“Без хліба” аналіз оповідання Бориса Грінченка допоможе зрозуміти проблематику твору про тяжке життя селян, визначити яка тема, ідея, жанр, хто головні герої та план твору.
“Без хліба” Грінченко аналіз (паспорт) твору
Автор – Борис Грінченко
Рік написання: 1884
Жанр: оповідання
Рід літератури – епос
Тема: розповідь про безрадісне злиденне життя селянської родини, показ поведінки персонажів, які опинилися на межі вибору.
Основна думка: утвердження моральної чистоти як основи щасливого та гармонійного життя.
Головні герої твору “Без хліба”
- Петро –люблячий, турботливий, готовий заради родини піти на злочин, уміє визнавати свою провину.
- Горпина – носій етичних чеснот, турботлива, любляча, вразлива, має почуття власної гідності.
- Староста – байдужий, черствий.
- Громада – мудра, розуміюча, готова підтримати.
“Без хліба” проблематика
- поведінки людини на межі вибору;
- необхідності дотримання моральних заповідей;
- любові і взаєморозуміння;
- збереження власної гідності;
- мудрості у вирішенні долі іншої людини.
План твору “Без хліба”
- Тяжке життя селян
- Голодне життя родини
- Плач голодної дитини
- Невдалі пошуки роботи
- Безрезультатні пошуки коня
- Прохання до старости
- Відмова в допомозі
- Рішення украсти зерно.
- Три украдені мішки
- Засудження вчинку чоловіка
- Нова робота
- Зіпсовані відносини у родині
- Зізнання Петра та повернення вкраденого
- Захист громади
- Мир та злагода в родині
Характеристика героїв твору “Без хліба”
Цитатна характеристика Петра та Горпини
«У Петра одежа — лата на латі»; «стоїть біля порогу та шапку драну в руках мне»; «у їх тільки й було худоби, що теличка, та й та недавно здохла»; «сьогодні й крихти в роті не було і борошна нема…»; «прядива не було цього року — сіяти не мали де, так чуже брала від повісма».
«Петрові самому дитячий плач мов ножем серце краяв».
«… як подума про це, подума, що тоді в його дома і жінка, й дитина голодні сидітимуть, так дух йому перехопить, і не вимовить він нічого, тільки стоїть біля порогу та шапку драну в руках мне».
«Піду та й украду». — думав він, і йому не здавалося, що він погано робить, бо він просто забув про це, неначебто про це й думати не було чого. Спокійно та сміливо йшов, нічого не лякаючись».
“Глянув на неї (на Горпину) Петро, — така вона змучена, зовсім змарніла. Так жалко йому стало її”
“І що більше він думав про це, то все дужче хотілося йому… крикнути: “Це я вкрав!”
Оповідання “Без хліба” щире співчуття викликає. Головний герой оповідання, рятуючи близьких людей від неминучої голодної смерті, змушений був красти зерно.
Сім’я Петра — головного героя оповідання — жила в жахливих умовах. Хата була благенька, худоби взагалі не було. А найгірше те, що вже третій тиждень, як закінчилися всі харчі. Не було навіть борошна, щоб спекти перепічки. Матері було нічим годувати дитину, і та заходилася від гіркого плачу. Той дитячий плач Петрові “мов ножем серце краяв”. Що робити? Куди податися бідному селянинові? У кого позичити борошна? У сусідів така сама скрута, а багаті не дають, бо Петро вже в них позичав. Поткнувся до старости, щоб той дозволив із гамазеї мішок зерна позичити, та той виявився таким чесним, що хоч зразу на цвинтар іди. Ситуація була безвихідна.
Здається, єдиним просвітком у житті Петра було його кохання до Горпини. Він більш за все цінував їхню подружню злагоду. Коли б не дитина, Петро ніколи й не подумав би про крадіжку. “За віщо ж мусимо з голоду вмирати? Багатії гребтимуть наше добро, а ти з голоду вмирай і дитина нехай вмирає!” Петра охоплює несамовита злість на старосту. Доведений до відчаю, селянин приймає рішення вкрасти трохи зерна.
Петрові поталанило: він здійснив свій небезпечний задум спокійно й без свідків. Хліб удома з’явився, але зіпсувалися стосунки між чоловіком та дружиною. Петрові почало здаватися, що його щастя загинуло, що щастя в них було навіть тоді, коли не було хліба. Селянина мучила совість. З одного боку, він зробився злодієм, а з іншого боку, Петро не мав вибору. Горпина все це теж добре розуміла, але не погоджувалася з вирішенням життєвих проблем таким чином. Жінка мала розвинене почуття людської гідності, хоча й була родом із бідної селянської родини. Горпина каже чоловікові: “Краще б я з голоду вмерла, ніж це сталося”.
Автор майстерно зображує душевний стан Петра. Селянин і так не знаходив собі спокою, а тут ще й дружина дорікає. Борис Грінченко пише: “І що більше він думав про це, то все дужче хотілося йому… крикнути: “Це я вкрав!” Петро зізнався односельцям у вимушеному злочині, і з його плеч наче звалився важкий тягар провини. На щастя, сільська громада нічого не заподіяла Петрові, адже “не розумом, а якось серцем почула, як він міг дійти до такого діла”. І знову в оселі Петра й Горпини настали злагода та спокій. Горпина вибачила йому ту крадіжку, і подружжя стало жити, як жило раніше.
Майстер художньої прози Борис Грінченко на прикладі Петра, Горпини, сільської громади доводить, що селянин — людина працьовита й порядна. Також автор розуміє, що всі рівні перед законом. Якими б мотивами не виправдовувався злочин, він залишається незаконною справою.
