Поема Адама Міцкевича «Акерманські степи» увійшла до циклу сонетів «Кримські сонети», виданого 1826 року. Твір є першим твором, який відкриває цю збірку, хоча тематично до неї фактично не належить. Аналіз твору “Акерманські степи” допоможе зрозуміти, який жанр, тема, ідея, головна думка. Ця інформація допоможе підготувати літературний паспорт твору.
“Акерманські степи” аналіз твору (паспорт)
Автор – Адам Міцкевич
Рік написання – 1826
Рід літератури – лірика
Жанр – сонет
Збірка – “Кримські сонети”
Тема – туга за батьківщиною, самотність ліричного героя на фоні безкрайніх просторів природи.
Головна думка – зображення величі та таємничості природи, що відчувається під час подорожі через безкраї степи.
Художні засоби:
- епітети: зеленій гущині, провідних зірок, золоті вогні, хвилі запашні.
- метафори: сухого океану, морок падає, бур’яни підносяться багряно.
- алітерація: “Лиш чути, де курличе” — повторення звуків “ч” і “к” створює мелодійний ефект, що підкреслює звук журавлів.
У творі Акерманські степи йдеться про місто Аккерман (це колишня назва міста на Одещині, що сьогодні має назву Білгород-Дністровський).
Ліричний герой — це сам Міцкевич, який подорожує українським степом і розмірковує про своє життя, природу і зв’язок з рідною землею. Він переживає почуття самотності, але водночас знаходить втіху в природі і її звуках.
Подорож героя по безмежних степах асоціюється з плаванням по океану. Ліричний герой порівнює свій візок з човном, що пливе серед буйної рослинності, яку він називає “островами у хвилях запашних”. Ці степи безмежні, і під вечір вони стають таємничими й незвіданими.
У вірші створюється образ безкрайого степу, де легко загубитися, оскільки там немає ні доріг, ні помітних орієнтирів. Герой шукає в небі зірки, щоб знайти шлях, але бачить лише блискітки Дністра та світло лампи Акермана.
Тиша і спокій степу підкреслюються детальними звуковими образами: звук журавлів, що лунають десь далеко, метелик, що тріпоче крилами, і шурхіт вужа у траві. Герой настільки напружує слух, що, здається, міг би почути навіть голос із Литви, своєї рідної землі. Проте, ніхто не кличе, і він продовжує свою подорож. Останні рядки вірша передають тугу за рідною землею.
“Акерманські степи” читати
Пливу на обшири сухого океану.
Як човен, мій візок в зеленій гущині
Минає острови у хвилях запашні,
Що ними бур’яни підносяться багряно.
Вже морок падає. Ні шляху, ні кургана…
Шукаю провідних зірок у вишині.
Он хмарка блиснула, он золоті вогні:
То світиться Дністро, то лампа Акермана.
Спинімось! Тихо як!.. Десь линуть журавлі,
Що й сокіл би не взрів, — лиш чути, де курличе.
Чутно й метелика, що тріпається в млі,
І вужа, що повзе зіллями таємниче…
Я так напружив слух, що вчув би в цій землі
І голос із Литви. Вперед! Ніхто не кличе.
(Переклад М. Рильського)
