ОДА III
Перша половина хору
В що ж то виллється диспут цей?
Треба добре подумать нам,
Що він може закинути
Мужу, славному між людьми
Тим, що кращих, лунких пісень
Так багато створив він.
Я дивуюся, як йому,
Майстру співів вакхічних,
Можна чимсь докорити?
1260 Не боюся я за нього!
ЕВРІПІД
Пісні чудові, справді! От побачите,
Як я до однієї всі пісні зведу.
ДІОНІС
А я візьмусь лічити на камінчиках.
Входить флейтистка.
ЕВРІПІД
(співає під акомпанемент флейтистки)
“Герой Ахілл! Чуєш боїв мужезгубних ти сильну,
Ой, втому! Чому ж ти не йдеш на підмогу?
Ми предка Гермеса шануєм, з-над озера плем’я,
Ой, втома!
Чому ж ти не йдеш на підмогу?”
ДІОНІС
Дві вже втоми, Есхіле, у тебе!
ЕВРІПІД
1270 “Ахейців вождь!
Скажи, многовладний Атрея нащадку,
Ой, втома! Чому ж ти не йдеш на підмогу?”
ДІОНІС
Ось і третя, Есхіле, втома у тебе!
ЕВРІПІД
“Змовкніть, тихо! Ось бджоли священні
уже біля врат Артеміди,
Ой, втома! Чому ж ти не йдеш на підмогу?
Владен мужам я надію на путь сповістити щасливу,
Ой, втома! Чому ж ти не йдеш на підмогу?”
ДІОНІС
О Зевсе-царю! Втомам тим кінця нема!
Чи не побігти в лазню та попаритись,
і28о д т0 нирки вже пухнуть від утом отих!
ЕВРІПІД
Стривай, послухай іншої ти співанки,
Вона із номів для кіфари складена.
ДІОНІС
Ну, то заспівуй, тільки без утом уже.
Входить кіфаристка.
ЕВРІПІД
(співає під акомпанемент кіфаристки)
“Владу ахеян двотронну послухавши,
молодь Еллади…
Гойя-гойда!
Гойя-гей!
Сфінкса він, птицю, наслав,
лиховісницю днів нещасливих…
Гойя-гойда! Гойя-гей!
З списом у хижій правиці
для кари помстивої птах той…
1290 Гойя-гойда! Гойя-гей!
Бою зі псами він лютими жде,
що в повітрі літають…
Гойя-гойда! Гойя-гей!
Всі над Аяксом схилились…
Гойя-гойда! Гойя-гей!
ДІОНІС
І що воно за гойя-гей! І де набрав
Пісень ти марафонського канатника?
ЕСХІЛ
Прекрасне переносив я з прекрасного,
Щоб не прийшлося з Фрініхом однакові
1300 Зривати квіти на полях поезії.
А він, мов та повія, натаскав сюди
Мелетових застольних співів з Карії,
І голосінь, і танців. От побачите!
Подай хто-небудь ліру! Та навіщо тут
І ліра! Де та дівчина, що з брязкотом
У бубон б’є? О музо Евріпідова,
Під бубон твій цю пісню проспіваємо.
Входить гола танцівниця з бубоном.
ДІОНІС
О ні, ця Муза, видно, не лесбіянка!
ЕСХІЛ
(співає під акомпанемент бубона)
“Чайки, над хвилями моря вічно живого
1310 Ваше квиління лунає.
В росяних бризках виблискують
Ваші тіла і крила зволожені…”
“А в кутках павуки попід стелею
Лапками звільна звива-а-а-ають
Човника витвір співучого —
Ніжне, тонке павутиння…”
“Де подавав дельфін-співолюб
Кілеві вслід темно-синьому
Знаки провіщень і віддалі…”
1320 “Ясен цвіт виноградних лоз,
Грон насолодо цілюща,
О дитя, обійми мене ручками!”
Що за розмір, збагнув?
ДІОНІС
Збагнув.
Кілька ударів у бубон.
ЕСХІЛ
Ну, а цей ти збагнув?
ДІОНІС
Збагнув.
