Арістофан «Жаби» ЕПІСОДІЙ ТРЕТІЙ
ЕАК
(вбігає з трьома вартовими)
В’яжіть-бо швидше злодія собачого!
На суд його!
ДІОНІС
(до себе)
Комусь погано прийдеться.
КСАНТІЙ
(в одежі Геракла)
Гей, не підходь! Під три чорти!
ЕАК
Як, битися?
Гей, Скеблій! Гей, Дітіл, Пардок!
Та де ви там?
Мерщій сюди! Та дайте-но як слід йому!
ДІОНІС
610 Чи не нахаба, справді? Лізе битися,
А сам же вкрав чуже він.
ЕАК
Це нечувано!
ДІОНІС
Страшне зухвальство!
КСАНТІЙ
Зевсом присягаюся!
Готов я вмерти, як сюди приходив я,
Чи вкрав хоч волосинку із добра твого!
Давай домовимося по-хорошому.
(Показує на Діоніса).
Візьми на допит ось цього слугу мого, —
Як буду винний, то веди на смерть мене!
ЕАК
Та як допитувати?
КСАНТІЙ
Всяким способом!
Підвішуй до драбини, бий, бичем шмагай,
620 Дери, крути суглоби, в ніздрі оцет лий,
На груди цегли наклади, що хоч роби,
Лиш цибулинням, пирієм не бий його.
ЕАК
Розумна мова! А якщо раба твого
Я покалічу, грішми я сплачу тобі.
КСАНТІЙ
Не треба грошей! Можеш так допитувать.
ЕАК
Я тут почну, — хай правду в вічі скаже він.
(До Діоніса).
Скидай жвавіш поклажу та дивись мені:
Щоб не збрехав ні слова!
ДІОНІС
Заявляю вам —
Не смій мене торкатися, безсмертний я!
*30 А ні, то сам себе винуй!
ЕАК
Що кажеш ти?
ДІОНІС
Що ДІОНІС я, Зевса я безсмертний син,
А це — мій раб.
ЕАК
(до Ксантія)
Ти чуєш?
КСАНТІЙ
Чую добре я.
Але тим більше треба відшмагать його, —
Якщо він бог, то болю не відчує він.
ДІОНІС
Але ж і сам ти богом називав себе.
Чому ж зі мною і тобі не всипати?
КСАНТІЙ
Це справедливо. Тож того із нас обох,
Хто перший заволає чи стогнатиме
Від мук, за бога не вважай безсмертного.
ЕАК
640 Ну, що й казати, чоловік достойний ти
І любиш справедливість. Роздягайтесь-но!
КСАНТІЙ і ДІОНІС роздягаються.
КСАНТІЙ
То як почнеш ти справедливий допит нам?
ЕАК
А просто — битиму по черзі.
КСАНТІЙ
Правильно.
Дивися ж, навіть і не ворухнуся я.
ЕАК
(б’є Ксантія батогом)
Ну, як я вдарив?
КСАНТІЙ
І не чув я, свідок Зевс!
Бак
Тепер його ударю.
(Б ‘є Діоніса).
ДІОНІС
Ну, коли ж ти там?
ЕАК
Та я ж ударив.
ДІОНІС
А мені й не чхнулося!
ЕАК
Не знаю. Ну, то знову до того візьмусь.
(Б’є Ксантія).
КСАНТІЙ
Чого ж загаявсь? От так так!
ЕАК
Що от так так?
650 Чи не болить?
КСАНТІЙ
Ні, свідок Зевс! Я згадую,
Коли це в Діомеях був Гераклів день.
ЕАК
О, муж побожний! Перейду до того знов.
(Б’є Діоніса).
ДІОНІС
Ай-ай!
ЕАК
Чого ти?
ДІОНІС
Он я бачу вершників.
ЕАК
Чого ж ти плачеш?
ДІОНІС
Та нюхнув цибулі я.
ЕАК
То не бере нітрохи?
ДІОНІС
Хоч би стілечки!
ЕАК
Як так, то доведеться знов до того йти.
(Б’є Ксантія).
КСАНТІЙ
Ой-ой!
ЕАК
Чого ти?
КСАНТІЙ
Ой, занозу витягни.
ЕАК
Оце так справа! Повернусь до того знов.
ДІОНІС
О Аполлон, владарю Дельф і Делосу!
КСАНТІЙ
(до Еака)
660 Він застогнав. Не чув ти?
ДІОНІС
І не думав я!
Я тільки ямби Гіппонакта згадував.
Ксанті й
(до ЕАКа)
Нічого так не вдієш! В бік, під ребра бий!
ЕАК
Так, свідок Зевс! Ну, підставляй-но черево!
ДІОНІС
О, Посейдон…
КСАНТІЙ
Знов стогне він!
ДІОНІС
Владарю скель
Егейських і безодні моря сивого!
ЕАК
Деметрою клянуся, не збагну ніяк,
Хто ж бог із вас? Ну, та заходьте разом вже!
670 Нехай же сам господар з Ферсефотою
Розсудить вас, — обидва ж божества вони.
ДІОНІС
Це — діло! Та було б тобі подумати
Про це раніше, ніж на муки брав мене.
(Заходить в будинок до Плутона).
ПАРАБАСА
ОДА
Перша половина хору
Музо, в священний вступи хоровод,
В наших співах відчуй насолоду!
Глянь на ці юрби численні, — багато
Мудрих між ними сидить.
