Вчення Вернадського про біосферу та ноосферу коротко (скорочено) викладене в цій статті.
Вчення Вернадського про біосферу та ноосферу
У структурі біосфери Вернадський виділяв сім видів речовини:
- живе;
- біогенне (виникло з живого чи піддалося переробці);
- відстале (абіотичне, утворене поза життям);
- біокосне (виникло на стику живого і неживого; до біокосного, за Вернадським, відноситься грунт);
- речовина в стадії радіоактивного розпаду;
- розсіяні атоми;
- речовина космічного походження.
В. І. Вернадський розглядав різні гіпотези панспермії в історичному контексті, він прийшов до висновку лише про споконвічність життя протягом геологічного часу. Методи і підходи кристалографії Вернадський поширював на речовину живих організмів. Жива речовина розвивається в реальному просторі, який володіє певною структурою, симетрією і дісимметрією. Будова речовини відповідає якомусь простору, а їх різноманітність свідчить про різноманітність просторів. Таким чином, живе і відстале не можуть мати спільне походження, вони походять з різних просторів, які одвічно знаходяться поруч у Космосі. Деякий час Вернадський пов’язував особливості простору живої речовини з його передбачуваним неевклідових характером, але з незрозумілих причин відмовився від цього трактування і став пояснювати простір живого як єдність простору-часу.
Важливим етапом незворотною еволюції біосфери Вернадський вважав її перехід в стадію ноосфери.
Основні передумови виникнення ноосфери:
- розселення Homo sapiens по всій поверхні планети і його перемога у змаганні з іншими біологічними видами;
- розвиток всепланетних систем зв’язку, створення єдиної для людства інформаційної системи;
- відкриття таких нових джерел енергії, як атомна, після чого діяльність людини стає важливою геологічною силою;
- перемога демократій і доступ до управління широких народних мас;
- все більш широке залучення людей в заняття наукою, що також робить людство геологічною силою.
Роботам Вернадського був властивий історичний оптимізм: у незворотному розвитку наукового знання він бачив єдиний доказ існування прогресу.