ЕСХІЛ
Так писавши, дерзаєш ти
Ще й мої зневажать пісні?
Мов Кірени дванадцять поз,
Різноладні пісні твої.
Такі хоричні в тебе співи. Хочу я
1330 Ще розібрати і твої монодії.
(Співає під музику).
“Ой ти, чорно-осяйна ніч!
Який з невідомої тьми шлеш мені сон злоповісний,
Гостя з глибин Аїда?
Душа бездушна у нього, сина темної ночі,
Це жахливе, страшне видіння
В мертвенно-чорній одежі,
З зором кривавим, кривавим, з-між пазурів
величезних!
Діви-служниці, світіть же світильники,
Глеками з хвилі черпайте річкової
й ту воду нагрійте,
1340 Хай би я сон цей омила пророчий.
Ай-яй, владна богине!
Ось воно! Гей, сусіди, що за напасть, погляньте!
Ухопила півня в мене з двору Гліка та й побігла.
Німфи, уродженки гір!
Ах, Маніє, держи її!
А я, бідолашна, поринула саме
в своє рукоділля,
Сиджу з веретеном,
Звива-а-а-аючи нитку,
В клубок мотаю,
1350 Щоб вдосвіта в місті на ринку продати…
У блакить він полинув, полинув,
Плавно легкими змахнувши крильми,
Смуток та й смуток мені залишив він,
Сльози та й сльози струмками з очей
Я, бідолашна, лила та й лила…
Гей, крітяни, діти Іди,
Із луками йдіть на підмогу,
Оселю злодійки ви щільним
оточуйте колом!
І ти, Артемідо, мисливице славна,
1360 Зграєю псиць обшукай звідусіль
той будинок!
А ти, о Зевсова дочко, подвійні
Піднявши свої смолоскипи, осяй, Гекато, весь дім, —
Я ввійду і Гліку на гарячім впіймаю”.
ДІОНІС
Та годі вже співати.
ЕСХІЛ
Надокучило.
На терезах його я хочу зважити.
Лише на них мистецтво можна вивірить
І ваших речень справжню дослідить вагу.
ДІОНІС
Підходьте ж! Доведеться і поезію
Нам важити, як важать сир перекупки!
На орхестру вносять величезну вагу.
АНТОДА III
Друга половина хору
1370 Спритним людям — все до рук!
От і знову диво в нас,
Несподіванка чудна!
Хто б це інший міг придумать!
Ні, клянусь, коли б зустрічний
Став таке розповідати,
Не повірив би, я б думав —
Це він так, жартує!
ДІОНІС
Обидва станьте край ваги!
ЕСХІЛ і ЕВРІПІД
(стають біля ваги)
Ну, стали вже.
ДІОНІС
За шальки взявшись, кожен хай читає вірш,
1380 Tа не пускайте, поки не скажу “ку-ку!”.
ЕСХІЛ і ЕВРІПІД
Взялись.
ДІОНІС
Тепер читайте вірш над шальками.
ЕВРІПІД
“Якби не мчав на крилах корабель Арго…”!
ЕСХІЛ
“Сперхею-річко й луки, де волів пасуть…”
ДІОНІС
Ку-ку!
ЕСХІЛ і ЕВРІПІД
Пустили.
ДІОНІС
Набагато більше вниз
Есхілова йде шалька.
ЕВРІПІД
І чому ж це так?
ДІОНІС
Поклав руку на шальку він, мов крамар той,
Що для ваги водою шерсть підмочує,
А ти поклав нам надто легкокрилий вірш.
ЕВРІПІД
Хай інший проти мене вірш поставить він.
ДІОНІС
1390 Беріться знов за терези.
ЕСХІЛ і ЕВРІПІД
Взялись!
ДІОНІС
Кажи.
ЕВРІПІД
“Нема в Піфо, крім слова, інших святощів…”
ЕСХІЛ
“З богів лиш Смерть єдина не бере дарів…”
ДІОНІС
Пускай, пускай!
(До Евріпіда).
І знову переважив він!
Поклав він Смерть на шальку —
це ж найтяжче зло.