Всі Клеофонта гідніші, в чиїх балакливих устах
680 Щебетом нудно докучним
Ластівка скиглить фракійська
Варварську пісню свою.
Жалібно стогне, як той соловей, —
Клеофонту загибель,
Хоч би й порівну лягли жеребки…
ЕПІРРЕМА
Провідця першої половини
хору
Хор священний має місту раду щиру подавать
І навчати на корисне. Отже, перша рада вам —
Громадян в правах зрівняйте,
відженіть усякий страх.
А як схибив хто й потрапив в пастку Фрініха коли,
690 Всіх, кажу я, хто спіткнувся,
треба виправдати нам
І провини їх колишні дарувати нині всім,
Щоб безправним у державі вже ніхто у нас не був.
Це ж одна ганьба!
Хто бився тільки раз в морськім бою,
Той стає у нас платейцем,
справжнім паном із раба!
Та осуджувать цього ми не збирались, навпаки,
Вас ми хвалим, — це єдине, що з умом зробили ви. ,
Тільки й тим,
хто поряд з вами у морських бував боях,
Як і їх батьки хоробрі,
хто й по крові рідний вам.
Слід єдиний гріх пробачить, —
щиро просять вас вони.
700 Тож не гнівайтесь надалі, бо з природи мудрі ви!
Всім, хто ходить разом з нами
бити в морі ворогів,
Повернімо громадянство й їх, як рідних, обнімім!
А як з гордістю й пихою ми одвернемось од них
В час, коли вітчизна тоне в вирі лиха і біди, —
То упевнимось пізніше, що розмислюємо зле.
АНТОДА
Друга половина хору
От, коли здатен я долю лиху
Розпізнати у вдачі людини,
Вже не потягне ця мавпа марудна,
Коротконогий Кліген,
710 Банщик огидний,
Золотистого лугу і мила владар,
З мулом замісто селітри
Та вапняком кімолійським, —
Довго не витягне він.
Тим-то він миру не хоче тепер
І без кия не ходить,
Щоб не обчистили п’яним його.
АНТЕПІРРЕМА
Провідця другої половини
хору
Нам здавалося частенько, що тутешніх громадян,
І достойних, і поганих, наше місто цінить так,
720 Як монету старовинну і карбованець новий.
Адже грошей повноцінних, не подріблених ніяк,
Найпевнішої карбівки, щонайкращої з усіх,
Найдобірнішої проби, перевіреної скрізь —
1 по всій Елладі нашій, і по варварських краях —
В обіг ми не випускаєм, лиш погані мідяки,
Щонайгіршої карбівки, наспіх вибиті сяк-так.
От розсудливих, статечних, благородних громадян,
Доброчесних, справедливих, доброзичливих людей,
Що зросли в палестрах,
хорах і до Муз прихильні всі,
730 Тих ми гудимо, а іншим, — мідним, рижим чужакам,
Поміж гіршими найгіршим перевагу даємо,
Тим, хто вискочив останнім, і кого недавно ще
Навіть за козлів жертовних наше місто не взяло б.
Хоч тепер ви, нерозумні, ваші звичаї змініть
І на здатних знову здайтесь!
Якщо піде все на лад,
Похвала вам, а не вдасться,
то розумний скаже так:
“Як з міцного дуба впасти,
то не жаль і дуба дать!”
Арістофан «Жаби» ЕПІСОДІЙ ЧЕТВЕРТИЙ
Еак і Ксантій виходять з Плутонових дверей.
ЕАК
Клянуся Зевсом, вдачі благородної
Господар твій!
КСАНТІЙ
Чому й не благородної!
740 Йому б лише пиячить та дівок хапать!
ЕАК
Це ж просто дивно, як він не побив тебе,
Коли ти, раб, назвав себе господарем.
КСАНТІЙ
Ну, знав би він у мене!
ЕАК
Це, як справжній раб,
Сказав ти. Я і сам люблю ці витівки.
КСАНТІЙ
Ти любиш це?
ЕАК
Щасливий аж до неба я,
Коли я нишком вилаю господаря.
КСАНТІЙ
А не бурчиш, як прочухана з’ївши, ти
Біжиш у двері?
ЕАК
До вподоби й це мені.
КСАНТІЙ
А скрізь совати носа?
ЕАК
Й це не зле, клянусь!
КСАНТІЙ
750 О, рідний Зевс! А балачки підслухувать
Хазяйські?
ЕАК
Це люблю аж до нестями я!
КСАНТІЙ
І далі їх виносити?
ЕАК
А чом би й ні?
Це ж все одно, що перебути з дівкою.
КСАНТІЙ
Феб Аполлон! То руку простягни мені,
Цілуй мене й тебе поцілувати дай!
Та задля Зевса, нам в побоях спільного,
Скажи, що там за галас, що за крик такий
У домі?
ЕАК
Евріпід з Есхілом лаються.
КСАНТІЙ
Невже?
ЕАК
Діла, діла великі діються
760 Серед мерців, зчинився цілий заколот!
КСАНТІЙ
Чого ж це так?
ЕАК
Закон-бо давній діє тут
Для всіх мистецтв високих і шанованих, —
Хто інших перевищує умілістю,
Той харчування в Пританеї матиме
І трон з Плутоном поруч…
КСАНТІЙ
Зрозуміло все!
ЕАК
А інший, дужчий, у мистецтві з’явиться,
То перший має місцем поступитися.
