“Гер переможений” скорочено

“Гер переможений” скорочено читати варто, щоб згадати головну думку, яку Любов Пономаренко хотіла донести до читача. Авторка засуджує війну та жорстокість, і возвеличує гуманізм та доброту. Події у новелі відбуваються після війни.

“Гер переможений” Пономаренко скорочено

Полонені німці будували житловий квартал з любов’ю і розпачем. На початку будівництва вони боялися, не любили цей народ, а коли побудували фундамент, то стали старанно складати цеглинку до цеглинки. Зведений полоненими німцями будинок міг би стояти на околиці Лейпціга.

Навесні Фрідріх скопав грядку й посадив нагiдки. Де він взяв насіння, було незрозуміло.  Як тільки він пішов, ми, діти, руйнували ту клумбу, розкидали землю, ще й хрестик із прутків поставили.  Ми любили ціляти в нього грудками, любили, коли він саджав нас на коліна та співав своїх дyрних німeцьких пісеньок.

У місті вже не сердилися на німців, удови навіть жаліли, приносили їм одяг, варену картоплю.

Фрідріх часто показував фотокартку двох чепурних дівчаток у білих сукенках і білих черевичках, але ми все одно його дражнили. Він до того бридко кашляв, до того був худий, гнилозeбий і брудний, що ми не могли його нe дражнити.

На фото були його дочки, і він сподівався, що колись зможе повернутися до них.

Під осiнь Фрідрiх страшно кашляв, він був хворий на сухоти (туберкульоз). Охоронець не виганяв його на роботу, пригощав цигаркою і дозволяв лежати під стiною. Німець робив понад вікнами другого поверху прикраси із цегли — сонця і квiти, самотні жiнки подовгу стояли і роздивлялися їх.

Одного разу Фрідріха знайшли повішеним біля стіни барака, його поховали за містом, не насипавши навіть горба.

Восени, в листопаді ми перейшли в новий дім. Якось посеред грудня я сиділа біля вікна й побачила велику жовтогарячу квiтку, що розквітла на клумбі, незважаючи на перший сніжок. Я кинулась туди, простягла руку відсмикнула — поряд стояв зв’язаний нами хрест.

Минуло півстоліття. За цей час у будинку не тріснула жодна стіна, не струхла підлога. Якось син прибивав поличку до стіни. Дриль шурхнув у якийсь отвiр. Там лежала рукавиця, а в нiй — фотокартка двох дівчаток у бiлих сукенках. Дівчатка дивилися на нас і ніби запитували: “Ви не знаєте, де наш тато?”

Діти ненавиділи полонених нiмців за те зло, що принесли вони на нашу землю. Дорослi, жiнки були більш милосердними, можливо, розуміючи, що багато воякiв потрапили на фронт i не зі своєї волі. У кожному разі, двоє дівчаток — дочок Фрiдріха — ні в чому не винні. Та деталь, що будинок простояв пів-віку без ремонту, був теплий і затишний, говорить: для людини більш природними є мирна праця, будування, аніж війна й руйнування.

“Гер переможений” аудіокнига слухати