Оповідка третя
П’єтро Боккамацца — існувало на той час дві родини Боккамаццо: Боккамаццо ді Сант’Анджело і Боккамаццо дел Кардинале. До першої належала Анджела, дочка Ніколао Боккамацца, можливо внучка Аньолелли, до другої — дружньої партії Орсіні, як і герой цієї оповідки — Джованні Боккамацца, призначений кардиналом, що помер у 1309 році в Авіньоні.
“В Римі, що колись був усьому світові голова, а тепер на хвоста звівся…” — іронічне переінакшення лозунгу, що викарбовувався на римських монетах (“Roma caput mundi” — Рим — голова світу). Мається на увазі період 1309—1377 рр., коли папи жили не в Римі, а в Авіньйоні і залежали від французького короля. Той період вважався добою найглибшого занепаду Риму.
Ананья — містечко на південь від Риму, батьківщина і улюблене місце перебування папи Боніфація VIII. П’єтро і Аньолелла, ймовірно тікали шляхом Віа Латина, яким на раз подорожував до Неаполя сам Боккаччо.
Орсіні — шляхетний римський рід. Ліелло ді Кампо ді Фйоре — представник цього роду, його ім’я походить від місця знаходження його володінь. Ліелло, або Лелло — скорочене від Рафаелло.
Оповідка четверта
Мессер Ліціо да Вальбона — історична особистість, відома своєю щедрістю і духовністю. Був гвельфським володарем містечка Вальбона, що у Тоскансько-Романьольських горах, товаришував з бургомістром Флоренції Гвідо Новелло, брав участь у повстанні проти влади синьйорів із Форлі, підписав мирну угоду з кардиналом Болоньї.
Річчардо Манарді да Бреттіноро — представник шляхетного роду Манарді, синьйорів Бреттіноро, про якого не збереглось ніяких історичних відомостей.
Оповідка п’ята
Фано — містечко на Адріатичному узбережжі, південніше Пезаро.
Гвідотто з Кремони, Джакоміно з Павії, Джанноле ді Северіно, Мінгіно ді Мінголе — щодо цих героїв, не було можливим знайти їх реальні прототипи; Кремона, Павія, Фаенца — міста на півночі Італії, Джанноле і Мінгіно (скорочене від Доменіко) — імена, досить поширені у середньовічній Фаенці.
“…місто Фаенца після довгої розрухи воєнної знову до хорошого прийшло стану…” — період затишшя, коли Фаенца була вільною комуною під номінальною владою папи.
“…коли Фаенцу здобули й сплюндрували війська імператора Фрідеріка…” — осада і взяття міста Фрідеріком ІІ відбувалася у 1240—41 рр.
Гвільєльміно да Медічіна — можливо, мається на увазі Гвільєльміно да Сан Паоло — поруч з Медічіна. В будь-якому разі, відомі дві емілійські родини з прізвищем да Медічіна.
Оповідка шоста
Рестітута — ім’я досить шанованої святої на острові Іскія.
Мартіно Болгаро — служив корабелом Карлу І, був лицарем при дворі короля Роберта, мав кількох дітей, імена яких не збереглись, похований у Арагонському замку.
Куба — зразок арабо-норманської архітектури ХІІ століття, що зберігся до наших днів.
Руджієрі дель’Орія — у Боккаччо — де Лорія; прославився в морському бою біля Неаполя (1284) з захопленням у полон самого Карла ІІ Анжуйського.
“…донька Мартіна Болгара, що завдяки його силі острів Іскія визнає твою владу…” — насправді нічого не відомо про подібну силу Мартіна, але Іскія аж до 1299 року була під владою Арагонської династії.
Оповідка сьома
Абате — точніше, Аббате, — одна з найвпливовіших родин із Вал де Мадзара, члени якої були володарями Трапані з норманських часів до арагонської династії. У війнах між Анжуйським двором і Арагонським взяли участь Ріккардо, Нікола і Гвідо Аббате, однак про Амеріго не знаходимо ніякої історичної документації.
