Аналіз вірша “До народу” допоможе визначити, яка тема, ідея, жанр, художні засоби твору. Літературний паспорт поезії можна скласти використовуючи цю інформацію.
Грінченко “До народу” аналіз
Автор: Борис Грінченко.
Рік написання: 1884
Жанр: вірш-звертання
Лірика – громадянська.
Тема твору: Праця ліричного героя на благо народу й самого себе.
Ідея: Шлях до розуміння народу і себе як його частини пролягає полягає у довгій і важкій праці.
Основна думка: Тільки в щирій праці можна осягнути її справжність і потрібність для народу.
Римування: за типом абааб, вірш на п’ять рядків.
Настрій: веселий, бадьорий, оптимістичний.
“До народу” художні засоби:
- Епітети: убогий народе, в думах улюблених чистих, дні щасливії, почуванням палким, братньої згоди, зубожений люд занімілий, люд безщасний, нещирі заміри, іншим поглядом, народе коханий, рожевих мрій, розрада тяжка, темні хати, темними лісами, власне ім’я, пригнічений (народ), недавній раб, на власній ріллі, певний шлях, силу новую.
- Порівняння: на працю мою ти з невірством глядів, мов бачив нещирі заміри; і зникли рожевих тих мрій і сліди, неначе од сонечка краплі з води; темрява — доля твоя.
- Метафори: схилявся до ніг народу; дні молодих мрій; темнота й незгода у нашій землі, скрізь панували й жили і люд той безщасний гнітили; ти вкупі зі мною іти не схотів, на працю мою з невірством глядів (народ); сліди рожевих мрій; темними йдучи лісами, забув навіть власне своє ти ім’я, забув, що існує з народів сім’я, що рівний ти в їй із братами (народ); як міг ти (народ), пригнічений вниз до землі, недавній ще раб в своїй хаті і наймит часами на власній ріллі; зло і темноту бороти.
- Звертання: убогий народе, народе, народе коханий.
- Риторичні оклики: Долю онукам дамо!
Автор аналізу: cup_of_flowers
Ліричний герой хвилюється за долю своїх співвітчизників, та він розчарований через їх пасивність. Це вібувається як наслідок вікової зневіри та важкої щоденної праці. Український народ зображений як «раб в своїй хаті /І наймит часами на власній ріллі», а представники інтелігенції не дбають про те, щоб змінити свідомість людей: «…Здавна хто світло в руках своїх мав -/ Не йшов він до тебе світити, /І той тільки в хату до тебе вступав, / Що заздро на працю твою зазіхав /І вмів тебе тільки гнітити».
Ліричний герой поезії зрозумів важкість становища простих людей лише тоді, коли сам опинився в його середовищі. Поет протиставляє вимріяний ідеал жорстокій дійсності: «щасливі мрії», «палкі почування», «братня згода», але насправді – «убогий народ», «зубожений люд занімілий», «темнота й незгода», «люд той безщасний», «розрада тяжка». Ліричний герой, який прагнув до світла, несподівано опинився у темряві. На якусь мить він навіть засумнівався, чи має бодай якийсь сенс його подвижницька праця: «Чи я працювати для тебе не вмів, / Чи ти не діймав мені віри?».
Та попри все, ліричний герой не зраджує свій народ, а ще завзятіше береться до праці «у поті чола», «всім серцем».
