Вінграновський «У синьому небі я висіяв ліс» критика
Поезія «У синьому небі я висіяв ліс» Миколи Вінграновського постійно привертає увагу науковців, оскільки є надзвичайно складною у прочитанні через високий рівень імпліцитності.
Так, В. Дончик характеризує вірш як гімн поезії й любові – до неба, лісу, моря тощо.
Т. Салига вбачає в симфонії барв симфонію ідейних смислів.
Л. Кужільна, зокрема, вважає, що вірш передає оманливий характер статевого бажання.
І. Дзюба пов’язує його ідейний план із вираженням любові до народу, нації, України.
В. Моренець акцентує увагу на неоднозначності адресата – Україна, душа, доля, кохана.
Такі різні тлумачення зумовлені прихованістю, неявністю смислів, що задаються, по-перше, ключовими словами небо, море, сни, весна, птиці, стебла, дорога, дуб, глей, береза, які взагалі є полікодовими знаками не тільки української етнокультури, а й світової культури, апелюють до численних прецедентних текстів; по-друге, непрямим вираженням адресата, до якого звертається ліричний герой, – любов моя люба, ти.
У поезії найуживанішими є словообрази небо та море. С. Богдан, досліджуючи міфопоетику зазначеного вірша, аналізує, зокрема, образи дуба й берези як архетипних образів перевернутого світового дерева та образи неба, моря й землі як первісних стихій світобудови, міфологему сіяння.
