«Таємниця Віті Зайчика» скорочено
І-V. Жінка в чорному оксамитному плащі та крислатому капелюшку з вуаллю з’явилась раптово з-під шафи. Вітя завмер, адже вдома нікого не було. Вона опинилась біля столу, а її ноги не торкались паркету взагалі. Незнайомка попросила Вітю йти за нею.
Вітіна велика трикімнатна квартира належала його прапрадіду – Федору Антоновичу Коротницькому, київському професорові. Потім тут жила його донька Анастасія з чоловіком Терентієм Довганем та дітьми – Василем, Олександром і Світланою. Їх сини загинули на фронті, Терентій теж пішов на фронт і не повернувся.
У квартирі навпроти мешкав брат професора Коротницького – віолончеліст Амадей Антонович з дружиною-художницею Стефанією Стефанівною. Дітей у них не було. Вони кожного Нового Року влаштовували для дітей з усього нашого будинку справжнє свято з ялинкою, цукерками та іграшками. Там були всі, крім бабусі Світлани: між сім’ями братів була якась ворожнеча.
Коли родичі вирішили помиритись, то було вже запізно. Бабуся Світлана так і не дізналась про сімейну таємницю. Тому і Вітя нічого не знав. Сьогодні у квартирі напроти жила молода родина – електрослюсар Володя з вчителькою Оленою. А в професорській квартирі Вітя з батьками та бабусею Світланою. Точніше Вітя з бабусею: мама-геолог завжди в експедиціях, а тато декілька років вже був в Африці, де допомагав налагоджувати національну промисловість.
Вітя був хворобливим хлопчиком, «самі шкіра та кістки», яка казала бабуся. Вона все життя присвятила улюбленому внуку: доглядала його, водила скрізь, де тільки могла, навчала та прививала любов до прекрасного. Кликала його зайчиком. Його дідусь загинув при сходженні лавини в Гімалаях, але Вітя його пам’ятав. Хоча батьки назвали сина на честь діда – Віктора Семеновича.
Двері перед незнайомкою відчинялись самі по собі. Вони опинились на останньому поверсі чотириповерхового будинку у дощаній дерев’яній шахті. В шахті були двері, які завжди були зачинені. А зараз чомусь були відчинені і звідти виднілись гвинтові сходи. Незнайомка почала підніматись сходами і Вітя пішов за нею. Хлопчик прошепотів ледь чутно: «К-куди… ч-чого?» Раптом жінка обернулась. «Ти ж хочеш зустріти його… побачити?» – запитала вона. Вітя зрозумів про кого йдеться мова і він рвучко закивав. В той час пролунав лагідний голос: «Будь ласка, заходь! Просимо!».
Своє дитинство Вітя провів з бабусею, яка замінила йому і друзів і батьків. Разом вони часто відвідували Ботанічний сад. Бабуся вміло вигадувала пригоди. Якось вона придумала країни – Зландію і Добряндію.
Зландією правив король Злан Великий. Також там ще був прем’єр-міністр князь Підлиза-Підлотський, який заодно був міністром праці й виробництва графом Неробою-Брехальським, міністром дозвілля та розваг бароомн Маруда-Набридон. Другий прем’єр-міністр князь Себелюб-Зазнайський (він також військовий міністр граф Руками-Махальський і міністр фінансів барон Жадюга-Скупердей) і третій прем’єр-міністр княгиня Ябеда-Доноська (вона міністр фізичного й морального виховання графиня Страхопуд-Тремтельська і міністр інформації баронеса Базіка-Балабон).
Добряндією правила бабуся Добряна, схожа на нашу колишню двірничку бабу Машу. Також тут мешкав майстер дядя Вася, схожий на дядю Васю з п’ятої квартири. Сусідка з четвертої квартири Анастасія Пилипівна була дуже схожа на тітоньку Гортензію з Добряндії. Ще в Добряндії жив Альховка. Він такий один на світі. Він учився у 8 класі і також багато чого вмів робити. Коли дяді Васі не було вдома, то всі кликали Альховку на допомогу.