“…нахапали на вірменському узбережжі…” — тобто, на кавказькому узбережжі. Вірменія для Боккаччо була казковим, фантастичним краєм. Хоча в добу середньовіччя на північно-східному узбережжі Середземного моря в Малій Азії (на межі з Сирією) існувала так звана “Мала Вірменія”.
Віоланта — так само звали і дочку Боккаччо.
“…обміркування справи майбутнього хрестового походу…” — мається на увазі III Хрестовий похід, в якому крім Гульєльма Доброго, папи римського і Фрідріха Барбаросси були домовленості з королівством Вірменією, яка передбачалась плацдармом для операцій хрестоносців. Вірменські володарі були пов’язані шлюбами з королівськими родами з Неаполя і Сицилії.
Лаясса — значний морський і торговий центр у Малій Вірменії, в якому бували й італійські купці.
“Тож попрошу вас одкласти виконання присуду до того часу, поки ми зможемо довідатись, чи хоче вона його собі за мужа…” — в деяких країнах був у давнину закон, згідно з яким засудженого на смерть милували, якщо знаходилась особа, котра виявляла бажання з ним одружитися.
Оповідка восьма
Настаджо дельї Онесті — відома равенська родина, до якої належали святий Ромуальд і блаженний Петро. Однак, про Анастаджо чи Анастазіо, що жив у XIII столітті, відомостей немає.
Паоло Траверсарі — належав до іменитого равенського роду візантійського походження, що отримав титул герцогів. Паоло — син П’єтро Траверсарі, оспіваного Данте, — був, як і батько, покровителем поетів.
К’яссі — славетний морський берег і сосновий ліс, які Данте описує у “Чистилищі”, як рай земний.
“Якось на самому припочатку місяця мая…” — за куртуазною традицією, прийнятою і Боккаччо, травень, і взагалі весна, були часом любовних марень та видінь.
Гвідо дельї Анастаджі — шляхетна равенська родина, що була суперником родини Траверсарі. Незважаючи на численні згадки хроністів про велич і лібералізм її членів, про Гвідо не лишилось ніякої згадки.
Оповідка дев’ята
Коппо (або Якопо, Джакоппо) ді Боргезе Доменікі — походив із іменитої родини з району Санта Кроче (жив поруч з Новим монетним двором), був кілька разів пріором і гонфалоньєром.
Альберігі — одна з найдавніших родин Флоренції, мешкала поруч з воротами Сан П’єтро, неподалік від церкви Санта Марія дельї Алберігі.
“…процвиндрив до решти все свої багатство — лишився в нього…сокіл мисливський…” — останній атрибут шляхетного походження.
Кампі — Кампі Бізенціо — на північний захід від Флоренції між Перентола і Прато.
Оповідка десята
П’єтро ді Вінчоло — є історичні дані про принаймні двох П’єтро, членів цієї відомої в Перуджі родини, що обіймали високі посади. Вінчолі були в тісних стосунках з Анжуйським двором, від імені якого правили землями Абруццо.
Свята Вердіана Аттаванті — приклад набожності і всеприйняття. Розповідається, що Вердіана годувала навіть гадюк, що заповзли були до неї у келію.
“Хвоста вгору, моя мила…” — із жартівливих пісень, що їх співає тут Діоней, до нашого часу дійшла повністю лише пісня про мушельку.
Канцона — пісня ліричного або морально-філософського змісту.
ДЕНЬ ШОСТИЙ
“Діоней та Лауретта завели спів про Троїла та Крессіду.” — поширена того часу пісня про любов троянського царевича Троїла до грекині-полонянки Крессіди, чи Крізеїди, взята з “Роману про Трою” французького поета Бенуа де Сент-Мора (XII ст.).
Оповідка перша
Мадонна Оретта (тобто, Лаура, Лауретта) — дочка маркіза Маласпіни та Тобії Спіноли і дружина Джері дельї Спіні.
Оповідка друга
Чісті — нерідке ім’я для Флоренції тих віків. Документально засвідчена особа, пекар при церкві Санта Марія Угі, збудованої поруч з Палацом Строцці. Чісті — скорочене від Бенчівеністі.
