Твір Джеймса Джойса «Джакомо Джойс» написано у формі «потоку свідомості» головного героя, його аналіз допоможе краще зрозуміти твір.
“Джакомо Джойс” аналіз твору
Автор – Джеймс Джойс
Рік написання – 1914 (Джерелом написання твору «Джакомо Джойс» послужило кохання письменника до Амалії Поппер)
Літературний рід: епос
Жанр – психологічне есе
Тема: розповідь про кохання, почуття, сенс буття, час, який зупинився.
Головні герої:
- ліричний герой,
- кохана героя.
Однією з основних ознак твору Дж. Джойса «Джакомо Джойс» є фрагментарність. А стан душі своїх героїв письменник передає за допомогою художнього засобу «потоку свідомості». Спогади, асоціації, роздуми над сенсом кохання і життя дозволяють зрозуміти внутрішній світ героїв.
Композиція твору незвична. Він складається із фрагментів, які зібрані в одне ціле. Сюжет твору Джеймса Джойса «Джакомо Джойс» відображає широкий культурний і філософський контекст.
Незважаючи на фрагментарність спогадів героя і відсутність упорядкованого сюжету, зміст і форма твору сприймаються як єдине ціле завдяки провідній ідеї – і ідеї кохання.
Основою твору «Джакомо» історія кохання героя до молодої дівчини. Свої спостереження за нею, думки, цитати з різних творів, спогади Джойс вкладає у фрагменти, як потік свідомості. І хоча розповідь має вигляд окремих уривків, складається уявлення про його неперевершену цілісність. Автор в есе зумів так поєднати деталі і штрихи, що вони злилися в єдину картину людської душі.
Безперервний потік спогадів, думок, асоціацій створюють світ реальний і фантасмагоричний. Окрім «потоку свідомості» історія кохання, життя людини, внутрішній світ розкриваються у есе через натяки на долі героїв Шекспіра, Ібсена, на біблійні сюжети, і це робить твір інтертекстуальним. Осмислення вчинків героїв через призму історичних подій і класичних характерів дозволило авторові по-новому розкрити психологічний стан закоханих, а почуття кохання передати у вимірі не сьогодення, а вічності.
Інтертекстуальність – використання у творі текстів, запозичених з творів видатних митців.
Художній час у творі відчувається за рахунок розширення простору. Події відбуваються у різних містах і асоціативних вимірах часу. Але головне, ці міста і виміри проходять через душу ліричного героя, тому художній час у есе – це час «життя душі» героя.
Характеристика героїв
Образ коханої дівчини подається автором через змалювання деталей, портрету, зовнішності: «Бліде обличчя в ореолі пахкого хутра. Руки її сором’язливі і нервові. Вона посилає погляд в лорнет. Так: Зітхання. Сміх. Помах вій ». Любов, як хвиля, поглинає обох закоханих. Картина людських взаємин передається через посмішку, дотик, поцілунок: «… щасливі слова на устах, щасливий сміх». Автор виразно описує погляди, жести, які створюють картину взаємин: «… оливкове довгасте обличчя, спокійні лагідні очі», «… бачу її округлі темні очі, повні страждання». Герої майже не розмовляють між собою, за них це роблять очі, руки, серця: «Вона піднімає руки, намагаючись застебнути на потилиці чорне плаття. Але хоч як натужується, це їй не вдається … Я підношу руки, щоб допомогти, і її руки опускаються … ».
Кохана представляється герою то напівдитиною, то напівдорослою жінкою.
Письменник часто звертається до цитування В. Шекспіра. У підтексті твору звучать відгуки сонетів і п’єс великого художника. Мати героїні нагадує королеву Гертруду, а дочка – Офелію.
Історія кохання, внутрішнє життя Джакомо сприймаються через цитування Біблії: «Стелять мені під ноги килими для Сина Людського»; «Не плач за мною, Діва єрусалимська».
Потік свідомості в психологічному есе Д. Джойса «Джакомо» сповнений метафор, порівнянь, недомовок і символів. Окремі деталі, відтінки і натяки дозволяють читачеві самому брати участь у створенні образів. Вони змушують нас мріяти, співпереживати і замислюватися над проблемами людських відносин.
Змальовуючи художні деталі, погляди, жести, зовнішні прояви героїні, портретні штрихи, автор дозволяє читачеві дізнатися про вік коханої, її сімейний стан, походження, інтереси, почуття.
Образ ліричного героя Д.Джойс передає іншими художніми засобами, акцентуючи увагу читачів на відтінках і змінах його почуттів.
Цитатна характеристика героя:
«Підіймаюся на легкій хвилі прохолодної розмови…»
«Мої очі не зрять крізь пітьму, мої очі не зрять, Мої очі не зрять крізь пітьму кохання»
«Вибігаю хутко з тютюнової крамниці і кличу її на ім.*я.»
«Опівночі після музикування всю дорогу по вулиці Сан Мжеле (в Трієсті) ніжні слова.»
«Спроквола підспівуючи, легко награю мляву пісеньку Джона Довланда. Гіркота розлуки.»
«Йду геть від спустілого будинку. Відчуваю, що ще трохи, й заплачу…»
«Увесь вечір я спостерігав її, всю ніч я бачитиму її.»
«Мій голос полинув у луні власних слів…»
«Її очі випили мої думки…»
«Не можу рухатися чи говорити.»
«… мову душі, здається почують. Молодість має свій кінець, цей кінець тут. Цього більше ніколи не буде. Ти добре це знаєш. Що тоді? Таж пиши…»
«Потік свідомості» – це численні спогади, внутрішні монологи, різноманітні асоціації, ліричні відступи.
