Езоп “Дроворуб і лисиця” аналіз твору допоможе зрозуміти, яка тема байки, ідея та мораль.
“Дроворуб і лисиця” аналіз (паспорт)
Автор – Езоп (перший байкар)
Літературний рід – епос
Жанр – байка
Тема – розповідь про лисицю та дроворуба.
Розповідь у творі ведеться від імені автора.
Мораль байки “Дроворуб і лисиця” – судити когось потрібно не за словами, а за справами. Ніколи не шануватимуть того, хто каже одне, а робить інше.
Головні герої:
- Лисиця – хитра та розумна. Вона опинилася у хаті дроворуба, бо хотіла врятуватися від мисливців. Лисиця не подякувала дроворубові, бо зрозуміла, якою людиною той був.
- Дроворуб – непорядний, ненадійний, хитрий, підступний. Він надав прихисток лисиці, але намагався виказати його мисливцям.
У цій байці засуджуються такі риси характеру, як брехливість та підлість.
План байки “Дроворуб і лисиця”
- Погоня мисливців за лисицею
- Прохання про допомогу
- Лисиця у хаті дроворуба
- Дроворуб показує на схованку
- Мисливці йдуть далі
- Лисиця йде не подякувавши
- Лисиця у своїй норі
- Розповідь про вчинок дроворуба
Езоп “Дроворуб і Лисиця” читати
(у переказі П. Цімікалі, переклад українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)
Запопали якось мисливці в лісі лисицю та почали її переслідувати. Бідолашній дух у п’яти зо страху заліз. Хоч як хитрувала, в яку гущавину кидалася — не могла позбутися напасників, а вже від довгої гонитви вкрай знесилилася,
— Ох, не вірю я в порятунок! — каже собі лисиця, задихаючись. — Ноги не несуть, та ще й ліс порідшав… Надходить мені кінець! Як вигонять в чисте поле — тоді прощай, світе!
Аж раптом лисиця побачила між дерев дроворуба. Кинулась до нього, заплакала й проситься:
— Сховай мене, чоловіче добрий! Сховай, бо гоняться за мною мисливці, ось-ось настигнуть. Врятуй мене, зроби добре діло!
— Біжи в мою хатину, там тебе не знайдуть! — сказав дроворуб. — Он туди!
Помчала лисиця до хатини, вскочила у двері й зачинилася.
— Ох, не до вподоби мені схованка! — пробурмотіла. — Та що робити? Я й такої не сподівалася! Але треба поглянути, що робиться надворі. Зроблю-но я дірочку в стіні.
Розсунула вона галузки, що з них сплетено хатину, зробила шпарину, припала до неї оком і стала чекати. Серце їй калатало, дух перехоплювало, ноги підгиналися.
Аж ось за деревами показалися мисливці.
— Ой, горенько мені! — затрусилася лисиця. — Де вже там думати про порятунок!
Мисливці побачили дроворуба й спинилися. І чує лисиця, як один із них питає її рятівника:
— Ти не бачив, тут лисиця не пробігала?
— Ні, не бачив.
А сам простяг руку та й показує на хатину, де сховалася втікачка.
На щастя, мисливці не второпали того знаку чи не помітили, бо розглядалися на всі боки, поки дроворуб говорив, і одразу кинулися далі, як він замовк.
Лисиця почекала, поки вони зникли за горбом, перевела дух і думає:
«Тепер — мерщій до своєї нори!»
Відчинила двері й хотіла чкурнути геть, навіть не глянувши на дроворуба.
— Оце так! — вигукнув той. — Уже мене покидаєш? Навіть подякувати не хочеш своєму рятівникові?!
— Віддячила б я тобі щиро, якби твої руки були в згоді з твоїми словами, — відповіла лисиця й побігла геть.
Дісталася своєї нори, а лис із лисенятами вже чекають її, виглядають, хвилюються.
— Що сталося? Де ти була так довго? Ми вже хтозна-що думаємо!
— Заждіть трохи, — відказує лисиця, — дайте перепочити, бо ледве дишу.
Коли лисиця прийшла до тями, вона розказала, яких жахів натерпілася. А по тій оповіді сумно додала:
— Той дроворуб спершу видався мені дуже добрим і шляхетним. Так він лагідно говорив, що хотілося слухати й слухати. Але слова його солодкі, та вчинки ганебні. А коли чиниш зле, то чого варта солодка мова? Нічого! Тоді затямте, дітки: ніколи не шануватимуть того, хто каже одне, а робить інше. Бо судять про когось не за словами його, а за ділами. Як оце я суджу про дроворуба.