Оповідка третя
Мессер Антоніо д’Орсо флорентійський єпископ з 1309 по 1322 рік, відомий своєю жадібністю.
Дієго де ла Рата — член шляхетної барселонської родини, увійшов на службу до короля Роберта, коли прибув до Неаполя супроводжуючим Віоланти Арагонської, першої дружини короля Роберта. Обіймав високі посади при Анжуйському дворі (граф Казерти, головний вікарій Провансу, кардинал королівства та ін.). Кілька разів бував у Флоренції з відповідальними дорученнями від Анжуйського двору. Помер у 1328.
“…на Йвана… по тій вулиці, де кінські гони одбувались” — мова йде про біги (Паліо) на честь святого покровителя Флоренції, що проходили щорічно 24 червня в ті часи від воріт Прато до Порта Кроче центральними вулицями міста. Пізніше вони були заборонені в зв’язку з тим, що вулиці були дуже вузькі й під час бігів калічилось багато людей.
Нонна (Доміна) де Пульчі, двоюрідна сестра мессера Алессіо Рінуччі — названі особи були родичами Антоніо д’Орсо.
Оповідка четверта
Куррадо Джанфільяцці — Куррадо ді Ванні ді Кафаджо Джанфільяцці був членом родини банкірів Джанфільяцці, з багатьма представниками якої Боккаччо був знайомий особисто. Куррадо жив приблизно наприкінці XIII століття і відзначався широтою поглядів.
Перетола — один з маєтків Куррадо.
Кікібіо — ім’я походить від венеціанського ономатопеїчного слова, що означає “зяблик”.
Брунетта — так само звали улюблену служницю Боккаччо.
Оповідка п’ята
Мессер Форезе да Рабатта — відомий правознавець, викладач у Пізі, гонфалоньєр, посланець Флоренції у Сан-Міньято на переговорах з Пізою. Його рід походить із Муджелло (Рабатта — містилась поруч з Борго Сан Лоренцо), у Флоренції мав дім на вулиці Калдерай і капелу у церкві Сант’Аннунціата.
Джотто — Амброзіо ді Бондоне (1266—1337), великий італійський художник і архітектор. З його творів збереглись фрески в Падуї, Флоренції та Ассізі. Боккаччо познайомився з Джотто у Неаполі; Джотто поруч з Данте — єдині представники сучасності, яких Боккаччо ставить на один рівень з античними митцями.
“…в мессера Форезе і в Джотта були маєтки по сусідству, в містечку Муджелло”. — і Форезе і Джотто були родом з цього міста, що на північний схід від Флоренції.
Оповідка шоста
Барончі — родина флорентійських міщан, що мешкали поруч з Санта Марія Маджоре і вирізнялись тупістю.
Ламберті і Уберті — дві давні флорентійські родини.
Нері Монніні — точніше, Ванніні — відома флорентійська родина, чиє прізвище походить від імені святого Джованні, заступника Флоренції. Нері — скорочене від Рінієрі.
П’єро ді Фйорентіно — мешканець Борго Сан Мікеле Бертельде, неподалік від Санта Марія Маджоре.
Оповідка сьома
Рінальдо де Пульєзі — Пульєзі була досить відомою у Прато родиною, однак про Рінальдо і Філіппу Пульєзі невідомо нічого.
Ладзаріно де Гваццальйотрі — Гваццальйотрі — могутній рід у Прато, палац якого зберігся до наших днів.
Оповідка восьма
Фреско да Челатіко — ймовірно, Франческо ді Герардо Фрескобальді; Челатіко — назва маєтку, що йому належав у долині ріки Арно.
Ческа — (від жін. імені Франческа), дочка Гвідо Фрескобальді, брата Франческо.
Оповідка дев’ята
Мессер Бетто (тобто, Брунетто, Бруно) Брунеллескі — походив із родини гібеллінів, пізніше став білим гвельфом, а потім очолив чорних гвельфів. Друг Данте і Гвідо Кавальканті.
