
О д а р к а.
Та сiдай, Стецю, з нами, та й повечеряєш. А от скоро i дружечки прийдуть, то й потанцював би з ними.
С т е ц ь к о (співає).
Бодай не дождали,
Щоб я з вами їв!
А ось що скажу
Оттут вам усiм:
Мати, iсказися,
Батько, подавись,
Жених, провалися,
Москаль, утопись.
Тепер же ти, Уляно,
Аж ось мене послухай:
Ой, плач тепер, небого,
Потилицю чухай.
Жених твiй крепак
(Нехай йому болячка!),
Через нього i ти стала
Не хто, як крепачка.
Крепачка, крепачка,
Крепачка, крепачка,
Крепачка…
(Збирає шапку та гарбуз, ховає її і виходить, усе продовжуючи співати: кріпачка! Зачинивши двері, знову виглядає і кричить: кріпачка! і знову часом виглядає і те ж кричить).
(Тим часом Одарка виносить тарілки та інше приладдя; розставивши все по порядку, подає на стіл миску та ін.).
С к о р и к (тим часом нарізав хліба).
Вот тепер па трудах можно i порцiю подавать.
П р о к i п.
Насилу за увесь вечiр розумне слово сказали. (Наливає горілку та підносить до Скорика). Пожалуйте, пане старосто!
С к о р и к (тихо відводить його руку).
Пожалуйте, пане свате, ви вперьод викушайте. Может, намішали французької бурди, што i на стену надерьомся. Да i у Туреччинi завсiгда приговорюють: у каво у руках, у таво i в устах.
П р о к i п.
Будьте ж здоровi! (Випиває поспіхом). А!.. кабацька!.. розведена! Що б то на вольнiй узяти! (Пригощає Скорика).
С к о р и к (взявши чарку, каже скоро).
Єщо п’ю за здравьє, вам скажу какое: чарочка моя кругленька, налита з краями ровненько; тим, тим ти мне мила, што оченно полна. Кагда втоплю в тебя свої уста, так вам скажу: многая лета! Не бойсь, чарка, я тебя не струшу, лейся в горло, возвесели салдацкую душу; а штоб мне не сухо пить, так при чарке вот што стану гаварить: здравствуй, батька с маткой, веселiтеся своєю дитяткой; радость вашу величайте i нас не забувайте. Здравствуй, князь с княгинею, з молодою господинею. Любiтесь, пийте, гуляйте i чоловєчество розпложайте. А, наконец, вот мой пароль: здаров’я всей кампаниї чесной! (Випиває та бризкає вгору). Штоб так нашi маладйї вибрикивали!
О д а р к а.
Кушайте ж страву, просимо. От же i дружечки iдуть.
(Прокіп пригощає горілкою дівчат, що прийшли; вони не п’ють, він усе випиває).
Х о р д і в ч а т (починають співати за лаштунками).
Та ти, душечко, наша Улянко!
Обмiтайте двори,
Обмiтайте двори,
Застилайте столи,
Кладiте ложечки,
Срiбнi блюдечки,
Золотиї мисочки,
От iдуть дружечки!
1-я д і в ч и н а (кланяючись, і все за нею).
Дай боже вечiр добрий! Помагайбi вам на усе добре. (Олексій та Уляна, підвівшись, кланяються).
О д а р к а. Спасибi, дружечки! Просимо на хлiб, на сiль i на сватання. Сiдайте сюди, дiвчата. (Усаджує їх біля Уляни). От же вам i ложечки; брусуйте, друженьки, брусуйте…
С к о р и к (продовжуючи їсти).
Вот едак i у Францiї: сперва покушают страву, а там i яловичину покриїпуть.
2-я д і в ч и н а.
Та нам же при людях їсти не подоба!
3-я д і в ч и н а.
Лучче ми вам заспiваємо та ваших молодих возвеличаємо.
С к о р и к (залишивши їсти).
Ех, девушки! патеште нас, патеште пiсеньками.
Х о р д і в ч а т
Ой чому, чому
В сiм новiм дому
Так рано засвiчено?
Улянка рано вставала,
Русу косу чесала,
Матiнку питала.
О д а р к а (весь час цієї пісні плакала).
Ох, дружечки, сизi голубочки! Не розривайте мого серденька жалобними пiсеньками. Як здумаю та згадаю, як менi без Уляни зоставатись, так за слiзоньками свiта не бачу! Зостануся з п’яницею, i вже добра не ждати.
С к о р и к.
Нєчево плакать; вот тут-то i пайдьот тебе дабро.
О д а р к а.
Де вже добра ськати!
П р о к i п.
Добра? Осьде добро.
ВОДЕВИЛЬ
П р о к i п.
