Оксана Іваненко “Цвітарінь” скорочено читати варто, щоб згадати сюжет казки про двох пташок. Стислий переказ містить всі головні події.
Казка “Цвітарінь” скорочено
Тихий стукіт пролунав у гнізді на горішній вітці, і мати-пташка почула, як у двох її малесеньких яєчках щось ворушиться. З її яєчок незабаром мали вилупитися пташенята. Перший звук був ледь помітний, але поступово ставав гучнішим. Мама пташка турбувалася, що шкаралупа затверда, що дітям буде складно вибратися. Та зовсім скоро шкаралупка розкололася, і з’явилися дві малесенькі кумедні голівки з великими ротами. Пташенята цвірінькнули: “Цві!” і “Рінь!” — так їх і назвали.
Цві та Рінь швидко підросли і весело літали над лісом. Вони піднімалися високо в небо, гралися, намагаючись догнати хмарки, і співали свої імена, щоб не загубитися. Ввечері їх мати кликала додому гучним “Цві та Рінь! Цвітарінь!” і сусідні пташки допомагали їй.
Повернувшись до матері Рінь розповідала матері про чайок, які ловлять пташок у воді, і про птахів на болоті, що сплять на одній нозі. А Цві, в свою чергу, говорила про звірів, які не вміють літати, як пташки. Про велику ведмедицю, яка не вміє літати, та не може дістати грушку з гілки дерева. А для Цві це було легко, вона могла легко поклювати грушу на найвищій гілці. Цві казала, що нікого не боїться, бо від усіх може полетіти!
Наближалася осінь, на землю падали каштани. Птахи почали готуватися до відльоту. Одного дня у лісі з’явилася північна пташка чечіточка, яка попередила про наближення зими. Вона розповіла, що на півночі вже випав сніг, і закликала всіх швидше відлітати.
На терміновому пташиному зльоті було вирішено негайно відлітати. У цей час в лісі зненацька з’явився шуліка з гачкуватим дзьобом. Він схопив у свої пазурі одну маленьку пташку, і всі інші птахи розлетілися в різні боки. Пролунав постріл… коли туман розсіявся, шуліка зник разом з пташкою.
Уночі птахи зібралися для відльоту. Рінь кликала Цві, але відповіді не було. Мати хвилювалася, а Рінь заплакала, припускаючи, що Цві забрав шуліка. Однак, сумувати було ніколи, пташкам потрібно було летіти, і вони піднялися в небо, співаючи прощальні пісні.
Останніми відлетіли журавлі і дикі гуси. Опало листя. З настанням зими ліс затих. Річка замерзла, жаби і риби сховалися, а сніг вкрив землю.
У цей час Цві прокинулася в темряві й тиші, не розуміючи, де вона знаходиться. Вона була вкритою листям. Несподівано її носик ткнувся в щось тепле й м’яке. Виявилось, вона сидить на спині великої ведмедихи. Поруч спали двоє маленьких ведмежат. Надворі мела хуртовина, і ведмежата розбудили матір, коли почули спів Цві.
Ведмедиха прокинулася, відгорнула листя з входу в барліг, тоді Цві побачила, що вона сидить на спині великої ведмедихи! Тої самої ведмедихи, що не вміла літати, але була найдужчим звіром у лісі.
Коли Ведмедиха зрозуміла, що весна ще не настала, що надворі мете хуртовина, то розсердилася. Цві злякалась, що її виженуть. Вона не знала, як опинилася в барлозі ведмедів і хотіла летіти у вирій. Та Ведмедиха розуміла, що на вулиці пташка швидко замерзне і дозволила їй залишитися.
Цві не хотіла спати, а хотіла співати. Вона заспівала пісню про весну: “Цві-цвірінь, Весна, прилинь, І з нею Рінь!2 і у барлозі стало весело.
Того ж дня косий заєць розніс новину: у ведмежому барлозі живе Цві, яку восени схопив шуліка. А старий дуб знав, як вона туди потрапила. Він чув, як вистрілив мисливець, що полював на диких качок, і зачепив крило шуліки. Він бачив, як Цві упала непритомна під дерево. Ведмедиха, лаштуючи собі барліг на зиму, загрібала сухе листя. Загребла і Цві: її не помітно було між червоним і жовтим листям. У барлозі вона зігрілася, крильця загоїлися, вона й прокинулась.
Ясними днями у лісі тепер лунали веселі пісні Цві. Пробігаючи повз старий дуб, і зайчик, і білка, і лисиця не могли не зупинитися. Цві нагадувала всім весну. До дуба, під яким був ведмежий барліг, прилетіли горобці, чечітки, снігурі, що зимували тут. Вони раділи, що Цві жива, і кликали її з собою. Та Ведмедиха не відпускала її на вулицю, бо пташка могла замерзнути.
Нарешті почалася весна: струмок бавився і сміявся, пробуджуючи природу. Витикалися з землі трави, проліски; прокидалася комашня. Вилізли ведмежата, вилетіла Цві і побачила в небі птахів, серед яких була її сестра Рінь.
— Цві! Цві! Цві! — Рінь! Рінь! Рінь! — відповіла Цві. — Цві-та-Рінь! Цві-та-Рінь! — загомоніли всі пташки. І це вже була справжня весна.
Автор переказу – Гнатюк Юлія
Матеріал надано лише для публікації на сайті dovidka.biz.ua. Копіювання заборонено!