КСАНТІЙ
Ну, і чого ж Есхіла це стривожило?
ЕАК
Віддавна посідав він трон трагедії,
770 Як найславетніший митець.
КСАНТІЙ
А зараз хто?
ЕАК
Коли зійшов під землю ЕВРІПІД, зібрав
Усіх він торбохватів та грабіжників,
Усіх бандитів, батьковбивць та зломщиків,
А їх в Аїді сила. Ті, наслухавшись
Його крутні, софізмів, хитромудрощів,
Сказились і поетом кращим визнали.
А загордівши, став він домагатися
Есхілового трону.
КСАНТІЙ
Ну, й побитий був?
ЕАК
Ні, свідок Зевс! Народ з великим галасом
780 Став вимагати суду, хто майстерніший.
КСАНТІЙ
Ото мерзота!
ЕАК
Галас аж до неба знявсь!
КСАНТІЙ
І що ж, в Есхіла не знайшлось захисників?
ЕАК
Людей порядних мало й на землі, і тут!
КСАНТІЙ
Ну, а Плутон, що думає він діяти?
ЕАК
Змагання й суд звелів улаштувати він,
Щоб їх мистецтво оцінити.
КСАНТІЙ
Чом тоді
За трон цей і Софокл не йде змагатися?
ЕАК
Не хоче, Зевсом свідчусь! Як зійшов в Аїд,
Поцілував Есхіла й руку дав йому,
79о д той на Троні поряд посадив його.
Тепер і він гадає, Клідемід, казав,
Зайняти чергу. Пощастить Есхілові,
То він не зрушить з місця, а як ні, тоді
Сам з Евріпідом вийде на змагання він.
КСАНТІЙ
Коли ж це буде?
ЕАК
Дуже скоро, свідок Зевс!
От, саме тут ця дивина відбудеться, —
На терезах мистецтво будуть важити.
КСАНТІЙ
На безмін візьмуть, мов ягня, трагедію?
ЕАК
Мірила слів, косинці й локті винесуть,
800 Квадратні форми…
КСАНТІЙ
Цеглу вироблятимуть?
ЕАК
І важелі, і клиння. Евріпід казав,
Що по словечку розбере трагедії.
КСАНТІЙ
ЕСХІЛ, гадаю, дуже цим розгніваний.
ЕАК
Як бик, він глянув, лобом в землю вставившись.
КСАНТІЙ
А хто ж суддя?
ЕАК
Та вже було мороки з цим!
Людей розумних небагато знайдете,
Та ще й афінян кликать не схотів Есхіл.
КСАНТІЙ
Немарно ж їх вважає він за злодіїв.
ЕАК
А інші всі не тямлять у поезії
810 Нічого. Отже, до твого господаря
Звернулися, — він у мистецтві знається.
Зайдім до мене! Як пани посваряться,
То нам напевне доведеться плакати.
Еак і Ксанітй заходять в двері Плутонового дому.
ОДА
Перша половина хору
Жовчю жахливого гніву поет закипить громоносний,
Щойно свого красномовця-суперника вгледить,
що зуби
Точить на нього, і в люті безтямній очима
Він поводити почне.
В блиску шоломів слова конегриві злетяться до бою,
Стружки тонкої різьби попливуть у словесного
майстра,
820 Тільки б од збройнокомонних відбитись атак
гострослова,
Від гучних його промов.
Гриви густої до пліч розкуйовдивши кучми патлаті,
Зсунувши брови грізні, зареве і вергати почне він
Хрип цвяхозбиваних речень, мов вітер, що снасті
і дошки
Рве з хисткого корабля.
Потім словес балакливий митець і дошкульний
цінитель,
Свій розпустивши язик і заздру вузду закусивши,
Плетивом дотепів речення пишні здолає,
Щоб легенів не трудить.
Арістофан «Жаби» ЕПІСОДІЙ П’ЯТИЙ
Завзято сперечаючись, входять Есхіл і Евріпід,
з ними Діоніс.
ЕВРІПІД
830 Не умовляй же, трону не зречуся я!
Кажу ж, за нього дужчий я в майстерності.
ДІОНІС
Чого ж мовчиш, Есхіле? Чув, що каже він?
ЕВРІПІД
Спочатку задається, — так же само нас
Морочив він, звичайно, і в трагедіях.
ДІОНІС
Не будь же й ти зарозумілим, друже мій!
ЕВРІПІД
Його я добре знаю, розкусив давно, —
Співець він дикунів самозакоханий,
Що ні вгнуздать, ні зачинити уст його,
Ні переговорить вельбучномовного.
ЕСХІЛ
840 ци и справді так, богині плід городньої?
І ти посмів це, теревенів майстре, ти,
Ганчірнику, ти, лахманів зшивателю?
Попам’ятаєш ти!
ДІОНІС
ЕСХІЛе, годі-бо!
Та не розпалюй в серці гнівне полум’я!
ЕСХІЛ
Ні, сперше хочу остаточно викрити
Цього калік поета! Й чим пишається?
ДІОНІС
Ягня, ягня нам чорне приведіть мерщій!
От-от страшенна буря починається!
ЕСХІЛ
Це ж ти і критські співомовки винайшов,
850 І кровозмісні шлюби у мистецтво ввів!
ДІОНІС
Стривай, Есхіле високоповажний!