ЕВРІПІД
А я переконання — щонайкраще з слів.
ДІОНІС
В переконанні — ні ваги, ні розуму.
Шукай-но ще міцного вірша, важчого,
Щоб шалька ця на твій бік нахилилася!
ЕВРІПІД
Та де ж цей вірш у мене? Де?
ДІОНІС
Скажу тобі:
1400 “Ахілл дві кості кинув і чотири ще…”
Ну, говоріть, бо важимо востаннє вас.
ЕВРІПІД
“Він в руку взяв залізом куту палицю…”
ЕСХІЛ
“На повозі там повіз і на трупі труп…”
ДІОНІС
І знов тебе перехитрив він.
ЕВРІПІД
Як же так?
ДІОНІС
Два повози він положив і трупи два,
Що навіть сто єгиптян не піднімуть їх.
ЕСХІЛ
Тут вже не в віршах справа. На вагу нехай
Кефісофонта, жінку і дітей кладе,
Хай сяде сам і візьме всі книжки свої, —
1410 його двома словами переважу я.
Входить Плутон.
ДІОНІС
Обом я друг, тож я їх не судитиму
І ворогом не буду з них ні одному.
Цього — вважаю мудрим, а того — люблю.
ПЛУТОН
Так і того, за чим прийшов, не здійсниш ти?
ДІОНІС
Якщо ж я вирок висловлю?
ПЛУТОН
Тоді бери,
Кого обрав, щоб твій прихід немарним був.
ДІОНІС
Будь щастен, друже! Ви ж мене послухайте.
Прийшов я по поета.
ЕВРІПІД
А навіщо він?
ДІОНІС
Щоб, місто врятувавши, нам свята справлять.
1420 —Хто із вас, хто місту кориснішу дасть
Пораду, я з собою звідси виведу,
Скажіть, по-перше, про Алківіада ви
Якої думки? Місто аж заслабло ним.
ЕВРІПІД
Що ж місто думає про нього?
ДІОНІС
Як-то що?
Бажає, і ненавидить, і прагне знов.
А ви ж якої думки, розкажіть мені.
ЕВРІПІД
Тих не терплю я громадян, хто гається
Допомагать вітчизні й швидко шкодить їй,
Собі — встигає, а для міста — ніколи.
ДІОНІС
1430 Чудово, Посейдоне!
(До Есхіла).
Ти що думаєш?
ЕСХІЛ
Не слід у місті левеня виховувать,
Хто ж виховав — корися злому норову.
ДІОНІС
Спаситель Зевс! Не знаю, що й казати вже:
Один говорить мудро, другий — мудро теж.
То ще одну хай кожен думку висловить —
У чому ви рятунок міста бачите?
ЕВРІПІД
Я знаю й хочу розказать.
ДІОНІС
Кажи мерщій.
ЕВРІПІД
Як Клеокріту крила дать Кінесія,
То понесе їх вітер понад хвилями.
ДІОНІС
1440 От був би сміх! Та що ж на думці маєш ти?
ЕВРІПІД
В морських боях, узявши глеки з оцетом,
Вони б ним очі ворогам забризкали.
ДІОНІС
Ні, кращий спосіб порятунку нам порадь!
ЕВРІПІД
“Коли невірне матимем за вірне ми,
А вірне — за невірне…”
ДІОНІС
Як? Не втямлю я.
Кажи ясніше, та не так по-вченому.
ЕВРІПІД
Як громадянам, що тепер їм віримо,
Не довіряти, а кого не слухали,
Послухати, то, може, і врятуємось.
1450 Якщо з нещасть ми досі не вилазили,
Чи не рятунок — навпаки чинити нам?
ДІОНІС
Чудово, Паламеде, мудра голово!
Чи сам ти, чи Кефісофонт надумав це?
ЕВРІПІД
Я сам, Кефісофонт лиш щодо оцету.
ДІОНІС
(до Есхіла)
А ти? Що скажеш?
ЕСХІЛ
Спершу дай-но відповідь:
Хто в нас керує містом? Гідні люди?