Хто добре п’є, той знай все спить;
А хто все спить, той не грiшить.
Чого ж нам тут вередувати?
Приньмiмось лишень куликати,
То й вродиться добро той час.
Не було сварки,
Не буде лайки,
Горiлочка зупинить нас.
Як нап’ємось та полягаєм,
Прокинувшись, давай знов пити;
Та так собi i прогуляєм.
А що, Тимiше, як?
Т и м i ш.
Так-таки, так.
П р о к і п.
Коли ж тут лаятись i битись?
З горiлкою добро нам жити!
(Разом).
П р о к і п.
Коли ж тут лаятись i битись?
З горiлкою добро нам жить!
В с i.
От тут-то лаятись i битись!
З горiлкою нам лихо жити!
О д а р к а.
Як жiнка стане мужика
Товкти i вчити, часто бити,
Тогдi нам добре буде жити.
Тепер же правда в нас яка?
Куди нi повернись, старшi вони.
Мужик дурiє,
На все вiн смiє,
Не слухає нi в чiм жони.
Ось нуте лишень нам пiддайтесь,
Пiд нашу дудку гопака
Скачiть, мовчiть i не брикайтесь.
А що, Тимiше, як?
Т и м i ш.
Так-таки, так.
О д а р к а.
Нехай вчить жiнка мужика!
То й правда буде не така.
(Разом).
О д а р к а.
Нехай вчить жiнка мужика!
То й правда буде не така.
В с i.
Не вчити жiнцi мужика;
На свiтi правда не така.
О л е к с i й і У л я н а.
Тогдi на свiтi правда стане,
Тогдi добро меж нас прогляне,
Як щира буде в нас любов,
Не буде лайки, нi розмов,
А що, Тимiше, як?
Т и м i ш.
Так-таки, так.
О л е к с i й і У л я н а.
Як станемо усi любитись,
За що нам буде вже сваритись?
В с i.
Як станемо усi любитись,
За що нам буде вже сваритись?
С к о р и к.
В паходах всюди пабував,
Каких земель не павидав!
Так знаю всьо, i вот порада:
Вперьод всєво так треба-нада
Увесь народ ва фрунт паставiть,
Меня фельдфебелем наставiть.
“Муницу бережи
Аль пряжку падв’яжи”.
Кагда ж судьям тут брать взятки?
I лєкарям народ морить?
Кагда матать нам без аглядки?
На зло не будет часу, вiрно.
Чуть што не так, каманда “смiрно”!
I фуктель паказал їм бравой,
I “с места марш все: левой, правой!”
I в ногу будуть все хадiть,
Кагда ж тут есери завадiть?
А што, тавариш, как?
Т и м и ш.
Так-таки, так.
С к о р и к.
Ах, матушка воєнна служба!
В тебе адной любов i дружба!
В с і.
Ах, матушка воєнна служба!
В тебе адной любов i дружба!
С т е ц ь к о (перед тем возвратившийся).
Ось i я до вас вернувся,
Ось i я вже схаменувся;
I женитися не буду
Нi до вiку, нi до суду.
Своїм дiтям закажу:
Не женiтесь, не казiтесь,
Так i батьковi скажу:
А чому вiн оженився?
Я б без нього народився.
Всяк про щастя все питає,
А того нiхто не знає,
Що тогдi б прийшло добро,
Якби не женивсь нiхто.
А що, Тимiше, як?
Т и м i ш.
Так-таки, так.
С т е ц ь к о.
От тогдi б прийшло добро,
Якби не женивсь нiхто.
В с i.
От i згинуло б добро,
Якби не женивсь нiхто.
Т и м i ш.
Гай, гай, товкуєте об чiм!
Тогдi добро ми будем знати,
Як що-небудь не так зовсiм, —
А нам не спорить, а казати:
Та так-таки, так.
Хоч луплять волость писарi;
Жiнки у гречку знай все скачуть;
В горiлку воду шинкарi
Знай ллють; та що робить? всi кажуть;
Та так-таки, так.
Багатий дметься, мов шкурат,
I часом бреше, пальцi знати!
Сам бачиш? — вiн чортяцi брат,
Не треба спорить, а казати:
Та так-таки, так.
(До глядачів).
А що, чи можна вас спитать?
Чи сватанням вам не остили?
Як нiчого про те сказать, —
Плеснiть, панове мої милi!
От-так, от-так!
ФІНАЛ
В с i.
Поки добра на свiтi ждати,
Так нам оттут хiба дрiмати?
Ану! почнем лишень гуляти!
Горiлка є, музика гра.
Дiвчата! Нуте танцювати!
Трара-рара, трара-рара.
(Загальні танці).
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.
