Читати твори французького байкаря Лафонтена українською варто, щоб зрозуміти, що ці твори ще не втратили своєї актуальності. Байкарська спадщина Жана де Лафонтена складає 238 байок, але українською мовою їх не так і багато.
Жан де Лафонтен: байки читати
“Зачумлені звірі” Жан де Лафонтен читати
«Зачумлені звірі» — одна з найвідоміших байок Жана де Лафонтена. У ній поет засуджує характерні вади тогочасного суспільства.
Небесна кара, що її за гріх
Великий наслано на всіх,
Чума — нещадна, люта сила,
Спроможна все живе за день
До решти винищити, впень,
Нещадно звірину косила.
Не кожен хворий помирав,
Та кожен дні лихої скрути
Хотів як-небудь перебути.
Було звіроті не до справ:
Уже не йшли на полювання
Ні хитрі лиси, ні вовки,
І велелюбні голубки
Забули вже за любування.
Лев скликав раду і сказав:
«Напевно, кару Бог послав
Нам за чиюсь тяжку провину.
У кого з нас найбільший гріх,
Хай жертвує собою й від загину
Рятує всіх.
Історія нас вчить: зі скрути
Не вийти без належної покути.
Покаймося ж, мов на духу, при всіх
У всіх своїх тяжких провинах.
Я маю на душі великий гріх:
Я стільки з’їв овець невинних!
Куди подітись від гріха?
Того ще мало:
Я, бувало,
З’їдав і пастуха.
Я жертвую собою, як немає
У вас гріхів. Та закликаю вас
Покаятись, як я, бо вмерти має
Найбільший грішник серед нас».
«О царю! — каже Лис. — Сумлінність ваша може
Всім бути за взірець.
Але хіба то гріх? Та, може,
Ви, ївши тих дурних овець,
Їм честь велику виявляли.
А щодо пастухів — який то гріх?
Вони нам стільки дозволяли,
Що краще б їх поїсти всіх».
Підлесники аплодували,
А потім тигри та вовки
Себе картали залюбки.
Та всіх їх так атестували,
Що хижаки, розбійники — і ті,
Здавалося, були святі,
Та встав Осел: «Пригадую, давненько
Ішов я лугом, травка зелененька,
А я голодний — біс і спокусив:
Я, грішний, жмутик і вкусив,
А, щиро кажучи, не мав же права».
«Ганьба! Ганьба!» — зарикала орава.
А Вовк довів — учений писарчук! —
Що цей Осел — падлюка із падлюк,
Паршивий і коростявий — причина
Всіх напастей і лих.
Та мало вішати таких!
Він їв чужу траву! Проклята твар злочинна!
Від них завжди чекай біди.
І заревла громада: «Браво!»
Отак і в нас: є гроші — маєш право,
Немає — то під суд іди.
Жан де Лафонтен “Лис і Півень” читати
КОГУТ І ЛИС
(Текст байки подається за оригіналом, зі збереженням авторського стилю)
На галузи дерева сидїв чуйно старий когут, моторний і досьвідений. До него підбіг хитрий лис і промовив солодким голосом:
– Братчику любий! Ми вже більше не будемо з собою провадити війни. Від нинї запанував загальний мир. Я саме прибув в тій цїли, щоби тобі його оголосити. Зійди отже чим скорше до мене, щоби я тебе притиснув сердечно до своєї груди! Не дай, будь ласкав, па себе довго ждати! Я дуже кааплю ся, бо маю ще далеку дорогу, щоби всїм зьвірятам оголосити так радісну новину. Кажу тобі, що ти і твої братя та сестри можете від нипї без журби займати ся своїми справами а будемо вам щиро допомагати, як братя. Злізь же до мене і прийми поцїлупок братньої лїобови!
На сю довгу та облесну промову так відповів когут зі свого безпечного місця:
– Ах, любий друже! Як же мене тїшить твоя новина! Я просто не є в силї описати тобі моєї радости… А ще тим ї менше, що чую се з твоїх уст, з яких мов мїд тече! Та не лише я, але певно і всї зьвірята утїшать ся так само твосю новиною… Ось саме бачу двох хортів, що сюда вискоком біжать. Ану, будь ласкав, скажи і їм сю радісну вістку! Я сейчас злїзу і будемо могли всі разом устиснути ся…
– Бувай здоров! — крикнув лис поквапно — я маю пильне дїло. Хиба иншим разом матимемо більше часу натїшити ся сею відрадною вісткою…
І добряга лис дав суса в бік тай пігнав, куда його ноги понесли. Не мав навіть часу оглянути ся, чи справді хорти надбігають. А з хортів анї сліду, бо когут лише його так настрашив.
– Кукуріку! — запіяв півень на цїле горло і залопотів крилами з радости, що так дотепно випровадив хитрого злодія в поле…
У перекладі Любомира Селянського
Байка Лафонтена “Вовк і Собака” читати
Голодний та худий, лиш шкура та кістки,
Вовк за селом зустрів Собаку.
