Богдан Жолдак “Мудрість сили” скорочено читати варто, щоб дізнатися про дитинство українського чемпіона.
Богдан Жолдак “Мудрість сили” скорочено
Іванко Піддубний був найсильнішим серед ровесників, але все одно часто програвав у боротьбі, бо був неповоротким. Усі знали, що він походить із роду відомих силачів: і його дід, і батько були славними богатирями. Особливо славився батько Максим, який міг самотужки витягти з багнюки важкий віз із волами. Його слова про те, що люди мають допомагати худобі, знали всі сусіди.
Іванко з дитинства мріяв стати таким же сильним, тому часто питав батька, де взяти силу. Батько пояснював, що сила буває різною і кожен повинен шукати свій шлях: одному вона дається від хорошої їжі, іншому – від фізичної праці. Це надихало хлопця, і він почав тренуватися потай, піднімаючи татів порожній віз у дворі. Попри невдоволення матері, батько підтримував його старання.
З часом Іванко відчув, що стає сильнішим: відра з водою здавалися легшими, і він навіть почав носити одразу чотири на коромислі. Сусіди дивувалися його впертості, вважали його ледачим, але Іван не зважав. Він думав лише про те, як стати сильнішим. Іванко хотів стати сильнішим за однолітка Охметку, сина пастуха. Охметка хоч і був меншим за Івана, але завжди перемагав його, завдяки вправності.
Іванко часто бігав до вітряків, бо там було багато важких мішків, які він міг тягати й заробляти трохи зерна. Дорослим чоловікам інколи й удвох було важко підняти мішок, а Іванко, хоч і невеликий на зріст, легко закидав його собі на спину й піднімався сходами. Люди дивувалися його силі та спритності, пояснюючи це тим, що він із відомого роду Піддубних. Самому ж Іванкові робота була потрібна передусім для тренування: мішки ідеально допомагали йому зміцнювати м’язи всього тіла. Він навіть відкрив для себе, що після великого навантаження потрібно трохи відпочити або скупатися, щоб сила повернулася.
Одного разу, коли Іван відпочивав біля річки який чоловік пожартував над ним, сказвв, що він більше відпочиває, ніж працює. Іванка зачепили слова чоловіка і він запропонував йому змагання: хто швидше донесе мішок зерна до млина. Чоловік погодився й навіть заклався на півмішка борошна. Після старту господар побіг уперед, однак швидко втомився й, перечепившись, упав у пил. Іванко ж піднявся нагору й першим доніс мішок.
Одного дня мірошник помітив, що зникло запасне жорно біля вітряка. Насправді його ніхто не крав — це був Іванко, який, нудьгуючи без роботи, вирішив спробувати підважити камінь ломакою. Він зміг зрушити жорно з місця, але воно раптом покотилося з пагорба й зупинилося аж у рівчаку. Мірошник, зрозумівши, що хлопець сам не впорається, покликав його батька. Максим, дотримуючись своєї суворої виховної науки, наказав синові самому закотити жорно назад угору. Завдяки кілкам, важелям і впертості Іванкові вдалося виконати завдання, хоч від того він сильно стомився,що кілька днів відновлював сили.
Мати хвилювалися за хлопця, але Максим стояв на своєму — навчання силі йде через труднощі. Батько Максим взагалі був принциповим, наприклад, відмовився витягати карету панів з багнюки, поки ті самі не вийдуть і не допоможуть. Проте після підняття жорна Іванко настільки перевтомився, що не міг навіть їсти. Він знав, що важка їжа забирає силу, а найкраще відновлює сили простий пісний борщ із буряками. Хлопець випив борщевої юшки й відчув, що м’язи розслабляються.
Лежачи на сонці, він міркував про буряки, адже вважав їх найважливішою їжею для богатиря. Мама жартувала, що не буде варити йому окремо їжу, але тато підтримав сина, кажучи, що він просить не розкіш, а простий харч, потрібний для росту.
Після коромисла, яке він випадково зламав, Іванко взявся сам майструвати нове. Після кількох невдалих спроб він зробив надміцне коромисло з чотирма зарубками, на яке зміг повісити одразу чотири відра. Йому бракувало спритності, бо вага розхитувала відра, але сила дозволяла нести їх. Люди з усього села приходили подивитися, як хлопець переносить воду, згадуючи про його сильних пращурів.
Іванко чув ці розмови й твердо вірив, що зможе перевершити навіть своїх славетних попередників.
Іванко часто розпитував батька, звідки береться сила. Максим, затягуючись цигаркою, загадково відповідав: «Сила – силу силить», пояснюючи, що сила зростає від постійних тренувань і боротьби, де потрібно не лише міць, а й кмітливість. Він розповідав, що справжні майстри боротьби — татари, й пообіцяв показати поєдинки на ярмарку.