Юнак був сиротою і жив з тіткою, за якою доглядав. Хлопець влітку підробляв. Тому Віті він дуже подобався. В їх дворі також було «кодло» – підліткова компанія старшокласників. Вони курили, займали дівчат та гиготіли. Інколи навіть бились. Альховка колись теж був у їхній компанії, а тепер він кращий друг дяді Васі. Колись вони врятували Вітю з бабусею Світланою від аварії. У них в квартирі була дерев’яна мансарда, де зберігалися старі непотрібні речі. Коли бабусі не було вдома Вітя часто туди лазив. Якось звідти почала сипатись жовта труха. Бабуся покликала дядю Васю і він сказав, що потрібно терміново ремонтувати, бо все впаде. Дядя Вася з Альховкою все зробили. Вітя ж мріяв стати чарівником, щоб всі роботи виконували машини.
Хлопчик опинився у кімнаті зі старовинними меблями. Замість вікон там були великі картини у золочених рамах. Він наче опинився у минулому. Посеред кімнати був мольберт з-за якого визирала старенька бабуся, вся замурзана фарбою. Поруч сидів лисий дідусь у блакитному фраку, в білій крохмальній сорочці й у крапчастій краватці-метелику. У руках він тримав віолончель.
Але Вітю вразила новорічна ялинка з чудернацькими іграшками та маленькими свічками. «Але ж зараз вересень!», — подумав Вітя.
Бабуся і дідусь попросили Вітю підійти ближче. Незнайомка, яка привела його сюди, поклала руку йому на плече і вони кудись полетіли.
VI. У перший клас Вітю повела бабуся Світлана. Спочатку всі хвилювались, а на другий день стало спокійніше. Його вчителька Марія Іванівна була дуже гарна. Вітя боявся в школі, щоб ніхто з хлопців його не вдарив. Лідерами класу були двоє – Боря Жабський і Алик Здоровега. Про кожного склалась якась думка: той базіка, той плаксій, а про Вітю якось думка не склалась. Лише Боря підслухав як його бабуся ніжно назвала «Зайчику мій», тому на все шкільне життя він став Зайчиком. Мама розповідала Віті, що його мабуть зайчик і приніс. Як підріс, то хлопчик дуже любив жувати капусту.
З першого дня всі зрозуміли, що він кволий, не може добре бігати, скакати чи битись. Дівчатка добре ставились до нього, тому з боку хлопців це завдавало йому більше прикростей. Вітя через це чекав, коли повернеться тато, бо йому була вкрай потрібна чоловіча підтримка. Тато часто писав незвичайні листи, жаль тільки, що фотографуватися не дуже любив.
VII. На мітлі було незручно. Незнайомка тримала Вітю ззаду за плечі та й за вуаллю було видно лише сині очі. Вони наче нирнули в білу хмару, а коли винирнули, то хлопчик побачив похмурий замок на горі.
У залі стояв стіною царський трон у вигляді роззявленої пащі жахливого страховиська. На ньому сидів хтось волохатий і зубатий – Злан Великий. Вітя злякався, але Міс таємниця заспокоїла: вони невидимі.
Перед чудовиськом на колінах стояло декілька осіб: рудоволоса Ябеда-Доноська, худорлявий Підлиза-Підлотський і опецькуватий і Себелюб-Зазнайський. Вони жалілись, що їх хтось ображає. Злан Великий відповів, що то роблять невидимки. Вони бувають лихі і намагаються уникнути кари та добрі, котрі роблять добрі справи непомітно.
Правитель викликав до себе Бабу Ягу, Кощія Безсмертного і Змія Горинича. Як раптом його хтось ударив по щокам. Піддані кинулись шукати винного, а Злан, натиснувши кнопку, разом з троном шугонув вниз. Вітя був заворожений, а Міс таємниця шепнула йому: «Тут його вже нема. Нам треба летіти далі…».
