«По кому подзвін» — роман Хемінгуея, опублікований 1940 року. Книга розповідає про громадянську війну в Іспанії та про американського добровольця в лавах республіканців Роберта Джордана. Це одна з кращих книг автора, номінована на Пулітцерівську премію 1941 року.
Хемінгуей “По кому подзвін” читати скорочено
Книга розповідає лише про три дні війни, але за цей час автору вдається описати всю потворну сутність війни. Історія розповідає про вірність і мужність, любов і поразку, про трагічну загибель ідеалу. Герой не може змиритися з безглуздими вбивствами людей.
Головні герої
- Роберт Джордан – американець-добровілець, відважний, рішучий.
- Марія – молода італійка, яка постраждала від фашистів, ніжна та любляча дівчина.
- Пабло – командир партизанського загону, колись сміливий, хоробрий.
- Пілар – дружина Пабло, відважна жінка.
- Ель Сордо – командир сусіднього партизанського загону.
- Андрес – партизан із загону Пабло, який передав послання до генерала.
- Гольц – генерал, командувач фронту.
Травень 1937 року. Уже майже рік тривала громадянська війна в Іспанії. Американець Роберт Джордан добровільно прибув до країни, щоб боротися за республіканців. Він мав підірвати міст, але до наступу має кілька днів провів в партизанському загоні Пабло.
На початку війни Пабло був сміливим та вбив чимало фашистів. Тепер же він розбагатів і мріяв піти на відпочинок. Він не бачив сенсу в протистоянні, оскільки у противника було більше сили та краще озброєння. Пабло не хотів брати участь у небезпечній операції з підриву мосту, але Роберта підтримала дружина Пабло, рішуча та безкомпромісна Пілар. Партизани обрали її командиром свого загону.
Роберт закохався у красуню Марію, яку підібрали партизани. Над нею знущалися фашисти, а її батьків убили. Спочатку дівчина «мовчала і весь час плакала», але потім оговталася. Тієї ж ночі Марія прийшла до Роберта, і чоловік відчув, що ще не був такий щасливий.
Наступного дня Роберт, Пілар та Марія вирушили до Ель Сордо – командира сусіднього партизанського загону. Дорогою Пілар розповіла, як почалася революція в їхньому рідному містечку. Це була справжня братовбивча війна, бо в маленькому місті всі знали одне одного, і було важко бачити, як брат іде на брата. Сумна розповідь Пілар наштовхнула Роберта на роздуми та спогади. Він вирішив, що після війни обов’язково напише про це книгу.
Під час зустрічі з Ель Сордо з’ясувалося, що загалом на два загони з 17 осіб вони мали лише 9 коней. Цього було замало проведення операції з підриву мосту, і Ель Сордо пообіцяв роздобути ще коней.
Роберт, Марія та Пілар пішли назад. Несподівано почався снігопад, що було незвичайним явищем для травня. Сніг йшов не перестаючи кілька днів, потім почалася хуртовина, і всі плани партизанів було зруйновано. Пабло весь час пив, і Роберт переживав, що він міг серйозно нашкодити операції.
Ель Сордо вдалося роздобути коней, але коли сніг припинив падати, фашистський кавалерійський роз’їзд помітив сліди партизанів. Роберт і партизани загону Пабло чули відгомін битви, але не могли втрутитися, щоб не зірвати майбутню операцію. Незабаром стрілянина затихла, лише час від часу долинали окремі постріли. Усі партизани з загону Ель Сордо загинули.
Фашисти почали підтягувати техніку, і Роберт написав докладне повідомлення командувачеві фронтом генералу Гольцу. Тепер головний козир республіканців – раптовість – втратив чинність. Партизан Андрій погодився доставити пакет генералу. Роберт сподівався, що він встигне вчасно вручити листа, і підрив мосту буде відкладено.
На цьому невдачі не скінчилися. Роберт не дарма не довіряв Пабло – вночі напередодні операції чоловік втік з табору, прихопивши з собою найцінніші предмети, необхідні для диверсії. Втім, можна було підірвати міст без ящика з детонатором і бікфордового шнура, проте ризик при цьому неодноразово зростав.
Уранці у таборі несподівано з’явився Пабло. Він розповів, що викинув в ущелину детонатор та підривники, і після цього глибоко покаявся у своєму вчинку. Чоловік поїхав шукати людей і буквально за кілька годин зібрав невеликий загін добровольців.
Не знаючи, дістався Андрес до Гольця чи ні, Роберт подався до мосту. Після повернення Пабло він подумав, що все буде добре, і діяв рішуче та впевнено. Роберту вдалося підірвати міст і при цьому самому залишитися живим. Під час відступу поряд із конем Роберта несподівано розірвався снаряд. Ліва нога Роберта була зламана, і він не міг пересуватися.
Знаючи, що він сповільнить відступ товаришів, Роберт прощається з Марією, переконавшись, що вона разом із іншими партизанами зможе вибратися. Він відмовляється від пропозиції іншого бійця бути застреленим, і залягає, долаючи біль і сподіваючись узяти з собою на той світ ворожого офіцера й декілька вояків. Йому не хотілося вмирати, але він розумів, що за цей чудовий світ варто битися. На цьому розповідь завершується.