Ти ж, бідний Евріпіде, утікай чимдуж
Від бурі й граду, якщо в тебе розум є,
Щоб він, важким пустивши в скроню реченням,
Не розтрощив би разом з нею й “Телефа”.
А ти, Есхіле, не гнівись, а лагідно
Доводь і слухай доводів, — не личить-бо
Поетам лаятися, мов перекупки.
А то тріщиш, як на вогні дубовий пень!
ЕВРІПІД
860 Я не зречусь, готов кусати перший я,
А схоче — хай розпочинає він кусать
Мій вірш, і співи, й жили у трагедії,
Мого “Еола” і “Пелея”, свідок Зевс,
І “Мелеагра” і, звичайно, “Телефа”.
ДІОНІС
Скажи, Есхіле, з чого хтів би ти почать?
ЕСХІЛ
Волів би тут я зовсім не змагатися —
У нас нерівна боротьба.
ДІОНІС
Чому це так?
ЕСХІЛ
Не умирала-бо моя поезія.
Його ж — з ним разом вмерла, й зараз тут вона.
870 Якщо ж ти хочеш, то готов почати я.
ДІОНІС
Нехай вогню і ладану внесуть сюди, —
Перед змаганням хочу помолитися,
Щоб мудрим був і справедливим присуд мій.
Ви ж Муз прославте співами похвальними!
Хор
Зевсових дев’ять незайманих дочок,
Музи божисті! Тонкі і розумні ви бачите мислі.
Цих віршотворців натхненних, коли
в сперечанні завзятім
Зброєю слів хитромудрих вони
на двобій виступають.
Музи, прийдіть і погляньте на силу
88о уст, що Творять ваговиті слова,
Тонші від стружки виткої.
Спору великого мудрих рішуча настала година.
ДІОНІС
(до Есхіла й Евріпіда)
Моліться й ви обидва перед іспитом.
ЕСХІЛ
(урочисто)
Деметро-мати, що плекала розум мій,
Твоїх містерій бути гідним дай мені!
ДІОНІС
(до Евріпіда)
Готуйся й ти свій фіміам курить.
ЕВРІПІД
Гаразд!
Та буду іншим я богам молитися.
ДІОНІС
Нові є в тебе, іншої карбівки?
ЕВРІПІД
Так.
ДІОНІС
То йди, цим особливим помолись богам.
ЕВРІПІД
890 Ефіре, хліб мій, важіль язика мого
І ніздрів нюх чутливий! Поможи мені
Того, з ким я змагаюсь, осоромити!
АГОН
ОДА
Перша половина хору
От і ми прийшли послухать,
Як поважні, мудрі люди
За поезії та співи
Йдуть у похід бойовий.
У обох язик лютує
І серця відваги повні,
Думка світла і швидка.
900 Можна сміло сподіватись,
Що тонке, різьблене слово
Скаже з розумом один.
Другий, вирвавши з корінням
речень гай,
Так їх кине, що лиш гомін
перегонами піде.
Хор танцює.
Провідця хору
То починайте вже мерщій! Лиш говоріть дотепно,
Щоб не повторював один того, що скаже інший.
ЕПІРРЕМА
ЕВРІПІД
Отож про себе самого і про моє мистецтво
Я вам пізніше розповім, лиш доведу спочатку,
Що він — дурисвіт і хвалько
і глядачам дурненьким,
910 Що виросли на Фрініху, лиш голови морочив.
От виведе він одного Ахілла чи Ніобу,
Посадить їх, закутавши, й обличчя не покаже —
Ляльки трагічні! А вони й не писнуть ані слова.
ДІОНІС
Це точно, свідок Зевс!
ЕВРІПІД
А хор підряд чотири пісні
Із тупотом пробубонить, вони ж усе — ні слова.
ДІОНІС
Мені ж мовчання їх не менш сподобалось, ніж гомін
Теперішніх балакунів.
ЕВРІПІД
Дурний ти був, та й годі, —
Повір мені!
ДІОНІС
Та, мабуть, так. Навіщо ж він робив це?
ЕВРІПІД
Це туману він напускав, щоб ждав глядач покірно,
920 Поки Ніоба звук подасть. Так вся й минає драма.
ДІОНІС
Ах, він безсовісний! Не раз так і мене дурив він.
(До Есхіла).
Чого ж ти дмешся і сопеш?
ЕВРІПІД
Бо дошкуляє правда.
От поки щось там бовкнуть, вже дійшло й до половини
Вистави. Кільканадцять ще додасть він слів бичачих
З хвостами, з гривами — страшні опудала в городі!
Глядач не розуміє їх!
ЕСХІЛ
Ой горе!
ДІОНІС
Та мовчи вже!
ЕВРІПІД
Не скаже й слова ясно він.
ДІОНІС
Не скрегочи зубами!
ЕВРІПІД
А все Скамандри та вади, та на щитах дзвонистих
Орли-грифони мідяні, біг речень крутокінних, —
9зо не так-то й легко їх збагнуть!
ДІОНІС
Клянусь богами, часто
Ночами довгими не міг і я склепити очі,
Все думаючи, що за птах рудий твій конепівень?
ЕСХІЛ
Ну, й неук же! Це знак такий на кораблях писали.
ДІОНІС
А я гадав, що птах отой — син Філоксена, Ерікс.
ЕВРІПІД
Невже це треба й півня нам виводити на сцену?
ЕСХІЛ
А ти, ненавидний богам, кого на кін виводиш?
