ПІСНЯ ЧОТИРНАДЦЯТА
1] Од краю в центр і з центру знов над краєм
2] Колишем воду в круглій вазі ми,
3] Коли у ній боки чи дно торкаєм.
4] Згадалися ті образи й самі
5] В ту мить мені постали просто в вічі,
6] Коли замовк преславний дух Фоми
7] Й полився любий голос Беатріче,
8] Яка відповісти його словам
9] Так зволила для благосної стрічі:
10] “Цьому потрібно, хоч не каже вам
11] Ні голосом він, ні у мислі навіть,
12] Щоб корінь істини побачив сам.
13] Скажіть, вогонь, що в нього вас оправить
14] Вам дано ласку, чи на всі віки
15] Залишиться, щоб вас, як досі, славить?
16] Якщо ж це буде так, то знов-таки,
17] Коли в нове одягнетеся тіло,
18] Чи буде одяг цей очам легкий?”
19] У ціль те запитання долетіло
20] І радощами кола осяйні
21] В живих піснях і танцях закрутило.
22] Так у танках, в веселій метушні
23] Захоплення раптове вмить здіймає
24] Ще вище скоки й співи голосні.
25] Хто ремствує на те, що врешті має
26] Розлуки із життям прийти пора,
27] Про свіжість вічного дощу не знає:
28] Один, два, три — хто вічно не вмира,
29] Віки царює в трьох, у двох, в одному
30] І, не увібраний, усе вбира,
31] Оспіваний був тричі в колі цьому
32] На той мотив, що кожен би обрав
33] За нагороду подвигу значному.
34] І найчистішу я почув зі слав
35] У меншім колі, й голос той ласкавий,
36] Яким Марії ангел проказав,
37] Так одповів: “Як райське свято слави,
38] Любитиме весь наш святий загал
39] Цей одяг променистий і яскравий.
40] Бо перед сяєвом його йде пал,
41] А перед палом — бачення щедроти
42] З хвали, чистішої з усіх похвал.
43] Коли одягнемо покрови плоті,
44] Святі й преславні, в душі нам злетить
45] Ще більша чистота, ніж сяла доти.
46] Тому й зросте без того, щоб сплатить,
47] Те сяйво, дане з блага неземного,
48] Те сяйво, що дає себе уздріть.
49] Звідсіль зросте вже бачення усього,
50] Зросте вже пал, який із того йде,
51] Зросте вже й промінь, що із палу того.
52] Як вугіль з себе полум’я зведе
53] І скрізь його жароту й поза нею
54] Своє обличчя виявить бліде, —
55] Так блиск, що вкрив нас ризою своєю,
56] Не зменшиться в видимості за плоть,
57] Донині ще приховану землею.
58] Не буде світло це очей колоть,
59] І силу матимуть частини тіла,
60] Щоб не вдалося радощам збороть”.
61] Така була єдина зграйна сила,
62] З якою хори мовили “Амінь”,
63] Мов їх любов до мертвих охопила,
64] Не так до себе, як до поколінь
65] Батьків, і матерів, і всіх, хто з ними
66] Пройшов у вічну пломінну глибінь.
67] І от вогнями блискавок рясними
68] Замріло сяйво, сходячи до зір,
69] Із обріями схоже осяйними.
70] Як в надвечір’я згаснуть схили гір
71] І небом попливуть оманні хмари,
72] Яким і вірить і не вірить зір, —
73] Так тут пливли, з’являючись, примари,
74] Щоб ще один серпанок піднести,
75] Обидва вкривши попередні шари.
76] О духа огняного блиск святий,
77] Сліпучий! Він, як заграва стожарна.
78] Мою увагу змусив одвести.
79] А Беатріче радісна і гарна
80] Така здалась, що описать її
81] Була б перу моєму спроба марна.
82] Коли ж я очі знов розкрив свої,
83] То впевнився, що раптом нас із пані
84] У вищі перенесено краї.
85] Впізнав я про ту зміну в нашім стані
86] З палаючого усміху зорі,
87] Що червоніла, як троянди ранні.
88] Як наші праотці в часи старі,
89] Я справив Богові усеспаління
90] За те, що опинився угорі.
91] Іще у грудях не прочахло тління
92] Тієї жертви, я уже збагнув,
93] Що сприйнято зичливо ці моління:
94] Такий в дві стежки виблиск спалахнув
95] Таких ясних огнів, що я, дивившись,
96] Сказав: “О Боже, я про це й не чув!”
97] Як, з менших аж до більших роз’яскрівшись,
98] Пала між двох кінцевих полюсів
99] Молочний Шлях, од мудрих затулившись,
100] Так із глибоких Марсових низів
101] Угору превелебний знак знімався,
102] Що в колі між квадрантами осів.
103] Мій розум перед пам’яттю зламався,
104] Бо хрест ясний виблискував Христом,
105] І з ним ніхто б красою не зрівнявся.
106] Хто ж взяв свій хрест і рушив за Христом,
107] Пробачить хиби, — їх я припустився,
108] Уздрівши древо з сяючим Христом.
109] Поміж вершком і низом так іскрився
110] І між плечима спалах вогняний,
111] Який то зблизька, то здалека лився.
112] Так в’ється порох по землі дрібний —
113] Частинки всякі, сторчові й навскісні,
114] Коротші й довгі, миготять вони
115] По променю, який, буває, блисне
116] У затінку, що з наших він турбот
117] І вмілості у нас в кімнаті висне.
118] Як в арфі злагодженістю красот
119] Бринять численні струни щось приємне
120] Й для того навіть, хто не знає нот, —
121] Так пломені співання понадземне
122] Лили навкруг Христового чола,
123] Для мене чарівливе, хоч і темне.
124] Я зрозумів, що це звучить хвала,
125] Із слів: “Воскресни, щоб звитяжцем бути!”, —
126] А суть всього до мене не дійшла.
127] Так полюбився гімн, тоді почутий,
128] Що в серце глибоко мені проник, —
129] Такого вперш далось мені сягнути!
130] Засмілим здатись може мій язик,
131] Бо очі він принижує багаті.
132] Що в них мету життя вбачать я звик.
133] Але хто знає, як живі печаті
134] Краси ростуть угору день по дню, —
135] Я ж звів на них шляхи очей початі, —
136] Звинить мене, в чім я себе виню,
137] Щоб збутися вини, бо правду бачить:
138] Не підляга святий екстаз огню
139] Тим більш, чим ближче верх себе означить.
ПІСНЯ П’ЯТНАДЦЯТА
1] Предобра воля благосна, якою
2] Завжди любов до праведних спонук
3] Являється, як жадібність, — лихою,
4] Притишила у ніжній лірі звук
5] І струн святих спинила рокотання,
6] Настроєне дбанням небесних рук.
7] Чи можуть буть глухими до благання
8] Ті сутності, що співи перервать
9] Погодились і вислухать прохання?
10] О, без кінця той має горювать,
11] Хто так минуще любить, що не хоче
12] Свою любов на вічне прямувать!
13] Як в тихій, ясній висі замигоче
14] Раптовий вогник і, вразивши нас,
15] Приверне наші неуважні очі,
16] Видаючись тремтливою весь час
17] Зорею, хоч насправді всім відомо,
18] Що жоден пломінь там іще не згас, —
19] Так з правого в хресті плеча до злому
20] Ковзнуло вниз світило вогняне
21] З-поміж зірок, що світять в небі тому.
22] Наблизилося видиво ясне,
23] Спускаючись по променевій смузі,
24] Мов блиск, який крізь алебастр сяйне.
25] Радів, як вірити найбільшій музі,
26] Так дух Анхізів, мов з великих свят,
27] Зустрівши сина в Єлісейськім лузі.
28] “О кровь моя! О лучшая стократ
29] Господня благодать! Никто доселі
30] Не зріл отверстих паки в небо epamU —
31] Так світло це; і погляди веселі
32] Я зніс до нього й до владарки звів, —
33] І став подібний тут і там до скелі:
34] В очах її сіяла, з ясних див,
35] Така усмішка, що я зрів на власні,
36] Як для блаженства в свій я Рай злетів.
37] Хоч дух цей, що його були прекрасні
38] І вид, і голос, щось казав, здались
39] Слова глибокі, та на зміст неясні.
40] Не мали наміру вони кудись
41] Піти від мене, — сповнені радіння,
42] Над смертний розум вгору піднеслись.
43] Коли ж той лук високого летіння
44] Ослабнув так, що стріли слів могли
45] Влучать в мету людського розуміння,
46] Почув я знов: “Подяки й похвали
47] Прийми од мене, триєдиний Боже,
48] Бо внуки не обминуті були!”
49] І далі: “Прагнення тривале й гоже,
50] В великій вичитане книзі тій,
51] Де біле й чорне змін зазнать не може,
52] Ти зняв, мій сину, в сфері світляній,
53] Де мовлю; хай же та благословиться,
54] Що крил дала на зліт високий твій!
55] Ти віриш — мисль у тебе промениться
56] До мене з першої, як п’ять і шість
57] Із знаної походять одиниці,
58] Тому й не хочеш вислухати вість,
59] Хто я і чом у радісному тиску
60] Для мене ти — найрадісніший гість.
61] Ти в правду віриш! Тут, в дзеркальнім лиску.
62] Малі й великі без пустих розмов
63] Прийдешніх мислей бачать кожну риску.
64] Та щоб святу я вдоволив любов,
65] З якою вартував, безсонний, пильний,
66] І до мети жаданої дійшов,
67] Хай голос твій, веселий, смілий, вільний,
68] Дзвенить в питанні, хай в жазі дзвенить,
69] Тобі готов мій.відголос незмильний”.
70] Я зваживсь в Беатріче зір втопить,
71] Вона ж моїм думкам так усміхнулась,
72] Що мій порив розправив крила вмить.
73] І я почав: “Відколи розімкнулась
74] Вам перша рівність, почуття й ума
75] Вага порівно на всіх вас відчулась,
76] Як з сонця — ясність і жарінь сама —
77] Тепло і світло нарівно зринають, —
78] Тут порівняння іншого нема.
79] Але з причин, які усі з вас знають,
80] Знання і воля протягом життя
81] Відмінних крил у смертних не зрівняють.
