Володимир Винниченко “Віють вітри, віють буйні…” скорочено читати варто, щоб згадати короткий зміст оповідання про дитячі страхи, яку змушують назавжди змінити своє ставлення до інших.
“Віють вітри, віють буйні…” читати скорочено
У хаті вогко, пахне вимитою підлогою, свіжими килимками і пиріжками з горохом. Шестирічний Гринь лежав один на теплій печі в напівосвітленій кімнаті. Батьки були на весіллі, а вдома була лише дівчинка-наймичка. Гриню стає страшно, йому здається, що в його «царстві, де він владика, цар і Бог», появилось «щось дужче за нього», «таємне», «загадкове та моторошне».
Навіть звичні речі, як стіл чи скриня, тіні від лампадки, святі на іконах, здаються йому загадковими й ворожими. Він відчуває себе чужим у своєму домі, де раніше був владикою. Темрява й тіні в хаті починають лякати хлопчика.
Його страх досягає піку, коли він починає уявляти, що хтось або щось ховається за піччю, і в цей момент він вже не відчуває себе царем у своїй хаті. Страх стає настільки сильним, що він, зазвичай гордий і владний, починає кликати на допомогу Саньку, наймичку, яку він часто зневажав і ображав.Дев’ятирічну дівчинку-наймичку, хлопчик називав Рябухою (бо вона була ряба), скаржився на неї мамі або й сам штрикав, коли вона чимось не догоджала йому. Дівчинка саме прибирала та мила посуд у сусідній кімнаті, вона була незадоволена, тим що він відволікав її від роботи.
Гринь намагається знову домінувати над дівчинкою, наказуючи Саньці принести йому води. Однак, вона не піддається на його маніпуляції, бо відчуває його слабкість і хоче відігратися за всі його образи. Санька згадує, як Гринь нещодавно їй в бік виделку засадив, бо нешвидко подала тарілку, і тепер вона не бажає підкорятися. Гринь стає ще більш наляканим і змушений просити її залишитися з ним, навіть обіцяючи більше не кривдити.
Він клянеться, що більше не буде називати її Рябухою, не буде скаржитися на неї мамі і навіть буде заступатися за неї. Його прохання звучать благально, в його голосі відчувається відчай. Гринь розуміє, що тепер він залежний від Саньки, і його страх перед темрявою сильніший за бажання тримати владу.
Санька, відчуваючи свою тимчасову перевагу, насолоджується своєю владою над Гринем. Вона продовжує нагадувати йому про всі кривди, які він їй завдав. Хоча й розуміє, що наступного дня він буде робити те, що й завжди.
Гринь готовий віддати Саньці навіть свої цукерки та копійки аби вона лишилася з ним і розповіла казку. Він любив слухати її казки, а коли мама була вдома Санька не могла відмовити Гриню.
Йому так хочеться почути казку, що він віддає дівчинці “дві цукерки й копійку”. Для Саньки це справжній скарб, який вона могла отримати лише на великі свята.
Отримавши солодощі, Санька починає свою “казку”, проте вона розповідає не казку, а дражнилку:
“Жив собі Яшка, семи-семиряжка, на голові шапочка, на спині латочка. Хороша моя казочка?
— Паршива! Я не хочу цієї! Другу!
— Ти кажеш “паршива”, і я кажу “паршива”. Та жив собі Яшка, семи-семиряжка…”
Ці слова постійно повторюються, і Гринь усвідомлює, що наймичка з нього кепкує. Він злиться і починає плакати, розуміючи, що його довірою знову скористалися. Але Санька продовжує читати казку-дражнилку, змушуючи хлопчика гірко плакати ще більше.
Хлопчик в сльозах просить її зупинитися. Санька бачить, що зайшла надто далеко, і вирішує розповісти справжню казку. Він вже не плаче, а уважно слухає історію про біленьку дівчинку, яку зла царівна перетворила на рябу. А потім наказала відвести в ліс, щоб її вовки роздерли. Довідник цікавих фактів. Дівчинка вижила, її один чоловік взяв за наймичку. Та ніхто її не любив, бо вона була ряба та погана. І нікого в неї не було — ні мами, ні тата.
Казка глибоко вражає хлопчика, особливо тому, що він розуміє, що ця казка про саму Саньку. Гринь співчуває дівчинці, він гладить її по щоці, і розуміє, що вона плаче. Хлопчик притуляється до Саньки і сам починає схлипувати. Він обіцяє, що буде її любити.
Санька ніжно вкладає його на подушку і пропонує продовжити казку. Але Гринь просить її заспівати. Санька починає тихо співати сумну народну пісню “Віють вітри, віють буйні”, яка навіює на хлопчика ще більший сум і водночас певне заспокоєння.
Ця пісня настільки сумна і глибока, що Гринь не може стримати сліз, але це допомагає йому позбутися напруження і тривоги. Він засинає, притулившись до Саньки. А Санька теж засинає, поклавши голову на одну подушку з хлопчиком.
Автор переказу – Гнатюк Ю.
Переказ твору надано лише для публікації на сайті dovidka.biz.ua. Копіювання заборонено!