ЕВРІПІД
Не конепівнів, свідок Зевс, не ланекозерогів,
Як ти, і як мідійці їх малюють на завісах!
Коли від тебе я прийняв трагедії мистецтво,
940 Розпухле від вельбучних слів
та речень гордопишних,
Зсушив я спершу тіло їй, огрядності позбавив,
На білі звівши буряки, прогулянки та співи,
З балаканини дав навар, настояний на книгах,
Монодіями годував з Кефісофонтом всуміш.
Не мимрив що попало я, не змішував докупи,
А з першим виходом герой пояснював спочатку
Рід драми.
ДІОНІС
Краще це, аніж твого б шукав він роду!
ЕВРІПІД
По перших же словах ніхто без діла не лишався,
А говорили в мене всі — і дівчина, і жінка,
950 І пан, і раб його, й стара бабуся…
ЕСХІЛ
Чи не годен
Ти смерті за зухвальство це?
ЕВРІПІД
Ні, Аполлоном свідчусь!
Робив це для народу я.
ДІОНІС
Ну, це облишмо, друже!
Твої прогулянки в цей бік були не дуже вдалі.
ЕВРІПІД
А ще ж я їх балакати навчив…
ЕСХІЛ
Це й я підтверджу.
Та краще лопнув би ти сам, аніж такого вчити!
ЕВРІПІД
Я вчив до віршів прикладать лінійки й кутоміри,
Дивитись, думать, розуміть, кохати, удавати,
Підозрювати, міркувать про все…
ЕСХІЛ
Це й я підтверджу.
ЕВРІПІД
Звичайні справи в драму ввів, все,
чим живемо й дишем,
960 що кожен перевірить міг.
І, все збагнувши, кожен
Міг викрить помилки мої. Та я й не вихвалявся,
Не відвертав уваги вбік, нікого не морочив,
Мемнона й Кікна водячи з бляшаним калаталом.
От хоч би й учнів ви його з моїми порівняйте:
У нього вчились — Мегенет,
Манес та ще Формісій, —
Бородані-вернидуби суремносписоносні,
А в мене — гожий Клітофон та Ферамен вродливий.
ДІОНІС
Як, Ферамен? Це — мудрий муж,
на всі він руки майстер!
Хоч би й доскочив він біди,
стояв би край безодні,
970 То й тут він викрутиться:
“Я — кеосець, не хіосець!”
ЕВРІПІД
Аякже, учнів я своїх
Навчив подумати й про це,
В мистецтво розум я завів
І міркування, щоб усі
Могли розглянути як слід
Діла й громадські, і свої
І їм надати кращий лад,
Допитуючись — як це так?
А де ж воно? Хто взяв його?
ДІОНІС
980 Клянусь богами, в нас тепер
Афінець кожен, тільки в дім
Заходить, вже кричить на слуг:
А де в вас горщики стоять?
А хто в кефалі вже відгриз
Голівку? Що, загинув вже
Той глек, що я торік купив?
А де вчорашній мій часник?
А хто оливку надкусив?
А то, як бевзні, як ляльки,
990 Як мамині синки, сидять,
роти пороззявлявши.
АНТОДА І
Друга половина хору
(до Есхіла)
Світлосяйний Ахілле, ти бачиш це?
Що ж на це тепер ти скажеш?
Та тримай себе у шорах…
Щоб бурхливий гнів тебе
За оливи не замчав!
Страшно він тебе паплюжив!
Ти ж, людина благородна,
Тим же гнівно не плати,
А вітрила всі згорнувши,
юоо Тільки краєм випускай
Та й пливи помалу-малу, обережно,
Поки лагідний, попутний не повіє вітерець.
Провідця хору
(до Есхіла)
Ти між еллінів перший, хто пишних промов
величаві споруди позводив,
Балакнею оздобив трагічною їх, —
сміло хлинь із джерел красномовства.
АНТЕПІРРЕМА
ЕСХІЛ
Лиш обурити може розмова така!
І палаю я серцем з досади,
що в оці суперечки вступить довелось.
Та щоб він не сказав, що пасую,
То нехай відповість мені: за що-бо ми
шанувати повинні поета?
ЕВРІПІД
За мистецтво й за мудрі поради, за те,
що на кращу ми путь наставляєм
1010 Батьківщини своєї усіх громадян.
ЕСХІЛ
А як зовсім інакше ти діяв?
І розумних та чесних, порядних людей
обернув ти на погань мерзенну,
То якої ти кари тоді заслужив?
ДІОНІС
Годен смерті, — нема що й питати!
ЕСХІЛ
А тепер подивися, якими колись
ти у спадок прийняв їх од мене, —
Благородні, плечисті були, кремезні,
Не боялись державної служби,
Не тинялись без діла, мов блазні якісь,
на теперішніх пройд не скидались,
А відвагою дихали, вістрям списів
та шоломами з білим султаном,
Наголінників бронею, лат і щитів,
семи буйволів дужою міццю.
ЕВРІПІД
Насувається лихо! Мене він уб’є
брязкотінням іржавих шоломів!
ДІОНІС
(до Есхіла)
Розкажи-бо нам, що ти робив,
щоб людей благородства навчити?
1020 Говори ж бо, Есхіле, відкинувши гнів
і свою гордовитість уперту.
ЕСХІЛ
Духом мужнім я пройняту драму створив.
ДІОНІС
Та яку ж бо це?
