«Вечір проти Івана Купала» – повість М. Гоголя, насичена фантастичними образами.
«Вечір напередодні Івана Купала» короткий зміст
Хома Григорович не любив переповідати одне й те саме. Одного разу він розповів свою бувальщину, а присутній пан надрукував її. І ось приїжджають пани до дячка і показують йому цю книжечку. Хома Григорович дуже розсердився, сказав: “… Бреше, сучий москаль”. А потім розповів нам цю історію.
Дід його умів прегарно розповідати, але головне в його оповіданнях було те, що він ніколи не брехав, і щоб він ні розповів – так воно і було.
Років сто тому це село було бідним хутором, хат десять і все, тільки по диму й можна було дізнатися, що живе там людина. На цьому хуторі з’являвся чоловік, вірніше, диявол у людській подобі. Звідки він і навіщо приходив, ніхто не знав. Гуляв, пиячив, а потім пропадав.
Рідна тітка діда мала в той час шинок на нинішній Опішнянській дорозі, на якій часто гуляв Басаврюк, так звали того бісівського чоловіка. Ні за які благополуччя на світі не погодилася б тітка прийняти від нього подарунки. Від цих подарунків потім відв’язатися не можна: “кинеш у воду -пливе чортячий перстень чи намисто поверх води, і до тебе ж у руки”.
У селі була церква і жив при ній ієрей отець Афанасій. Він зауважив, що Басаврюк на світлу неділю не буває в церкві і задумав його пожурити, накласти церковне покаяння. Але сам насилу ноги забрав. Тоді отець Афанасій оголосив, що всякого, хто буде спілкуватися з Басаврюка, стане вважати за католика, ворога Христової церкви і всього людського роду.
У селі у козака на прізвисько Корж був працівник Петро Безрідний. У бідного Петруся була всього-на-всього одна сіра свитка, у якій було більше дірок, ніж злотих у жида. У старого Коржа була дочка-красуня. А якщо хлопець і дівчина живуть близько один від одного, то зрозуміло що виходить. Раз Пидорка цілувала Петруся, а старий Корж відкрив двері хати і побачив. Зняв він зі стіни нагайку і хотів провчити добре Петруся, але шестирічний брат Пидорки, Івась, упросив батька не бити Петруся. Зажурився закохані, а тут і багатий лях став ходити до Коржа часто в гості.
Одного разу, вся в сльозах, Пидорка взяла на руки Івася і відправила його до Петруся сказати, що батько її неволить вийти за нелюба ляха. І весілля вже готує. Петрусь з горя пішов у шинок, але не заливалося горе горілкою, легше не ставало. І зустрівся йому в шинку Басаврюк, який сказав, що біді Петруся може допомогти тільки золото. Басаврюк дасть йому золота, тільки одне зажадає від Петра. А Петрові візьми і скажи: “Диявол! Давай його! На все готовий!” І грюкнули вони по руках.
На Івана Купала повинен був Петро зірвати квітку папороті, яка цвіте один тільки день у році. Привів його Басаврюк до трьох пагорбів, де квітів багато було різних. Тут і прості листя папороті зростали. І раптом, “глядь, червоніє маленька квіткова брунька і, неначе жива, рухається. Справді, диво! Спалахнула зірочка, щось тихо затріщало і квітка розцвіла перед його очима, немов полум’я освятив і інші навколо себе .. . ”
“Тепер пора!” – Подумав Петро і простяг руку. Дивиться, тягнуться з-за нього сотні волохатих рук теж до квітки, а позаду нього щось перебігає з місця на місце. … Зажмуривши очі, смикнув він за стеблинку, і квітка залишився в його руках. Все затихло. На пні виявився сидячим Басаврюк, весь синій, як мрець. “Потім обличчя його ожило, очі блиснули, і він сказав, що яга повернулась. Він попередив Петра, що стане зараз перед ним красуня і робити він повинен все, що вона йому накаже.
Здалася перед Петром хатинка на курячих ніжках, потім собака, яка перетворилася на кішку, замість кішки з’явилася стара з обличчям зморщеним. Аж мурашки побігли по спині Петра.
