Езоп “Собака та м’ясо” аналіз твору допоможе зрозуміти, яка тема байки, ідея та мораль.
“Собака та м’ясо” аналіз (паспорт)
Автор – Езоп (перший байкар)
Літературний рід – епос
Жанр – байка
Тема – розповідь про нерозумну собаку
Розповідь у творі ведеться від імені автора.
Мораль байки “Собака та м’ясо” – “коли зазіхнеш на чуже, то втратиш і своє”.
Головні герої:
- Собака – жадібний і заздрісний. Украв м’ясо і тікав через річку. Стоячи на кладці, він побачив своє відображення, яке було більше за нього. Собака кинув своє м’ясо, і пірнув і річку, щоб відібрати м’ясо більшого пса. Але нічого не знайшов.
- Сорока – назвала собаку недотепою, бо пес не зрозумів, що у воді було його власне відображення.
План байки “Собака та м’ясо”
- Викрадення м’яса
- Собака на кладці
- Відображення у річці
- Пес пірнає у річку
- Засмучений пес
- Пояснення сороки
Езоп “Собака та м’ясо” читати
(у переказі П. Цімікалі, переклад українською мовою Володимира Забаштанського та Анатолія Чердаклі)
Якось пробігав собака повз ятку з м’ясом. Різник саме пішов до криниці напитися води. Собака, побачивши, що різника нема, скочив до ятки, вхопив м’ясо, шаснув на вулицю й невдовзі був за селом.
«Перейду річку, — думає,— сяду на леваді та й попоїм. Там ніхто не заважатиме».
Мчав стрімголов, аж поки дістався річки. А побачивши, що ніхто за ним не женеться, стишив біг. Незабаром уже брався кладкою на той берег. На середині кладки глянув у воду — і враз зупинився.
Річка була тиха та спокійна, у воді відбивалося все, як у Дзеркалі. І собака побачив там пса, багато більшого за нього, із здоровенним шматком м’яса в зубах.
«О,— подумав собака,— то, напевно, теляче стегно, бо воно вдвічі більше за те, що в мене! Коли б я його мав — половину з’їв би, а решту закопав у землю на запас. А цього шматка, що я поцупив, ледве на сьогодні стане. Жаль!»
І вже собака рушив був далі, але знов спинився.
«А що, як пірнути та й забрати? Хай навіть той пес більший за мене, але ж я заскочу його зненацька; він перелякається і впустить м’ясо. Я схоплю і втечу».
Не гаючи часу, кинув собака своє м’ясо у воду, а сам шубовснув якраз туди, де був собака з багатою поживою.
Борсався, борсався, пірнав, пірнав — але ні собаки, ні м’яса нема й сліду.
Розчарований, поплив собака до берега.
— Утік од мене, — бурмотів він. — Побачив, що я стрибнув у воду, то й дременув. Щастить же йому!
— Про кого мову ведеш, собако? — спитала сорока, що сиділа неподалік на дереві.
— Та про того пса з телячим стегном у зубах. Чи ти не помітила, куди вій побіг?
Сорока зайшлася сміхом.
— А, здоров би ти був, який же ти недотепа!
— Чом це я недотепа?
— Бо там не було ніякого пса з телячим стегном. То ти сам одбивався у воді, мов у дзеркалі.
— Та невже?
— Отож-то й є. Ти бачив себе самого в річці. — А ти не брешеш?
— Не віриш — подивися ще раз.
Собака нахилився з берега й знову побачив у воді пса.
— Ну, а тепер гавкни: побачиш, що й той гавкне… То второпав нарешті? Це твоє відображення.
Собака послухався сороки; невдовзі він прибіг назад, підібгавши хвоста.
— Правда твоя, сороко,— каже. — Марно втратив я м’ясо!
— Журись не журись,— відповіла скрекотуха,— а коли зазіхнеш на чуже, то втратиш і своє. Так тобі й треба.