ЕСХІЛ
“Семеро в Фівах”.
Хто б не бачив її, бойової жаги
і відваги увесь набирався.
ДІОНІС
Ну, оце ти якраз і недобре вчинив,
бо одні лиш фіванці у тебе
Хоробріші за всіх і сильніші в бою.
От і маєш тепер по заслузі!
ЕСХІЛ
Ви так само себе гартувати могли б,
та цього ж ви не прагнули зовсім.
Ще трагедію “Перси” поставив я вам,
громадян наставляючи наших
Перемоги над ворогом завжди жадать, —
я прекрасний оспівував подвиг!
ДІОНІС
Невимовно радів я, почувши тоді
вже померлого Дарія голос;
1030 Потім вийшов і хор, і руками сплеснув,
і почав голосити: “Ой леле!”
ЕСХІЛ
От про це віщувати й повинен поет!
Подивися уважно спочатку,
Чим народові завжди корисні були
благородні душею поети.
Нас Орфей таємничих обрядів навчив,
і убивства звелів уникати;
Лікування хвороб, віщування Мусей показав;
Гесіод — землеробство,
І збирання врожаю, і оранку, й сів описав.
А Гомер богорівний
Чим же славу й пошану здобув, як не тим,
що корисної справи навчив нас —
Збройних подвигів, доблесті й честі в бою?
ДІОНІС
А проте Пантаклей дурнуватий
Не навчився і в нього! Недавно, коли
в урочистому йшов він поході,
То спочатку шолом надягнув на чоло,
а тоді став султана чіпляти.
ЕСХІЛ
1040 ддЄ й доблесних можна багато назвать, —
ось, наприклад, героя Ламаха!
За Гомером услід став і я малювать
доброчесні і доблесні вчинки,
І Патроклів, і Тевкрів, левиних сердець,
щоб піднять громадян батьківщини,
Щоб з героями тими зрівнялись вони,
звук сурми бойової зачувши.
Але, Зевсом клянусь, не писав я про Федр,
Сфенебей я не славив розпутних,
І ніхто докорити не може, що десь
малював я закохану жінку.
ЕВРІПІД
Свідок Зевс, адже ти Афродіти й не знав!
ЕСХІЛ
Я і знати про неї не хочу!
От тебе і твоїх завітанням своїм
надто часто вона частувала.
То й, мабуть, неабияк прибила тебе.
ДІОНІС
Щира правда це, Зевсом клянуся!
Що вигадував сам про чужих ти жінок,
те й тебе, наче кара, спіткало.
ЕВРІПІД
1050 д яка ж бо то шкода, зухвальче, скажи,
від моїх Сфенебей для держави?
ЕСХІЛ
Ти поважним дружинам поважних людей
дав отруйний болиголов пити, —
Тож ганьбою вважали вони на твоїх
навіть глянути Беллерофонтів.
ЕВРІПІД
Та хіба ж неправдиво, не те, що було,
розповів я про Федру нещасну?
ЕСХІЛ
Свідок Зевс, це було все, та мусить поет
приховати негарне й ганебне.
Не виводить на сцену й не вчити цього.
Як учитель дітей нерозумних
На добро наставляє, так само поет
і дорослих людей научає.
Нам лише про корисне і слід говорить.
ЕВРІПІД
А коли ти слова з Лікабет
Чи з Парнас висотою будуєш, невже
на корисне ти цим наставляєш?
Чи не слід би по-людськи з людьми говорить?
ЕСХІЛ
Ах, нещасний, сама неминучість
1060 Для думок і для вчинків великих велить
відповідне знаходити слово.
А ясним півбогам взагалі до лиця
лиш велична, піднесена мова,
Адже й їхні одіння за наші земні
незрівнянно пишніші й багатші.
І прекрасно це все показав я, а ти
зіпсував.
ЕВРІПІД
Що ж такого зробив я?
ЕСХІЛ
Перш за все ти в лахміття царів одягнув,
щоб і з вигляду вбогі й нещасні
Тільки жаль викликали вони у людей.
ЕВРІПІД
Ну, що ж бо зробив я лихого?
ЕСХІЛ
А тепер через це в триєрархи ніхто
із багатих іти не бажає!
У лахміття закутавшись, плачуть вони
і нестатки свої проклинають.
ДІОНІС
А під сподом, клянуся Деметрою, в них
із найтоншої шерсті сорочка!
І як тільки їм вдасться в оману ввести,
глянь, у рибнім ряду виринають.
ЕСХІЛ
1070 Без пуття просторікати всіх ти навчив,
в марнослів’ї пустому вправлятись,
Через те спорожніли й палестри у нас,
а юнацтво лиш знає сідниці
В балачках протирати; підбив ти усіх,
що в примор’ї, не слухать начальства
І в усьому перечить йому. А колись,
як ще жив я на білому світі,
Тільки й знали вони, що жувати книші
та гукати своє: “Гей, на весла!”
ДІОНІС
Так, клянусь Аполлоном, і вітри пустить
прямо в рот весляреві-сусіду,
За столом обкалять його, й одіж здирать
з перехожих, на берег зійшовши!
А тепер все горлають, не хочуть гребти
і пливуть, де лиш їм заманеться.
ЕСХІЛ
І якого-бо зла не накоїв він нам?
Чи не вивів на сцену він звідниць гидких
1080 і дівчат, що у храмі родили дітей,
І сестер, що з братами у блуді жили,
І жінок, що й життя вже для них — не життя?