82] Тож серцем дяку вам складаю я, —
83] Бо, смертний, за нерівність ту в уразі, —
84] За батьківське гостинне прийняття.
85] Благаю я тебе, живий топазе,
86] Щоб і в найбільших скарбах помічавсь,
87] Мене своїм ім’ям вгамуй у спразі”.
88] “О віть моя! Тобою я пишавсь,
89] Чекаючи невтомно! Я ж твій корінь, —
90] З тих слів його одвіт мені почавсь,
91] І далі: — Той, хто для своїх утворень
92] Дав назву й сам понад сто літ в журбі
93] Йде по горі уступом упокорень, —
94] Мені був син і прадід був тобі.
95] Тож треба, щоб діяннями своїми
96] Йому ти втому зменшив у ходьбі.
97] Флоренція між мурами старими,
98] Де лік видзвонюється терц і нон,
99] Жила в чесноті й мирі незборима.
100] Не мала ні намист, ані корон,
101] Ні дженджерух, ні поясів розкішних,
102] Пишніших за найкращих ваших жон,
103] І не було у нас батьків невтішних,
104] Якщо дочка знаходилась нова,
105] Бо віку й він було у міру пишних.
106] Дітей мав дому кожного глава,
107] Й пора ще не прийшла Сарданапалу
108] З палат робить небачені дива.
109] Не перевершив гору Монтемало
110] Учеллатойо ваш, що був вінцем
111] З піднесення і буде ним з провалу.
112] Я Беллінчоне Берті з ремінцем
113] І кісткою здибав, його ж дружину
114] Завсіди з нефарбованим лицем.
115] А Веккйо й Нерлі просту шкуратину
116] Носили, з веретена та руна
117] Жінки їх одягали всю родину.
118] Щасливиці! Своя була труна
119] Для кожної, і зраду в ліжку взнати
120] З-за Франції не мусила й одна.
121] Та, звикши сон вночі від себе гнати,
122] Співала над колискою з малим
123] Пісень, яким радіють батько й мати.
124] А та сиділа з прядивом своїм,
125] Весь вечір повідаючи родині
126] Про Трою, чи про Ф’єзоле, чи Рим.
127] Були б їм дивні Лапо ваш в гордині
128] Або Чангелла, вся з пороку й зла,
129] Як Цінцінат з Корнелією нині.
130] Громадськими чеснотами жила
131] Громада без облуди, без обиди, —
132] Такий мені чудесний дім дала
133] Та, що в роділь гамує болі й біди,
134] І я, принесений в ваш древній храм,
135] З хрестом дістав імення Каччагвіди.
136] Моронто й Елізео — двом братам
137] Було ім’я, а жінку взяв з-над Падо,
138] Й вона лишила прізвище всім вам.
139] Служив я в імператора Куррадо,
140] І він мені меча подарував
141] За бій, який йому я виграв радо.
142] З ним я пішов на захист ваших прав,
143] Які народ невірний, знахабнілий —
144] Вина в тім пастирів — у вас забрав.
145] І ці поганські племена звільнили
146] Мене із світу, повного брехні,
147] Що всіх принижує, кому він милий,
148] І мучеництво мир дало мені”.
ПІСНЯ ШІСТНАДЦЯТА
1] О вбога благородносте, в нас кревна!
2] Що ти живеш між вихвалянь і слав
3] Тут, де любов у нас не дуже ревна, —
4] То зовсім я б тому не дивував;
5] Бо навіть там, де шлях нам сяє в очі,
6] У небі тобто, славу сам я слав.
7] Ти, як той плащ, що все стає коротший,
8] І, як щодня не піклуватись ним,
9] То ножиць час втина його охоче.
10] На “ви”, як перший звик звертатись Рим,
11] Хоч згодом чемність ця не раз ламалась,
12] Поклав початок я словам своїм;
13] А Беатріче осторонь всміхалась,
14] Мов та, що, пишуть, кашель стався їй,
15] Коли Джіневра вперше завагалась.
16] Отож почав я так: “Ви — батько мій,
17] Ви піднімаєте мене над мене,
18] Ви розрішаєте язик німий!
19] Тече струмками стількома шалене
20] Радіння в розум, що воно б могло
21] Ще трохи — і розхлюпатись, вогненне.
22] Скажіть, моє кохане джерело,
23] В якій сім’ї й коли вам повне чару
24] Народження відзначене було?
25] Скажіть і про Йоаннову кошару:
26] Яка була вона і хто в ній був
27] Шанований найбільш на всю отару?”
28] Я бачив, як той світоч спалахнув,
29] Зрадівши, навстріч запитанням ясним, —
30] Так жар шугнув би, щоб вітрець дмухнув, —
31] І, ставши для очей ще більш прекрасним,
32] Почав ще краще мову дорогу,
33] Але наріччям не цілком сучасним,
34] Із слів: “Відколи вість приніс благу
35] Архангел, поки я не народився
36] В тієї, що на райському лугу,
37] Яркий планети пломінь розгорівся
38] П’ятсот, і п’ятдесят разів, і три,
39] Бо лапам Лева пломінь цей корився.
40] І там, де роду нашого двори,
41] Оселя кам’яна стояла рідна,
42] Звитяжці гонів там беруть дари.
43] Та й годі з тим, хоч відповідь ця бідна:
44] Бо хто й звідкіль діди мої були,
45] Про те мовчати — річ пристойна й гідна.
46] Ті, що тоді носить мечі могли,
47] Від Марса до Хрестителя п’ятині
48] Дорівнювали тим, що в вас жили.
49] І чиста кров, в яку од зайд з Фіггіне
50] Й Чертальдо нині вмішано чужу,
51] Струміла в кожному городянині.
52] О, якби той, про кого я кажу,
53] І далі б оселяв свій дім бруднючий,
54] Ви б у Галуццо провели межу,
55] Щоб не устряг між вас селюк смердючий
56] Із Агульйоне з Сіньєю, ділок,
57] До всього, що не так лежить, жаднючий.
58] Коли б народ, що робить хибний крок,
59] На кесаря уважно озирнувся,
60] Як мати на улюблених діток,
61] Додому б, в Сіміфонте, повернувся
62] Котрийсь із флорентійських торгашів, —
63] Там в нього батько, жебраючи, гнувся,
64] Рід Конті б Монтемурло не лишив,
65] Як Черкі рід, — Аконської округи,
66] І Бондельмонте б в Вальдігр’єве жив.
67] Тяжкі від люду прийшлого наруги
68] На місто завжди будуть зле впливать,
69] Як надмір страв на шлунок недолугий.
70] Та й бик сліпий не може так стоять,
71] Немов сліпе ягня; твердою сталлю
72] Єдина шпага б’є певніш за п’ять.
73] Коли ти звернеш зір на Урбісалью,
74] На Луні, на падіння їхнє (та
75] Судьба чига на К’юзі й Сінігалью),
76] То вздриш, що вихор той, який зміта
77] З землі роди прадавні, — не дивниця,
78] Коли зникають і значні міста.
79] Як ви, колись і ваше все скінчиться,
80] А здасться вам щось вічним, то хіба
81] Недовгістю життя все роз’ясниться.
82] Як небо Місяця то погреба,
83] То оголяє береги без впину,
84] З Флоренцією чинить так судьба.
85] Тож не дивуй, коли згадаю, сину,
86] Я давніх флорентійських городян,
87] Що й слава їх лягла вже в домовину.
88] Я бачив Кателліні славний стан,
89] Філіппі, Угі, Гречі, Альберікі,
90] Орманні — ще поважних громадян.
91] Я бачив ще роди старі й великі
92] Делла Санелла і дель Арка теж,
93] Ардінгі, Сольданьєрі та Бостікі.
94] Край брами, де тепер тягар без меж
95] Нової зради, що під ним потоне
96] Ваш корабель, хоч як за ним не стеж,
97] Жили там Равіньяні — в їхнім лоні
98] Зароджені були й граф Гвідо, й рід
99] Високого старого Беллінчоне.
100] Рід делла Пресса знав, як править слід,
101] А Галігайі вже свій меч жорстокий
102] Вкривали золотом після побід.
103] В гербах же білячий був стовп високий;
104] Ще славилось сімейство не одне,
105] Що згодом з мірок в них палали щоки.
106] Стебло Кальфуччі вже було міцне,
107] А місце в уряді вже намічали
108] Для Сіці й Аррігуччі визначне.
109] Скількох я бачив, що в ганьбі кінчали —
110] З пихи, а куль кошниці золотих
111] Кошару міста рідного вінчали.
112] Такі були й батьки старезні тих,
113] Хто, поки церква в вас без пастуха є,
114] Жере й жиріє на стадах людських.
115] Стоклятий рід, що, мов дракон, карає
116] Тих, хто тіка, а хто покаже зуб
117] Чи гаманець, до тих ягням стихає,
118] Уже з таких підносився халуп,
119] Аж заперечив Убертін Донато,
120] Щоб тестя поріднив із ними шлюб.
121] Вже Капонсакко вивів на Меркато
122] Рідню із Ф’єзоле й уславивсь там.-
123] Жили статечно й Джуда, й Інфангато.
124] Вір правди неймовірної словам:
125] Заходили тоді ще в місто з брами,
126] Що делла Пера звалася ім’ям.
127] Всі ті, хто ходить з пишними гербами
128] Великого барона (у юрби
129] Став звичай відзначать Фому згадками),
130] Від нього мали рицарство й скарби,
131] А йдуть з юрбою, що безтямно суне,
132] Хоча він їм і дав свої герби.
133] Були вже Гвальтеротті й Імпортуні, —
134] Якби ще не нові сусіди ті,
135] То Борго міг би дякувать фортуні.
136] Ще дім, де вам вчинилось зло в житті,
137] Бо вас понищив гнів той справедливий
138] І зникли давні звичаї святі,
139] Був повен домочадцями, щасливий.
140] О Бондельмонте! Зле повівся ти,
141] Що, на чужу пораду, став зрадливий!
142] Хто нині тужить, щастя б міг знайти,
143] Втопи тебе Всевишній в Еми вирі,
144] Коли ти в місто вперше мав зайти.