ДІОНІС
Де!
Вони в зневазі!
ЕСХІЛ
А в пошані наволоч?
ДІОНІС
Не дуже, та виходить мимоволі так.
ЕСХІЛ
То хто ж і як рятунок тій державі дасть,
і4бо щ0 ні Кожух, ні свита не підходить їй?
ДІОНІС
Придумай щось, коли на землю хочеш ти.
ЕСХІЛ
Я там усе сказав би, тут — не хочу я.
ДІОНІС
Та ні, ти зараз добру дай пораду нам.
ЕСХІЛ
Нехай чужу вважають землю власною,
Свою ж цінують нарівні з ворожою, —
Дохід в морях побачать, а в доходах — зло!
ДІОНІС
Та всі ж доходи проковтне суддя один!
ПЛУТОН
Ну, то вирішуй!
ДІОНІС
Ось моє вам рішення:
Того візьму я, що душа вподобала.
ЕВРІПІД
1470 Згадай богів, якими сам поклявся ти
Вернуть мене додому, — щирим другом будь!
ДІОНІС
“Язик мій клявся”, та обрав Есхіла я.
ЕВРІПІД
Що ти зробив, мерзенний чоловіче?
ДІОНІС
Що?
ЕСХІЛа визнав переможцем. Чом не так?
ЕВРІПІД
Вчинив підлоту й сміло в очі дивишся?
ДІОНІС
Де ж тут підлота? Й глядачі так думають.
ЕВРІПІД
То ти мерцем, безсовісний, лишиш мене?
ДІОНІС
Хто знає, чи життя і смерть — не все одно,
А жити — це як пити, вмерти — спать лягти?
ПЛУТОН
1480 Зайдіть в мій дім, Есхіле й Діоніс!
ДІОНІС
А що?
ПЛУТОН
Перед від’їздом почастую вас.
ДІОНІС
Гаразд,
Будь свідком, Зевс! Від цього не відмовлюсь я.
Есхіл і Діоніс заходять до Плутона.
ЕКСОД
ОДА
Перша половина хору
О, щасливий той, у кого
Розум гострий і глибокий, —
Знати це по багатьох!
От, свою довівши мудрість,
знов додому йде поет
На добро співгромадянам,
На добро собі самому.
Близьким, родичам і друзям, —
1490 Все тому, що мудрий він.
АНТОДА
Друга половина хору
Добре, хто біля Сократа
Не сидить у теревенях,
Не забув мистецтва Муз
І трагедії високу
Розуміє ціль і зміст!
Гайнувати час даремно
В балачках високодумних
Та пустому марнослів’ї —
Божевілля явний знак.
Виходять з дому Плутон, Есхіл і Діоніс.
ПЛУТОН
1500 йди ж із миром, Есхіле, вертайся на світ
І порадами добрими місто своє
Від нещасть урятуй та виховуй людей
Нерозумних, — у нас їх багато ще є.
Клеофонту від мене цей ніж передай,
А лихим митарям і скарбничим міським —
Нікомаху й Мірмеку — мотузку оцю.
Й Археному — цей яд!
Та скажи їм, хай швидше приходять сюди,
До моєї держави, й не баряться там,
1510 А не прийдуть негайно до мене, то я,
Алоллоном клянуся, їм ноги зв’яжу,
Затаврую навік
І усіх з Адімантом, Левколофа сином,
У підземну глибінь запроторю.
ЕСХІЛ
Все зроблю я. Тебе ж я прошу — мій престол
Передати Софоклові, хай стереже
І пильнує його він, аж поки я знов
Повернуся сюди. Я вважаю, що він
Щодо мудрості й розуму — другий поет.
1520 Пам’ятай, щоб лукавий пройдисвіт отой,
Безсоромний брехун і дурний скоморох,
Не посмів би ніколи це місце моє
Самовільно, зухвало посісти.
ПЛУТОН
Запаліть смолоскипів священні вогні —
Відпровадьте поета на простір земний!
Хороводом і співом з мелодій його
Звеличаймо ім’я його славне!