“…гробівці, що нині перенесені до Покрови…” точніше, до церкви Санта Репарата, яка раніше стояла на місці теперішнього флорентійського собору Санта Маріа дель Фйоре. Ті саркофаги за народною традицією належали першим мешканцям Флоренції. Зараз вони зберігаються частково в дворі палацу Медічі-Ріккарді, навколо баптистерія Сан Джованні та в музеї Собору. Залишки древнього храму Санта Репарата можна побачити в крипті собору Санта Марія дель Фйоре.
Оповідка десята
Чертальдо — рідне містечко Боккаччо. Ціцерон Марк Тулій (106—47 до н.е.) — славнозвісний римський оратор.
Квінтіліан Марк Фабій (35—95) — визначний римський теоретик ораторського мистецтва.
Брагоньєра, Піцціні — прізвища досі існуючих у Чертальдо родин.
Ліппо Топпо — художник, про якого оповідали, що він одписав своїм спадкоємцям кілька тисяч флоринів, яких у нього ніколи не було.
Арістотель (384—322 до н.е.) — грецький філософ і вчений, шанований у добу середньовіччя.
Сенека (3—65) — римський філософ-стоїк і драматург.
Святий Герард Вілламанський (1174—1267) — один з найдавніших францисканців, можливо, був прийнятий особисто Франциском до ордену.
Герард ді Бонсі — однин з найавторитетніших членів цеху вовнярів.
Тропар — церковний спів на честь якогось святого.
ДЕНЬ СЬОМИЙ
Оповідка перша
Лоттерінгі — деякі представники цієї родини дійсно жили у XIV ст. у Флоренції і працювали кур’єрами компанії Барді. Згадки про Джанні Лоттерінги не лишилося.
Кант — релігійна пісня.
Монна Тесса, дочка Манучча з Кукулії — Мануччо — скорочене від Аламанно; Кукулія — назва канту на честь Мадонни собору Сан-Фредіано, отже прізвище жінки вказує на район міста, з якого вона була родом. Тесса — скорочення від Контесса.
Пеголотті — флорентійська родина, багато членів якої працювали агентами компанії Барді. Нері — скорочене від Рініері.
Камерата — містечко на південних схилах ф’єзоланських пагорбів.
Ф’єзоле — містечко поруч з Флоренцією.
“Федеріго мав дивитись на виноградник при її садибі: як побачить ослячий череп на тичці.” — тосканський звичай виставляти ослячий череп на городі бере свій початок у сивій давнині, можливо, це один з етруських забобонів, за яким цей знак мав оберігати землю і задобрювати божество плодючості.
Джанні ді Нелло — реальна особа, аптекар, жив він, однак, не біля Сан-П’єтро Маджоре, а біля Сан-Донато де’Веккієтті.
Оповідка друга
Перонелла — жіноче ім’я, що не рідко зустрічалося в Неаполі часів Боккаччо.
Аворіо — неаполітанська вулиця, неподалік від Генуезької лоджії
Джаннелло Скріньяріо — ймовірно, один із братів Скріньяріо, що жили саме в тих краях. Скріньярі — родина землевласників, що досягла свого розквіту за часів панування у Неаполі Джованні і Луїджі ді Таранто.
Святий Галеон — неподалік від кварталу, в якому жила Перонелла, і справді існувала капела святого Еукаліона або Галеона.
Оповідка третя
“…ні святий Домінік, ані святий Франціск не мали по чотири ряси…” — випади Боккаччо проти духівництва найбільше зачіпають францисканців і доменіканців, і ніколи не торкаються улюблених автором августинців.
Святий Амброзій — мається на увазі не Святий Амброзій покровитель Мілана, а Блаженний Амброзій зі Сієни (1220—86), якому в 1288 році у місті була присвячена капела.
Оповідка четверта
Тофано — скорочене від Крістофано. Це ім’я було досить розповсюдженим у місті Ареццо, отже не можна знайти історичного прототипу героя. Але на віа делл’Орто — навпроти будинку Петрарки — зберігся віковий колодязь, який називають колодязем Тофано.
Монна Гіта — теж розповсюджене ім’я; Гіта — скорочене від Маргарита.
