Вірші Тумаса Транстремера, відомого шведського поета 20 століття українською мовою зібрано нижче.
Томас Транстремер: вірші
ДО-МАЖОР
Коли він ішов по вулиці після побачення,
сніг кружляв у повітрі.
Зима прийшла,
поки вони кохалися.
Ніч світилася білим.
Від радості він ішов швидко.
Ціле місто схилялося перед ним.
Усмішки перехожих —
всі посміхалися за піднятими комірами.
Було так вільно!
І всі знаки питання почали співати про присутність бога.
Так він думав.
Музика звільнилась
і вийшла у шалений снігопад
довгими кроками.
Все було на шляху до ноти “до”.
Тремтячий компас вказував на “до”.
Година понад стражданнями.
Було так легко!
Всі посміхалися за піднятими комірами.
Т. Транстремер (переклад Ю. Ю. Мусаковської)
СПОГАДИ БАЧАТЬ МЕНЕ
Червневий ранок, коли зарано
прокидатись, але запізно, щоб знову заснути.
Я мушу вийти надвір у зелень, яка заповнена
спогадами, і вони проводжають мене поглядами.
Їх не видно, вони повністю зливаються
із фоном, бездоганні хамелеони.
Вони так близько, що я чую їхнє дихання,
хоча й пташині співи оглушують.
Т. Транстремер (переклад Ю. Ю. Мусаковської)
ШТОРМ
Зненацька мандрівник зустрічає
старий великий дуб, який — мов скам’янілий лось,
із кроною завширшки з милю, перед чорно-зеленою
фортецею вересневого моря.
Північний шторм. Це в той час, коли зріють
ґрона горобини. Пробудженому в пітьмі
чується, як сузір’я б’ють копитами у своїх стійлах
високо над деревами.
Т. Транстремер (переклад Ю. Ю. Мусаковської)
РАНОК І В’ЇЗД
Морська чайка — шкіпер сонця — керує своїм польотом.
Під нею — вода.
Зараз світ іще дрімає,
наче багатоколірний камінь у воді.
Незрозумілі дні. Дні —
наче письмо ацтеків!
Музика. І я стою, ув’язнений
у цьому гобелені,
з піднятими руками — як фігура
з народної творчості.
Т. Транстремер (переклад Ю. Ю. Мусаковської)
LAMENTO
Із збірки «НЕЗАВЕРШЕНЕ НЕБО» (1962)
Він відклав свою ручку вбік
Вона спокійно лежить на столі.
Вона спокійно лежить в порожнечі
Він відклав свою ручку вбік
Скільки всього не можна ні написати
ні змовчати!
Його паралізують події що відбуваються
ген-ген далеко
хоч цей дивовижний саквояж б’ється
мов серце
Надворі вже всюди літо
В кущах хтось свистить — люди
чи птахи?
І квітучі вишні гладять гілками вантажівки
що повернулися додому.
Минають тижні.
Поволі спадає ніч.
Шибки облипає комашня:
маленькі бліді телеграми що посилає світ.
Переклад Галини Кирпи
Вірші зі збірки «В’язниця» (2001)
Грають у футбол.
Враз — сум’яття: м’яч через
мур перелетів.
***
Часто зчиняють
галас — час лякають так,
аби хутчіш біг.
***
Шум-гам з майстерень.
Вартової вежі туп
спантеличив ліс.
***
Ніч. Проїжджає
ваговоз: невільничі
мрії-сни дрижать.
Переклад Левка Грицюка
Вірші зі збірки «Велика таїна» (2004)
Орхідеї. Повз
Пропливають танкери.
Місячна повня.
***
Дуби та місяць.
Світло й тихі сузір’я.
Холодне море.
***
Ніч тече собі
зі сходу на захід
у темпі місяця.
***
Біле сонце до
синьої гори смерті
самотньо біжить.
***
Сонце заходить.
Наші тіні — велетні.
Скоро тінь — усе.
***
Твердині, чуже
місто, холодні сфінкси,
пусті арени.
Переклад Левка Грицюка
Підписи
Я повинен
переступити чорний поріг.
До зали.
Там світиться білий документ.
На ньому ворушиться безліч тіней.
Всі хочуть його підписати.
Перш ніж світло мене наздожене
і згорне час як аркуш паперу.
Листопад
Кат що нудьгує стає небезпечний.
Небо вогненне скручується в рулон.
З камери до камери чути перестуки
і простір вихоплюється з мерзлоти.
Каміння де-не-де сяє мов місяць уповні.
Фасади
I
В кінці дороги я бачу владу
і вона схожа на цибулину
з лушпинячим лицем
що оголюється шар за шаром…
II
Театри порожніють. Уже північ.
Літери на фасадах аж горять.
Таємниці листів на які ніхто не відповів
тонуть в холодному мерехтінні.
Переклад Галини Кирпи
Гоголь
У сурдуті, потертому, ніби ватага вовків,
з мармуровим лицем він сидів
і, гортаючи аркуші, чув із діброви
про самі помилки та недогляди в мові.
І стискалась обручем душа від зневіри,
коли в нього заскакують звірі.
Понад землею тихцем, як лисиця руда,
кралося сонце, й відсвічувала лобода.
Від копит пролягали сліди в ковилі й конюшині.
І сягали тоді від карети вечірні півтіні
до його батьківщини.
Петербург розташований на узбережжі
(чи ти бачив красуню на схиленій вежі?),
а по вулиці, кригою вкритій, ішов у шинелі
один чоловік невеселий.
Припостивши себе розговінням,
він усе переводив на сміх,
що під темно-зеленим склепінням
десь губився у хащах густих.
Люд деградує в мізерію.
А поглянь, як виблискує-мріє Чумацький Шлях душ!
Тож зійди на вогненну свою колісницю й полиш цю імперію!
Переклад Всеволода Ткаченка
