Галина Пагутяк “Душа метелика” читати новелу скорочено варто, щоб дізнатися як письменниця по-філософському смислює людське життя.
“Душа метелика” скорочено читати
Коли приходить вечір слід розмовляти тихо, щоб не розбудити дощ, не сердити вітру, щоб він не побив шибок. Коли включаєте світло – бійтеся за комах, бо вони часто плутають сонце з лампою та гинуть. В нас це викличе страх перед смертю.
Щілина між світами відкривається та людині важко уявити себе нікому не потрібною після смерті. Саме з небуття починається нічне життя істот. Варто лише пройти щілину та почати життя знову. Але чи буде там добре? Так і не встигнувши пізнати світ, метелики один за одним відходять в інший світ.
В світі ще багато таких аналогій. Вони вчать жити і вмирати, бачити ціле в розрізненому, в цілісному — розрізнене, у собі — інших. Але навіщо?
Саме думки над цим захоплюють людські проблеми. Бути людиною важко. Постійно потрібно старатися, буквально розбитись об стіну щоб потрапити в сад. Але варто пересилити себе: знайти в собі спокій та злагоду, підкоритись законам космосу.
Сприйняти дитинство, розквіт, старість як гру, а не дім часу. Згадайте, як в дитинстві ви бавитесь у дорослого, приміряючи на себе різні ролі. Дорослий вже доводить роль до автоматизму. Все життя займає пошук хоч крихітки знання. Добре не бути людиною, бо це найбільш неприродна істота.