Оповідка п’ята
Аріміно — латинська назва міста Ріміні.
Оповідка шоста
Мессер Ламбертуччо — ймовірно, Боккаччо мав на увазі Ламбертуччо ді Гіно Фрескобальді, батька поета, прибічника нового стилю Діно Фрескобальді.
Оповідка сьома
Галуцці — досить відома в Болоньї родина, однак про Егано де’Галуцці відомостей немає. На той час Егано було досить розповсюдженим іменем у місті.
Оповідка восьма
Аррігуччо Берлінгієрі — досить відома родина купців, з якої у XIV столітті походили кілька пріорів і три гонфалоньєри. Про Аррігуччо не збереглось ніяких документів.
Оповідка дев’ята
“В Аргосі, старовинному ахейському городі…” — насправді, місто Аргос було не в Ахеї, а в Арголіді.
Оповідка десята
Тінгоччо Міні, Меуччо ді Тура, Амброджо Ансельміні — сієнські простолюдини, існування родини яких засвідчено документально.
Кампо-Реджі — район у місті Сієна.
Міта — скорочене від Маргеріти.
Архіт і Палемон — в грецькій міфології двоє фіванських юнаків, закоханих в Емілію, родичку царя Тезея; суперники вирішують двобоєм, кому вона має належати.
ДЕНЬ ВОСЬМИЙ
Оповідка перша
Гульфард — ймовірно, передача італійськими засобами досить розповсюдженого імені Wolfard.
Гаспарруоло Кагастрачча — жодного документального підтвердження імена героїв даної новели не мають, але подібні імена часто зустрічаються у лобмардських хроніках того часу (Кагафава, Кагапанно та ін.).
Оповідка друга
Варлунго — місцевість у долині ріки Арно, зараз включена до флорентійського передмістя.
Монна Белькольоре — заповіт жінки з таким іменем був знайдений саме у Варлунго.
Бентівенья дель Маццо — ім’я Бентівенья було досить розповсюдженим на той час: Бентівенья да Чертальдо був компаньйоном Боккаччо у Барді.
Бонаккоррі да Дженістерето — з’являється у документах з 1321 по 1350 рік. Помер близько 1354 року.
Лапуччо, Нальдіно — перше ім’я є скороченим Якопо, друге — Арнальдо або Рінальдо.
Білюцца — скорочене від Білія (Сибілія) або від Бенедетта.
Бігуччо даль Поджо — Бігуччо — скорочене від Ільдебрандо.
Нуто Бульєтто — Бульєтто lt; bugliolo, buglione — дерев’яне цебро, бочка; отже це прізвисько означало п’яниця.
Оповідка третя
Муньйоне — потічок, що впадає в річку Арно нижче Флоренції.
Каландріно — Ноццо, або Джованоццо ді Періно, італійський художник греко-візантійської школи. Можливо був учнем Андреа Тафі, жив у кварталі Сан Лоренцо. Серед його робіт можна назвати фрески у віллі Камерата, але у Флоренції він славився перш за все своєю простакуватістю і незграбністю, тому й ставав часто мішенню для жартів своїх колег.
Бруно — Бруно ді Джованні д’Олівієрі — флорентійський художник, жив у кварталі Сан Сімоне, друг Буффальмакко.
Буффальмакко — Бонаміко ді Крістофано (1269—1340), флорентійський художник, жив на Віа дель Кокомеро, також учень Андреа Тафі. Відомі його фрески у церкві флорентійського Абатства, у Соборі Ареццо.
Мазо делъ Саджо — працював просередником, його кабінет був місцем зібрання жартівників Флоренції.
“…там де живутъ баски” і т.д. — тобто у вигаданій, неіснуючій країні.
Сеттіньяно, Монтіші, Морелло — пагорби навколо Флоренції.
Геліотроп — напівдорогоцінний камінь, зелений з червоними прожилками. В середні віки існувало повір’я, що цей камінь може робити свого володаря невидимим.
“…хламиди, шитої не по-фламандському, а по-наському” — у Фландрії тоді був у моді вузький одяг, а в Італії широкий.
