Велике розселення слов’ян
Розселення антів і склавинів (V—VII ст.) відбувалося під час Великого переселення народів. Активними його учасниками були готи — германські племена, що прибули на територію України з півночі Європи і в ІП ст. утвердилися в Причорномор’ї. Тривалий час вони воювати з антами. Зрештою, при допомозі гунів, тюркських племен зі сходу, готів витіснили у межі Римської імперії. Гуни після смерті свого видатного вождя Аттіли (453 р.) швидко занепали. Тоді слов’яни потужним потоком рушили на землі Візантійської імперії. Наприкінці VI ст. у відносини антів і Візантії втрутилися авари — кочовий тюркомовний народ. Після 602 р. джерела більше не згадують про антів. Згодом перестали згадувати й про аварів.
Наслідки та значення Великого розселення слов’ян:
- розселення слов’ян від Балтійського моря до Балканського півострова, від Лаби (Ельби) до Подніпров’я;
- формування східних (українці — волиняни, деревляни, поляни, сіверяни та ін.), західних (поляки, чехи) і південних (болгари, серби, хорвати) слов’янських союзів племен.
Пам’ятки, які можна назвати власне українськими постали не лише на основі антських археологічних джерел, а переважно на основі пам’яток, що їх залишили склавини. Саме їх найбільше можна назвати предками українського народу.
Отже, Велике переселення народів /Велике розселення слов’ян мало величезне значення для долі слов’ян. Племена перемішалися і на нових землях дали початки сучасним слов’янським народам.