ХОР
Боги підземні, щасливу дорогу даруйте поету,
Він-бо на землю, осяяну сонячним світлом, виходить!
1530 Місту славетному слави, і щастя, й добра побажаймо!
Так-бо великих тягот і напастей позбудемось скоро,
Зборів і сутичок збройних.
Нехай Клеофонт і всі інші,
Хто воювати захоче, на батьківських нивах воює!
Хор і актори залишають орхестру.
ПРИМІТКИ
Ця комедія була поставлена Арістофаном під ім’ям Філоніда на Ленеях 405 р. до н. є. і удостоїлась першої нагороди. Друга нагорода дісталася комедіографу Фрініху за п’єсу “Музи”, третя — Платону за комедію “Клеофонт”. Успіх “Жаб” був настільки великий, що п’єса була незабаром поставлена вдруге, очевидно, на Великих ДІОНІСіях цього ж року. Вона являє собою літературний памфлет у драматургічній формі, в якому Арістофан піддав оцінці творчість Есхіла й Евріпіда і висловився про роль мистецтва в суспільстві. Свою назву комедія дістала за хором жаб, які під час переправи ДІОНІСа в пекло на човні Харона співають свої пісні з рефреном “брекекекекс, коакс, коакс”.
22. Син глеків — гумористично замість син Зевса, Діоніс.
46. Гротескне поєднання жіночого вбрання Діоніса з левиною шкурою — атрибутом Геракла.
67. Евріпід помер у 406 р. до н. є.
76. Софокл помер у 406 р. до н. є.
100-102. Пародійні цитати з Евріпіда.
111. Мова йде про те, що Герекл вирушив у підземне царство” щоб забрати звідти страхітливого пса Кербера.
124. Цикута — отруйна рослина, напій з якої подавали засудженим на смерть. Від неї загинув філософ Сократ у 399 р. до н. є.
140. Міфічний перевізник у царстві мертвих Харон переправляв душі за один обол, який покійникові вкладали за щоку. Називаючи суму в два оболи, Арістофан переносить на підземне царство афінські стосунки, тому що в часи Перікла держава виплачувала бідним афінським громадянам два оболи на відвідування театру.
159. Приказка про осла, що ніс поклажу людей на містерії, але участі у веселощах не брав, стосувалася людей, які працювали, тоді як інші насолоджувались дозвіллям.
187. Йти до вороння, тобто в їжу воронам — грецький лайливий вислів, що відповідає українському “йти до біса”.
191. В скрутні роки Пелопоннеської війни афінський уряд змушений був призвати на військову службу рабів, обіцяючи їм в нагороду волю.
219. Свято глеків — третій день свята Антестеріїв (досл. “свято квітів”), присвячений душам небіжчиків, яких запрошували до столів з глеками, повними їжі.
297. Жрецю бога Діоніса було відведено в театрі почесне місце в першому ряді.
303-304. Гегелох, актор, який виступав у трагедії Евріпіда “Орест”, переплутав слова, викликаючи сміх глядачів. Український перекладач намагається передати каламбур, який звідси виник, замінивши в реченні “знов бачу в хвилях після бурі ласку сонця” останні два слова словом “ласиця”.
336. Міст — людина, посвячена в містерії.
338. На містеріях — святах хліборобських богів Деметри і Кори традиційною жертвою було порося.
357. Арістофан називає Кратіна, видатного представника давньо-аттичної комедії, “бикоядцем” з уваги на буйну фантазію й силу творчого таланту.
363-364. Під час Пелопоннеської війни афінський уряд встановив для імпортних і експортних товарів мито в розмірі однієї двадцятої їхньої вартості. Якийсь Форікіон, збирач податків і мит, зловживав своїм становищем і сам займався контрабандою, посилаючи товар в Епідавр на Пелопоннесі.
367-368. Прихована полеміка з тими афінськими політичними діячами, які вимагали скорочення державних премій для комедіографів і акторів (з такою пропозицією виступив у кінці V ст. до н. є. Агірій).
378. Богиня-рятівниця — тобто Персефона.