Оповідка четверта
Монна Пікарда — неможливо встановити особу, якій належало це досить розповсюджене ім’я.
“…з лиця жовтява, так наче не у Ф’єзоле жила, а десъ у Сінігалії” — місто Ф’єзоле славилось своїм чистим і цілющим повітрям, в той час як Сінігалія знаходилась у заболоченій, малярійній місцевості.
Чута — скорочене від Річевута або Бенчівенута.
Оповідка п’ята
Школа да Сан-Лепідіо — ім’я не фігурує в жодному документі; Сан Лепідіо, або Сан Лупідіо міститься у провінції Асколі, сучасна назва містечка — Сант’Елпідіо а Маре.
Рібі — скорочене від Рібальдо, Гарібальдо, Ріберто — флорентійський паяц.
Маттеуццо — мабуть, “колега” Рібі.
Покровсъка церква — у Боккаччо — Santa Maria a Verzaia — церква за воротами Сан Фредійяно.
Оповідка шоста — див. коментарі до оповідки третьої.
Оповідка сьома
Рітєрі — розповсюджене ім’я у Флоренції часів Боккаччо.
Церква святої Лючії — Санта Лючія даль Прато — церква, в якій зустрічались закохані, досі існує.
Оповідка восьма
Спінеллоччо Тавена — Тавена — відома сієнська родина. Спінелоччо — змінене від Спіна, Спінелло.
Цеппа ді Міно — з роду Міно де Толомей, прозваний Цеппа; був подестою у Сан Джіміньяно. Міно — скорочене від Ансельмо, Джакомо.
Оповідка дев’ята
“…приїхав до Флоренції з Болоньї в білячій шапці на баранячій голові”. — доктори медицини носили за звичаєм пурпурові мантії та білячі шапки.
Маестро Сімоне да Вілла — лікар, відомий своєю легковірністю і дурістю. Похований у церкві Санта Кроче.
Некромант — маг, що викликав душі померлих і дізнавався в них про майбутнє.
Майкл Скотт — відомий шотландський мислитель. Був астрологом імператора Фрідеріка ІІ, залишив труди з філософії , астрології, алхімії.
Піп Іван — легендарний християнський володар, що панував нібито десь у Середній Азії чи Ефіопії. В його існування вірили настільки, що в ХШ — XIV століттях деякі європейські можновладці намагалися зв’язатися з ним через посланців, щоб спільно виступити проти мусульман.
Авіценна — Абу-Алі-ібн-Сіна (980—1037) — таджицький медик і філософ, добре відомий і в Європі.
Оповідка десята
Ніколо да Чіньяно — досить відома родина, що походила з Муджелло, жила в кварталі Сан Джованні. Про Ніколо ді Чекко да Чіньяно є документальні згадки в середині ХІІ століття.
Мадонна Янкофйьоре — у 1305 році в Палермо і справді жила дочка перукаря, що мала таке ім’я.
П’єтро делло Каніджано — сучасник і друг Боккаччо, мав поважні посади при Анжуйському дворі і у Флоренції.
ДЕНЬ ДЕВ’ЯТИЙ
“…світанок… перемінив синяву восьмого неба на ніжний блакит…” — згідно з дантівським поділом небесного простору на дев’ять сфер восьме небо належало нерухомим зіркам.
Оповідка перша
Палерміні — відома гібеллінська родина, що жила у сесто Сан Панкраціо, була вигнана з Флоренції.
К’ярмонтезі — ще одна відома родина флорентійців, спочатку гібеллінів, потім гвельфів. Жила неподалік Орсанмікеле, була вигнана, як і родина Палерміні.
Де Ладзарі — відома і могутня пістойська родина гвельфів. Про Франческу Де Ладзарі — ніяких відомостей.
Церква братів-міноритів — мається на увазі відома у Пістої церква Сан Франческо, яку було закладено у 1295 році.
Оповідка друга
Мадонна Узімбальда — існувала родина Узімбарді, з якої абатесса, ймовірно, походила.
Капітул — збори членів чернецької громади, а також приміщення, де вони відбуваються.
