«Доктор Серафікус» — роман українського письменника Віктора Петрова-Домонтовича написаний у 1929 році. Читати скорочено твір “Доктор Серафікус” варто, щоб згадати сюжет історії про дивака, який мріяв про сім’ю.
“Доктор Серафікус” скорочено
Доктор Комаха відпочивав у сквері після роботі в бібліотеці. П’ятилітня дівчинка Ірця підбігла до нього та розглядала малюнки в його книжках. Коли він сказав, що Комаха це його прізвище, то Ірця вирішила, що він комашиний тато. Так почалась їх дружба і професор не уявляв і дня без розмов з нею. Дівчинку ж цікавило, де він ховає крильця та лапки. А якщо він точно людина, то така, як решта. Після чергових пояснень, що прізвище потрібно відокремити від його людської сутності, Ірця розсердилась та назвала його Пупсом. І додала, що дядю Пупса вона дуже любить.
Якось Комасі приснився, що у нього є власна дитина. Сон викликав у ньому бажання дійсно мати доньку, але так, щоб не довелось одружуватись та кохати. Для нього кохання було цинізмом та брутальністю, а поцілунок взагалі неможливою річчю. Своїми думками він поділився з Володимиром Корвином – своїм другом та художником.
Доктор Комаха почав вести свій щоденник, де записував улюблені слова Іри, думки та вчинки. Він не ходив до театру, навіть сусідів своїх не помічав. Напроти нього жила курсистка Тася, яка запросила його на відпочинок за місто. Чоловік злякався та відмовився. Але все-таки закохався в Тасю й придумав в своїй голові бурхливий роман. Коли бачив дівчину, то щось бурмотів собі під ніс. Коли почалась революція вона виїхала, але Корвин сказав, що зараз Тася наче в місті.
Сам Корвин приятелював з красивою брюнеткою Вер, з котрою познайомився на пляжі. Вона була акторкою, але покинула театр. Вер була донькою поміщика і постійно міняла стиль в одязі. Далі в її житті була та ж революція та верстат на фабриці, переклади Верлена. Але найголовніше те, що дівчина була заміжня за лікарем. Коли йому запропонували роботу в Харкові, Вер не поїхала з ним: це був приклад сучасного шлюбу на відстані з рідкими зустрічами.
Вер не подавала надії художнику, але і не відштовхувала його. Корвин вирішив познайомити її з другом Комахою-Серафікусом. Він часто розповідав їй про нього, як про чоловіка, який забував покупку в магазині або брав чужу та за все життя нікого так і не кохав. Вер дуже захотілось познайомитись з Комахою.
Доктора Серафікус мав вади – він був дуже впертим та працьовитим професором 2-го розряду в Київському ІНО (інституті народної освіти). Для нього кожен день був автоматичним відтворенням попереднього. Чоловіка можна було охарактеризувати як безпредметну людину, з замкненим схематичним існуванням.
Корвину вдалось таки витягти Комаху в кафе. Той почував себе незграбно та до того ж Вер дратувала його питаннями про неодруженість. Наступного дня він зустрів талановиту, ексцентричну та вродливу Вер і … втік від неї. Але дівчина не звикла відступати та сама прийшла до квартири Василя Хрисанфовича.
Серафікус зіграв на піаніно, а потім були розмови…навіть про кохання. Вер звикла, що перед її чарами не встоїть жодний чоловік, тому була незадоволена поведінкою Василя Хрисанфовича. Прощаючись, вона навіть поцілувала його на сходах, де так огидно пахло котами.
Акторку приваблює нешаблонна особистість Комахи, однак щось подібне до стосунків між ними виникає лише через певний час і завдяки значним зусиллям Вер.
Комаха мучився після цього. Але сталось неймовірне: він почав приходити до Вер, а вона до нього. Доктор не знав як себе поводити і дозволив собі гладити кінчики її пальців. Кожного разу закінчувалось все однаково:
- Коли побачимося знов?
- Ніколи.
Вер сказала якось, що йому потрібно одружитись на скромній та хорошій дівчині, не такій як вона.
Відносини Вер з Комахою дуже образили Корвина. Одного разу Вер пішла з Комахою на концерт та зустріли там Корвина. Жінка відіслала доктора додому сказавши, що її проведе художник. Іноді Серафікус говорив їй:
- Коли б ви знали, Вер, як тяжко вас кохати.
- Коли вам тяжко, то йдіть. – відповідала вона.
Вер Ельснер втомлюється від стосунків і припиняє їх. Він писав Вер пісні, які не відправляв. У них Серафікус зізнавався, що для нього існує лише одна жінка, що вона стала вже частинкою його самоти. «Він не жив своїм життям, він жив уявленим життям, і це уявлене життя, яким він жив, було життям Вер».
