Вірш Лесі Українки «Уста говорять: «Він навіки згинув!» відображає страждання за рідною людиною. Лірична героїня серцем вірить у те, що коханий, хоч і загинув фізично, та не покинув її, його образ, його душа супроводжують її всюди: і в піснях, якими вона намагається зарадити горю, і в дружній розмові, і у мріях, і навіть уві сні. Аналіз твору “Уста говорять: Він навіки згинув!” допоможе підготувати літературний паспорт.
“Уста говорять: Він навіки згинув!” аналіз вірша (паспорт)
Автор – Леся Українка
Рік написання: 07 червня 1901 р.
Рід літератури – лірики
Жанр: інтимна лірика.
Тема “Уста говорять: Він навіки згинув!”: згадки про втрачене кохання, страждання поетеси.
Ідея “Уста говорять: Він навіки згинув!”: по при смерть, любов все таки залишаеться жити у серці.
Головна думка “Уста говорять: Він навіки згинув!”: А серце каже: «Ні, він не покинув!».
Художні засоби “Уста говорять: Він навіки згинув!”:
- епітети: струна якась тремтяча, любая розмова, важкі, ворожії сновиддя.
- метафори: серце каже, поцілунок на устах озветься, безодні мрій таємні, душу опановують примари, голос твій бринить, співа з журбою, сон мені склепить помалу вії.
- порівняння: тремтить-бринить, немов сльоза гаряча.
- риторичні запитання: Ти чуєш, як бринить струна якась тремтяча?
- оклики: «Тебе нема, але я все з тобою!».
- епіфора: «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!».
Символи: квіти – уособлення кохання
Поезія ніби утверджує відому тезу: «Людина жива, доки жива про неї пам’ять». Рефреном звучить у кінці кожної строфи «Я тут, я завжди тут, я все з тобою!».
Сумує лірична героїня й про те, що так і не судилося цьому коханню стати взаємним, бо ЇЇ почуття — «квіти» — він так і не зміг за життя зірвати. Закінчується вірш словами: «Тебе нема, але я все з тобою!», бо «квіти»-почуття продовжують бриніти в серці люблячої жінки.
