Віктор Забіла цікаві факти з життя українського поета-романтика викладено в цій статті.
Цікаві факти про Віктора Забілу
У нього було 2 брати та сестра Оленка. Батько помер, коли Віктору був рік. Сім’я почала бідувати, старші брати не отримали освіти і були малописемними. А ось Віктор отримав освіту завдяки допозі родичів.
Забіла вчився в гімназії разом з Миколою Гоголем.
Це був середнього зросту, стрункої постави парубок зі смуглявим обличчям. (Учитель звертає увагу на портрет поета.) Проникливі й задумливі карі очі мрійника підкреслювали його душевну шляхетність і вразливість. Чорні вуса й чорний кучерявий чуб відтінювали вроду. Мав щиру, палку і дещо сентиментально-романтичну вдачу, але любив і жарти, і гумор, і соковите дотепне слово.
Бог обдарував його приємним голосом. Як згадував композитор Михайло Глинка, Віктор гарно співав і грав на бандурі, словом, він був втіленням національного характеру українця, у якому поєдналися внутрішня і зовнішня краса.
За життя його вірші майже не публікувалися. За життя відомого поета було опубліковано… шість віршів. Після смерті його вірші та збірки публікувалися завдяки старанням Гребінки, а згодом Франка.
До своїх віршів «Не плач, дівчино», «Голуб», «Човник» та інших Забіла сам створив мелодії.
Віктор Забіла дружив з Тарасом Шевченком, зустрічався з ним під час подорожей Шевченкових по Україні — у Качанівці, Мойсівці, Києві.
Віктор Забіла брав участь в організації похорону Шевченка і впорядкуванні його могили.
Особисте життя поета було досить драматчне.
Як вважають дослідники його творчості, поштовхом до початку літературної діяльності стало нещасливе кохання до Любові Білозерської.
Її рідною сестрою була письменниця Ганна Барвінок, братом — видавець «Основи» В. Білозерський. Сама вона закінчила Інститут шляхетних дівчат і, як і всі панночки того часу, повернулася додому. За нею почав упадати її родич, дядько по матері,— Віктор Забіла. Він служив тоді в гусарському полку. Це був середнього зросту 25-річний стрункий юнак із карими очима та чорним густим кучерявим чубом. Забілі дуже сподобалася висока білява дівчина з ве-личною постаттю, вустами «сердечком» і блакитними очима. Молоді вподобали одне одного і заручилися за згодою батьків.
У цей час Білозерських почав відвідувати поміщик Боголюбцев, що, як казали, мав великі капітали. Йому впала в очі красуня Люба, і він став свататися до неї, намагаючись у першу чер-гу сподобатися не дівчині, а батькові. Йому це вдалося, і батько почав силувати дочку виходити заміж за товстосума.
Безталанного Забілу охопила розпука, його вже перестали приймати в Білозерських, тож він тільки й робив, що їздив довкола їхнього маєтку. Тоді-то він і почав писати вірші, два з яких «Не щебечи, соловейку!» і «Гуде вітер вельми в полі» поклав на музику М. Глінка, і згодом вони стали улюбленими українськими піснями.
Хоч мати й донька заспокоювали поета, що вони не підкоряться батьковому наказу, але переміг-таки батько. Коли ж Люба з матір’ю їхали закуповувати придане, їх перестрів у дорозі Забіла. Поету не дозволили пересісти в екіпаж до коханої, і він кинувся під коні. Коней, однак, вчасно зупинили і Забілу врятували.
Незабаром Любов Білозерська вийшла заміж за нелюба. Після того Віктор Забіла з горя почав пити й гуляти. Бенкети його починалися так: входило до зали кілька гарно вбраних циганчат, поет сідав і грав на бандурі, а циганчата танцювали довкола нього, співали й виробляли різні штуки. У такий спосіб В. Забіла прогайнував маєток й останні роки жив у родичів. Однак веселий і жартував зі своєї біди. Коли ж помер, усі, хто знав поета, щиро жалкували за ним, бо як людина він був добрий і товариський. Свою любов не міг забути до смерті, у той час як його колишня суджена примирилася з долею і прожила довге й спокійне життя.
Поет виявився однолюбом, він так і не одружився