Через це-бо у місті багато у нас
Розвелося тепер писарів-скоробрех,
Блюдолизів поганих, облесливих мавп,
Що оманюють вічно і дурять народ!
Вже немає кому й смолоскипа нести, —
Всі незграбні тепер і невправні!
ДІОНІС
Свідчусь Зевсом, нема! Мало зо сміху я
1090 це умер у святкові дні Панафіней!
Взявся бігти один чоловічок гладкий,
Білотілий; увесь він нагнувся вперед,
Важко дихав, та все відставав. Край воріт
Керамікських його частувать почали —
У живіт, і по спині, під ребра і в зад!
Бідолаха під градом рясним стусанів
Тільки вітри пускав
Та згасив смолоскип, утікавши.
ОДА II
Перша половина хору
В справі цій великі спори і війна завзята йде!
1100 Важко в ній нам розібратись: цей бурхливо нападає,
Той — уміє обернутись, відсіч ворогові дать.
Лиш на місці не товчіться, —
Є-бо доводів багато й влучних засобів борні.
Раз ви вийшли на змагання —
Говоріть, питайте, спортесь
Про старе й нове мистецтво;
Постарайтеся розумно
І дотепно говорить!
АНТОДА II
Друга половина хору
А якщо ви боїтеся, що невчені глядачі
1110 Кращих тонкощів розмови не здолають оцінити,
То даремно не тривожтесь, — не такі тепер часи!
Тут сидить народ бувалий,
І книжки читає кожен, кожен правду розбере.
Від природи є в них розум,
Ще й розвинений він добре.
Тож не бійтеся нічого,
Все докладно розбирайте, —
Глядачі в нас не дурні!
ЕВРІПІД
Звернусь раніше до твоїх прологів я,
1120 Щоб першими критично дослідити нам
Частину першу тих трагедій вславлених —
Хід дії невиразно в них показано.
Діoніс
Що ж візьмеш ти на розгляд?
ЕВРІПІД
Та багато що!
(До Есхіла).
Спочатку з “Орестеї” прочитай мені.
Діoніс
Усі замовкніть! Ну, читай, Есхіле, нам.
ЕСХІЛ
“Гермес підземний, владу взяв ти батькову, —
Рятуй мене, благаю, будь союзником!
Прийшов у рідну землю, повернувся я”.
ДІОНІС
Ну, де ти бачиш хиби?
ЕВРІПІД
Кільканадцять хиб!
ДІОНІС
1130 уа тут всього лиш три короткі віршики!
ЕВРІПІД
А в кожному по двадцять хиб та помилок.
ЕСХІЛ робить жест заперечення.
ДІОНІС
Помовч, Есхіле, стережися, знайде-бо
І в трьох він ямбах кільканадцять помилок!
ЕСХІЛ
Щоб перед ним мовчав я?
ДІОНІС
Краще слухайся.
ЕВРІПІД
У нього зразу ж мало не до неба хиб!
ЕСХІЛ
І що ти мелеш?
ЕВРІПІД
Це вже — що доводиться.
ЕСХІЛ
Та де ж ті хиби?
ЕВРІПІД
Прокажи спочатку вірш.
ЕСХІЛ
“Гермес підземний, владу взяв ти батькову…”
ЕВРІПІД
То це Орест говорить над могилою
1140 отця померлого?
ЕСХІЛ
Не заперечую.
ЕВРІПІД
Це ж, як він каже, ніби владу батькову
Прийняв Гермес, коли ганебним підступом
Загинув батько від руки жіночої!
ЕСХІЛ
Не те! До благодійника звертаючись,
Підземного Гермеса, зазначає він,
Що той від батька владою наділений.
ЕВРІПІД
Ти гірше, ніж я думав, помиляєшся!
Якщо підземна влада в нього — батьківська…
ДІОНІС
То гробарем був той Орест по батькові!
ЕСХІЛ
1150 Не ароматне, Діоніс, вино твоє!
ДІОНІС
(до Есхіла)
Читай-но далі!
(До Евріпіда).
Ти ж дивись, де хиби є.
ЕСХІЛ
“…Рятуй мене, благаю, будь союзником!
Прийшов у рідну землю, повернувся я”.
Е в р і п і д
У мудрого Есхіла тут повторення.
ДІОНІС
Де саме?
ЕВРІПІД
От дивись, я поясню тобі:
“Прийшов” додому, каже, “повернувся” він.
Адже “прийти” — те саме, що й “вернутися”.
ДІОНІС
Так, свідок Зевс! Це — як сусіду мовити:
“Позич мені ночовки, чи — корито дай”.
ЕСХІЛ
1060 Неправда, пустодзвоне, це не все одно.
У мене вірні, щонайкращі вислови.
ДІОНІС
(до Есхіла)
Чому ж це так? Будь ласка, поясни мені!
ЕСХІЛ
В свій край приходить той, хто лиха іншого
Не знає, крім розлуки тимчасової,
А хто прийшов з вигнання, той — вертається.
ДІОНІС
Так, свідок Феб! Що ж скаже Евріпід на це?
ЕВРІПІД
Скажу, Орест додому не “вертається”,
Прийшов він потай, влади не питаючись.
ДІОНІС
Гермесом свідчусь, добре, хоч не втямив я.
ЕВРІПІД
(до Есхіла)
1170 Читай-по далі.