Такий
Великий та гладкий.
Утер би Вовк Собаці маку, –
Тече голодна слинка,
Чи тут до поєдинка?!
Ледь-ледь не пада з ніг.
Перед Собакою покірно ліг
І скаржиться на час цей проклятущий:
– Нещасний я. Голодний та худющий.
Хотів би працювать, та ба –
Знущається судьба:
І праці не дають,
Вкраду – безжально б’ють… –
Собака-простачок Вовкові каже:
– Ходім зі мною. Я і ти
Жить будем, як брати.
Разом робитимем, разом і спати ляжем.
– А що ж робить?
– Подвір’я стерегти… —
Пішли в село. В дорозі Вовк побачив:
На шиї в пса
Біда собача:
– Це що? Так шкодить ковбаса?
– Ммм. Це, той… Буває на віку
Сиджу на мотузку.
– Така твоя солодка воля?
Хай краще здохну серед поля,
А не дозволю, мій дружок,
В’язать мене на мотузок!
Переклад Микити Годованця.
Жан де Лафонтен “ВОВК І ПЕС” читати
Один вовк став з голоду та нужди такий худий, що на ньому була лише шкіра та кістки. Їсти не було що, здобичі не міг ніде роздобути, бо собаки пильно стерегли свої череди і стада. Біда така, що хоть гинь!
Отже, цей вовк здибав раз гарного і сильного бриська*, що якось заблукався до лісу. Він був би радо кинувся на нього і роздер на шматки, та ба! Він швидко зміркував, що з бриськом не легка справа. Куди йому голодному і немічному боротися з таким силачем! Для того вовк приступив до нього з покорою та й зачав добродушно балакати то про се, то про те. А найбільше любувався його товстим і величавим виглядом.
— Гей, гей, милий Боже! — зітхав вовк, — якби то я бодай раз у житті так сито виглядав!
— Це залежить від тебе самого, мій друже! — відповів пес. — Якщо хочеш так потовстіти, як я, то покинь ті погані ліси! Бо що-ж тут є? Голод і нужда! А твої товариші, то самі голодранці, жебраки — словом голота! Що на вас тут чекає? Хіба голодна смерть! Ви не маєте тут нічого певного. Чи вам хто дурно приготовить печене і варене? Кожний кусок мусите здобувати з тяжким трудом і небезпекою. А у нас? Просто рай! Ось ходи зі мною, а усміхнеться тобі краща доля.
— А що-ж би я мав у вас до роботи? — спитав вовк.
Цей образ щастя зворушив вовка аж до сліз… І він радий та веселий пустився з бриськом в дорогу до цього раю. Ідуть вони, ідуть, аж якось мимоволі кинув вовк оком на шию свого товариша. На своє диво побачив він, що вона була немов вишморгана, посиніла, без ніякого волоска.
— Що це є? — спитав вовк збентежений.
— Це нічого, — відповів пес байдужо.
— Як то нічого? Мусить бути якась причина.
— Е, це дурниця! Це походить, певно, від ланцюга, який закладають мені на шию.
— Від ланцюга? На шию? — крикнув з острахом вовк. — То тебе прив’язують і ти не смієш вільно бігати, куди забажаєш?
— Ну, так, не завжди, але що-ж це значить супротив ситого життя…
— Це значить, — перебив йому поквапно вовк, — що мені вже розхотілося і твоїх охлапів і всіляких кісточок і смачних помий, бо мені, братчику, миліша воля за всі скарби світу! Розумієш?
Це сказавши, драпнув вовчик чим швидше до лісу, та відтак ще довго плював на собачий рай.
* брисько – пес
У оригінальному перекладі Любомира Селянського.
Жан де Лафонтен “Крук і Лис” читати
Крук — то великий злодїй! Се кождий знає. Отже раз вкрав він кусень сира і усїв з ним на дереві. Заглянув його лис, занюхав смачний сир, підбіг під дерево і так став до него говорити:
— Добри-день тобі, пане круче! Який же ти гарний! Як ти менї подобаєш ся! А если твій голос відповідає твоїм перам, то ти є хиба чудом між иншими птицями, які в сїм лїсї перебувають.
На сї слова крук мало не вискочив зі скіри з великої радости. Він хотів попишати ся своїм гарним сьпівом і відчинив клюв. В тій самій хвили опустив своє крадене добро на землю. Лис вхопив сеичас сир, зїв його зі смаком, аж облизав ся, а відтак сказав до крука:
— Мій любий пане! Навчи ся тепер, що кождий підхлїбник жиє коштом сего, хто його слухає. За сю науку заплатив ти тепер своїм сиром.
Крук страшно змішав ся, коли почув таку насьмішку лиса. Він був би з сорому і з досади навіть почервонів, коли би з роду не був чорним. Зате заприсяг собі, що вже більше не дасть ся обдурити підхлїбникам.
У оригінальному перекладі Любомира Селянського