393. “Здобуть вінки звитяги!” ~ Здобути перше місце на конкурсі комедій.
400 і далі. Складовою частиною Елевсінського свята була процесія з Афін в Елевсін, під час якої виконувались уїдливі пісні — насмішки і танці.
475. Тартесська мурена — риба, яка одержала назву від міста Тартесса в Іспанії, улюблена для афінських ласунів.
477. Тітраські Торгони — Горгони, жахливі чудовиська, названі Арістофаном тітраськими від афінського рибальського передмістя Тітри, яке постачало Афінам рибу.
479. “Призивай богів” — стандартна формула під час узливань на честь богів.
543. Мідетські килими славились узорами і м’якістю.
577-578. Клеона і Гіпербола навіть після їх смерті поет не щадить: називає їх опікунами торговців і шинкарів.
616 і далі. В античні часи раби давали показання на суді під тортурами.
651. У Діомеях, передмісті Афін, відзначалось гучне і веселе свято на честь Геракла. Під час війни проводилось нерегулярно.
659. Вірш цей належить не Гіппонакту, а його сучаснику — поету Ананію.
664-665. Цитата з трагедії Софокла “Лаокоон”, яка не дійшла до наших днів.
679. Клеофонту, одному з лідерів радикальної партії, комедіографи закидали іноземне (фракійське) походження, через те в його устах “ластівка скиглить фракійська варварську пісню свою”.
688 і далі. Хор пропонує ухвалити амністію прихильникам стратега Фрініха, який входив до складу олігархічного уряду “чотирьохсот” у 411 р.
694. Платейцям — жителям міста Платеї, вірним союзникам Афін, після зруйнування міста в 428 р. спартанцями було надане право афінського громадянства.
713. Кімолійський вапняк — пемза, вживана як мило, яку добували на о. Кімолі.
737. Афінська народна приказка (досл. “На добрім дереві і повіситись не жаль”).
764. Харчування в Пританеї. — Арістофан переносить до підземного царства афінські звичаї: заслужені громадяни обідали за рахунок держави в Пританеї — громадському будинку в центрі міста.
797 і далі. Глузування з раціоналізму, властивого трагедіям Евріпіда.
807. Натяк на непорозуміння з афінянами, внаслідок яких Есхіл виїхав з Афін на Сицилію.
814-829. Порівняльна характеристика двох різних поетичних стилів: “громоносного” Есхіла і “балакливого” ЕВРІПІДа.
840. “Богині плід городньої…” — глузування з походження Евріпіда: його матір Кліто комедіографи називали торговкою городиною.
847-848. Підземним богам у жертву приносились тварини чорної масті.
849. Критські співомовки — пісенно-танцювальні пантоміми, до яких Евріпід вдавався у деяких своїх трагедіях, як “Орест”, “Фінікіянки” та інші.
850. Кровозмісні шлюби — мотив, який Евріпід поклав в основу деяких трагедій, як “Еол” (кохання між сестрою і братом), “Фед-ра” (любов мачухи до пасинка).
863-864. Згадані тут трагедії Евріпіда “Еол”, “Пелей”, “Ме-леагр”, “Телеф” не збереглися.
883 і далі. Молитви Есхіла і Евріпіда характерні для їх світогляду: Есхіл, який народився в Елевсіні, звертається до хліборобської Деметри, на честь якої відбувалися елевсінські містерії; Евріпід, вихованець софістів, молиться богам — абстрактним поняттям (Ефір).
910. У трагедіях Фрініха, попередника Есхіла, переважала роль хору над дією, виступав тільки один актор.
927 і далі. Евріпід глузує з врочисто-піднесеного стилю творів Есхіла і його схильності до дивовижних метафор, зачерпнутих з міфології і військової справи.
931. Пародія на 375 рядок з трагедії Евріпіда “Іполіт”.
938. Арістофан указує на зв’язок Есхіда з мистецтвом Сходу, зокрема Персії.
949-950. Евріпід наводить цілу низку реалістичних побутових персонажів, які замінили високопоставлених героїв Есхіла — царів і вождів.