Вирвала відьма в нього квітку, всприснула його якиюсь водою, довго пошептала над ним, а потім Петру повернула зі словами: “Кидай!” Петро кинув, але квітка не впала, а довго летіла по повітрю і плавно опустилася дуже далеко від Петра. Старуха сказала, що в цьому місці копати треба. Викопав Петро залізну скриню, та скриня почала опускатися в землю. Відьма і каже йому: “Ні, не бачити тобі золота, поки не дістанеш крові людської!” Підвела вона до нього дитя, років шести, накрите простирадлом, і показала, що треба відсікти йому голову. Остовпів Петро, зірвав простирадло з дитини і побачив, що це Івась. Кинувся він з ножем на відьму, та Басаврюк його зупинив: “А що ти обіцяв за дівчину?” А обіцяв Петро робити все, що йому скажуть. Освітилося все під землею, і побачив Петро червінці, дорогі камені в скрині тій. Очі його загорілися, розум затьмарився, як божевільний, схопив він ніж і відтяв голову дитині. Відьма напилася крові.
Не пам’ятав Петро, як добіг до будинку, і звалився на землю. А коли він прокинувся через два дні і дві ночі, то не міг нічого згадати, тільки бачив біля себе два мішки золота.
Відніс він золото Коржу, поляку дали дулю під ніс, а Петро і Пидорка зіграли весілля. Тільки зник Івась в той день, коли зустрів Петро Басаврюка, та так і не з’явився. У селі говорили, що вкрали його цигани.
Почали жити Петро і Пидорка як пан з панною. Все у них є, все блищить, та добрі люди почали говорити, що не буде добра від чорта, тому як ще звідки, як не від нього, могло прийти до Петра таке багатство, та й дитина пропала в той же час з дому.
Не минуло й місяця, як Петруся ніхто пізнати не міг. Сидить він у задумі, зблід, схуд і все намагається щось згадати, гризе його щось “… Подивиться на мішки -” стривай, стривай, забув! “- Кричить, і знову вдумається.
Що не робила Пидорка – нічого не допомагало. Уже і сніг став танути, а Петро сидить посеред хати, як прикутий, поставивши ноги на мішки з золотом, і сердиться, що не може щось згадати. Життя не в життя стало у Пидоркі, вона теж стала чахнути.
Якраз напередодні Івана Купала пішла вона до чаклунки, яка жила в Ведмежому яру. Привела вона чаклунку до Петра, який непритомний лежав на лаві. Раптом Петро затремтів, волосся у нього піднялися дибки, як закричить він: “Згадав, згадав!” З усієї сили пустив він сокиру в стару, стара пропала, а дитя років семи з накритою головою стало посеред хати. Простирадло злетіло, і Пидорка впізнала Івася. Але привид з ніг до голови вкрився кров’ю і зник, освітивши і хату червоним кольором. Вискочила вона в нестямі на вулицю, збіглися люди. А коли увійшли в будинок, то в ньому було повно диму, а там, де стояв Петро, тільки купка попелу лишилася та ще пар піднімався. Кинулися до мішків із золотом, а там тільки черепки биті опинилися. У жаху стояли козаки, не сміючи поворухнутися.
Пидорка дала обітницю йти на прощу, куди вона пішла, ніхто сказати не міг. А в той день зявився в селі знову Басаврюк. Але всі стали тікати від нього. Вирішили, що це сатана прийняв людську подобу. А потім і зовсім з хутора всі в село перебралися.
Зібралися раз старшини в шинку у тітки. На столі у них був смажений баран. Розповідали про чуда різні. Тут здалося комусь, що ожив баран, очі його засвітилися, з’явилися чорні щетинисті вуса … Всі одразу впізнали в баранячій голові пику Басаврюка. Старшини за шапки і втекли з шинку. Іншим разом сам церковний староста побачив як чарка сама йому кланяється в пояс.
З тих пір отець Афанасій став ходити по селу зі святою водою і ганяти чортів. Та ще тітка покійного діда скаржилася, що кожного вечора хтось стукає в дах і шкрябає в стіну. Тепер на цьому місці, де стоїть село, все спокійно.