VIII. В третій квартирі мешкала така ж худенька як і Вітя Клава Журилко. Вона дуже любила тварин і навіть влаштувала бездомній кішці день народження. Іменинниця радісно муркотіла в неї на руках та приймала подарунки: шматочки ковбаси, хліба з маслом, смаженої риби, сиру, м’яса. Дівчинка Катя принесла шматок Київського торта, а Вітя цілу курячу ніжку. Всі гості пили лимонад та їли цукерки, тістечка та пиріжки. Всі, крім Клави. Але вона й не їла нічого.
Черещ кілька днів Вітя гуляв в дворі. Якраз діло йшло до школи і бабуся готувала його до самостійності. Хлопчик знайшов прищіпку під балконом і вирішив її віддати власникам. На першому поверсі балкону не було, на другому поверсі відкрила Анастасія Пилипівна, але знахідка була не її.
На третьому поверсі Віті відчинила Ніна Олександрівна (тітка Каті). І знову промах. У квартирі напроти довго не відчиняли. Нарешті Вітя знайшов власників прищепки. Це були Борисюки: Варвара Спиридонівна і Захар Захарович. Він директор гастроному, а дружина працювала тролейбусним контролером і полюбляла ловити безбілетних «зайців».
Несподівано двері квартири напроти відчинись і дверях показалась Клава. Дівчинка намагалась затулити п’яного батька. Він не затримувався на жодній роботі, але Клава любила тата. Нікому не дозволяла говорити про нього погане. Навіть коли замучена двома роботами мама щось кричала, дівчинка брала її за руки та повторювала, що тато хороший.
IX. Вітя з незнайомкою прилетіли до Добряндії, де саме святкували іменини лева Самсонія. Він був уже поважного віку, як для тварини. Колись він був хижаком і жив у Зландії, але зараз став вегетаріанцем та перебрався до Добряндії. Він дуже любив вареники з картоплею від тьоті Гортензії.
Самсоній товаришував з зайчиком Митею, музикантом. У Добряндії був свій заячий оркестр, яким керував кіт-композитор Василь Мяукицький. Митя грав на барабанах.
Вони спустились на подвір’я королеви. Вона сиділа в домотканій спідниці й кептарику, з дерев’яною короною на голові. Біля неї сиділи Вася і тітонька Гортензія, Альховка. Лев Самсоній захоплено дивився на вареники з картоплею. Всі по черзі говорили імениннику вітання. А потім були танці: іменинник танцював з коровою Мумунею, Пес Бровко із кицею Муркою, кіт-композитор Василь Мяукицький – з льохою Хрюшею. Вітя захоплено за всім спостерігав.
Раптом над подвір’ям з’явилось щось схоже на НЛО. З нього вийшов прибулець з людської головою та механічним тілом. Він привітав всіх від імені Асоціації Добрих Чарівників Світу та махнув правою рукою: звичайна хата королеви перетворилась на палац.
Прибулець сказав, що він тепер інспектор-куратор країни, так як Асоціація взяла Добряндію під свою опіку. Тепер він бере на себе всі турботи, а жителям залишається тільки відпочивати та розважатись.
X. Юра Лякін з’явився в класі аж після зимових канікул. Він був мовчазний і приводила його не мама. Вітя зрозумів, що в нього щось сталось. Через кілька днів Рая Фількіна розповіла, що Юру приводить тітка, яка забрала хлопця до себе. Виявляється тато Юри, що працював водієм автобуса, збив людину і тепер сидить у в’язниці. Вітя дуже переживав за Лякіна, адже йому, мабуть, так зараз боляче.
Якось на перерві хлопці грали у «ворону»: лівою рукою берешся за ступню підігнутої лівої ноги і, стрибаючи на правій, намагаєшся плечем штовхнути суперника так, щоб той опустив свою ліву ногу і ступив на неї. Юра теж пішов грати і переміг Алика. Він впав і вдарився зі словами: «Ти що – теж у в’язницю захотів? Убивця!». Лякін зблід і втік. Саме продзвенів дзвоник на урок, але він не пішов. Віті стало шкода Юру, тому вирішив підтримати його. Лякін, не дивлячись, тицьнув ліктем назад та попав Віті в носа. Так Марія Іванівна знайшла обох хлопців під сходами, які стояли поряд і гірко плакали.
