“Богатирська застава” скорочено читати варто, щоб згадати чим закінчилося історичне оповідання про облогу Білгорода (передмістя Києва) печенігами. Історичною основою оповідання “Богатирська застава” є уривок літопису “Повість минулих літ”.
Плачинда “Богатирська застава” скорочено
Старий Будимир стояв коло бійниці й замислено дивився на табір печенігів. Раптом у краєчок бійниці влетіла стріла. Відстань до його голови була лише кілька пальців. Після цього Будимир, остаточно отямившись від гірких дум і побачив унизу перед стіною молодого печенізького лучника. Це ж він цілився в голову Будимира. А тепер мало не впав з сідла, бо хтось влучив стрілою у його плече.
Будимир, як старий воїн розумів, що та рана не була смертельною та й печенігу на допомогу уже бігли одноплемінники з табору.
Будимир побачив біля сусідньої бійниці лучника, який і поранив ординця. Він подякував молодому хлопцю, а той попросив його бути обережним.
Будимир кивнув головою, але не відступив: печеніги більше не наважувалися наближатися до стіни.
За спиною десь ударило било. Будимир зрозумів, що то старійшини на віче скликають. На зібрання він іти не хотів, не хотів слухати розмови про відкриття воріт ненависним печенігам. Але старійшини не бачили іншого виходу, бо усім містянам голод уже допік до краю.
Для старого чоловіка, воїна в минулому, була нестерпна думка про здачу Білгорода, богатирської заставу Києва. Він не хотів загинути ганебною смертю.
Будимир згадує свій останній бій з печенігами. То було ще двадцять та ще й п’ять років тому…
Князь Святослав вів свою дружину (збройний загін) від ромеїв, з якими уклав вигідний мир. Везли багаті дарунки від переляканого й поступливого василевса, вели багато бранців. Мито пливло на лодіях, а дружина йшла на стомлених конях понад берегом Дніпра.
Та ослабла дружина Святослава не змогла дійти до Києва. Зупинилися на зимівлю в Білобережжі. Зима була дуже холодна, почався голод. Дочекавшись танення криги, князь з військом рушив до Києва. Раптом на них Куря напав.
Битва була страшна. Майже усі загинули. Лише воєвода Свенельд дістався до Києва зі жменькою воїв. Загинув і Святослав, який хоробро бився до останнього подиху. У тій битві Будимир втратив праву руку, отримав поранення в стегно. Він мабуть і помер би, та на щастя його та інших поранених врятували вуличі, які підійшли з-над Тясмину.
Відтоді Будимир люто ненавидів печенігів… Для нього була неприйнятна думка здатися степовими грабіжниками. Чоловік думав, як же вийти з цього положення.
Князь Володимир відправився у Новгород, аби набрати воїв для своєї дружини. Його відсутністю і скористалися сини Курі). З Володимиром, у похід відправилися і двоє синів Будимирових.
Згадав Будимир голодну зиму у Білобережжі. Їх тоді врятував волхв Овсій, який вміло годував людей, здавалося б, з нічого.
Чоловік раптом знайшов вихід із безвихідного положення і поспішив на віче. Він запропонував старійшинам, не відкривати ворота ще хоча б два дні й зробити все як він просить.
Його шанували. Найперше — він нащадок великого Кия, правнук Щека. Друге: Будимир — чередник, від нього за двадцять років ще жодна корова не втекла. dovidka.biz.ua Це він першим дізнався, що наближаються печеніги і попередив місто про небезпеку через свого підпасича, а сам загнав череду в такі нетрі, що ніякий ординець не знайде.
Міг би й сам лишитися у тому надійному сховку. Але не міг він покинути білгородців. Залишив череду під наглядом волхвів, а сам — на випадок тривалої облоги — пригнав у місто перед самим носом у печенігів биків та вгодованих телиць-ялівок.
Тому його слова старійшини вислухали з повагою.
“— Ідіть від хати до хати, — мовить Будимир, — і зберіть по жмені вівса, пшениці або висівок. А чого — не питайте.”
Сам же почав порядкувати біля церкви, вимахуючи порожнім рукавом правиці. Одним наказав викопати два колодязі по коліна. Теслярів попросив зробити цямрини (діжки). Жінкам звелів збовтати ціжу, з якої варять кисіль.
Збовтали. Ту кисільну бовтанку залили в широкий кадіб, який поставили у виритий колодязь. І вельми подивувалися всі, бо виходило, ніби колодязь ущерть повний кисільної бовтанки.
— Це ще не все, — сказав Будимир. Його чорні очі палали молодо й завзято. На його прохання, люди знайшли у княжій медовні велику миску меду.
Будимир попросив жінок приготувати з меду солодку ситу ( мед, розведений водою), вилити її в діжку, який поставити в другий колодязь.
Лише після цього Будимир попросив привести кілька худих послів від печенігів.
Коли печеніги увійшли в місто, навчені Будимиром старійшини привітали їх і сказали:
“— Пощо губите ви себе? Хіба в змозі перестояти нас? Якщо стовбичитимете тут і десять років, то нічого не заподієте нам. Бо нас годує сама земля. Вона харч нам дає. Ось погляньте, коли не вірите.”
Привели печенігів до колодязів, і їх вороги побачивши їжу аж роти пороззявляли од подиву. Старійшини ж зачерпнули відром ціжі, розлили в лотки — великі глиняні сковороди — і на очах кочівників зварили кисіль. Потім пішли до другого колодязя, Зачерпнули солодкої сити. Самі їли й пригощали печенігів. Ті їли і дивувалися. Вороги повірили в диво, і попросили містян дати їм іжі з собою, щоб показати своїм ханам.
Старійшини налили по глекові ціжі та сити й вручили печенігам.
Минув день. Настала ніч. Лише вранці полегшено зітхнула богатирська застава: печеніги відступали від міста.
Щасливі білгородці обіймалися, цілувалися, плакали. А Будимир погрозливо помахав услід ординцям порожнім рукавом своєї десниці.
— Ось так вам, дурні набиті!
Потім він згадав про свою череду, яка лишилася під наглядом волхвів. Прикинув, що до обіду прижене сюди корів і напоїть молоком зголоднілих білгородців. А волхви ще й сиру приготували цілий віз. І хліба напекли. Тож по обіді голоду в Білгороді вже не буде…
Від цих думок чередник повеселів і почав спускатися з фортечної галереї.
Дякую ви допомогли із домашнім завданням
Дякую вам ви домогли із домашнім завданням завтра 10 балів получу а із зарубіжної 12 балів дякую вам дякую!!,
Ви мені допомогли мені одному поставили 12 а всім 10
поставили 12 а всім 10
чудово дякую якось врятувавсяотримав 1