145] А то на кам’яній плиті в офірі
146] Флоренція здала твоє життя
147] На згадку про літа, прожиті в мирі.
148] При людях цих і схожих бачив я
149] Флоренції таку спокійну долю,
150] Що прикре не з’являлось почуття.
151] При людях цих я бачив славу й волю,
152] Лілея ж гордо маяла до хмар,
153] А не тяглась повержена по полю
154] Й не стала ще червоною від чвар”.
ПІСНЯ СІМНАДЦЯТА
1] Як той, хто з видом тужним і сердитим
2] Спитав Клімену й безумом тяжким
3] Навчив батьків не потурати дітям,
4] Таким я був, і бачили таким
5] Мене й володарка, й світець священний,
6] Що місцем поступивсь мені летким.
7] І Беатріче: “Смолоскип вогненний
8] Бажання вийми, — мовила, — й звільни
9] Душі своєї зліпок сокровенний,
10] Та, звісно, не на те, щоб ти хвальний
11] Постав у нас в очах, але щоб сміти
12] Жаль на жагу висловлювать гучний”.
13] “О любий стовбуре мій знаменитий,
14] Ти так здійнявсь, що, як всі бачать в нас,
15] Що двох тупих в трикутник не вмістити,
16] Так бачиш ти можливе людських мас,
17] Дивуючись на першу цятку в перлах,
18] Де вічно є теперішній лиш час.
19] Коли з Віргілієм по темних жерлах
20] Підводивсь я горою каяття
21] І сходив у глибини світу вмерлих,
22] Про те, що принесе мені життя,
23] Чимало чув я прикрого, й невільно
24] Підготувавсь до цих ударів я.
25] Тому бажав би взнати непомильно,
26] Який тягар мені на долю спав — —
27] Стріла очікувана б’є не сильно”, —
28] Так в одповідь до світла я сказав
29] І тим, на побажання Беатріче,
30] Признався сам у тім, чого бажав.
31] Не манівцями і не таємниче —
32] Було це в звичках вчителів основ,
33] Супроти чого Божий син їх кличе, —
34] А, лагідно всміхаючися знов,
35] Латинським словом мовила глибоким,
36] У сяйво вбрана, батьківська любов:
37] “Можливе не виходить ненароком
38] За межі вашої речовини:
39] Усе лежить перед правічним оком,
40] Не роблячи із того новини,
41] Як рух човна, котрий униз спливає, —
42] Уважні очі стежать з вишини.
43] А звідти, як до слуху долинає
44] Орган, так час, що жити маєш ти,
45] До погляду мойого долітає.
46] Примушений був Іполит втекти,
47] Побачивши, як мачуха лютує,
48] Ти ж мусиш із Флоренції піти.
49] Так схоче, зажадає і вторує
50] Цю згубну стежку зграя навісна
51] Там, де щодня Христом усяк торгує.
52] І на розбиту партію вина,
53] Як завжди, ляже вся; лиш мить остання
54] Освідчить щиру істину до дна.
55] Ти кинеш все, чому віддав кохання,
56] До решти все, бо й решту розтягли б, —
57] Найперший це удар меча вигнання.
58] Ти звідаєш, який солоний хліб
59] Не свій, як важко сходить вниз чи вгору
60] По сходах не своїх без ліку діб.
61] Але найтяжче під жорстоку пору —
62] Це буде товариство дурнів злих,
63] В яке потрапиш, втративши опору.
64] Невдячність, тупість, нечестивість їх
65] Відчуєш скоро ти, але не в тебе
66] Зачервоніють скроні, а у них.
67] Підлота скотська їх в ділах, як треба,
68] Себе покаже, — слава й честь тобі,
69] Що партію свою складеш ти — з себе.
70] Свій перший знайдеш захисток собі
71] В великого Ломбардця із тим птахом
72] Священним, що під сходами, в гербі.
73] І під його привітним пишним дахом
74] Ітимуть між обох вас просьба й дар
75] Не в тім порядку, не звичайним шляхом.
76] Уздриш того з ним, хто родимий чар
77] Дістав і міць таку з цієї зірки,
78] Що слава діл його злетить до хмар.
79] Про нього поки що ні слів, ні спірки,
80] Бо молодий іще і — небесний рух
81] Десятої навкруг не лічив мірки.
82] Гасконець ще не зманить зір і слух
83] Високого Арріго, бо зневажить
84] Срібло й знегоди чеснотливий дух.
85] Його щедроти скрізь усім розкажуть
86] Про нього, так що навіть вороги
87] Йому во славу язики розв’яжуть.
88] Йому під щит укрийся дорогий,
89] Бо тим допомагає він без міри,
90] Кого обсіли злигодні й борги.
91] Зроби ж в умі про нього запис щирий,
92] Не повідай лиш…” — і повів таке,
93] Що хто й почув би, не пойняв би віри.
94] І: “Сину, ось пояснення тривке
95] Тому, що чув ти; пастки всю брехливість
96] Світил кружіння виявить близьке.
97] А ти виказуй до сусід терпливість,
98] Бо ще подовжиться життя твоє,
99] Й побачиш їхню скарану зрадливість”.
100] Я, зрозумівши, що перестає
101] Свята душа, замовкнувши, з основи
102] Моєї ткати полотно своє,
103] Почав, як той, хто прагне із розмови
104] Позичити науки в мудреця
105] Із бачення, зичливості й любові:
106] “Я втямив, батьку, що доба от ця
107] Уразить несподіванкою злою
108] Мене, як необачного бійця.
109] Тож маю вигострить уваги зброю,
110] Щоб піснею не рідне лиш одне,
111] А й інших міст не посварить з собою.
112] Там, де провалля темне та сумне,
113] І на гори чудесній верховині,
114] З якої зір владарки взяв мене,
115] І тут, світило за світилом, нині, —
116] Я стільки взнав, що в глотку смак гіркий
117] У декого від слів моїх приплине,
118] І якщо я — друг правди боязкий,
119] Боюсь не жити в людстві молодому,
120] Що наші древніми назве віки”.
121] І світло усміхом у скарбі тому,
122] Що я знайшов тут, спалахнуло вмить,
123] Мов сонце у свічаді золотому,
124] І мовило: “Сумління, що тремтить
125] З гріхів своїх або чужих, сприймає
126] В твоїх словах, звичайно, тьму страхіть.
127] Зневаж брехання тих людців безкрає,
128] Все бачене хай пісня розповість, —
129] І хай свербить тому, хто чирку має!
130] Твій голос буде, як коли хто їсть
131] Спочатку неприємне, а пізніше,
132] Засвоєне, воно дає користь.
133] Твій буде крик, як вітер, найсильніше
134] Верхи вдаряти, щоб між них гуло,
135] І це тобі ще вищу шану впише.
136] Тому тобі й показано було
137] В цих сферах, на горі, у прірвах згаги
138] Лиш.духів, що у лаврах їх чоло.
139] Слухач своєї не спиня уваги
140] На прикладах, узятих з неясних
141] Джерел, що без довіри й без поваги,
142] І на ділах, не дуже голосних”.
ПІСНЯ ВІСІМНАДЦЯТА
1] Блаженне змовкло дзеркало, кінчавши
2] На цім, я ж пробував на смак своє,
3] У солодощі гіркоту мішавши,
4] І та, що ввись вела чуття моє:
5] “Зміни гадки, згадай, що я, — сказала, —
6] При тім, від кого легшим все стає”.
7] Я погляд звів на ту, що так втішала,
8] І вздрів любов таку в ясних очах,
9] Що враз німою мова в мене стала
10] Не тим, що нетвердий я у словах, —
11] А тим, що розум мій понад межею
12] Без вищих вожаїв загубить шлях.
13] Сказать лиш можу, що, втішавшись нею,
14] Не зв’язувалось почуття ніяк
15] Із пристрастей юрбою усією.
16] Одвічна радість полум’ям, однак,
17] Сіяла в Беатріче і, відбита,
18] Щасливила мене, як свята знак.
19] Мене скорила усмішка розлита,
20] Коли сказала: “Озирнись і чуй,
21] Бо втіха не в моїх очах лиш скрита”.
22] Як інколи в обличчях всім в очу
23] Буває сила почуття такого,
24] Що душі коряться його мечу,
25] Так із палання сяєва святого
26] Збагнув я, зір на нім спинивши свій,
27] Що має він додати щось до цього.
28] І він сказав: “На гілці п’ятій цій
29] У дереві, що живиться в вершині,
30] Плодами вкриване в листві густій,
31] Блаженствують ті духи, що в тіснині
32] Якби жили між горя та біди,
33] Багатшали з їх діл би музи й нині.
34] Тож на хрестові плечі погляди:
35] На голос мій посуне їх лавина,
36] Мов миготливих блискавок ряди”.
37] Й побачив я, як на ім’я Навіна
38] Майнув хрестом високий пломінь цей,
39] І мову, й рух ввібрала мить єдина.
40] Був названий великий Маккавей,
41] І сяєво вслід вогняним гірляндам
42] Кружляло, наче дзиґа у дітей.
43] Перед Великим Карлом та Орландом
44] В душі захоплень спалахнув мільярд:
45] От соколи, зразки шляхетним грандам!
46] Майнули ще Гульємо, Реноард
47] І герцог Готтіфред переді мною,
48] Хрестом ще перебіг Руберт Гвіскард.
49] Вмішавшись між юрбою вогняною,
50] Дух предка дав мені урозуміть,
51] Що й тут він славний піснею дзвінкою.
52] І я праворуч повернувсь на мить
53] Щоб з мови або рухів Беатріче
54] Збагнути, що повинен я чинить.
55] І в неї зір так сяяв мальовниче,
56] Так променисто, навіть перейшов
57] Він досі бачене в її обличчі.
58] І як із того, що вогонь основ
59] Тому, хто творить благо, все ясніша,
60] Він рух в чесноту осягнуть готов,
61] Так осягнув я, що дуга рівніша
62] Мене укупі з небом в вись знесла,
63] Бо я дививсь, як диво яскравіша.
64] І як збігає краска із чола
65] Та щік, і лиця знов стають сліпучі,
66] Коли красуня сором свій збула,
67] Так я зирнув, і очі невсипучі
68] Сказали, що мене прийняв терен
69] На шостій зірці, не такій блискучій.
