Утворення Київської Русі.
Ще в додержанні часи слов’янських правителів називали князями, а їхнє оточення — воїнами-дружинниками, вони мешкали у великих племінних центрах — городищах, які поступово перетворювалися на міста. Не був винятком у цьому плані й Київ, його вважають племінним центром полян. Життя легендарного князя Кия і виникнення Києва одні вчені відносять до V—VI, а інші — до VI—VII ст. Кий і його сучасники були язичниками, тобто обожнювали сили природи. Більшість їхніх святилищ-капищ стояли просто неба, у центрі були жертовники та масивний стовп, на якому стояв ідол — дерев’яне або кам’яне зображення божества. На капищах головними були служителі язичницьких обрядів — волхви.
Держава з центром у Києві в другій половині IX ст. закріпила за собою назву «Руська земля»(Куявія), що було пов’язане з діяльністю руських володарів Аскольда та Діра. Частина істориків вважає їх нащадками Кия. Широко відомий похід руського війська під проводом Аскольда у 860 р. на Константинополь, що змусило Візантію визнати Русь як державу.
Причини провідної ролі Києва в державотворенні:
- вигідне географічне розташування, зокрема на шляху «із варягів у греки»;
- зростання Києва за рахунок притоку населення з інших земель;
- можливість високого рівня соціально-економічного розвитку;
- розташування на межі розселення кількох союзів племен, наявність природних рубежів.
Новгородський правитель Олег у 882 р. прийшов з військом до Києва, вбив Аскольда й почав правити, відбулося об’єднання південних і північних руських земель.
