“Вітрогон” аналіз (паспорт твору)
Автор – Іван Нечуй-Левицький
Рік написання – 1891
Тема твору – зображення життя дітей та їх розваг у минулому.
Ідея – возвеличення найкращого часу в житті – дитинства.
Головні герої твору “Вітрогон”
- Василько – головний герой. Вій імені цього шести чи семирічного хлопця йде розповідь. «Пам’ятаю, мені було років шість або сім, як це діялось. Батько мій був тоді економом в одному селі.» Головному герою од матері часто доводилось пробувати кислиці.
- Молодша сестричка Василька – вередлива та плаксива дівчинка.
- Мати та батько Василька.
- Хлопці-пастушки, баба Ганна та інші.
“Вітрогон” план твору
1. Розповідь про Василька
2. Розваги з друзями
3. Пригода на річці
4. Втеча Василька з дому
5. Ночівля під мостом
6. Василько лякає перехожих
7. Василька приводить додому баба Ганна
8. Щасливі батьки
Образ Василька в оповіданні “Вітрогон”
Головний герой – шести- чи семирічний хлопчик Василько. Він непосидючий, безтурботний, веселий, допитливий, мрійливий, неслухняний.
Цитатна характеристика Василька Вітрогон
Нечуй-Левицький “Вітрогон” аудіокнига (скорочено)
“Вітрогон” скорочено
Василько нудився вдома, він любив гуляти на вулиці. Його молодша сестричка була малою, постійно плакала, мама через це на нього сварилася, тому він не хотів гратися з нею.
Його тягнуло до околиці села, де сільські хлопці пасли ягнята. Там було весело й цікаво: вони бігали навздогін, грали у різні ігри, хованки. Коли набридло бігати, йшли купатися в річку, збирали ягоди ожини, лазили по кущах і шукали пташині гнізда. Мама забороняла Васильку брати яйця з гнізд, але він не слухав і через це мама його сварила.
Одного разу Василько разом з хлопцями помітив біля річки страшну гадюку. Після цього вони уникати осокорів, а Василько став лякати сестру гадюкою. В інший раз хлопці побігли купатися і стрибати з борту човна, який стояв біля берега.
Василько хотів проявити свою сміливість перед хлопцями, тому він занурився у річку з носа човна, думаючи, що там не глибоко. Виявилося, що глибина там була більша за його зріст. Плавати він не вмів, тому мало не потонув. На щастя, до річки прийшла дівчина прати білизну. Вона Василька і врятувала. Потім ще й розповіла його мамі про пригоду. Мама дала синові прочуханки і заборонила йому виходити з двору.
Проте Василькові було нудно вдома, двір здавався йому тісним. Тому одного вечора він незамітно переліз через паркан і побіг на околицю. Він не знайшов дітей, але побачив чубатого жайворонка і спробував його спіймати.
Він гнався за ним аж до моста через невелику річку. Там він зібрав камінці, щоб збудувати млинок. Він був впевнений, що ця його затія вразить хлопців. Глянув під міст, а там було ніби в якійсь хаті: дві стіні по боках, стеля зверху, і неначе двоє здоровецьких дверей – одні проти других.
Василько пішов під міст і ліг на м’якій траві, і милувався потоком річки. Не помітив, як і заснув. Коли він прокинувся рано-вранці, то подумав, що спав у хаті. Тільки вікна стали більшими, стеля була чорною, а поруч чути дзюрчання… Раптом він почув стукіт копит коня, побачив воза і почув, як дошки стелі почали дріботіти. Василько налякався, думаючи, що хтось їздить по горищу на коні і стеля може обвалитися. Та потім зрозумів, що спав під мостом і вийшов на шлях. Там він побачив чоловіка на возі. Коли чоловік побачив Василька, він подумав, що вибіг чорт і злякався, пришвидшив коней і зник. Василько, мало не плачучи, пішов шляхом, а потім побачив стежку у житі, яка вела до хати, і повернув на неї.
Там назустріч йому йшла молодиця. Вона теж злякалася, побачивши хлопчика, і побігла до села. Василько пішов за нею, не розуміючи, чому люди його так лякаються. Він підійшов до двору, куди заскочила молодиця, але зайти не міг, бо вона замкнула хвіртку і там було багато собаки. Василько став біля тину і заплакав.
Старенька бабуся вийшла з хати, відганяла собак і запитала хлопчика, хто він і що сталося. Вона взяла його за руку і привела до його дому. Мама, яка не спала всю ніч, шукаючи сина, з плачем кинулася обнімати його. Вийшов зі своєї кімнати радісний батько. А Васильку стало дуже ніяково, що завдав батькам стільки клопотів.
Вийшов він після сніданку надвір, сів сумний на ґанку. Аж тут голуби прилетіли клювати просо. Хлопчик побіг в стайню, заглянув у гніздо, а там голуби знеслись. Від того Василь став такий радий, що зараз забув і про місток, і про собак, і про гадюк, бо усяке лихо забувається на світі.
спс сайт топ