70] Той смолоскип Юпітерів блажен
71] Іскривсь любов’ю, пломенів частками,
72] До наших дуже схожими письмен.
73] І як птахи летять над берегами,
74] Зрадівши кормові, і вниз і ввись,
75] Шикуючись і колами, й рядами,
76] Так і святі створіння піднялись,
77] І, ринучи у небі, мов обвали,
78] То в “Л”, то в “Ю”, то в “2gt;” вони плелись.
79] Вони спочатку з піснею кружляли;
80] А, склавши букву, з палом мовчазним
81] Хвилину-другу з місця не рушали.
82] О Пегасеє, людям видатним
83] Ти довгий вік даєш, у славі милий,
84] Вони ж-і царствам, і містам значним, —
85] Так освіти мене, щоб міг я, смілий,
86] До них колишній образ повернуть!
87] Надай моїм рядкам колишні сили!
88] У сімках п’ять разів пробігли путь
89] І приголосні, й голосні, й з частини
90] Шукав я сили цілість осягнуть.
91] “Любіте правосудіе”, — з картини
92] За дієсловом там іменник став,
93] “Кто суд вершиш над всім”, — й ущухли плини.
94] Скінчивши “М”, собою не писав
95] їх сонм нічого більше, і Юпітер
96] Сріблом в розводах золотих засяв.
97] І на шпилях останньої із літер
98] Побачив я, як славили вогні
99] Те благо, що несе їх, наче вітер.
100] Як із удареної головні
101] Злітають іскри та й летять, мигтівши,
102] Й на них ворожать неуки дурні,
103] Так тисячі мигтінь звились, злетівши,
104] Ці — дуже високо, а нижче — ті,
105] Як присудило сонце, їх створивши.
106] І вздрів я, — з душ, зупинених як стій,
107] Орлину шию й голову малює
108] Хтось в огненно-прекрасній чистоті.
109] Митець той вчителя не потребує:
110] Він вчитель сам у блиску сяйних риз,
111] Він формами й пташиних гнізд керує.
112] А решта душ блаженних збилась вниз
113] На букву “М”, вінцем з лілей укриту,
114] Й в коротку мить закінчила ескіз.
115] О ніжна зоре! Скільки самоцвіту!
116] І все це свідчить: правий суд гряде
117] Нам з неба, повного твойого світу!
118] Тож я благаю Вищий Розум, де
119] Береш свій рух і міць, знайти між люду,
120] Звідкіль на промінь твій той дим іде.
121] І знов на тих звести свій гнів, осуду,
122] Котрі на ринок обертають храм,
123] Який завдячує і муці, й чуду.
124] О військо, що мені зустрілось там!
125] За тих молись, хто взяв зразок поганий
126] І на брехню піддався ворогам.
127] Колись ішли на війни громадяни,
128] Мечі гострили на ворожу рать, —
129] Тепер грабують хліб, Отцем всім даний.
130] Згадай-но ти, хто пишеш, щоб стирать:
131] Петру і Павлу, вбитим за саджання
132] Того, що нищиш, — вік не умирать.
133] Ти, певно, скажеш: “Скупчивши жадання
134] На тім, хто радо ніс пустель ярем
135] І з танців смертного зажив страждання, —
136] Забувся я про Павла з Рибарем”.
ПІСНЯ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТА
1] Мені здалось, що гарний образ, дужі
2] Піднявши крила на високий літ,
3] Потішив сплетені у нього душі.
4] Мені здалось: з них кожна — самоцвіт,
5] І промінь так осяяв самоцвіти,
6] Що зник у мене із очей весь світ.
7] Того, що маю тут я відтворити,
8] Письмом чи усно не повів ніхто б,
9] Ніхто не зміг би навіть уявити:
10] Я ж бачив і я чув орлиний дзьоб,
11] Що мовить став, і “я” та “мій” злітало,
12] Де “ми” та “наш” доречнішим було б.
13] Почав: “Я жив побожно й незухвало,
14] Й мене ввібрала слава огняна,
15] Яку б саме бажання не здолало.
16] Лишилась пам’ять по мені ясна, —
17] її зіпсуте людство вихваляє,
18] Історія ж наслідувань не зна”.
19] Тепло із багатьох вуглин палає
20] Одне, а для любовей багатьох
21] Звучання птаха злинуло безкрає.
22] Я одказав: “О квіти днів стількох
23] З одвічних радощів, що аромати
24] Зливаєте свої з усіх епох!
25] Допомагайте піст мені зламати,
26] Що, поки я його не поборов,
27] Мене воліє в голоді тримати.
28] Хай в небі інше царство має знов,
29] Всю Божу справедливість оддзеркалить,
30] На ній і в вашім не лежить покров.
31] Ви знаєте, як можу я усталить
32] Свою увагу; знаєте, який
33] Той сумнів, що мене віддавна палить”.
34] Як сокіл, знов без ковпачка зіркий,
35] В жадібній оглядається надії
36] І крильми б’є, красивий та стрімкий, —
37] Отак повівсь із хвал Господній дії
38] Та правосуддю складений цей стяг,
39] Співавши чутне тим, хто тут радіє.
40] Він мовив: “Той, хто циркулем досяг
41] До краю світу і в просторі цьому
42] Усе відверто й потайки простяг,
43] Не міг ніде покласти ні на чому
44] Відбиток так, щоб він не повершав
45] Того, хто меж не має геть у всьому.
46] І перший той гордливець з вишніх слав,
47] Найвищий із сотвореного роду,
48] Не виждав світла і незрілий впав.
49] Усе ж, в чім нижчу бачимо породу,
50] Занадто вже дрібненьке для добра
51] Безкрайнього і з власним ритмом ходу.
52] Так погляд наш, що розуму вбира
53] Не більше в себе за єдиний промінь,
54] Який себе на всесвіт простира, —
55] Не в силі дать такої сили пломінь,
56] Щоб сяло джерело ясних струмінь
57] Каррарських блисканням каменоломень.
58] Бо справедливість, що іде з стремлінь
59] Правічних, зір скінченний ваш скородить
60] Лиш як поверхню — не морську глибінь:
61] Хоч він при березі зо дна доходить,
62] А відпливти — і товща водяна
63] Його крізь себе зовсім не проводить.
64] Лише те — світло, що його одна
65] Дає предвічна ясність, решта ж — з тьмою.
66] Це тінь лиш плоті а чи трутина.
67] От схов із справедливістю прямою
68] Я відімкнув — і все ясним здалось,
69] Що не давало так тобі спокою,
70] Аж ти казав: “От жив над Індом хтось,
71] Кому ніколи про Христа ні слова
72] Ні чути, ні читать не довелось.
73] Та воля до добра була чудова,
74] Й не знайде в ньому розум наш провин, —
75] Були безгрішні в нім діла і мова.
76] І ось він вмер без віри, без хрестин.
77] Чи праведно за те його карати?
78] Чи з власної вини не вірив він?”
79] Та хто ж ти, щоб вдягти суддівські шати
80] Й судити за десятки тисяч миль,
81] Як зір не може твій на крок дістати?
82] Хто мисль зі мною вигострить на шпиль,
83] Якби в нас не було Письма святого,
84] На сумніви той клав би тьму зусиль.
85] О грубі розуми гурта земного!
86] Боління перше — у собі благе,
87] Ще й блага не цурається самого.
88] Все згідне з ним — як істина, наге
89] Й своїм не скорюване жодним твором,
90] Веде його у щастя дороге.
91] Як над гніздом лелека мчить простором,
92] Принісши корму виводку всьому,
93] Годованці ж за нею стежать зором, —
94] Святий піднявся образ в вись німу,
95] Коли я очі звів, і крила — зграя
96] Єдиних воль підводила йому.
97] Співав він обертаючись: “Пуста є
98] Тобі ця пісня з розумом твоїм;
99] Ця правда, смертні, в вас зразка не має”.
100] Коли все стихло в образі яснім
101] Святого духа, не забувши знака,
102] Що ним земля ушанувала Рим,
103] То він почав: “Душа не йде ніяка
104] Сюди, якщо не вірила в Христа,
105] Бо це найперша нам усім відзнака.
106] Та згадує багато хто Христа,
107] А на суді стоятимуть не ближе —
108] За тих, що і не чули про Христа.
109] Тих християн засудить око свіже
110] Арапів, як ділити розпочнуть, —
111] Хто розкошує, хто жаровні лиже.
112] Що перси нашим владарям дадуть,
113] Коли почнеться книги розгортання,
114] Де списано їх бруд і каламуть?
115] Затямлять там Альбертове діяння,
116] Як він скерує крила у ганьбі
117] І празькі землі дасть на плюндрування.
118] Затямлять Сену в горі та журбі,
119] Що принесе, фальшуючи й донині,
120] Той, хто на ловах знайде смерть собі.
121] Затямлять там, що в заздрісній гордині
122] Шотландцю і англійцю тісно жить
123] Здалось на власній тільки половині.
124] Лишать в очах пишноту й сласну хіть
125] Іспанця та богемця, що границю
126] Забув своїй неславі спорудить.
127] Лишать в очах, як цінять в одиницю
128] Кульгу (єрусалимець був скупій),
129] А вади будуть в тисячу ціниться.
130] Лишать і пана в скнарості черствій
131] Із острова вулкана й спеки зразу,
132] Де шлях Анхіз колись покінчив свій;
133] От вид його, щоб дати до показу,
134] Усього написали кілька слів,
135] Уклавши щедрий зміст в убогу фразу.
136] От хай на його дядька й брата гнів
137] Обрушить всяк, бо піддали ті гані
138] Честь гідного народу й двох вінців.
139] От з португальцем тут норвежець знані
140] На цілий Божий світ, як той далмат,
141] Який топив венецьке злото в твані.
142] Тут пощастить Угорщині, як ґрат
143] Всіх допильнує, й пощастить Наваррі,
144] Як гір не подолає хижий кат!