XI. Вітя з Міс Таємницею опинились перед кам’яною стіною, вкритою мохом і цвіллю. Незнайомка зникла і Вітя почав вперто дертися по стіні вгору. Якимсь дивним чином в його руках опинився льодоруб діда Віктора Семеновича і хлопчик видерся до заґратованого вікна. У камері в голубому платтячку сиділа дівчина. Вона кинулась до нього зі словами: «Це ти?.. Ти?.. Я так чекала тебе…». Від неї пахло суницями та молоком. Її зловили, коли вона була в лісі, бо в Зландії хотіли видати дівчину заміж за сина короля Зланика Хамулу. Стерегли бранку Грубий Ян і Просто Філя. Вітя пообіцяв, звільнить її.
Він знайшов Грубого Яна і Просто Філю, але ключів вони не мали: Зланик Хамула тримав їх під подушкою.
XII. На канікулах Вітя читав «Пригоди Буратіно» на балконі, коли на балконі третього поверху побачив дівчинку з неслухняними кучерями та маленькими бірюзовими сережками в вухах. Ні в кого з дівчаток Вітя не бачив таких сережок.
Цілий місяць Вітя кожного ранку чекав на балконі появи дівчинки. Її звали Кіра і вона була донькою Георгія Вадимовича. Гуляти Кіра не виходила, тільки по справах. Але одного разу Вітя навіть привітався з нею. Хоча вона вдала, що не помітила.
Вітя став свідком розмови Георгія Вадимовича, її тата, з Олександрою Іванівною. Його дружина говорила, що колишня його дружина навмисне поїхала в санаторій і залишила їх доньку гостювати в нього на місяць. Мовляв через дитину вона хотіла повернути його. Чоловік сказав, що мама Кіри дійсно хворіє, але якщо Олександра хоче, то він відвезе дівчинку в санаторій. Вітя оціпенів, адже, через це він більше не побачить її.
XIII. Злана Великого у Зландії боялися всі, крім дружини Злари і сина Зланика. Коли його дружина казала «Тьху!», то навіть шибки з вікон вилітали. А за обід вона могла з’їсти порося та трьох кроликів. Зланик, коли був маленький, постійно тупотів ногами та верещав. Це все розповіла Віті Міс Таємниця, доки вони йшли до спальні Зланика. Він бува кирпатий і з синіми прищами. Вітя обережно сунув руку під подушку, на якій спав Зланик … і раптом одне око розплющилось. Зланик схватив Вітю за руку та заволав: «Сюди! Сюди! Піймав! Невидимку піймав! Сюди!». Вітю кинули в мішок та віднесли у в’язницю. Хлопець став кликати тата на допомогу.
XIV. Бабуся Світлана хотіла, щоб Вітя подружився з Дмитриком – вихованим і доглянутим хлопчиком, хоча й повненьким. Він був чемним та робив все те, що роблять виховані люди.
Його батьки були високого зросту, широкоплечими і могутніми. Їх звали Сергій Порфирович та Надія Максимівна і Дмитрик кликав батьків так: «мамонт», «татонт». Тато працював заступником директора науково-дослідного інституту, а Надія Максимівна – головним лікарем стоматологічної поліклініки. Сергій Порфирович мав машину і перша Вітина поїздка на машині була саме з ним.
Якось вони разом їздили в ліс на пікнік. Там тато Дмитрика грав з хлопцями в футбол, поки бабуся Світлана та Надія Максимівна викладали їжу. Було дуже весело. Через тиждень знову була поїздка в ліс. Правда цього разу хлопців вчили кататись на велосипеді. Сергій Порфирович хотів, щоб його син навчився першим їздити на велосипеді, але у Віті вийшло набагато краще. У погляді Дмитрика читались розгубленість, заздрість та страх. Вітя вже пошкодував, що вчився їздити на велосипеді. Після того випадку їх більше не запрошували.
