Аналіз вірша Лесі Українки «Тиша морська» – тема, ідея, жанр, художні засоби наведені в цій статті, допоможуть підготувати літературний паспорт твору.
«Тиша морська» Леся Українка аналіз (паспорт)
Автор – Леся Українка
Рік написання – 1890
Рід – лірика
Жанр – вірш
Тема «Тиша морська»: зображення казкової краси морської тиші, коли в морі ледве хлюпочуть хвилі і сяє сонечко.
Ідея «Тиша морська»: возвеличення приємного почуття душевного комфорту, насолоди від гарної погоди на морі.
Основна думка: приємна погода сприятливо впливає на внутрішній стан людини, її настрій.
Художні «Тиша морська»
• повторення: «ледве-ледве»;
• риторичні оклики: «Що бува негода в світі!»; «Золотим шляхом поплисти!»;
• епітети: «полудневий час гарячий», «ясне небо, море, хмарки, сонце», «злотиста блакить», «тихий плескіт», «хвилечка перлиста», «стежечка злотиста», «щире золото», «золотий шлях»;
• метафори: «колихає море хвилі», «рине хвилечка», «в’ється стежечка», «золото спадає», «шлях, що проложило сонце».
• персоніфікація: колихає море хвилі, проложило сонце
• повтори: ледве-ледве; ясне небо, ясне море, ясні хмарки, ясне сонце, певно, править хтось…
• риторичні оклики: “…бува негода в світі!”, “…шляхом поплисти!”
• пестливі слова: хвилька, хмарки, човенце.
Леся Українка любила море. Воно вабило її своєю мінливістю, величчю, красою. Ця “країна світла та злотистої блакиті” навіває романтичні думки, мрії, бажання помандрувати кудись далеко-далеко Останню строфу поезії можна розуміти й алегорично: лірична героїня не боїться труднощів, вона готова їх долати, боротися за свою щасливу долю. Вона мрійлива, захоплена красою, смілива та рішуча.
Човен у поезії «Тиша морська» символізує долю людини.
Вірш Лесі Українки “Тиша морська” читати
В час гарячий полудневий
Виглядаю у вiконце:
Ясне небо, ясне море,
Яснi хмарки, ясне сонце.
Певно, се країна свiтла
Та злотистої блакитi,
Певно, тут не чули зроду,
Що бува негода в свiтi!
Тиша в морi… педве-ледве
Колихає море хвилi;
Не колишуться од вiтру
На човнах вiтрила бiлi.
З тихим плескотом на берег
Рине хвилечка перлиста;
Править хтось малим човенцем,
В’ється стежечка злотиста.
Править хтось малим човенцем,
Стиха весла пiдiймає,
I здається, що з весельця
Щире золото спадає.
Як би я тепер хотiла
У мале човенце сiсти
I далеко на схiд сонця
Золотим шляхом поплисти!
Попливла б я на схiд сонця,
А вiд сходу до заходу,
Тим шляхом, що проложило
Ясне сонце через воду.
Не страшнi для мене вiтри,
Нi пiдводнй камiння, —
Я про них би й не згадала
В краю вiчного промiння.
Євпаторiя
1890, 16 серпня
не дуже …
круто
Рил зачет
риторичні оклики два рази, але всерівно дякую
“стиха весела підіймає…”