«Хуха-моховинка» скорочено казку, яку написав В. Королів-Старий, читати варто, щоб згадати якими були ці фантастичні істоти.
«Хуха-моховинка» скорочено читати
Влітку останньою народилася Хуха на ім’я Моховинка. Інші її дуже любили й жаліли, за доброту та щирість. Вона була слухняна та працьовита. А граючись з іншими малими Хухами, радо приставала на всяку забавку, до якої її кликали. І ніколи ніхто не бачив, щоб вона колись гнівалась, чи була роздратованою.
Хухи можуть бути різними, все залежить від їх місця проживання. Бувають Хухи лісові, печерниці, очеретянки, бур’янки, степовички, байрачні та левадні. Але так як Хухи не люблять вологості, то болотянок серед них немає.
Хухи з роду в рід живуть по одних і тих самих місцях. Переселяються лише, коли щось зруйнує їх дім. Якщо Хухи змушені змінювати місце проживання, то вони гірко плачуть. Та люди рідко помічають чужі сльози або співчувають їм.
Хуха-Моховинка була боровинкою, оскільки з’явилася на світ у бору, де з давніх-давен жив її славний рід.
Хатинка Моховинки була під великою сосною. Жилося їй там добре, вона почувала себе в безпеці. У Моховинки була довга вовночка, а лице було голеньке й нагадувало садову квіточку «братки» жовто-фіалкового кольору.
Колір вовни в Хух приймав колір речей, біля яких вони знаходились, — зелений на зеленій траві, жовтий на піску, білий на снігу.
Моховиночка найчастіш була зеленою, бо рідко відбігала від своєї зеленої хатки. Але ж, коли вона бігала біля потоку то ставала блакитною, як вода; між кущами шипшини — рожевою; на вереску — фіолетовою.
Одного дня Моховинка прокинулася від холоду й від першого снігу, який вкрив все навколо. Свій вхід вона затулила мохом і заснула. Раптом її розбудив страшний звук – хтось рубав сосну над будиночком Хухи.
Моховинка вибігла на вулицю, де вже зібралися інші Хухи. Вони безпорадно дивилися, як нищать їх дім, та самі не могли нічого зробити. Їм було боляче слухати, як плаче та красна, троїста сосна. Але ж що вони такі манесенькі, що могли зробити?
Тоді Хухи вирішили покликати лісника. Але старий дід, що рубав сосну, здалеку почув небезпеку й втік. А хатка Хухи вже була зруйнована. Куди йти? Родичів турбувати незручно, вони звикли жити одні. Бо у Хух такий звичай, що кожна доросла Хуха повинна мати свою окрему хатинку. Через те вони й будують такі манісінькі хатки, що навіть удвох там не можна зручно поміститися.
Моховинка побігла на край лісу, де були дивні споруди, від яких тягло теплом і пахло смаколиками. Хуха пробралася в хатину, де були дві великі білі тварини, схожі на диких кіз або сарн. Кози дали дозвіл Моховинці залишитися. Так Хуха стала хлівною.
До хліва часто ходила дівчинка з шматочками хліба. Вона доїла кіз, а іноді разом з нею приходив і маленький хлопчик.
Моховинці було добре, у неї був теплий дім та їжа. Могла вона їсти досхочу запашного сіна, майже щодня знаходила кілька крихіток хліба, а часто могла ще й полизати краплинку молочка, що іноді вибризкувалось з дійниці на сіно.
Але поблизу не було жодної Хухи… Героїні було важко без спілкування з ріднею, з товаришами. Хуха мріяла про те, що коли закінчиться зима, то вона зможе повернутись до своєї Батьківщини. А поки була зима Моховинка боялася виткнути на мороз свою жовто-фіалову мордочку. Вона ще не знала, що по зимі завжди приходить весна, і тоді вона зможе, не боячись морозів, повернути до Рідного Краю.
Одного разу в хліві сталося нещастя. Господар залишив сітку, в якій приносив сіно, а коза Лиска заплуталася в ній, і ніхто не міг визволити її. Моховинка пробралася в дім, довго намагалася розбудити дітей. Але вони спали, думаючи що це лише сон. А вранці розповіли мамі про те що їм наснилося. Але батьки не надали розповідям дітей значення.
Лише коли дорослі вийшли з хати, Моховинка стала видимою для добрих дітей і повідомила їм про прикрість, яка трапилася з козою.
Так героїня допомогла врятувати козу Лиску й почала дружити з дітьми. Якось, коли Моховинка гралася з дівчинкою та хлопчиком, повернувся дід. Це був той чоловік, що хотів колись зрубати сосну, в якій жила Моховинка. Дід побачивши Хуху, закричав і кинув у неї сокиру, лаючи увесь рід Хух. Гостряк сокири влучив її по задній ніжці. Вона болісно запищала й, шкандибаючи, пішла за хати.
Діти не вірили діду, їм було жаль Моховинку. Вони її скрізь шукали, кликали, приносили їй найсмачнішої їжі. Але їжа лишалася незайманою. Хуха ніде не обзивалася…
Поранена Хуха повернулася в ліс, облаштувала собі там тимчасову хатинку. Решта Хух були раді, що вона повернулася, з цікавістю вони слухали історії про її пригоди, про те, як цілу зиму прожила вона з козами та людьми. Й з того часу почали її кликати хатньою Хухою, або кривенькою Моховинкою.
Пройшов рік. Була сніжна зима, але Моховинка її не боялася, бо вже була дорослою. Родичі допомогли їй побудувати гарну хатку, куди Хуха назбирала припасів: сушених грибків, меду, в’ялених ягідок, корінців, суничного чаю. І жилося їй дуже добре. Удень вона працювала по господарству, а ввечері йшла кудись в гості до подружок. Також робила все, що Хухам загадували Мавки.
Одного дня вона прямувала на іменини до старого та мудрого Хо-Суховика й почула стогін. Біля зрубаної сосни лежав злий дід, якого вже замело снігом. Він молився, просив пробачити його гріхи. Обіцяв, що коли врятується, то більше не вчинить жодного поганого вчинку, навіть мухи не образить.
Моховинці стало шкода безпомічного старого діда. Вона гукнула інших Хух, які разом зігріли діда та допомогли встати. Але чоловік не знав, в яку сторону йти. Тоді героїня показалася йому й сказала, що хоча він і зашкодив їй, але вона не буде мститися. Хухи не відплачують злом на зло, не шкодять людям, а тільки їм допомагають.
Хуха допомогла діду дістатися додому. Коли він запитав, як їй віддячити, то Моховинка сказала, що Хухи не потребують подяки, хай він лише розповість правду про них.
А дід з того часу всім розповідав, що не варто боятися маленьких, добрих та гарнесеньких Хух…