XV. Вітя лежав на підлозі у мішку поки чиїсь дужі руки не підняли його. Він подумав, що це його невидимий тато. Але чому він мовчить? Двері темниці повільно розчинились і Вітя вийшов у вузький коридор. Так він подолав семеро дверей і опинився і безлюдному, тюремному дворику. Зі стіни вийшла Міс Таємниця. Хлопчик почав просити її, щоб незнайомка зробила тата видимим.
Вітя запитав як же йому визволити дівчинку. Незнайомка сказала, що потрібно звернутись до дяді Васі з Добряндії і він зробить новий льодоруб та ключ від в’язниці. Вони дістались Добряндії, але країна змінилась: замість будиночків була багатоповерхівка, та декілька будинок зі скла й бетону. В самих будинках наче щось рухалось.
У закутку між будинків на самому асфальті сидів дядя Вася: нечесний і неголеній, він був схожий на безробітного. Міс Таємниця сказала, що Вітя зараз стане видимим і знову зникла. Дядя Вася упізнав його та розповів, що тепер немає роботи так як все робиться автоматично. Альховка теж безробітній тому почав курити, пити та слухати сучасну музику. «Безробіття – гірше будь-якої хвороби» — сказав дядя Вася. Вітя подумав, що він винен в цьому. Адже він колись казав, що якби був чарівником, то усе робилось би саме.
Хлопець розповів дядьку за чим прийшов і він, зрадівши, покликав Альховку на допомогу. Прийшли також тітонька Гортензія і бабуся Добряна. П’ятірка вирушила до саморобної кузні і почалась робота. Але тут з’явився чарівник і насварив за те, що щось робиться, забрав усе назад. Усі великі величезні будинки, асфальт і бетон – усе зникло. Чарівник зник теж. На берегу вже стояли гарні хатки з вишневими садками, навкруги зелена левада, переліски та заквітчаний луг.
XVI. Один день Боря Жабський оголосив днем доброго ставлення до бабусь. Його батько був артистом філармонії. Боря Жабський боявся тільки своєї бабусі. Вона так вміла подивитись, що ставало моторошно без жодного її крику. Вітя не бачив, щоб бабуся Борі колись всміхалась.
Після уроків всі мали купити своїм бабусям по букетику пролісків на Бессарабці. З Ботанічного саду віяло весняним духом. Вітя згадав про свій секрет: колись в глибокій ямці під дубом він закопав апельсинові зернятка, суху бананову шкурку, пластмасове коліщатко від поламаної іграшки та обгортку від шоколадки. Зверху він все накрив склянкою та притрусив землею. Все закопане було від подарунків тата, які він прислав з Африки.
Пройшовши у Ботанічний сад, Вітя став як укопаний біля пам’ятнику Тарасу Шевченку. Він сказав, що йому потрібно додому і побіг як оглашенний. У квартиру Вітя забіг ошпарений і сказав бабусі, що побачив фото тата у парку Шевченка. Хлопчик привів туди бабусю Світлану. Вона посміхнулась та сказала, що людина на фото схожа, але то не тато. Робітники фотоательє сказали, що то портрет чемпіона України з боротьби, заслуженого майстра спорту, сталевара з Дніпропетровська Анатолія Боярчука.
Коли вони прийшли додому, бабуся Світлана пішла кудись по справам. Вітя сів на тахту роздивлятись фото тата. Йому так хотілось поїхати до нього в Африку, але й бабусю не міг покинути. До речі, чому ж вона так розхвилювалась, коли побачила портрет того чемпіона? Думки весь час плутались та не збирались до купи.
XVII. Міс Таємниця раділа, що у Добряндії знову все добре. Дядя Вася доробив ключ з льодорубом і Вітя відчув, як вони з незнайомкою кудись переносяться, долаючи простір.
