“Вічна пам’ять” аналіз Павло Глазовий
Автор – Павло Глазовий
Жанр – гумореска
У гуморесці «Вічна пам’ять» П. Глазовий комічно зображає традиційно трагічну тему смерті. В основі твору – теми смерті і швидкоплинності людського життя. За сюжетом саме над ними розмірковує Гнат Вареник.
Письменник традиційно використовує діалог, який дає змогу окреслити світоглядні розбіжності між персонажами (Гнат обговорює тему з товаришем Тимошем).
Причиною серйозних міркувань героя стає той факт, що «у Києві на стінах / Почепили дошки: / “В цім будинку жив художник, / В цьому жив письменник…” / А ось я живу на світі, / Скромний Гнат Вареник».
Хто ж такий Гнат Вареник читач дізнається з його самохарактеристики: «Одинокий, нежонатий, / Вигнав жінку з дому / І виплачую проценти / Синові малому…». Отже, міркування на тему, що ж лишає по собі людина після смерті, подається у зниженій бурлескній формі. Йдеться про те, що до переосмислення сенсу життя героя спонукали не проблеми у сім’ї, а те, що у Києві «почепили дошки».
У народнопоетичному дусі Гнат ставить риторичне запитання: «А коли засну навіки / У сирій могилі, / Чи напишуть щось на хаті / Друзі мої милі?».
Сміховий ефект виникає внаслідок контрасту між «високою» серйозною темою і способом її «низького» втілення: «Не журись, − сказав Тимошка, / І утішив Гната: / − Ми напишем на фанері / “ПРОДАЄТЬСЯ ХАТА”».
На посилення контрасту працює протиставлення меморіальної дошки як символу пам’яті і вдячності нащадків за духовні надбання і фанери з надписом «Продається хата», яка втілює матеріалістично-прагматичний підхід приятеля до смерті Гната. І приятель, і його «втішання», і спосіб життя героїв дають уважному читачеві ключ до розуміння ідейної настанови твору: головний герой заслуговує на таку «фанеру». Власне остання втілює всі його заслуги перед нащадками взагалі і власним сином зокрема. Об’єктом висміювання письменника у «Вічній пам’яті» є не окрема вада людського характеру: головний герой покараний за «паразитуючий тип життя».
“Вічна пам’ять” Павло Глазовий
— А ти знаєш, — Гнат питає в родича Тимошки, —
Що у Києві на стінах почепили дошки
“В цім будинку жив художник”,
“В цьому жив письменник”?
А ось я живу на світі, скромний Гнат Вареник,
Одинокий, нежонатий, вигнав жінку з дому
І виплачую проценти синові малому…
А коли засну навіки у сирій могилі,
Чи напишуть щось на хаті друзі мої милі?
— Не журись, — сказав Тимошка і утішив Гната:
Ми напишем на фанері: “Продається хата”.