145] Хай стануть їй як засторога в сварі
146] Зойк Нікозії, Фамагости крик,
147] Бо там шаліє звір у дикій ярі
148] І не цурається лихих владик”.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТА
1] Коли вже той, хто ризу ніс червону,
2] Пішов на другу із півкуль земних
3] І день сховавсь під ночі охорону,
4] То зразу ж безліччю зірок ясних
5] Все небо у промінні засіяло,
6] А той же сам світив ясніш за них.
7] Мені це явище на думку спало,
8] Коли знак світу і його вождів
9] Свій дзьоб стулив, промовивши немало.
10] Й незмірна безліч тих живих світів
11] Співати почала, ще більш огняна,
12] Та саме що — я в гадці не лишив.
13] О чарівна любове, в усміх вбрана,
14] Поміж найблагочесніших думок
15] Яка здалась мені ти полум’яна!
16] Коли в цих самоцвітах, що в вінок
17] Оправлена з них сяйна шоста свічка,
18] Затих останній ангельський дзвінок,
19] Мені зачулось, мов гуркоче річка,
20] Далеко дзюркотить між каменюк,
21] Неначебто струмків джерельних стрічка.
22] І нібито при гирлі цитри звук
23] Знаходить форму, і як подув, лине
24] Мелодією з флейти із-під рук, —
25] І тут, не переждавши ні хвилини,
26] Із образу так грім прогуркотав
27] Орлиним горлом, як із порожнини.
28] На голос обернувся він і став
29] У дзьобі словом, що я ждав од нього
30] І r cenui v своєму записав.
31] “Той орган мій, що бачить, а в земного
32] Орла ще й зносить сонце, — мовив він, —
33] Уваги потребує хоч не много.
34] З огнів, що видно з різних тут сторін,
35] Ті, з кого око тут моє іскриться,
36] Всі пильно дібрано один в один.
37] Цей, внутрішній, що створює зіницю,
38] Святого духа оспівав колись,
39] Возивши із ковчегом колісницю,
40] Тепер він знає, що перелились
41] Побожні співи на відплату рівну
42] І в пломеніючий вінець сплелись.
43] З п’ятьох, що створюють дугу надбрівну,
44] Той, що від дзьоба перший, втишив ту
45] Журбу за сином у вдови незмивну.
46] Тепер він знає, що хоч доброту
47] Він виявляв, та вічного спокою
48] Позбувсь, бо душу не віддав хресту.
49] А другий, як угору йти дугою,
50] Відстрочуючи неминучу мить,
51] Покаявся з молитвою палкою.
52] Тепер він знає: присуд не щастить
53] Усунуть геть, з молитви ж можна в слові
54] “Сьогоднішнє” на “завтрашнє” змінить.
55] А дальший, поступившись пастухові,
56] Хай добрий намір дав гіркі плоди,
57] Мене й закони в грецькій вклав обнові.
58] Тепер він знає, що хто зло сюди
59] З добром заніс, той приєднавсь до лику,
60] Хоч світ од нього й зазнавав біди.
61] А цей, на згині вниз брови, на стику,
62] Гульєльмо був, що плаче край за ним,
63] Бо смерть прийшла не Карлу й Федеріку.
64] Тепер він знає, що царем благим
65] Захоплюється небо, й в пишній свиті
66] Доводить це він одягом ясним.
67] Чи думав хто в несталім дольнім світі,
68] Щоб той Ріфей-троянець п’ятим був,
69] Де четверо — особи знамениті?
70] Тепер він знає краще, ніж хто чув,
71] Про Божу благодать в небеснім краї,
72] Але до дна її не досягнув”.
73] Як жайворон зі співами ширяє
74] По висі й раптом мовчазним стає,
75] А насолода у ньому ще грає,
76] Таким здалось уявлення моє
77] Тієї волі, що з її веління
78] Усе стає одвічно тим, чим є.
79] Хоч перед сумнівом мого сумління
80] Я був, мов скло над барвами пусте,
81] Йому забракло довгого терпіння.
82] Та з уст моїх: “То що ж воно все те?” —
83] З великим він виштовхувавсь напором,
84] І я уздрів, що свято скрізь росте.
85] І відповів із спалахнулим зором
86] Моїм думкам благословенний знак,
87] І розум втішив розв’язанням скорим:
88] “Ти, бачу, віриш, але просто так,
89] Не розібравшись, що те слово значить;
90] Ти віриш, а не знаєш, чом та як.
91] Ти наче той, хто сутності не бачить,
92] Хоч назву речі й відає умом,
93] Аж поки хтось йому не розтлумачить.
94] / царствіє небесноє силком
95] Покориться любові та надії,
96] Щоб волю Божу подолать цілком, —
97] Не як людьми людина володіє —
98] її долають, бо дає долать,
99] А, здолана, добром долать воліє.
100] В брові тій перша й п’ята дивувать
101] Тебе повинні душі, бо ж не в’яне
102] Ця ангельського краю благодать.
103] їх прах покинули вже християни,
104] Які повірили в каліцтво ніг,
105] Одна — що сталось, друга — що настане.
106] Ця, з Пекла, звідки ще ніхто не міг
107] Із добрим вийти наміром, — вдяглася
108] В свої кістки, —живих надій поріг.
109] З живих надій цих до небес знялася
110] Така молитва про благі краї,
111] Що просто аж до Бога підвелася.
112] Душа ця, про яку слова мої,
113] Вернувшись до живих на строки певні,
114] Повірила в того, хто спас її,
115] Й пірнула так в огні любові ревні,
116] Що, вмерлу знов, занесено було
117] її у ці святі чертоги древні.
118] Та ж з ласкою, що лляло джерело
119] Таке на глиб, що жодне сподівання
120] На дні уздріть нічого не могло,
121] Дала чуттям до правди спрямування,
122] І з ласки в ласку Бог її очам
123] Відкрив грядуще наше врятування.
124] Повіривши у нього, з почуттям
125] Більш не вклонялась ідольській колоді
126] І докоряла грішним землякам.
127] Хрестилась в трьох жінок, яким в поході
128] При правім колесі веліли йти,
129] Настав же хрест в десятий вік відтоді.
130] О доле, в джерелі далека ти
131] Від тих, кому причини не знайомі
132] І хто не має сили їх знайти!
133] Ви ж не хапайтесь, смертні несвідомі,
134] З своїм судом: хай бачим Бога, все ж
135] Усі обранці нам ще не відомі.
136] Та незнання це втішне нам без меж,
137] Найвище благо з наших благ навіки, —
138] Бо те, що хоче Бог, ми хочем теж”.
139] Так образ цей божественно великий,
140] Подовжуючи зір короткий мій,
141] Подав ці ніжні, чудодійні ліки.
142] І як цитрист вторує визначний
143] Значному співаку, торкавши струни,
144] Щоб спів його був гарний, голосний,
145] Так відгукались зграйно, наче луни,
146] Мигали згідно, як повіки, вряд
147] Два сяйва й блискали, немов перуни,
148] Орлиній мові громовій улад.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ПЕРША
1] Віддав своєї владарки обличчю
2] Я очі, з ними й почуття були, —
3] З усякою простивсь чужою річчю,
4] Вона ж, не посміхнувшись: “Ти б коли, —
5] Сказала, — вздрів мій сміх, зазнав би шкоди,
6] Став, як Семела б, жменею золи.
7] Бо, як ти бачиш, міць моєї вроди
8] Чимдалі все яскравіше сія,
9] Поки долаєм в цих чертогах сходи.
10] Якби себе не тамувала я,
11] То сяла б так, що впала б в тебе сила,
12] Неначе лист, коли гроза буя.
13] Вже досягли ми сьомого світила,
14] Що Лев на нього свій справляє тиск,
15] І спільно виграють обидва тіла.
16] Тож ум зведи, де очі ллють свій блиск,
17] Зроби дзеркала тій зображень зливі,
18] Яку тобі дає дзеркальний диск”.
19] Хто знав би, що знайшли мої щасливі
20] Враз погляди в блаженному лиці,
21] Напрямлені на враження мінливі,
22] Той втямив би, чом в радостей вінці
23] Скорився я небесній провідниці,
24] Як ту відраду протиставив цій.
25] В цьому кристалі, що скріпив світниці
26] І славний іменем вождя зробивсь,
27] Який понищив геть пороки ниці,
28] У золоті, де промінь весь відбивсь,
29] Побачив сходи я, такі високі,
30] Що угорі мій погляд загубивсь.
31] Побачив я іще, як зносять спокій
32] Додолу безліч сяйв, і здумав: он
33] Зійшлись з усього неба ясноокі.
34] І як природні звичаї ворон
35] У купу всіх збирають, поки дніє,
36] Щоб з задубілих крил зігнати сон,
37] І вже летять птахи: той даленіє,
38] Той зараз же додому поверта,
39] А хто й двох кроків одлетіть не сміє, —
40] Так юрмилася сходиною та,
41] Похожа на гучну пташину зграю,
42] Сяйв низхідних процесія густа.
43] І той, хто із мого наблизивсь краю,
44] Так спалахнув, що я аж погадав:
45] “Це тим любов свою він розкриває”.
46] А та, від кого я веління ждав,
47] Чи мовить, чи мовчать, була в чеканні,
48] Й не зле, що не питав я, хоч жадав.
49] Вона, побачивши мене в мовчанні,
50] Бо бачила в тому, хто бачить все,
51] Сказала: “Заспокойся у жаданні”.
52] І я почав: “Мої заслуги — се,
53] Що не дає надій, але ж я — з тою,
54] Хто дозвіл запитать тебе несе,
55] Блаженний душе, радості габою
56] Укритий! Чом, скажи, між усіма
57] Ти, зблизившись, спиняєшся зі мною?
58] Скажи іще, чом сфера ця німа
59] І дзвін благочестивий не рокоче,
60] Як в нижчих колах, чом пісень нема?”
61] “У тебе вуші смертні, як і очі, —
62] Він одповів, — тож спів для тебе стих,
63] І владарка всміхнутися не хоче.
64] Зійшов я вниз по сходинах святих,
65] Лише щоб свята справив ти чудові
66] Для слів моїх і шат моїх світних.
67] Шлях збільшив я не з більшої любові,
68] Хоч більший жар любові тут не згас, —
69] Це бачиш ти в веселці пелюстковій.