Оповідка третя
Нелло — Нелло ді Діно або Бандіно — італійський художник першої половини XIV століття. Був родичем дружини Каландріно, близьким другом Бруно і Буффальмакко; ймовірно, Нелло також був послідовником Андреа Тафі.
Оповідка четверта
Чекко Фортарріго Пікколоміні — був засуджений за вбивство у 1293 році, але вирок не було виконано. Анджольєрі присвятив йому один із своїх сонетів.
Чекко Анджульєрі (точніше Анджольєрі, близько 1258—1313) — талановитий сієнський поет, автор бурлескних творів.
Буонконвенто — селище за 40 кілометрів на південь від Сієни, де шлях роздвоювався, і східна його частина вела до Марке.
Корсіньяно — містечко, що тепер зветься П’єнца, міститься за двадцять кілометрів від Буонконвенто на шляху до Умбрії.
Торреньєрі — містечко за десять кілометрів від Буонконвенто, на шляху до Корсіньяно.
Оповідка п’ята
Ніколо Корнаккіні — з родини відомих флорентійських купців, що мали філіали своєї компанії в Авіньоні і в Англії. Мешкали на Віа дель Кокомеро, поруч з художниками.
Камерата — пагорб під Ф’єзоле, місце розташування заміських вілл флорентійців.
Камальдолі — флорентійська вулиця в кварталі Сан П’єр Маджоре.
Оповідка шоста
Адріано — серед знайомих Боккаччо був один чоловік на ім’я Адріано.
Оповідка сьома
Талан ді Молезе (у Боккаччо — д’Імолезе) — у ті віки у Флоренції дійсно жила родина Імолезе, або да Імола (Імола — містечко поруч з Болоньєю). Талан — скорочене від Каталано, досить поширеного імені у Флоренції.
Оповідка восьма
Чакко — скорочене від Джакомо або Якопо. Можливо, мається на увазі Чакко делл’Ангвіллайя.
Бйонделло — тобто, “блондинчик”, прізвисько особи, про яку не лишилось документальних свідчень.
Мессер В’єрі де Черкі — представник відомої родини купців з Вал ді С’єве; очолюючи партію білих гвельфів, домігся професійного і політичного процвітання своєї родини. Після перемоги чорних гвельфів, помер у вигнанні в Ареццо у 1305 році.
Мессер Корсо Донаті — очолював партію чорних гвельфів, вигнаний у 1300 році, повернувся разом з Карлом Валуа у 1301. Претендував на управління містом, у 1308 році був убитий своїми суперниками з купецької олігархії.
Мессер Філіппо Ардженті — Філіппо Ардженті дельї Адімарі дей Кавіччулі.
Оповідка дев’ята
Меліссо — ім’я грецького філософа, оспіваного Боккаччо.
Оповідка десята
Барлетта — місто в Апулії.
Бароло — латинська форма назви міста Барлетта.
Бітонто — місто в Апулії. Відомий ярмарок у Бітонто був заснований у 1316 році і відбувався щорічно у День Всіх Святих, тобто перед ярмарком у Барлетті (12 листопада).
ДЕНЬ ДЕСЯТИЙ
Оповідка перша
Мессер Руджієрі де Фіджованні — представник відомої шляхетної флорентійської родини, що мала свої маєтки також і в Чертальдо — рідному містечку Боккаччо.
Альфонс — мається на увазі, очевидно, іспанський король Альфонс ІХ (1155—1214), прозваний Шляхетним, або Альфонс Х (1221—1284), прозваний Мудрим.
Оповідка друга
Гіно ді Такко — шляхтич із сієнської родини делла Фратта, що у 1276 році став ватажком розбійників. Помер недалеко від Сіналунги близько 1303 чи 1313 року.
Сієнські купелі — в той період у сієнських землях були відомі курорти Сан Кашяно, Раполано і Петріуоло.
Госпітальєри — члени духовно-рицарського ордену іоанітів, що доглядали хворих у шпиталях.
Пріор — начальник чернечої громади.