Грубий Ян і Просто Філя грали у футбол біля брами. Гра настільки їх захопила, що вони навіть не помітили Вітю. Лише коли м’яч підкотився до його ніг, Просто Філя крикнув «Диви! Визволитель! Прийшов». Вітя не злякався і бебевхнув їх льодорубом по плечах та кинувся до брами. Він відчинив в’язницю та схопив дівчинку за руку.
Раптом все зникло і діти побігли заквітчаним полем. Хлопчик сказав, що дівчинка житиме тепер в нього, бо він має чудового тата. Дівчинка заплакала. І Вітя відчув, що плаче. Вони взялись за руки та знову побігли полем не перестаючи плакати.
Міс Таємниця наздогнала дітей і вони вже летіли в якийсь світлий квадрат. Вони опинились на краю мольберта. Знизу їм посміхалась кумедна бабуся в хустці, сильно заляпана свіжою фарбою. На старовинному стільці сидів дідусь у блакитнім фраку і грав на віолончелі.
Перед ними була знайома вже кімната з люстрою та новорічною ялинкою. Вітя зістрибнув на паркет та подав руку царівні Кірі. Музика стихла і дідусь опустив смичок. Незнайомка зникла і Вітя зрозумів: він тримає за руку дорогу йому дівчинку в голубому платтячку та бірюзовими сережками. Це Кіра з нижнього балкона і водночас чарівна Добринка з казкової Добряндії…
Зараз вони спустяться на площадку, зайдуть до квартири….а там тато вже вдома. Він чекає на них. Але таємнича кімната чогось стає такою великою і вони все йшли та йшли.
XVIII. У вчительки Марії Іванівни розболілися зуби. Тому вона дала дітям домашнє завдання та відпустила їх з третього уроку, щоб піти до лікаря. Був кінець квітня і надворі було тепло. Вдома чомусь ніхто не відчиняв і Вітя дістав ключа.
У коридорі хлопчик побачив мамин рюкзак і сумку. Він кинувся в кімнату. Вони з бабусею Світланою були на балконі і не чули дверного дзвінка. І Вітю не побачили, бо стояли спинами до кімнати. Бабусі тримала сигарету, хоча кинула палити ще як народився Вітя. І тільки, коли дуже хвилювалась могла запалити.
Бабуся сказала, що більше не може брехати онуку про батька, бо хто міг подумати, що стане чемпіоном, цей Толик із Дніпропетровська. Мама зітхнула: «Ти хочеш, щоб я сказала: “Твій тато негідник. Він не хотів, щоб ти з’явився на світ. Він покинув мене й тебе, тільки-но ти народився. І втік. Навіть не захотів глянути, який ти є… Все життя парубкує. Тікає від аліментів…».
Вітя відчув, що задихається. Мама заплакала і він кинувся геть з кімнати. Хлопчик побіг до Ботанічного саду та розкопав свій «секрет». Розтоптавши його ногами, Вітя сів на землю та завив від бою, який розривав йому груди. Як же тепер жити?
Вітя повільно піднімався сходами, наче старезні Стефанія Стефанівна і Амадей Антонович із бабусиних спогадів. З важким серцем він стояв перед дверима та нарешті нажав дзвінок. Йому відчинила схвильована мама, запитавши, чому він так пізно прийшов зі школи.
Вітя переступив поріг та як на одному подиху вимовив: «Тато загинув! У школі сказали!.. Нещасний випадок… В одного хлопчика теж батько там… Була пожежа. Тато всіх рятував, а сам…» . Він обійняв маму з бабусею та гірко заплакав. Вони так і стояли в обіймах один одного та гірко плакали.
XIX. Вітя ремонтував пружинну сітку під маминим ліжком. Було важко і часом боляче, але відступати він не збирався. Кому ж як не йому потрібно стати господарем у хаті. Не постійно ж звертатись за допомогою до дяді Васі та Альховки. А Міс Таємниця залишилась з ним на все життя.
Авторські права на опублікований переказ належать сайту dovidka.biz.ua.
