«Вбивство на вулиці Морг» (The Murders in the Rue Morgue) – розповідь американського письменника-романтика Едгара Аллана По, яке прийнято вважати першим детективним твором в історії літератури. Вперше розповідь була опублікована в філадельфійському Graham’s Magazine 1841 році.
Огюст Дюпен, молода людина, що володіє неабиякими аналітичними здібностями, розслідує жорстоке і загадкове вбивство двох жінок, вчинене в Парижі, в будинку на вулиці Морг.
Для розкриття образу Дюпена, першого оформленого героя-детектива, і в описах його пригод Едгар По задіяв чимало прийомів, пізніше взятих на озброєння творцями таких популярних персонажів, як Шерлок Холмс і Еркюль Пуаро.
«Вбивство на вулиці Морг» скорочено
У 18 … році в Парижі оповідач – безіменний герой, від імені якого ведеться розповідь, – знайомиться з месьє С. Огюстом Дюпеном. Це ще молода людина, нащадок знатного роду, по неназваним обставинам втратив практично все сімейне багатство і тепер вимушений жити в суворої економії. Оповідачеві сподобалося суспільство Дюпена, і він на час свого перебування в Парижі знімає будинок, де вони обидва поселяються. Більш близьке знайомство з Дюпеном відкриває, що той володіє видатними аналітичними здібностями.
У газетах починають писати про подвійне вбивство в будинку на вулиці Морг вдови мадам Л’Еспане і її дочки Камілли Л’Еспане. З повідомлень преси оповідачеві і Дюпену стає відомо, що вбивства відбулися в закритій кімнаті на п’ятому поверсі будівлі. Жителі кварталу почули крики з вулиці, зламали двері в будинок, потім знайшли кімнату, з якої кричали, але жінки вже були мертві. Понівечене тіло мадам Л’Еспане викинули з вікна, але перед цим з такою силою перерізали горло бритвою, що при спробі підняти труп голова відвалилася. Дочку мадам задушили, а тіло сховали в камінну трубу. Майже всі меблі в кімнаті була зламана, на вцілілому стільці лежала закривавлена бритва. Крім того, свідки стверджують, що, перебуваючи на сходах, чули через замкнені двері сперечавшіся голоси, і запевняють, що вбивць було двоє. Один – француз, мови іншого ніхто не зрозумів; свідки були різних національностей, але всі стверджували, що другий вбивця говорив мовою, відмінному від їх рідної.
Незабаром поліція заарештовує Адольфа Лебона, який вів справи з мадам Л’Еспане і в день вбивства проводжав її до будинку. Дюпен вкрай незадоволений діями поліції, критикуючи її за відсутність системи і схильність вдаватися в деталі при нездатності охопити всю картину цілком. Використовуючи зв’язки з поліцейським префектом, він домагається дозволу відвідати місце злочину.
Дюпен з’ясовує, що злочинці втекли через одне з вікон спальні по проходить уздовж стіни громовідводу. Грунтуючись на трьох обставинах справи – своєрідному голосі, надзвичайної спритності і відсутності мотивів у такому винятковому за своєю жорстокістю злочині – Дюпен приходить до висновку про причетність до вбивств орангутанга. Як підкріплення своєї теорії Дюпен показує оповідачеві знайдене ним на місці злочину темне волосся, не схоже на людське, і промальовування відмітин з горла задушеної жінки, які також доводять, що їх залишила НЕ рука людини. Потім Дюпен пропонує оповідачеві прочитати статтю зоолога Кюв’є про анатомічний і загальний опис тварини.
Дюпен дає оголошення в газету про упіймання орангутанга. За цим оголошенню до нього приходить матрос. Дюпен вимагає від відвідувача розповісти все, що йому відомо про вбивства на вулиці Морг. Матрос пояснює, що орангутанг довгий час сидів замкненим у клітці і спостерігав за своїм господарем, запам’ятовуючи всі його дії. Одного разу мавпа зламала клітку, вибралася з неї і, повторюючи побачене, вирішила поголитися. Матрос спробував відібрати в звіра бритву, але орангутанг втік на вулицю і, видершись по ланцюгу громовідводу, проник в будинок до вдови і її дочки через відкрите вікно. Матрос переслідував мавпу, підійнявся слідом за нею по громовідводу і став свідком вбивства. У паніці матрос зник з місця події, забувши про орангутанга.
Дюпен відпускає матроса, оскільки той не може бути притягнутий до відповідальності. Через деякий час матрос зловив орангутанга і продав його. Адольф Лебон був звільнений після того, як Дюпен і оповідач про все повідали префекту.