Невдовзі на ярмарку Іванко поїхав з батьком на ярмарок. Він був у захваті від кількості людей, товарів і галасу, однак найбільше його цікавили борці. На жаль, поки батько продавав зерно, змагання вже закінчилися. Хлопець страшенно засмутився, та раптом ведучий запросив охочих змагатися на сцену. Люди здивувалися, коли маленький Іванко сміливо ступив на арену й заявив, що буде змагатися. Перед ним виставили кількох хлопчаків різного віку. Почалися швидкі поєдинки, у яких Іванку вдалося всіх перемогти.
Ведучий підняв його руку й запитав ім’я та звідки він. «Іван Піддубний… Я з України!» — гордо відповів хлопець.
Повернувшись увечері додому, Максим кинув на стіл мішечок горіхів — приз за перемогу. Мати подумала, що їх отримав чоловік за перемогу, але батько сказав, що це приз сина. Іванко хотів пояснити, що змагався лише з дітьми, та від хвилювання не зміг вимовити й слова. Мати, здивована й зворушена, не одразу збагнула, що її син уперше став переможцем справжнього змагання.
Одного дня мати почула крики на вулиці й, вибігши, побачила дітей, які тягнули її Іванка: він ледь тримався на ногах, а голова його була в крові. Налякана мати кинулася до сина і почала питати, хто його побив. Охметка розповів, що вони біля річки змагалися, і перемогти мав той, хто підняв би величезну каменюку. Ніхто не зміг, лише Іванкові вдалося підняти її. У цей момент край каменя тріснув і вдарив хлопця по голові.
Мати, тремтячи, обмивала сину рану, а той щосили стримував себе, щоб не закричати від болю. Увечері вся родина зібралася довкола нього. Тато Максим, вислухавши історію, жартома сказав, що добре, що камінь ударив у голову — може, вона нарешті думати почне. Мати ж наполягала, що Івана треба везти до лікаря. Максим лише всміхнувся й сказав, що найкращий лікар для їх сина — гетьманський борщ, який Іванко найбільше любить.
Мати заходилася готувати той особливий борщ: удосвіта варила різні види м’яса, додавала овочі, секретні підливи та насамкінець — засмажених карасів, що надавали страві справжнього гетьманського смаку. Запах борщу мучив сім’ю цілий день, тож коли нарешті всі сіли за стіл, їли так, ніби тиждень були голодні. Іванко ж, як завжди, хапав насамперед буряки — найулюбленішу частину страви.
Коли мати перев’язувала сину голову, він раптом запитав, куди поділися давні зміюки, з якими боролися богатирі. Вона ніжно пояснила, що старі чудовиська зникли, а тепер з’явилися нові — людська заздрість, крутії та жмикрути. Але вони, мовляв, лише «вилупилися» й підростатимуть разом з Іванком. Хлопець заспокоївся, задрімав і побачив себе богатирем, що їде полем, а вся нечисть ховається, лякаючись його головної зброї — надщербленої каменюки, яка йому дісталася у справжньому поєдинку.
Історія людини в історії людства
Іван Піддубний – видатний український борець, шестиразовий чемпіон світу, який утримував це звання 25 років.
Ще змолоду він здобув славу легенди й продовжував перемагати на міжнародних змаганнях до п’ятдесяти двох років, а на вітчизняних — навіть до сімдесяти. Піддубний виступав у надважкій категорії, бо важив сто двадцять кілограмів.
Під час гастролей у США він також став чемпіоном і навіть був визнаний найгарнішим чоловіком країни у віці п’ятдесяти семи років.
Народився він 9 жовтня 1871 року в селі Красенівка на Полтавщині (тепер Черкащина), а помер 8 серпня 1949 року в місті Єйську, у великій бідності.
Піддубний був людиною з оригінальними поглядами та власними принципами. Він вважав, що сила приходить із правильного способу життя: дотримувався вегетаріанства й постійно носив у руках важкий чавунний «ціпочок», тренуючи м’язи. Перед кожним виходом на арену він молився за Україну — і вірив, що саме це приносило йому перемогу.
На його долю випало багато випробувань: зміна влади, переслідування чекістів, німецька окупація, кількаразова втрата всіх статків. Та попри все, він щоразу знаходив у собі сили почати спочатку: знову виходив на змагання, знову тренував молодь і знову перемагав.
© Гнатюк Юлія
23.11.2025
Копіювання контенту без дозволу та зазначення автора — заборонені.
Якщо ви не знайшли потрібну відповідь, можете запитати у нашого чат-бота у Телеграм.