70] Висока ж ласка, слуг зробивши з нас
71] Тій волі, що пасе зірчате стадо,
72] Нам приділила місце на весь час”.
73] “Дивлюся, — я озвавсь, — свята лампадо,
74] Що вільної любові вистача,
75] Щоб вічній волі слугувати радо.
76] Та знову сумнів, мов удар меча:
77] Коли тут вас без ліку сяєв мчиться,
78] Чом хтось тебе лиш мовить признача?”
79] Мої слова не встигли закінчиться,
80] Як, маючи середину за вісь,
81] Вогонь, мов бистре жорно, став крутиться,
82] Й слова любові з нього полились:
83] “Господнє світло має налітати
84] На мене, усього здіймати ввись.
85] Цей пломінь, з баченням моїм зіллятий,
86] Підносить так мене, що бачу в’яв
87] Найвищу сутність, звідки він узятий.
88] А звідси й захват, що я ним засяв,
89] Бо з поглядом моїм, прозорим з себе,
90] Прозор у сяєві себе зрівняв.
91] Тож дух, який найбільш палає з неба,
92] Той серафим, що бачить Бога сам,
93] Не відповість, у чім твоя потреба.
94] У глиб такий одвіт твоїм словам
95] Захований, в такий провал запертий,
96] Що непомітний твореним очам.
97] Коли повернешся до світу смерті,
98] Усім скажи, щоб шляхом тим пустим
99] Не поспішали на загин одвертий.
100] Уми, вогненні тут, там — тільки дим;
101] Зміркуй же, як вони б щось там робили,
102] Коли не можуть тут, у небі цім”.
103] До того ці слова мене вразили,
104] Що тишу я не зважився зломить,
105] Ледь: “Хто ти був?” — спитати стало сили.
106] “Між італійських берегів стримить,
107] А біля місць твоїх угору пнеться^
108] Такий хребет, що грім внизу гримить;
109] Під пагорбом, що Катрією зветься,
110] Стояв затишний і самотній скит,
111] Відлюдникам і захист, і фортеця, —
112] Утретє він почав мені одвіт
113] І далі вів: — Я був такий горливий
114] В служінні Господові кілька літ,
115] Що, в їжу додававши сік оливи,
116] Я не боявся спеки й холодів,
117] Думками споглядальними щасливий.
118] Колись цей монастир плодами цвів,
119] Але тепер в занепаді пустому, —
120] І треба, щоб я всім про це повів, —
121] Я П’єром був Дам’яно в місці тому.
122] Петром же Грішником прийшов під дах
123] Приморського пречистенського дому.
124] Дали мені в похилих вже літах
125] Почесну шапку ту попівські кліки,
126] Що нині кидають їх по церквах.
127] Був Кіфа босий, а сосуд великий
128] Святого духа — той ходив худий,
129] І жебрали вони ім’ям владики.
130] А пастирів теперішніх — веди
131] Під руки, ще й підтримуючи пишно, —
132] Вагу-бо мають! — ще й в сідло сади.
133] Вони плащем коня встеляють смішно,
134] І двох тварюк у шкурі взриш одній, —
135] О, як, терпцю, страждаєш безутішно!”
136] По цих словах уздрів я, як вогні
137] Зі сходини на сходину стрибали
138] Й що не стрибок, яскрішали, ясні.
139] Зусюди збіглися і поставали,
140] Зчинивши крик такий, вгорі й внизу,
141] Що в нас такого зроду не чували.
142] І не добрав я слів крізь цю грозу.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ДРУГА
1] Звернувсь я вражено до провідниці,
2] Як те маля, що помочі з біди
3] В порадниці шукає й рятівниці.
4] Мов синові, який тремтить, блідий,
5] Вона, підвищуючи віру в себе,
6] Тим тоном, що од сліз втира сліди,
7] Сказала: “Чи не знав ти, що ми в небі?
8] І чи не знав, що небо той святив,
9] Хто діє тільки по благій потребі?
10] Як вплинув би на тебе їхній спів
11] І посміх мій, — ти можеш зрозуміти
12] Із того, як тебе їх крик вразив.
13] Якби ж ти знав, про що він мав молити,
14] Тобі відома стала б люта мста,
15] Яку побачиш сам ще на землі ти.
16] Небесний меч ні рано не зліта,
17] Ні пізно, як, бува, тому здається,
18] Кого чи страх, чи радість огорта.
19] А зараз глянь туди і вздриш, як в’ється
20] Багато різних духів видатних,
21] Як їх тобі розглянуть доведеться”.
22] І я побачив там сто куль дрібних;
23] Вони усі, і перша, і остання, ‘
24] Палали сяйвом променів світних.
25] Я був, мов той, хто вгамував жадання,
26] Не зважившись розпитувать, бо він
27] Побоюється зайвого питання.
28] Найбільша й найяскравіша з перлин
29] Наблизилася, щоб я їй завдячив,
30] Коли думок моїх втамує плин.
31] І з неї я почув: “Коли б ти бачив,
32] Як я, всю добрість, що у ній горим, —
33] То гарних висловів би не настачив.
34] Та щоб з вичікуванням ти своїм
35] Не опізнивсь на ждані височини,
36] Вперед на мисль твою я відповім.
37] На тій горі, що висить над Кассіно,
38] Колись мав звичку темний люд простий
39] Ходити всім народом до вершини.
40] І перший я посмів їм повісти
41] Ім’я того, хто зніс із неба долу
42] Ту правду, що несе до висоти,
43] І зміг з усього вигнати околу,
44] Бо так в мені сіяла благодать,
45] Гріховний культ безбожного престолу.
46] Тут душі споглядальників мигтять,
47] Які, палаючи в могутнім жарі,
48] Готові цвіт і плід святий давать.
49] Тут Ромуальдо є, тут є Макарій,
50] Багато із братів моїх тут є,
51] Що нас, тверді серця, замкнув келарій”.
52] І я йому: “Це ставлення твоє,
53] Цей звернутий до мене голос щирий
54] І приязнь всіх, що знать себе дає,
55] Так надають мені до вас довіри,
56] Як світло сонця розу розкрива
57] Настільки, скільки вистача в ній міри.
58] Прошу тебе я, отче, не ховай, —
59] Чи благочесний вид твій споглядати
60] Я матиму можливість і права?”
61] І він: “Твоє палке бажання, брате,
62] В останім небі знайде рішенець,
63] Як знайдуть всі чуття й моє завзяте.
64] Там повний і довершений кінець
65] У кожного жадання; як в колисці,
66] Незрушно свій несуть частки вінець.
67] Ні на осі вони, ні в певнім місці;
68] І сходи наші йдуть до них міцні,
69] Тобі не видимі у жодній рисці.
70] їх бачив Яків-праотець у сні
71] До самого вершка найвищих сходин,
72] І ангели по них ішли ясні.
73] Але тепер, щоб сходить ними, жоден
74] Ноги не підніма, і мій устав
75] Пергамент лиш бруднити нині годен.
76] З моїх монастирів сьогодні став
77] Кублом вже не один, а люди в рясах —
78] Як в лантухах мука, що черв псував.
79] Але й у лихварів, найбільше ласих,
80] Не так бунтує проти Бога хіть,
81] Як у ченців, закоханих в припасах.
82] Над чим в нас церква жадібно дрижить, —
83] Не для рідні та й гірших, аніж рідні,
84] А для примушених на жебри жить.
85] Та смертні на рішучість досить бідні,
86] Щоб добра вість достатня їм була, —
87] Дуби ростуть повільно многоплідні.
88] Петро почав без золота й срібла,
89] Мені став любий піст, моління миле,
90] Франціскові ж — змалілість все дала.
91] Тепер же глянь, куди росте незріле
92] І як остання блискітка скреса,
93] Й побачиш сам, що чорним стало біле.
94] Проте Йордан роздавсь, як небеса
95] Того схотіли, й розступилось море, —
96] А то, звичайно, більші чудеса”.
97] Він закінчив і линув у просторе
98] Те сонмище, й те сонмище співна
99] Знесла завія в небо неозоре.
100] Єдиним рухом пані чарівна
101] Звела й мене по сходах — керувала
102] Моєю так природою вона.
103] Ніколи в світі стільки не тривала
104] Дорога до нових, ще вищих втрат,
105] Як миттьова ця наша небувала.
106] Хай не вернусь до цих побожних свят,
107] Що я за ними покаянно плачу
108] І в груди б’ю себе багатократ,
109] Коли хутчій, ніж пучку ти гарячу
110] Смикнеш з вогню, я поміж зірних тіл
111] На знаку за Тельцем не був, читачу.
112] О славні зорі, о світильник сил
113] Високих, від яких мені був даний
114] Мій геній для значних і знатних діл!
115] Заходив пізно з вами, сходив рано
116] Отець усього смертного буття,
117] Коли вітрець я вперш відчув Тоскани.
118] Пізніш, коли, діставши милість, я
119] Зійшов у вище коло, що вас кружить,
120] Ваш край розкрив мені своє життя.
121] Тепер душа моя смиренно тужить,
122] Щоб ви дали їй сили перехід
123] Угору, хоч тяжкий, ураз подужать.
124] “Тобі так близько до кінця всіх бід, —
125] Сказала Беатріче, — ще всевладний
126] І гострий пильний погляд мати слід.
127] Рушаючи в подальший літ відрадний,
128] Ти озирнись на світ, що я до ніг
129] Тобі кладу, — який він неоглядний.
130] Щоб серцем радісним, наскільки б зміг,
131] Ти з сонмом тріумфуючим зіткнувся,
132] Який ефіром ще примчать не встиг”.
133] І поглядом своїм я повернувся
134] Крізь сім небес — і вгледів кулю цю
135] Такою, що презирливо всміхнувся.
136] Здавалося, вона гидка й Творцю,
137] І, хто думки веде у вище лоно.
138] Той чинить, як належить мудрецю.
139] Там бачив я твою дочку, Латоно,
140] Палаючу й без тінявих тих плям,
141] Що я вважав рідинним їхнє гроно,
142] Й того, чий батько Гіперіон сам,
143] Я бачив, і навкруг, і поруч дану
144] Путь дітям Майї та Діони там.
145] Відтам Юпітер став з меридіану
146] Між батька й сина; там я міг збагнуть
147] В усіх їх безперервні зміни стану.