ДІОНІС
Та мерщій кінчай уже,
ЕСХІЛе мій!
(До Евріпіда).
Ти ж додивляйся помилок.
ЕСХІЛ
“Благав я батька на горбку могильному —
Почути, вислухати…”
ЕВРІПІД
Знов повторення:
Почути, вислухати, — це ж однаково.
ДІОНІС
Чудний же ти! До мертвих він звертається,
А їх гукай хоч тричі — не докличешся.
(До Евріпіда).
Як ти писав прологи?
ЕВРІПІД
Розкажу я все.
Якщо я десь повторююсь чи затички
Вставляю зайві, — плюнь мені межи очі!
ДІОНІС
1180 То починай же. Треба ж нам послухати,
Чи правильні в твоїх прологах вислови.
ЕВРІПІД
“Едіп — щасливий чоловік спочатку був…”
ЕСХІЛ
Ні, свідок Зевс, він зроду нещасливий був!
Ще не родивсь, на світ ще не з’явився він,
Як Феб прорік, що батька вб’є він рідного.
То як же це спочатку він щасливий був?
ЕВРІПІД
“А потім став із смертних найнещаснішим…”
ЕСХІЛ
Ні, свідок Зевс, нещасним був без просвітку!
Чому? А он, як взимку народився він,
1190 Його на стужі в черепку покинули,
Щоб він не став, підрісши, батьковбивцею.
Доповз, хоч пухли ноги, до Поліба він,
Юнак, а одружився із старішою,
Та ще й до того із своєю ж матір’ю,
І врешті осліпив себе.
Діoніс
Ну, й щастя це!
З Ерасінідом тільки не командував!
ЕВРІПІД
Пусте! Пишу прологи непогано я.
ЕСХІЛ
Клянуся Зевсом, їх не буду скубати
Я по словечку, а із допомогою
1200 Богів, одним порозбиваю слоїком.
ЕВРІПІД
То ти поб’єш їх слоїком?
ЕСХІЛ
Однісіньким.
Ти пишеш так, що між твоїми ямбами
Торбину легко всунути і слоїка,
І цілу шкурку. Зараз покажу тобі.
ЕВРІПІД
Покажеш? Ти?
ЕСХІЛ
Звичайно.
ДІОНІС
(до Евріпіда)
Починай читать.
ЕВРІПІД
“Єгипет, як стоустий в’ється поголос,
З п’ятдесятьма синами на судні морськім
Прибувши в Аргос…”
ЕСХІЛ
Слоїка загублено.
ДІОНІС
Це що за слоїк? А бодай би лопнув він!
1210 Читай-но інший нам пролог, — ще глянемо.
ЕВРІПІД
“Плющем обвитий і руном оленячим,
Бог ДІОНІС танцює в сяйві факелів
В гаю Парнаськім…”
ЕСХІЛ
Слоїка загублено.
ДІОНІС
Ой, лихо! Знов побиті ми тим слоїком!
ЕВРІПІД
Ну, не страшна то справа! От у цей пролог
Не втисне вже ніякого він слоїка.
“Нема в людини щастя цілковитого —
Високий родом, а живе у злиднях він,
А той, безрідний…”
ЕСХІЛ
Слоїка загублено.
ДІОНІС
1220 Ой Евріпіде!
ЕВРІПІД
Що тобі?
ДІОНІС
Спускайсь на дно!
А то цей слоїк ще навіє лиха нам.
ЕВРІПІД
Деметра свідок, навіть не подумаю!
Побачиш, як я зараз виб’ю з рук його!
ДІОНІС
Ну, починай, та стережися слоїка!
ЕВРІПІД
“В дні давні Кадм, славетний Агенора син,
Сідон лишивши…”
ЕСХІЛ
Слоїка загублено.
ДІОНІС
От бідолашний! Ти купив би слоїк той,
А то він всі прологи нам розтрощить!
ЕВРІПІД
Що?
Той слоїк купувати?
ДІОНІС
Ну, послухайся!
ЕВРІПІД
1230 Ні, ще багато в мене тих прологів є, —
У них йому вже слоїка не втиснути.
“Пелоп, дитя Тантала, в Пісу їхавши
Баскими кіньми…”
ЕСХІЛ
Слоїка загублено.
ДІОНІС
Дивіться, знову причепив він слоїка!
(До Есхіла).
За всяку ціну, любий, нам продай його.
Ти й за обол для себе знайдеш кращого.
ЕВРІПІД
Ні, свідок Зевс, прологів ще багато є.
“Ойней, зібравши…”
ЕСХІЛ
Слоїка загублено.
ЕВРІПІД
Та дай хоч вірша дочитати повністю!
1240 “Ойней, зібравши з поля урожай рясний
Богам у жертву…”
ЕСХІЛ
Слоїка загублено.
ДІОНІС
Під час обряду? Ні, і хто ж забрав його?
ЕВРІПІД
(до Діоніса)
Облиш, мій друже! Хай на це він скаже щось.
“О Зевс! Як промовляє справжня істина…”
ДІОНІС
Загинеш! Скаже: “Слоїка загублено”.
Так на твоїх прологах слоїк сів оцей,
Як на очах сідають ячмені у нас.
Ім’ям богів, ти досліди пісні його.
ЕВРІПІД
Я доведу вам, що поет нікчемний він, —
1250 В піснях те саме завжди він повторює.