953. Натяк на непорозуміння між Евріпідом і радикальною партією, внаслідок чого він під кінець життя переселився в Македонію.
966. Евріпід характеризує прихильників творчості Есхіла як людей простакуватих.
992. Цитата з трагедії Есхіла “Мірмідонці”, в якій хор звертався цими словами до Ахілла, що мовчки спостерігав втрати грецького війська.
1021-1023. Трагедія Есхіла “Семеро проти Фів” звеличує патріотичний дух оборонців Фів проти сімох пелопоннеських царів.
1027. Змістом трагедії Есхіла “Перси”, поставленої в 479 р. до н. є., є прославлення перемоги греків над персами у морській битві при Саламіні.
1046-1048. Комедіографи намагалися пояснити образи “злих жінок” у трагедіях Евріпіда відсутністю злагоди в його власному родинному житті.
1079-1082. Есхіл дає перелік образів і сюжетів творчості Евріпіда.
1094. Керамейські ворота — ворота в кварталі Керамік.
1126-1128. Цитата з “Хоефор”, другої частини трилогії Есхіла “Орестея”. Слова ці виголосив Орест на могилі свого батька Ага-мемнона.
1182. Початок трагедії Евріпіда “Антігона”, яка не збереглася.
1206-1208. Пролог з трагедії Евріпіда “Архелай”, в основу якої був покладений міф про дочок Даная, які втекли з Єгипту в Грецію, щоб не вступати в кровозмісний шлюб з двоюрідними братами — синами царя Єгипту.
1211 — 1213. Пролог з трагедії Евріпіда “Гіпсіпіла”, яка не збереглася.
1217-1219. Пролог з незбереженої трагедії “Сфенебея”.
1225. Пролог з трагедії Евріпіда “Фрікс”, яка не збереглася. Кадм із Сідона у Фінікії після даремних пошуків викраденої Зев-сом сестри Європи заснував фортецю Кадмею, довкола якої згодом виникло місто Фіви.
1232. Пролог з трагедії Евріпіда “Іфігенія в Тавриді”, яка дійшла до наших днів.
1240. Цитата з трагедії Евріпіда “Мелеагр”, яка не збереглася.
1244. Пролог з трагедії Евріпіда “Мудра Меланіппа”.
1264-1277. Наведено тут уривки з ліричних частин трагедій ЕСХІЛа, об’єднаних для комічного ефекту приспівом “Ой, втома”.
1282. Ном — вид музичного твору.
1285-1287. Пародіювання віршів, висмиканих з різних трагедій з безглуздим приспівом.
1308. На думку Арістофана, знижена за своїм змістом і стилем трагедія Евріпіда не має нічого спільного з високою поезією Алкея і Сапфо, уродженців о. Лесбоса.
1309-1322. Ще одна пародійна добірка справжніх або спотворених віршів Евріпіда, не об’єднаних ні тематично, ні ідейно.
1330. Монодія — сольна пісня. Одноголосі арії запровадив у своїх трагедіях Евріпід. Сенс пародії полягає в контрасті трагедійної патетики (звертання до богів, лиховісний сон) і низького побутового змісту.
1382. Цитата з “Медеї” Евріпіда — твору, який зберігся.
1383. Рядок з трагедії Есхіла “Філоктет”, яка не дійшла до нас.
1391. Вірш з трагедії Евріпіда “Антігона”, яка не збереглася.
1392. Вірш з трагедії Есхіла “Ніоба”, яка не дійшла до наших днів.
1402-1403. Евріпід цитує з трагедії “Мелеагр”, а Есхіл — із своєї п’єси “Главк”, які не збереглися.
1409. В ЕВРІПІДа була велика бібліотека.
1464-1466. Дехто вважає, що Есхіл повторює заповітну директиву Перікла: незважаючи на спустошення Аттики спартанцями, слід продовжувати плюндрувати Пелопоннес, тому що для Спарти основне — земля, а джерелом багатства Афін є море.
1472. “Язик мій клявся” — вислів з “Медеї” ЕВРІПІДа.
1478-1479. Пародіювання віршів Евріпіда.