148] Переді мною сім верстали путь,
149] Таких стрімливих і таких багатих,
150] І мріяли притулок осягнуть.
151] А тут уздрів я, звівшись на Близнятах,
152] Нікчемну крапку із морів та гір,
153] Геть сповнену всю дикощів пихатих, —
154] І зір звернув я на прекрасний зір.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ТРЕТЯ
1] Як під коханою листвою птиця
2] Біля гнізда, де сплять її пташки,
3] Коли в нічній пітьмі усе таїться,
4] Побачить прагне любі голівки
5] Й летіти добувати їм сніданок —
6] Обов’язок приємний, хоч тяжкий, —
7] І нетерпляче жде на світлий ранок,
8] Коли, прокинувшись, її сім’я
9] Зустріне щебетом ясний світанок, —
10] Так, випроставшись, владарка моя
11] Туди дивилась у задумі й мрії,
12] Де йшло повільніш сонце іздаля.
13] Я вздрів її в непевності й недії
14] І став, неначе той, хто жде чогось
15] І втишується у твердій надії.
16] Мені недовго ждати довелось:
17] Минуло часу зовсім небагато,
18] А полум’я у небі зайнялось.
19] І Беатріче мовила: “Йде свято
20] Звеличення Христа, й побачиш плід
21] Кружіння сфер, що вертяться завзято”.
22] І так, здалось, палав у неї вид,
23] І світлі очі так її раділи,
24] Що мови я згубив останній слід.
25] Як Трівія свій усміх заяснілий
26] Під повню вічним німфам посила,
27] Які по небу сфери всі скрасили,
28] Так сонце над зірками без числа,
29] Світило всім од пломеня святого,
30] Як наше сонце — факелам з срібла.
31] І річищами сяєва живого
32] Пливла осяйна сутність у мій зір,
33] Аж нестерпучою була для нього.
34] О Беатріче, любий проводир!
35] Вона сказала: “Владна й над тобою
36] Чеснота, владарка світів і зір.
37] Тут — Всемогуття з Мудрістю святою,
38] Що поміж небом і землею шлях
39] Відкрили всім, омріяний журбою”.
40] Як полум’я, рвучись у хмар жмутах,
41] Не вверх іде, а, всупереч природі,
42] Спадає раптом у наземний прах,
43] Так розум мій у любій насолоді,
44] Що переріс свою звичайну грань,
45] Не зна, що стало з ним при цій нагоді.
46] “Розплющ-но очі і на мене глянь!
47] Бо витримаєш ти мою усмішку,
48] Коли побачив стільки святкувань”.
49] Я був, як той, хто геть забув ще в ліжку,
50] Що снилось уві сні, й тепер дарма
51] Силкується згадати сну хоч кришку.
52] Жадану щедрість я відчув — сама
53] Така була, що не зітреться з книги,
54] Де забуття минулому нема.
55] Хай славних язиків зберуться здвиги,
56] Хай їх, годованих на молоці
57] Полімнії й сестер, звезуть квадриги,
58] Хай прийдуть всі допомагать митці, —
59] На частку й тисячну не оспіваю
60] Святу усмішку на святім лиці.
61] Отож в години змалювання Раю
62] Стрибком веде свята поема нить,
63] Долавши на шляху завад без краю.
64] Хто смертний той хребет згада на мить
65] І ту вагу, яка лежить на ньому, —
66] Не дорікатиме, що він тремтить.
67] Біда у хвилях човнику малому,
68] Коли під кілем плин на піну збивсь,
69] Біда й людині в випадку страшному.
70] “Чи так ти вже у вид мій залюбивсь,
71] Що й не помітив чарівного саду,
72] Який під променем Христа розвивсь?
73] Там роза, що дала всім на відраду
74] Святому Слову плоть, лілеї там,
75] Чий аромат несе благу всім раду”, —
76] Так Беатріче; я ж її словам
77] Йдучи услід, до бою сил надати
78] Хотів своїм кволіючим очам.
79] Як промінь сонця в окрай хмар розтятий
80] Колись-то дозволяв квітчастий луг
81] Затіненому оку показати,
82] Вогнів побачив я великий круг,
83] Освітлений яскравим сяйвом дужним,
84] Не бачачи джерел осяйних дуг.
85] О благосна чесното, над навкружним
86] Ти піднеслась, щоб місце дать мені
87] Й моїм очам, вже не таким потужним.
88] Красива квітка — їй я ночі й дні
89] Моливсь — своїм іменням спрямувала
90] Мій дух на найвеличніші вогні.
91] І пара моїх світел змалювала
92] Усю красу і радісність зорі,
93] Яка владає й тут, як там владала,
94] Коли, покинувши глибин краї,
95] Вінцевий пломінь, рухом опоясним
96] Обнявши миттю, закружляв її.
97] Мотив, що здався б на землі прекрасним,
98] Тут гуркотав би як оглушний грім,
99] Хоч там би видався для душ незгасним, —
100] Як порівняти з співом голосним
101] Кіфари ніжної з вінця в сапфірі,
102] Що небо ним сапфіріє святим.
103] “Я — ангельська любов і в’юсь в ефірі
104] Круг радості, яка прийшла до нас
105] Із чрева, що за сховок стало вірі,
106] І витимуся, владарко, весь час,
107] Аж поки здійснюється неба мрія,
108] Й до нього йдеш за сином, що всіх спас”.
109] Так голос колового іскровія
110] Виводив, хором духів огняних
111] Оспівувалась пресвята Марія.
112] А царська мантія на світових
113] Плечах, під Божих подихів потоком
114] Пекучіша й живіша за живих,
115] Над нами простиралась у глибокім
116] Просторі, що звідтіль, де я тримавсь,
117] Кінець зникав за обрієм широким.
118] Мій зір летіти на сназі не мавсь
119] Увінчаного пломеня слідами,
120] Бо той до сина любого здіймавсь.
121] І мов маля, що до своєї мами,
122] Наївшись, рученята простяга,
123] Бо це природний вияв між чуттями, —
124] В огнях з вершка звелась якась дуга,
125] Й пошана діві, що вони являли,
126] Була для мене вельми дорога.
127] І зараз же вони всі заспівали
128] Небесную царицю ніжно так,
129] Що в пам’ять звуки ці навік запали.
130] О, скільки в зерні видатних ознак
131] Ховають щедрі скрині, звідки вийшов
132] На землю не один розкішний злак!
133] Тут вічним скарбом той себе потішив,
134] Хто в Вавилонському вигнанні лив
135] Горючі за майном, яке залишив,
136] Тут тріумфує, бо його завів
137] Син Бога та Марії до держави
138] Й до давніх і нових учителів,
139] Той, хто трима ключі такої слави.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ ЧЕТВЕРТА
1] “О ви, на учту обрані велику
2] Святого агнця, що достатком страв
3] Бажання ваші вдовольня без ліку,
4] Коли вже з ласки Бога цей збирав
5] Крихти, що кидаєте, ясночолі,
6] Ще перед тим, як час йому настав,
7] І спрагу, й голод він вчува доволі.
8] Вгамуйте їх! Своїх дійшли ви мет,
9] І чиста вам вода струмує долі”, —
10] Так Беатріче. Душі в бистрий лет
11] Пішли круг осі, мов прудкі дівчата,
12] Сіяючи вогнем летких комет.
13] І, як годинникові коліщата:
14] Поглянь на те — сповільнене воно,
15] А інше — наче дзиґа заповзята,
16] Немов у хороводі неодно-
17] манітно йдуть — те звільна, те жвавіше,
18] Бо певний рух їм завдано давно, —
19] Я в тій, яка розквітла найясніше,
20] Побачив рух найвищого з вогнів,
21] Що сяяв із усіх найяскравіше.
22] Круг владарки він тричі обкружив
23] І став чудесним співом рокотати, —
24] Фантазія не чула схожих див.
25] Перо стрибає… Як мені писати?
26] Уяви тло у згортках неясне,
27] Не те що мова, навіть фон строкатий.
28] “О сестро люба і свята! Мене
29] Від товариства Божих славословів
30] Твоє позвало слово чарівне”.
31] Огонь благословенний так свій повів
32] До владарки направив, і язик
33] Його до неї ті слова промовив.
34] Вона ж: “О світло, що ввібрало лик
35] Того, кому Господь на зберігання
36] Ключі небесних благ віддав навік, —
37] Хай він на всі відкаже запитання
38] Про віру, що в воді тебе вела, —
39] Трудні й легкі, як на твоє жадання.
40] Тобі відкриті всі його діла,
41] Як любить, як надіється, як вірить, —
42] І для очей твоїх безсила мла.
43] Тут громадян своїх держава мірить
44] За вірою; нехай же скаже й він,
45] Як міру він і прославляє, й ширить”.
46] Мов бакалавр, на запит не один
47] Відповідати вчителю готовий
48] Не висновком — переліком причин,
49] Так зброю зготував я для відмови
50] Огню, в якому язики вились,
51] Щоб сповідати вірувань основи.
52] “Християнине добрий, зголосись:
53] У чому віра?” Я звернув обличчя
54] До сяйва, звідкіля слова лились,
55] А потім озирнувсь на Беатріче,
56] Яка зробила миттю знак мені,
57] Що джерело мене відкрити кличе.
58] “Коли дозволить ласка таїні, —
59] Почав я, — перший в раті цій хоробрій
60] Хай чує сповіді слова ясні!-
61] І далі:— Як писав громаді добрій
62] Твій славний брат, що ви з ним Риму шлях
63] Прямий накреслили на світлий обрій,
64] Це сутність у сподіваних речах
65] І певний доказ у речах незримих, —
66] У цьому зміст її в моїх очах”.
67] І я почув: “До істин незборимих
68] Піднісся ти, коли підніс її
69] До сутностей, з усіх найбільше чтимих”.
70] І знову я: “Глибин тих, що мої
71] їх бачать очі, йдуть з вершини миру,
72] Навік позбавлені земні краї,
73] Буття яких спирається на віру,
74] Надії теж на ній самій лежать,
75] Тому вона й являє сутність щиру.