Оповідка четверта
“Жив колись у Болоньї, найкраснішому місті на всю Ломбардію…” — Боккаччо розуміє під Ломбардією всю Північну Італію.
Карізенді — іменита болонська родина, від прізвища якої походить назва однієї з падаючих башт Болоньї (Торре Карізенді).
Каччанеміко — ще одна шляхетна болонська родина, що належала до партії гвельфів. Була впливовою у місті Модена: Альберто Каччанеміко був її бургомістром з 1254 по 1255 рік.
Оповідка п’ята
Фріулі — область на Півночі Італії. Відомості про неї Боккаччо мав від своїх родичів Лапо і Лодарінго да Чертальдо, що там торгували, а також з власної поїздки до Тіролю у 1351 році у ролі посланця Флорентійської республіки до маркіза Бранденбурзького Людовика Баварського.
Мессер Ансальдо Граденсе — невідоме ім’я. Прізвище утворене від назви міста Градо, де бували флорентійські купці.
Оповідка шоста
Король Карл Старий або Перший — улюблений Боккаччо представник Анжуйського двору.
Граф Гвідо де Монфорте — найвірніший слуга двору Карла І і його вікарій у Тоскані в 1270 році.
Джіневра і Ізольда — імена, взяті з відомих рицарських романів для створення романтичної атмосфери.
Мессер Маффео да Паліцці — представник родини володарів Мессини.
Гвільєльмо делла Манья — точніше, д’Алеманья, лицар з товариства сина Карла ІІ, Раймондо Беренгарйо.
Оповідка сьома
“У той час, коли французів прогнано з Сицилії…” — тобто 31 березня 1282 року, під час Сицилійської Вечерні.
Бернардо Пуччіні — було сім флорентійських родин Пуччіні, але в жодній не фігурує ім’я Бернардо.
Педро Арагонський висадився на Сицилії у серпні 1282 року.
Чеффалу і Калатабелотта — зараз містяться у провінціях Палермо і Агрідженто.
Оповідка восьма
“…коли Цезар Октавіан не називався ще Августом…” римський імператор Октавіан (63 до н.е. — 14 н.е.) дістав від Сенату титул Августа, що значить “Звеличений богами”. До того він очолював тріумвірат — колегію з трьох осіб, що правили Римом.
Публій Квінцій Фульв та ін. — патриціанська родина Квінціїв мала чотири гілки: Цинциннатів, Капітолінів, Фламінів і Кріспінів, але не Фульвіїв.
Арістіпп (V ст. до н.е.) — старогрецький філософ-гедоніст, який учив, що метою людського життя є насолода. Тут мається на увазі якийсь учитель філософії з тим же іменем.
Претор — представник вищої судової влади в Давньому Римі.
Оповідка дев’ята
Фрідерік І — Фрідерік Барбаросса.
Потентат — можновладець, монарх.
Мессер Торелло — подеста Фрідеріка ІІ у різних містах (Парма, Флоренція, Піза, Авіньон). Писав вірші провансальською мовою.
“…велів покликати туди й статечну дружину свою…” — жінки за звичаєм не брали участі в урочистих банкетах.
Адальєта — змінене від Аделаїда. Це жіноче ім’я часто зустрічається у шляхетних родинах.
Оповідка десята
Гвалтьєрі з роду маркізів Салуцьких — Салуццо з 1142 року протягом чотирьох віків була столицею важливого маркізату. Ім’я Гвалтьєро було поширеним серед синьйорів Салуццо гілки Алерамо і згадується в документах 1174—75 років.
ОДАВТОРСЬКА ПІСЛЯМОВА
Чінчільйоне і Сколайо — знані свого часу п’яниці; їх імена стали називними.
Олена КРУГЛИКОВА
Примітки до передмови
1
“История зарубежной литературы. Раннее средневековье и Возрождение” (ред. В. Жирмунского). М., 1959, стор. 245.
2
Дата приблизна. Деякі дослідники пересувають її на 1345—1346 рр.
3
Опублікував В. Науменко в журналі “Киевская старина” (1885, VI), передруковано в “Хрестоматії давньої української літератури” О. І. Біленького.