76] На вірі висновки побудувать
77] Ми мусим, як звання убоге змістом, —
78] Тож треба доказом її вважать”.
79] Тоді я вчув: “Коли б то тайнам чистим
80] Навчав би зрозуміло богослов,
81] То не було б чого робить софістам”.
82] Дихнувши ще, докинула любов:
83] “В монеті цій посвідчили учені
84] Вагу та вартість складових основ.
85] Скажи, чи є вона в твоїй кишені?”
86] І я: “Атож, блискучим кругляком,
87] В карбівці ж сумніву немає в мене”.
88] І вчув я, як сяйнула язиком
89] Глибінь вогню: “Де камінь самоцвітний,
90] З якого добрі йдуть діла цілком,
91] Знайшов ти?” І тоді я: “Дощ привітний
92] Святого Духа, що так рясно ливсь
93] Пізніш по шкірі ветхій і новітній, —
94] Це силогізм, який мені явивсь
95] Таким вже гострим, супроти якого
96] Всяк інший нам тупим би уявивсь”.
97] І я почув: “Із давнього й нового
98] Учень ти склав уявлення своє,
99] Та чи ти певен, що вони від Бога?”
100] І я: “На те ґрунтовний доказ є —
101] Діла чудесні дальші, бо не плавить
102] Заліза в них природа й не кує”.
103] Відказано: “Хто ж певності добавить,
104] Що тим були діла ці? Тут же те,
105] Що треба довести, за доказ править”.
106] “Весь світ прийняв учення пресвяте, —
107] Сказав я, — без чудес, і це доводить,
108] Що чудеса всі — марнота й пусте.
109] Ти став, голодний та худий, виходить
110] На поле й готувати гарний збір,
111] Що нині терен, не колосся родить”.
112] Замовкнув я, й святий високий двір
113] Тут розпочав у сферах “Бога хвалим”
114] На голос, узвичаєний для зір.
115] І славний вождь, вивчавши цаль за цалем
116] Гілля моє, яка в нім чистота,
117] Закінчуючи листом не опалим,
118] Почав ізнову: “Ласка пресвята,
119] Любивши розум в тебе, розтуляла,
120] Як розтуляти слід, твої уста.
121] Це добре, що у тебе віра стала,
122] Але коли ж у вірі ти достиг
123] І як хвала її в тобі постала?”
124] “Ти, любий отче й душе, бачить зміг
125] Те, в що так вірив, аж у гроб спустився
126] Куди прудкіше од юнацьких ніг, —
127] Почав я, — хочеш ти, щоб я відкрився,
128] У чому віра ця тверда моя,
129] І ще, чому у ній я утвердився?
130] Відповідаю: вірю в Бога я, —
131] Любов’ю й волею дає, незрушний,
132] Єдиний, вічний небу він буття.
133] Хоча у фізиці є довід слушний
134] І в метафізиці те ж маєм ми,
135] Ллють докази, як Богу дощ послушний,
136] Мойсей, усі пророки та псалми,
137] Євангеліє й ви, що вийшли з кущі
138] Вогню богонатхненними людьми.
139] Я вірю в три особи вічно сущі
140] І в сутність їх троїсту і одну,
141] Де з “єсть” пов’язуються “суть” найдужче.
142] Всю Божої природи таїну,
143] Яку моє тут слово розливає,
144] В євангельську сокрито глибину.
145] У ній початок, іскра в ній тепла є,
146] Що миттю пломеніє по стезі
147] Й зорею неба у мені палає”.
148] Як володар, що дякує слузі
149] Та обійма на знак благовоління,
150] Що вість приніс він швидше, ніж возій,
151] Мені утішне дав благословіння
152] І тричі облетів, коли я стих,
153] Апостольський вогонь — з його ж веління
154] Я й мовив, бо зрадів зі слів моїх.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П’ЯТА
1] Якщо колись в поемі цій священній,
2] Де рук доклали небо і земля,
3] А я в роботі гнувся цілоденній,
4] Нарешті втишу лють, яка збавля
5] Мене кошари, де я спав ягнятком,
6] Не знав, що вовча зграя виробля, —
7] То з іншим голосу і вовни статком
8] Вернусь, поет, і вкриюся вінком
9] В хрещальні, де я світло взнав малятком,
10] Бо в віру увійшов, яка цілком
11] Єднає душі з Богом; ради неї
12] Петро витав у мене над чолом.
13] Тут хтось наблизився в сяйній киреї
14] З юрби, де був і перший серед тих,
15] Що стали по Христі архієреї.
16] І Беатріче в почуттях святих
17] Сказала: “Глянь-но, глянь! Ідуть в Галісью
18] Вождя цього вславляти з місць усіх”.
19] Як любий голубок літає виссю,
20] А вгледить любку — пада з вишини,
21] І, вдвох туркочучи, кружляють віссю, —
22] Так — я побачив — князь той видатний
23] Зустрівся радісно з своїм співбратом,
24] І страву вславили удвох вони.
25] Врочисті, світлі, як великим святом,
26] Обидва мовчки встали пред мене,
27] Засліплюючи сяєвом багатим.
28] І владарка лице звела ясне
29] Й сказала: “Душе в огняному диску,
30] Ти місто наше описав сяйне, —
31] Повідай про надії кожну риску —
32] її ж тобі побачить довелось,
33] Коли вам трьом Ісус являвсь у блиску”.
34] “Ти не тремти, сміліш чоло піднось,
35] Бо вже дійшов сюди зі смертних спадів,
36] Вже й луки наші бачити вдалось”, —
37] Так другий пломінь цей мені порадив,
38] І погляд свій я звів до тих вершин,
39] Що вигляд їх мене безмежно надив.
40] “Дозволив наш Властитель верховин
41] Тобі, живому, в потайнім покої
42] Уздріти воєвод його дружин
43] І, досягнувши правди нелюдської,
44] Надію, що веде всіх у любов,
45] Зміцнити і в собі, і в інших втроє.
46] Та що вона і як цвіте, промов,
47] І як вона твій розум покорила”, —
48] Озвався словом другий пломінь знов.
49] Побожниця, яка перисті крила
50] Мені скеровувала в вишній літ,
51] Так відповідь мою упередила:
52] “У войовничій церкві в сотні літ
53] Він перший із надією такою,
54] Що сонце дасть, як писано, нам світ.
55] Тож дано із Єгипту до спокою
56] В святий Єрусалим пройти йому,
57] Хоч він іще воює із судьбою.
58] Два інші запитання не тому
59] Ти ставив, щоб дізнатись, — хай він ширить
60] Вість, як чесноту любиш ти пряму.
61] Я їх йому лишу: він легко змірить
62] І знайде відповідь кінець кінцем,
63] Нехай себе на Божу ласку звірить”.
64] Як учень, що відповіла бігцем,
65] Аби мерщій явить старання ревне,
66] Бо він себе вважає мудрецем,
67] “Надія, — я сказав, — ждання то певне
68] В прийдешнім слави; благосний вінець —
69] їй ґрунт, як і життя безгрішне кревне.
70] З численних зір я сяйво взяв сердець,
71] І почуття у мене вилив щирі
72] Найвищий пана вишнього співець:
73] “На тебе хай надіються, — в Псалтирі
74] Писав, — знайомі з іменем твоїм!”
75] А хто не зна, як у моїй він вірі?
76] Зросив мене росою у своїм
77] Посланні ти, і, повний вод сторічних,
78] Проллюсь на інших у дощі ряснім”.
79] Коли я говорив, то в грудях вічних
80] Святого пломеня тремтів огонь,
81] Спалахуючи в іскрах блискавичних.
82] І він дихнув: “З моїх ще видна скронь
83] Любов до цнот, яка мене в завії
84] До пальм звела, до гір із оболонь,
85] Велить мені дихнути знов про дії
86] Коханої, і річ твоя пливе
87] Нехай про всі обітниці надії”.
88] І я: “Святе письмо, старе й нове,
89] На здруження вказало непреложне
90] Душ з Богом, і в мені цей дух живе.
91] Ісайя мовив, що набуде кожне
92] В своїй землі колись подвійних шат,
93] Земля ж своя їм — то життя тут можне.
94] А зрозуміліше у многократ,
95] Розповідаючи про одяг білий,
96] Твій відкриває в одкровенні брат”.
97] Слова мої в простори ще летіли,
98] Як спів “На тя да уповают” — вчувсь,
99] І зграйним колом хори підхопили.
100] Один з тих пломенів так розгорнувсь,
101] Що якби схожим став кристал у Раку,
102] То взимку б цілий місяць день тягнувсь.
103] Як дівчина, не з примусу, не з ляку,
104] Іде у танці молодих вітать
105] І виявляє шану їм всіляку,
106] Так полум’ям пойняту благодать
107] Побачив я з двома, що йшли у колі,
108] Як їм високі почуття велять.
109] Вона влилась у співи в ореолі,
110] А владарка, мов наречена та,
111] Незрушна, мовчазна, вдивлялась долі.
112] “Його до Пелікана чистота
113] На груди клала, і велике діло
114] Довірено йому було з хреста”, —
115] Так владарка; і це їй зір одкрило,
116] Й вона в красу зоріння все своє
117] Рішуче втупила, невступно й сміло,
118] Мов той, хто дивиться, а в думці є,
119] Що зрить, як сонце тьма перемагає,
120] Бо зрить, як вкруг незримим все стає,
121] Так я дививсь на полум’я безкрає,
122] Коли почув: “Навіщо зір в очах
123] Сліпить, шукавши те, чого немає?
124] Як всі тіла, й моє — у праху прах,
125] Поки не будуть наші числа злиті
126] З тим, що судилось ввік у небесах.
127] Лиш двоє в два убори тут повиті,
128] Ті, що оце знеслись до полюсів,
129] Про що й розповіси в своєму світі”.
130] І тут танок палаючих огнів
131] Змішався разом з мелодійним блиском
132] Троїстих найніжніших голосів,
133] Як перед труднощами або риском
134] Рух весел, що у вирі хвилі рвав,
135] На свист переривається встріч бризкам.
136] О страх який нараз мене обстав,
137] Коли я озирнувсь на Беатріче
138] І не уздрів її, хоча й стояв
139] Із нею поруч в світі, щаснім тричі!
